Кисіль Владислав Олегович ( – 02.10.2023)

Владислав Кисіль народився у місті Рівному. Закінчив Економіко-правововий ліцей, а згодом здобув вищу економічну освіту у Національному університеті водного господарства і природокористування. Працював в автомобільному бізнесі.

Владислав був членом громадської організації РОВО “Побратими Рівне”, які з 2017 року брали участь в гуманітарному проекті “На Щиті” та займались національно-патріотичним вихованням молоді.

З моменту повномасштабного вторгнення він не міг залишатися осторонь, не міг просто сидіти вдома…Доклав чимало зусиль, аби потрапити в еліту 142-ий центр підготовки Сил Спеціальних Операцій, де гарно себе зарекомендував та був направлений на навчання до Британії, по поверненню пройшов ряд спеціальних підготовчих курсів отримав диплом розвідника ССО.

Численні навчання, бойовий характер та витримка допомогли Владиславу увійти до складу однієї з кращих груп спеціального призначення. За його плечима численні бойові виходи на Херсонщині та Запоріжжі.

7 вересня 2023 року до Дня розвідника, Владислава Кисіля нагородили почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України “Золотий хрест”.

28-річний Владислав Кисіль, мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу та незалежність 2 жовтня 2023 року загинув, отримавши мінно-вибухове поранення несумісне з життям на Запорізькому напрямку.… Читати далі

Семенюк Анатолій Миколайович, позивний “ТОРА” (15.03.1974-07.09.2024)


Народився Анатолій Миколайович СЕМЕНЮК 15 березня 1974 року в с. Городище Березнівського (нині Рівненського) району Рівненської області.
У 1980 році Анатолій навчався у Городищенській загальноосвітній  І-ІІІ ступенів школи Березнівської районної ради Рівненської області, закінчив 9 класів в 1989 році та отримав атестат про неповну загальну середню освіту. Після 9 класу Анатолій вступив до Березнівського лісотехнічного коледжу, в якому навчався за спеціальністю “Лісове господарство” У 1993 році закінчив навчання з відзнакою.   Любив спорт. Паралельно з навчанням займався футболом в спорт-комплексі КОЛОС, грав в команді “СЛУЧ”. 


У 1993-1995 роках служив у Національній гвардії України «Охорона Президента» в м. Чугуїв Харківської області. У 1995 році Анатолій одружився та створив міцну сім’ю, в якій народилися дві прекрасні донечки Надія та Аліна . За життя працював на Фарфоровому заводі, також на Маслозаводі, і в магазині Будмакс та на сезонних роботах. Мав золоті руки, тому вдало міг виконувати різні роботи.

  28 грудня 2023 року Анатолій був призваний на військову службу першим відділом Рівненського РТЦК та СП Рівненської області та був відправлений на навчання до військової частини А4935. Проходив… Читати далі

Тимощук Василь Леонідович, позивний «Вампір» (25.07.1970-28.05.2023)

Тимощук Василь Леонідович (позивний «Вампір») народився 25 липня 1970 року в місті Дубно. Навчався в Дубенській ЗОШ №1, після закінчення якої продовжив навчання у ПТУ №27. Захоплювався історією, археологією та моделюванням кораблів. Дуже любив різних птахів, особливо папуг.
У 1988 році був призваний на строкову службу на «Байканур». В подальшому працював на підприємствах Дубна. У 1995 році одружився та мріяв про дітей. Мрія збулась – має донечку Софійку.
14 вересня 2022 року за мобілізацією знову повернувся до лав ЗСУ, захищав Україну у складі 14 окремої механізованої бригади імені Князя Романа Великого.
Рядовий стрілець Тимощук Василь Леонідович загинув 28 травня 2023 року під час танкового обстрілу, виконуючи бойове завдання щодо захисту незалежності України, в районі населеного пункту Іванівка Куп’янського району Харківської області. Похований Герой на кладовищі села Кривуха Дубенського району.
У воїна залишились мати, дружина та донечка.

“Почесний громадянин м. Дубно” (посмертно). Рішення сесії Дубенської міської ради від 14 грудня 2023 року

Читати далі

Кухарчук Микола Миколайович,позивний “Паска” (17.12.1987 – 15.10.2022)

Народився Микола в с.Тутовичі, у сільській дружній родині. Батько працював шофером, а мати – кухарем у Сарненській районній лікарні. У 2004 році закінчив 11 клас Тутовицької ЗОШ та вступив у Рівненський Міжнародний економіко-гуманітарний університет ім. С.Дем’янчука за спеціальністю “Фізичне виховання та лікувальна фізкультура”. Після закінчення університету, з 2010 по 2022 роки, працював вчителем фізичної культури у Тутовицькій ЗОШ І-ІІІ ступенів. Також зарекомендував себе як вчитель лікувальної фізкультури, працюючи з особливими дітьми. Був керівником шкільних гуртків з волейболу, баскетболу та футболу, учасники яких займали призові місця на різних спортивних змаганнях.

До уроків готувався старанно, діти дуже любили його заняття, адже вчитель разом з ними грав у футбол, ділився спортивними секретами. Не встигне пообідати після уроків вдома, а хлопчаки уже чекають на гурткові заняття з футболу. Організував волейбольну та футбольну команди, грав у молодіжній футбольній команді “Горинь”. Діти і зараз згадують та сумують за своїм улюбленим вчителем. Завжди добросовісно виконував свою роботу.

Микола Миколайович за час роботи у школі був нагороджений Грамотою відділу освіти за ІІ місце у районному конкурсі “Олімпійський куточок 2019” та Дипломом за ІІІ місце у 2020 році  за участь у районному конкурсі “Олімпійський куточок”…

25 лютого 2022 року призваний на військову службу.… Читати далі

Братащук Іван Петрович (30.01.1990-16.09.2024) 

Народився майбутній воїн 30.01.1990 року у селі Гранівка, проживав із сімє’ю в Козині. Був надзвичайно працьовитим, вмілим господарем. Нещадовно родина придбала будинок у селі Савчуки.

Оборонець Батьківщини мужньо, сумлінно і самовіддано виконував військовий обов’язок. У 2022 році Івана БРАТАЩУКА було відзначено нагрудним знаком «Знак пошани». У травні 2023 року Захисник був нагороджений Почесним нагрудним знаком головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест», а вже у вересні 2023 року військовослужбовець отримав пам’ятну монету «Захисник Харківщини та міста Ізюм».

Іван виконував обов’язки командира відділення дистанційного мінування взводу інженерних загороджень інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення..

Загинув під час виконання бойових дій 16 вересня 2024 року.

У загиблого Захисника залишилися дружина Оксана Анатоліївна та сини Андрій і Максим.

Похований с.Козин, Дубенського району Рівненської області

Читати далі

Галанджовський Володимир(16.12.1975 -17.02.2024)

 Галанджовський Володимир Петрович народився 16 грудня 1975 року в місті Радивилові.  1 вересня 1983 року пішов у 1-й клас Радивилівської ЗОШ №1 І-ІІІ ст. Володимир був енергійним, жвавим хлопчиком, любив грати у футбол. Після закінчення 8-го класу вступив до Радивилівського ПТУ, де здобув фах тракториста. Через поганий зір та проблеми із здоровʼям не ніс строкову військову службу.

Після одруження проживав у Тернопільській області, батько трьох дітей. Працював різноробочим. Останні роки Володимир проживав у м.Радивилові з мамою та сестрою.

Призваний до ЗСУ був 22 червня 2023 року. Навчання проходив на Тучинському полігоні Рівненської області. Службу проходив на посаді стрільця стрілецького взводу. 11 січня 2024 року був відправлений на Купʼянський напрямок. Загинув Володимир Петрович 17 лютого 2024 року при виконанні бойового завдання в районі населеного пункту Куп’янськ Харківської області. 

       З військовими почестями похований на Лев’ятинському кладовищі поряд з могилою батька.

Читати далі

Андрійчук Андрій Антонович ( 06.11.1980 – 07.02.2024)

Андрій Андрійчук народився 6 лютого 1980 року в місті Радивилові. 1 вересня 1987 року пішов у 1-й клас Радивилівської ЗОШ №1.

Зі спогадів класного керівника Василя Ілліча Вишницького та однокласників: « Андрій був відповідальним, скромним юнаком. Любив працювати, завжди брав участь в загальношкільних трудових десантах, сумлінно виконував доручення”. Після закінчення школи у 1996 році вступив до Радивилівського СПТУ, де здобув кваліфікацію майстра сільського виробництва.

  У 1999 році проходив службу в лавах ЗСУ на посаді розвідника-сапера відділення взводу інженерної розвідки групи інженерного забезпечення.  Після військової служби працював будівельником, теслею. У 2004 році отримав подяку та нагороджений грамотою за допомогу в будівництві храму в селі Дмитрівка Петропавлівського району Дніпропетровської області.

Був добрим, чуйним та щирим, завжди всім допомагав, ніколи не залишав у біді.

30 серпня 2023 року був призваний на військову службу Львівським МТЦК та СП в місті Львів. Виконував бойові завдання на Запоріжжі. 7 лютого 2024 року внаслідок ворожої атаки  життя Андрія Антоновича обірвалося. 

Страшна війна забрала життя найдорожчого чоловіка, люблячого батька трьох чудових хлопців, доброго брата, вірного друга.… Читати далі

Лесний Роман Михайлович (03.06.1979-21.09.2022)

Лесний Роман Михайлович народився 3 червня 1979 року у місті Дубно. Навчався в Дубенській ЗОШ №1 та ЗОШ №6. Здобув фах зварювальника у професійному училищі. Цікавився технікою, захоплювався мотоциклами, грав на гітарі.
Багато років працював у Дубенській виправній колонії для неповнолітніх, мав звання прапорщика. Після закриття колонії продовжив службу на місцевій нафтобазі. Пізніше був переведений у 44 окрему артилерійську бригаду імені гетьмана Данила Апостола.
Під час повномасштабного російського вторгнення Роман ніс службу у лавах ЗСУ. Разом з побратимами мали виконувати бойові завдання на передовій. Створив родину та мріяв про мирне життя. Понад усе вірив у перемогу!  
Старший солдат Роман Лесний загинув 21 вересня 2022 року від отриманих поранень несумісних із життям в результаті артилерійського обстрілу району вогневої позиції артилерійської батареї артилерійського дивізіону в районі н.п. Біла Гора Донецької області під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України.
У воїна залишились дружина та діти.
Похований на Алеї Слави у місті Дубно на Семидубському кладовищі.

ВІдповідно до Указу Президента №152/2024 “за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку” орденом “За мужність” ІІІ ступеня нагороджено Лесного Романа Михайловича (посмертно) — старшого солдата

Рішенням  сесії Дубенської місько від 14 грудня 2023 року воїну-Герою Дубенської міської територіальної громади, який віддав життя за Волю та Незалежність України Лесному  Роману Михайловичу присвоєно міську відзнаку – звання “Почесний громадянин міста Дубно” (посмертно).… Читати далі

Томко Володимир  Олександрович (12.06.2002-05.06.2022)

Томко Володимир Олександрович народився 12 червня 2002 року у місті Дубно.
З 2008 року навчався у Дубенській ЗОШ № 6. Після закінчення 9-го класу у 2018 році вступив до Дубенського вищого художнього професійно-технічного  училища, який закінчив у 2021 році, здобувши професію «Електрозварник».
4 жовтня 2021 року був призваний до лав ЗСУ. Військову службу проходив у військово-морських силах Збройних сил України. Здобув звання старший комендор (матрос).
Військовослужбовець загинув 5 червня 2022 року, виконуючи бойове завдання в акваторії Чорного моря у складі тактичної групи, в результаті ведення бойових дій з супротивником та нанесенні ним ракетного удару.
Похований на Алеї Слави у місті Дубно на Семидубському кладовищі. 

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі указом президента України №461/2022 нагороджено Орден «За мужність» III ступеня ТОМКА Володимира Олександровича (посмертно) — матроса

Рішенням  сесії Дубенської місько від 14 грудня 2023 року воїну-Герою Дубенської міської територіальної громади, який віддав життя за Волю та Незалежність України Томко Володимиру Олександровичу  присвоєно міську відзнаку – звання “Почесний громадянин міста Дубно” (посмертно).… Читати далі

Потапчук Павло Миколайович (29.11.2024-31.03.2025)

Павло Потапчук народився 16 лютого 1988 року у місті Рівне. Навчався у загальноосвітній школі №28. У 2005 році закінчив Рівненський економіко-правовий ліцей. Освіту здобув у Національному університеті водного господарства та природокористування. Отримав кваліфікацію інженера-землевпорядника.

З вересня 2013 року обіймав посаду директора Рівненського обласного бюро технічної інвентаризації. Потім працював на різних роботах.

29 листопада 2024 року Павло був мобілізований до лав Збройних сил України. Він не боявся служби, був оптимістично та патріотично налаштований.

«Хоч він і не мав військового досвіду, служба йому подобалася. Командир та побратими, його завжди підтримували. Був добрим, щирим та дуже дружелюбним, мав багато друзів» – зазначили рідні Героя.

14 березня 2025 року солдат Павло, який був відданий військовій присязі на вірність українському народу, отримав тяжкі поранення в бою за Україну, її свободу й незалежність на Запорізькому напрямку. На жаль, 31 березня серце 37-річного захисника зупинилося…

Поховали Героя на кладовищі «Нове».

Читати далі