Мельник Андрій Іванович ( 3.12.1979 – 29.01.2015)

Мельник Андрій Іванович ( 3.12.1979 – 29.01.2015)

Андрій Мельник народився 3 грудня 1979 року в селі Олександрія у робітничій родині. Мав старшого брата і сестру. Ріс товариським і неконфліктним хлопцем. В 1986-1997 рр. навчався в Олександрійській загальноосвітній школі. До армії працював трактористом в місцевому колгоспі. Після служби в лавах збройних сил України працював в різних сферах виробництва. Був одружений, має доньку. 28 серпня 2014 року мобілізований до збройних сил. В зоні АТО Андрій мав звання старшого сержанта, був механіком – водієм 13-го окремого мотопіхотного батальйону 1–ї окремої танкової бригади (раніше 13–й БТО Чернігів–1). Свій старенький танк він називав «Малюсінький», який був без внутрішнього зв’язку. Побратими називали Андрія «Американцем» через військову форму з США. Зв’язок з Андрієм рідні втратили в кінці січня 2015 року. 29 січня 2015 року Андрій Мельник, прикриваючи побратимів, які відходили на попередні позиції біля Вуглегірська, вступив у нерівний бій з ворожою колоною сепаратистів і загинув. Воїна поховали в безіменній могилі міста Дніпропетровськ. Завдяки ДНК-експертизі його тіло було ідентифіковано та перепоховано 25 червня 2015 року в рідному селі Олександрія.… Читати далі

Свіржевський Роман Петрович (18.09.1994 – 01.05.2016)

Свіржевський Роман Петрович (18.09.1994 – 01.05.2016)

Народився Роман Свіржевський 18.09.1994 року в с. Корнин Рівненського району. У 2012 році закінчив Корнинську загальноосвітню школу. 06 листопада 2012 року був призваний на військову службу до лав української армії. Після закінчення строкової служби зарахований на військову службу за контрактом. Служив за контрактом, відмовлявся демобілізуватись. Молодший сержант Свіржевський Роман Петрович – командир відділення командно-штабних машин, начальник радіостанції взводу командно-штабних машин центру зв’ язку. Військова частина А-1671 (55 Рівненська окрема бригада оперативного командування «Захід»). На війні з 19 років, з самого початку. У липні 2014 року отримав поранення під час виконання бойового завдання.

Загинув 01 травня 2016 році в смт. Нижня Дуванка Сватівського району Луганської області. Похований в с. Корнин Рівненського району.

Указом Президента України №522/2016 від 25 листопада 2016р., «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету  та териториальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений медаллю за «За військову службу Україні» (посмертно).

Нагороджений знаком народної пошани орденом «За мужність і відвагу»( № знаку 160 від 01.06.2016р.) посмертно.… Читати далі

Суліцький Олександр Сергійович (19.06.1979 – 09.08.2014)

Суліцький Олександр Сергійович
(19.06.1979 – 09.08.2014)

Суліцький Олександр народився 19.06.1979 у м. Здолбунів, навчався і жив у Квасилові – закінчив СПТУ №16 за професією «Слюсар з ремонту автомобілів». У 1997 році був призваний на дійсну військову службу до Збройних сил України.

Свою трудову діяльність розпочав у 2000 році на підприємстві ВАТ «Рівнеголовпостач» слюсарем з ремонту прокатної техніки V розряду.  З 2001 по 2014 роки працював на різних підприємствах.

Із 20 травня 2014 року, на виконання Указу Президента України від 06 травня 2014 року № 454/2014 «Про часткову мобілізацію», був призваний на військову службу в Збройні Сили України. Після бойового злагодження на навчальному полігоні проходив службу в батальйоні «Горинь», брав участь у бойових діях, пов’язаних з участю в АТО – захищав державний суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України.

Загинув 09.08.2014року при виконанні бойового завдання. Без  батька залишилася 13-річна донька.

Указом Президента України № 103/2016 від 21 березня 2016 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).… Читати далі

Прончук Тарас Вікторович (позивний “Людоїд”) (6.08.1997–16.02.2017)

Тарас Вікторович Прончук (позивний “Людоїд”) народився шостого серпня 1997 року у селі Хотин Рівненського району Рівненської області. Із 5 до 9 класу навчався у Городоцькій загальноосвітній школі, після чого вступив до Рівненського технічного коледжу Національного університету водного господарства та природокористування, який закінчив у 2015 р за фахом “електрогазозварювальник”.

До лав ЗСУ був призваний у листопаді 2015 року. Старший матрос служив на посаді кулеметника батальону морської піхоти.

16 лютого 2017 року старший матрос Прончук Тарас Вікторович загинув від ворожої кулі  в зоні проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях під час виконання бойових завдань із захисту незалежності та територіальної цілісності України. У нього залишилася мати і троє братів.

Поховали бійця у селі Хотин Рівненського району.

Указом Президента України №104/2017 від 10 квітня 2017 р « за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку» молодший  сержант  Прончук Тарас  Вікторович  нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Нагороджений медалями: “За жертовність та любов до України”, “Відвага і честь”, “Оборона Маріуполя”

 … Читати далі

Бойко Олександр В’ячеславович (15.01.1977 – 12.02.2015)

Бойко Олександр В'ячеславович.jpg

Бойко Олександр В’ячеславович народився 15 січня 1977 року в смт. Клевань Рівненського району Рівненської області у сім`ї робітників. Закінчив Клеванську СШ №2. З дитинства захоплювався технікою та фотографією.
Свій трудовий шлях пройшов на підприємствах: Клеванський ДОК, Зорянські теплиці, Держлісгосп та «Колор СІМ». Здобув фах спеціаліста контрольно-вимірювальних приладів та автоматики.
До ЗСУ був мобілізований у серпні 2014 року. Служив у 93-й бригаді. Сержант, старший навідник 4-го мінометного розрахунку мінометної батареї.
12 лютого 2015 року під час мінометного обстрілу з боку незаконних збройних формувань поблизу села Водяне Ясинуватського району, що на Донеччині, отримав осколкове поранення. Від отриманих ран Олександр помер.
У Героя залишилися дружина, син та донька.
18 лютого був похований на місцевому кладовищі рідного селища.
Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, Бойко Олександр В’ячеславович нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).… Читати далі