Мельничук Василь Григорович (15.01.1995-20.05.2024)

Василь народився 15 січня 1995 року у селі Поліське Березнівського району. У 2012 році закінчив місцеву Поліську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів. З 2013 по 2014 рік проходив строкову військову службу. Після одруження з 2020 року сім’я Василя проживає в селі Великий Олексин Шпанівської територіальної громади Рівненського району.
З перших днів повномасштабного вторгнення у березні 2022 року Василь добровільно став на захист України. Герой отримав шість нагород під час захисту рідної України 20 травня 2024 року головний сержант аеромобільного батальйону Мельничук Василь Григорович загинув внаслідок ворожого мінометного обстрілу на Донеччині поблизу населеного пункту Георгіївка.
Отець Ігор Свято-Михайлівського храму села Поліське відслужив літію за полеглим Захисником.
Поховали Захисника на сільському кладовищі села Малий Олексин Шпанівської територіальної громади Рівненського району зі всіма військовими почестями.
У полеглого воїна залишилися – мама, дружина, маленька донечка та два брати.

Читати далі

Степчук Тарас позивний «Пчола»(06.08.1987-17.02.2023)

Степчук Тарас народився 06.08.1987 року в м. Костополі. У 2002 році закінчив 9 класів Костопільської загальноосвітньої школи № 3.В період з 01.09.2002 р. по 25.06.2004 року навчався у Костопільському будівельно-технологічному технікумі НУВГП за професією «Муляр, пічник, штукатур».
З квітня 2007 року проходив строкову військово-патрульну службу в ЗСУ в місті Києві. Своєю поведінкою та старанністю подавав іншим військовослужбовцям приклад зразкового виконання військового обов’язку, про що свідчить його характеристика з частини.
Після повернення додому професійно займався бджільництвом. Тарас був пасічником і разом з тим працював охоронцем у «Свіспан-лімітед», а далі – начальником зміни караулу.
Пасіка налічувала до 250 бджолосімей. Він займався селекційною діяльністю виведення нової породи бджоли. Щоб перейняти його досвід в роботі з
бджолами, приїжджали навіть вчені-професори. Був головою Спілки пасічників Костопільського району.
27 квітня 2009 року одружився, виховував двох синів.

Коли розпочалася повномасштабна війна, не вагаючись, вступив добровольцем до лав ЗСУ, щоб захищати свою рідну землю від ворога. Був призваний до 14 окремого стрілецького батальйону «Полісся». Тарас користувався авторитетом серед побратимів, мав чітко сформований вольовий характер, власну думку.… Читати далі

Павлюк Олександр Миколайович, позивний «Чак» (30.03.1964-05.06.2021)

Олександр Павлюк (позивний «Чак») народився 30 березня 1964 року в селищі Рокитне. По досягненні 18 років був призваний на строкову службу та служив у контингенті радянських військ у Німеччині.

 Успішний бізнесмен, очільник Рокитнівської організації «Правий сектор», у важкому 2014 році, в розпал російської агресії на сході України, залишив всі домашні справи і вступив у лави славнозвісного полку «Азов». Спочатку виконував обов’язки обозного в третій сотні полку, згодом став заступником по технічній частині, а продемонструвавши свої неабиякі організаторські здібності та наполегливість у досягненні мети, став заступником командира полку з тилового забезпечення. Тут він повністю проявив свій талант як рішучого керівника, патріота, хорошого товариша. Надійне тилове забезпечення — основа успішного виконання бойових завдань будь-якого військового підрозділу. Тож свою роботу старший лейтенант Павлюк виконував з максимальною самовіддачею. Всього себе він присвячував розвитку полку, покладав на себе багато обов’язків, щоб бійці «Азову» були забезпечені всім необхідним та якісно виконували бойові завдання.

Несподівано помер 5 червня 2021 року. 7 червня на гарнізоні полку «Азов» в Урзуфі особовий склад підрозділу попрощався із Олександром Павлюком.… Читати далі

Мельник Андрій Андрійович ( -27.03.2020 )

Мельник Андрій вийшов з пекла ДАП неушкодженим, проте його наздогнала куля у м. Костянтинівка на тій же Донеччині: в ніч на 25 січня 2015 року, за день до виїзду в місце постійної дислокації, він отримав вогнепальне поранення лівої плевральної половини з гемо-пневмотораксом, з ушкодженням шлунку і товстої кишки та наскрізним діаметральним пораненням хребетного каналу. «Приїхали з аеропорту, мали їхати у відпустку. Вийшов у місто, але вдягнув цивільне вбрання, бо не всі там налаштовані позитивно до України. На заправці український офіцер був п’яний, сприйняв не за свого, вочевидь. Почав стріляти. Так і вийшло, що залетіла мені куля», – згадував Андрій. Після перших операцій стан його покращився, він вже зміг пересуватись у візку, а невдовзі, після реабілітаційного курсу, навіть зіп’явся на ноги. Однак потім наступив параліч, з’явились пролежні. Весною 2018 р. довелося ампутувати одну ногу, потім другу. Останнім часом лікувався в Рівненському обласному госпіталі ветеранів війни у смт Клевань, де й помер через виразкову хворобу ушкодженого шлунка (протягом тривалого часу не міг звичним способом вживати їжу).… Читати далі

Оліфір Роман Сергійович (31.12.1986-23.06.2024)

Роман народився 31 грудня 1986 року у місті Чистякове (колишній Торез) Донецької області. Там закінчив 10 місцеву школу. А за тим здобув фах юриста у Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого.

У 2014 році через військові дії разом із рідними вимушені були виїхати з рідного міста та переїхати на Рівненщину. Тут Роман працював спершу заступником, а за тим керівником сільськогосподарського підприємства. Дбав про батьків, разом із дружиною Марією виховували маленьку донечку Анечку.

Надзвичайно добрий та світлий Роман швидко став своїм на Рівненщині, його полюбили й прийняли, наче провів тут усе своє життя.

Чесний та людяний Роман практично весь період служби провів у зоні активних бойових дій. Але жодного разу не поскаржився, не нарікав, що важко.

На жаль, 23 червня 2024 року 37-річний матрос Роман Оліфір загинув під час виконання бойового завдання на Херсонському напрямку.

Поховали  Романа на кладовищі в с. Тучин, де мешкає родина.

Читати далі

Пахунов Володимир Русланович ( 17.07.1976 – 31.10.2018)

01.11.2018 року пішов з життя після тривалої хвороби, пов’язаної з проходженням військової служби, солдат ПАХУНОВ Володимир Русланович, мешканець міста Вараш, який захищав незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, брав участь в антитерористичній операції на сході України. 

Військовослужбовець 1976 р.н., батько 2-х дітей, був призваний на військову службу по частковій мобілізації в період з лютого 2015 року по березень 2016 року.

У 2017 році підписав короткостроковий шестимісячний контракт, а у березні 2018 року солдат ПАХУНОВ Володимир Русланович був прийнятий на військову службу за контрактом строком на 3 роки.

Віддано належну шану Герою, що поклав своє життя за нашу свободу, за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність нашої Держави!

Прощання з військовослужбовцем відбулося 02 листопада 2018 року з 10:00 до 12:00 години у приміщенні Палацу культури ВП «Рівненської АЕС».

Варашський міський військовий комісаріат висловлює щирі співчуття рідним і близьким померлого воїна, захисника Батьківщини.… Читати далі

Пупко Руслан Володимирович (16.06.1975 – 02.08.2020)

04 квітня 2019 року, наказом Генерального штабу Збройних сил України Руслана Пупка було залучено до участі в ООС, для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях. Після чого, 06 червня 2019 року він прибув до складу оперативно-тактичного угруповання «Схід» у місто Маріуполь Донецької області, з метою виконання службових (бойових) завдань, де служив старшим матросом у військовій частині А3053-Д на кораблі військово-морських сил Збройних сил України «Донбас» до дня смерті. За час несення служби був відзначений різними нагородами ВМС ЗСУ.

«Руслан із захопленням розповідав про службу і про море…Але доля розпорядилася так, що не довго йому судилося прослужити і через рік після прибуття на корабель він покинув його назавжди і покинув усіх нас…» – згадують рідні.

Помер Руслан Володимирович, 02 серпня 2020 року, від гострої серцевої недостатності.

У Героя залишилася мати, донька, брати та сестри.

Похований на Доротицькому кладовищі у м. Сарни.

Читати далі

Кобринчук Ігор Петрович (16.10.1971-07.04.2018)

Народився Ігор в Республіці Казахстан, Целіноградська обл. с. Партизанка (на той час там проживала родина). Пізніше переїхали у м.Сарни, проживали по вул.Приходька (нині Петра Яцика). Ігор Петрович закінчив Львівський національний аграрний університет та займався підприємницькою діяльністю. За життя Ігор зарекомендував себе,  як рішуча, освічена, доброзичлива особистість. За власним бажанням вирішив піти на військову службу в ЗСУ: в лютому 2017 року вступив до військової частини В0259, 14-ї окремої  механізованої  бригади, солдатом, механіком-водієм танкового взводу.

Весною 2018 року, проходячи службу Ігор захворів. В березні він був доставлений в тяжкому стані в Львівський шпиталь. Після тривалої боротьби з хворобою в шпиталі 07 квітня 2018 року, помер не приходячи до свідомості.

У Ігоря Петровича залишилася мама, син та донька.

Похований на кладовищі по вул.Ковельській м.Сарни… Читати далі

Кидун Олександр Сергійович (08.09.1984-17.12.2017)

Народився Олександр у смт. Зарічне 8 вересня 1984 року. Деякий час, Сашко проживав разом з батьками на території росії, так як батько був військовослужбовцем. У 1995 році батьки повертаються назад до України. Сашка перевели до загальноосвітньої школи №1 ім.Т.Г. Шевченка. Під час навчання в школі зарекомендував себе, як хороший позитивний учень. Мав велике коло друзів. Найбільше подобалось йому грати у футбол, багато разів приймав участь у спортивних змаганнях. Після закінчення школи продовжив навчання у Сарненському ВПУ №22 за спеціальність «автомеханік».

У 2002 році був призваний на строкову військову службу. Пізніше, у 2008 році Олександр одружився. За час сімейного життя народилося троє діток: Анастасія, Денис та Макар.

З 2016 року проходив військову службу, за контрактом, у складі в/ч А0153 732 «Центральної артилерійської бази озброєння». В 2017 році безпосередньо брав участь в Антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей.

Пізнього недільного вечора 17 грудня 2017 року перестало битися серце люблячого батька та дорогого чоловіка. Солдат Кидун Олександр Сергійович помер в результаті гострої серцево-судинної недостатності.… Читати далі

Дуднік Олександр Васильович (23.04.1975 – 27.09. 2023)

Олександр Дудік народився 23 квітня 1975 р. Проживав у селі Сестрятин Радивилівської територіальної громади.

У 1982 році пішов у перший клас Закінчив  Радивилівську  школу №2, навчався у професійному ліцеї спеціальності токаря. . Він був хорошою, відповідальною людиною, талановитим майстром. Його знали як майстра із золотими руками. Мав синочка, і коли почалася війна, одразу подався у військкомат, бо хто, як не він,  мав захищати спокій своєї родини.

У Збройних Силах він перебував від початку повномасштабного російського вторгнення, був призваний на захист Батьківщини по мобілізації 1 березня 2022 року Другим відділом Дубенського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Проходив службу на посаді майстра-акумуляторника ремонтного відділення артилерійського озброєння ремонтного взводу озброєння, ремонтної роти військової частини А – 4789.

27 вересня 2023 року перестало битися серце матроса Дудніка Олександра Васильовича. Йому назавжди 48

Поховали Олександра на кладовищі с. Сестрятин

Читати далі