Бойко Олександр В'ячеславович.jpg

Бойко Олександр В’ячеславович народився 15 січня 1977 року в смт Клевань Рівненського району Рівненської області в сім`ї робітників. Закінчив Клеванську СШ №2. З дитинства захоплювався технікою та фотографією.
Свій трудовий шлях пройшов на підприємствах: Клеванський ДОК, Зорянські теплиці, Держлісгосп та «Колор СІМ». Здобув фах спеціаліста контрольно-вимірювальних приладів та автоматики.
До ЗСУ був мобілізований у серпні 2014 року. Служив у 93-й бригаді. Сержант, старший навідник 4-го мінометного розрахунку мінометної батареї.
12 лютого 2015 року під час мінометного обстрілу з боку незаконних збройних формувань поблизу села Водяне Ясинуватського району, що на Донеччині, отримав осколкове поранення. Від отриманих ран Олександр помер.
У Героя залишилися дружина, син та донька.
18 лютого був похований на місцевому кладовищі рідного селища.
Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі” Олександр Бойко нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

 

 

Публікації про Бойка О. В.
В останню путь провели загиблого в АТО Олександра Бойка

У Клевані попрощалися з мінометником Олександром Бойком, який прикривав «кіборгів» на Донецькому летовищі. Щоб провести героя в останню путь на вулиці вийшли сотні мешканців. Український Герой Олександр Бойко загинув у бою з російськими окупантами під с. Піски на Донеччині. На похороні було чимало військових, із якими служив Олександр.
Поховали Олександра на місцевому кладовищі селища Клевань.
Олександр Бойко народився 15 січня 1977 року. До ЗСУ був мобілізований у серпні 2014 року, сержант, старший навідник 4-го мінометного розрахунку мінометної батареї. Служив у 93-й бригаді.
Впродовж останніх місяців перебував у селищі Піски поблизу Донецького аеропорту. 12 лютого під час мінометного обстрілу з боку незаконних збройних формувань поблизу села Водяне Ясинуватського району, що на Донеччині, отримав осколкове поранення. Від отриманих ран Олександр помер. У нього залишилась дружина, вчителька Клеванської ЗОШ № 1, син, учень училища, та донька, яка вчиться в молодших класах. Рівненська районна рада та адміністрації висловили співчуття родині загиблого.

Юлія Голик

 

Клевань попрощався зі своїм героєм

Олександр Бойко… він був справжньою людиною і загинув, як справжній воїн
Років шість тому разом з керуючим Сухівецького відділення, тоді ще в складі агрофірми «Зоря», Володимиром Пилиповичем Ревком ми приїхали на поле, що розкинулось неподалік Сухівців, готувати для газети фоторепортаж про жнива. Я добре запам’ятав цей день. Стояла прозора, спекотна, безвітряна погода. Десь у височенній безхмарній блакиті неба чувся жайвір. Горбистий, хвилястий хлібний лан нагадував величезні поклади суцільних золотих самородків. У напівдугу поле стискала темно-зелена стіна лісу, широкою смугою ніби розрізаючи небесну голубінь із золотою твердю. Старенькі «Ниви» поглинали в загінках у свої сталеві утроби перестиглі стебла. За комбайнами тягнувся колючий шлейф з пилу і полови, а по полю гордовито розходжували всюдисущі бусли, чимось нагадуючи поважних колгоспних «обліковців», тільки без окулярів на довгих дзьобах…
Під час перерви комбайнери залишили свої не дуже досконалі «кораблі», збилися докупи – втомлені, закоптілі, з примруженими очима, але щасливі від того, що роблять таку потрібну справу – почесну, часто невдячну і найбільш мирну на землі – хліборобську. У цей урочистий момент торжества миру і праці наш фотокор і зробив потрібний кадр. Та поруч з ним неповторні миттєвості процесу життя своєю фотокамерою ловив в’юнкий хлопчак, як виявилося, онук Володимира Ревка, Сашко Бойко. У розмові з ним з’ясували, що Сашко – активний учасник фотогуртка районного Будинку школяра, що його тато, теж на ім’я Олександр, працює на Зорянському тепличному комбінаті, а мама вчителює в Клеванській ЗОШ № 1. Зі слів Бойка-молодшого, його тато, коли ще ходив у школу, теж захоплювався фотографією, щоправда тоді вона, здебільшого, була чорно-білою. «Так що це у нас сімейне», – з певною іронією мовив Сашко.
Чи міг він у той день подумати, що пройде небагато років, і він зробить фотознімки іншого роду: тато біля військкомату перед відправкою на схід України, разом з молодшою сестричкою Сашка Богданкою, татову повістку, що стала його зловіщою перепусткою у небуття… Про це тоді не думалось. Та певно у той же серпневий день у фургони російського «гумконвою» вже завантажували ящики з артилерійськими мінами, одна з яких призначалася Олександру Бойку, зробила його дружину Світлану вдовою, а дітей сиротами, принесла стільки невимовного горя і смутку рідним, і усім, хто знав цю чудову людину, воїна-українця Олександра Бойка.
…Все сплелося. Жайвір. Небо. Золото хлібів. Мирна ідилія. І кусок російського металу, що перевернув світ з ніг на голову… Ми занадто рано звиклися зі своїм мирним життям. Золото українських хлібів комусь затьмарює очі, як давнім бандитам прерій золото апачів…
Для Володимира Ревка, людини об’єктивної, втрата зятя глибоко полоснула серце. Завжди небагатослівний, але влучний у своїх оцінках, Володимир Пилипович сказав нам: «Яким був Олександр?.. Порядний, добросовісний, чесний, надійний, роботящий. У нього не було шкідливих звичок. Але понад усе він був патріотом своєї країни. Знаєте, він же мав право на відстрочку: батько – інвалід, неповнолітні діти. Йому навіть про це відкрито говорили у військкоматі. Та Саша казав: «Ні, я мушу піти на війну, бо мені буде соромно дивитися людям у вічі. Хтось замість мене повинен захищати моїх дітей?».
Трудовий шлях Олександра Бойка в різні роки проліг через такі підприємства як Клеванський ДОК, Зорянські теплиці, Держлісгосп, «Колор С.І.М.». Він прекрасно розбирався в техніці, в електрообладнанні. За словами мами, Світлани Костянтинівни, яка багато років працювала лаборантом в Клеванському ДОКу, Саша з дитинства захоплювався технікою, в його «арсеналі» завжди були якісь запчастини, потрібний інструмент. Цьому захопленню сприяв і приклад тата, В’ячеслава Костянтиновича, який у тому ж Клеванському ДОКу багато років працював на інженерних посадах. Коли батьки зрозуміли, що рішення Олександра взяти участь в АТО є незворотним, вони за власний кошт закупили йому у волонтерів бронежилет, довго шукали каску. Нарешті знайшли її, аж у Львові… Вони так хотіли, щоб їхній єдиний син повернувся додому живим і неушкодженим. Надіялися, що захисний метал і Господь вбережуть їхнього сина. Не судилося…
Головний інженер Зорянських теплиць Павло Мефодійович Бутов розповів про Олександра Бойка:
На нашому підприємстві він 11 років працював електриком, потім оператором котельні. Олександр був грамотний спеціаліст, енергійною, добропорядною, товариською, надійною людиною. Висококласний технар, адже здобув фах спеціаліста контрольно-вимірювальних приладів і автоматики. Його любили і поважали всі наші хлопці з механічної служби. І ось що характерно: Олександр, коли залишав наш колектив, мовив до них: «Пробачте, якщо було щось не так, якщо, може, когось образив…». Та кого він міг образити! Уже коли служив навідником четвертого мінометного розрахунку мінометної батареї у 93-ій бригаді під відомими злощасними Пісками, де і одержав 12 лютого смертельне поранення, він зв’язувався з хлопцями по телефону. Жартував, казав, все у нього добре. Ми якось зібрали передачу – сало, цигарки. Відправили це добро в його підрозділ. Саша телефонував, дякував, казав: «Знали б ви, з яким задоволенням їмо зараз на позиціях ваше сало!».
Що його більше нема – не вкладається в голові, – говорить Павло Мефодійович.
…Такого велелюдного похорону невеликий Клевань, мабуть, не бачив за всю свою історію. Олександра привезли в містечко в ніч на 17 лютого. Влада, місцеві підприємці, депутати допомогли з транспортом і пальним. Інакше і бути не могло. З трьох годин ночі 17 лютого сотні людей зі свічками, лампадками в руках вже чекали появи скорботного рейсу. Десятки запалених вогників в пам’ять про героя аж до ранку прорізували нічну пітьму біля будинку, де жив Олександр Бойко по вулиці Володимирській, 13. Протягом всього дня за цією адресою йшли люди, щоб віддати останню шану своєму односельчанину і колезі по роботі. Опівдні 18 лютого величезна процесія, в якій взяли участь жителі Клеваня та навколишніх сіл, представники місцевої і районної влади, воїни, священнослужителі, проводжала героя в останню путь. Благочинний м. Рівне і Рівненського району УПЦ, протоієрей Валерій Капітанюк у своїй промові біля дому, де жив Олександр, говорив про те, що цей скорботний день співпав з роковинами початку вбивств людей на Майдані. Гинули, здебільшого, молоді люди, які полягли за свободу і справедливість. Загибель Олександра в зоні АТО – це перша трагедія такого роду на Клеванщині, і наш обов’язок молитися за його душу, за усіх, хто поліг за Україну і за те, щоб усе воїнство повернулося додому живим і здоровим.
Панахида за загиблим Олександром Бойком була відслужена у клеванській Свято-Миколаївській церкві в присутності і за участі десяти священнослужителів. Труну з тілом Олександра під воїнський салют опустили в могилу на місцевому кладовищі, де віднині він знайшов свій вічний спокій у рідній землі.
Слава Україні! Героям Слава!

 

Сьогодні у Клевані попрощалися з Олександром Бойком, який загинув 12 лютого.

Чоловік був мінометником і прикривав «кіборгів» на Донецькому летовищі. Він загинув поблизу села Водяне Ясинуватського району від осколків міни.

Щоб провести героя в останню путь, на вулиці Клеваня вийшли сотні мешканців. На похорон приїхало чимало військових, із якими служив Олександр. У нього залишилася дружина, двоє дітей та батьки-пенсіонери.

Олександр Туз

На Рівненщині поховали мінометника, який прикривав “кіборгів” в донецькому аеропорту

Він був добрим і безвідмовним. Разом із дружиною виховував сина і доньку. Любив фотографувати. Знімав майже скрізь, де бував. Навіть у зоні АТО… Олександр Бойко міг і не їхати на схід, адже був єдиним сином у батьків-пенсіонерів. Але такого варіанту навіть не розглядав, бо ж треба захищати батьківщину… Його поховають 18 лютого у Клевані, де він жив, де зосталася його сім’я.

Олександру Бойку у січні виповнилося 38 років. Жив він у селищі Клевань Рівненського району, працював у селі Зоря на тепличному комплексі. Був електриком і спеціалістом з контрольно-вимірювальних приладів. Його мобілізували у серпні минулого року. Олександр Бойко був сержантом, старшим навідником мінометного розрахунку мінометної батареї 93-ї бригади. Із жовтня воював під селом Піски, що поблизу Донецького летовища – прикривав вогнем «кіборгів».


Олександра Бойка із болем та жалем згадують рівненські волонтери. Кажуть, для себе боєць майже нічого не просив. Говорив лишень: “У мене все є”. Може, тому його могли й обділити увагою, порівняно з іншими… Але коли Олександр приїздив у відпустку, завжди приходив на благодійні акції, дякував волонтерам і всім, хто допомагає. А ще передавав осколки мін для експозиції в музей… Він загинув від таких же осколків 12 лютого поблизу села Водяне Ясинуватського району, що на Донеччині. Під час обстрілу позицій українських мінометників артилерією бойовиків.

Олександр назавжди залишиться в пам’яті рідних, друзів і волонтерів, які познайомилися з ним всього кілька місяців тому.

– Він жив без пафосу і гучних слів. Прийшов час, і пішов захищати свою Батьківщину, свою родину і всіх нас. Пішов, щоб повернутися… Але не судилось. Хочеться напитись і впасти в депресію, але не буду. Буду боротися далі, бо за це він боровся, – пише у соцмережі «Фейсбук» волонтер «ДАРу», журналіст Юрій Дюг.

А журналіст та волонтер Інна Білецька згадує про пісню, яку любив Олександр.


      Все: сайт чесних новин

Пам’яті Олександра Бойка!

Додому сина везуть
Щоб провести в останню путь
Ридає і стогне земля
Уже посивіла мама твоя.
На кого залишив стареньких батьків?
На кого залишив ти діток своїх?
Прощається Клевань з тобою.
Сумує родина твоя за тобою.
Не має господаря більше у хаті
Не буде кому діток зустрічати
І не пригорне матуся синочка.
Не раз ще заплаче малесенька дочка.
Не думали ми у цей тяжкий час
Що герої живуть серед нас?
Вклонімося героям отим
Хай в пам’яті нашій будуть вони.
Віддав ти життя своє, сину
За рідну свою Україну
За край свій співочий, героє ти мій,
Не здався ти ворогу і честь захистив.
Слава героям!

 

 

 

На честь загиблого бійця Олександра Бойка – пам’ятна дошка

На будівлі Клеванської школи–ліцею, що в Рівненському районі, урочисто відкрили меморіальну дошку загиблому воїну АТО Олександру Бойку, випускнику цього закладу.

Аби вшанувати пам’ять загиблого земляка на лінійку-реквієм прийшли рідні Олександра, представники місцевої влади, учні, громадськість. Присутні згадали подвиг полеглого Героя та віддали йому шану хвилиною мовчання.

Освячення пам’ятної дошки відбулося вчора.

 

За матеріалами сайту Рівненської обласної державної адміністрації  

 

Любительське відео змонтоване з кадрів, відзнятих Олександром Бойком під час служби в селі Піски.  Пісню написав і виконав боєць цієї ж мінометної роти.

 

Список публікацій

Загинув солдат із Клеваня // Вільне слово. – 2015 . – № 8 (19 лют.). – С. 2

Загинув у бою // Вісті Рівненщини. – 2015 . – №7 (20 лют.). – С. 2

Голик Ю. В останню путь провели загиблого в АТО Олександра Бойка / Ю. Голик // Слово і час. – 2015. – №8 (20 лют.). – С. 8

Герої не вмирають // Вільне слово. – 2015. – №9 (26 лют.). – С. 6

Клевань попрощався зі своїм героєм: Олександр Бойко … він був справжньою людиною і загинув, як справжній воїн // Клеванський тракт . – 2015 . – №6 (27 лют.). – С. 1

Бондар В. На честь його Дня народження лунали салюти… / В. Бондар // Слово і час. – 2015. – №22 (5 черв.). – С. 1

Вшанували героя // Клеванський тракт. – 2015. – №13 (5 черв.). – С. 1-2

Заяць О. Герої не вмирають : пам’яті Олександра Бойка [з Клеваня Рівненського району, який рік тому загинув у зоні АТО на сході України] / О.  Заяць // Клеванський тракт : Газета виходить за сприяння агропромислової корпорації “Зоря”. – Зоря, 2016. – №3 (12 лют.). –  С. 2

Сумуємо і пам’ятаємо // Клеванський тракт:  Газета виходить за сприяння агропромислової корпорації “Зоря”. – Зоря, 2017. – №2 (3 лют.). –  С. 2

Анотація: Пам’яті загиблого 2 роки тому в зоні АТО жителя селища Клевань Рівненського району Олександра Бойка

Жовтянський Д. Він жив як справжня людина і загинув як герой / Д. Жовтянський // Клеванський Тракт : Газета виходить за сприяння агропромислової корпорації “Зоря”. – Зоря Рівненського р-ну, 2018. – №3 (16 лют.). –  С. 1

Анотація:  Олександр Бойко, житель смт Клевань Рівненського району, воїн АТО. Загинув у 2015 році в районі населеного пункту Піски, що на Донбасі. У 2018 році на фасаді Клеванської школи-ліцею відкрито меморіальну дошку.

Ільницька Т. Спокійний, веселий, роботящий… Мінометник Олекандр Бойко, який прикривав «кіборгів», загинув від артилерії бойовиків  // День Kiev.ua

Бойка поховають завтра   // Рівне вечірнє

Завтра у Клевані поховають загиблого мінометника   // ЧаРівне

Minametnaya batareya [Виконання пісні Олександром Бойко]  // YouTube

На Рівненщині поховали мінометника, який прикривав “кіборгів” в донецькому аеропорту  // Все : сайт чесних новин

Дошка загиблому солдату [Відео]  // YouTube

Бойко Олександр В’ячеславович  // Книга пам’яті загиблих

Бойко Олександр В’ячеславович  // Вікіпедія : вільна енциклопедія

У Клевані відкриють дошку герою АТО  // Рівне вечірнє

На Рівненщині відкрили пам’ятну дошку загиблому Герою АТО  [ФОТО] // Рівне 1 : телеканал

У Клевані урочисто відкрили меморіальну дошку односельчанину, який загинув в АТО  [Відео]  //  Новини Рівного