Карнаухов Микола Миколайович народився 20 липня 1965 року у місті Кокчетав Казахська РСР.  У 1968 році  сім’я переїхала в село Зарічне Гощанського району,

звідки родом  мама – Оксана Макарівна. Навчався в Бугринській ЗОШ. Зкінчів школу із золотою   медаллю. У 1982 році вступив на механічний факультет Українського інституту інженерів водно господарства м. Рівного (спеціальність «Механізація гідромеліоративних робіт»), який закінчив у 1989 році і отримав кваліфікацію інженера-механіка. У 1983-1985 рр. проходив строкову військову службу у Військово-Повітряних Силах.

Віхи трудової діяльності:

  • 1989-1990 рр. – інженер науково-дослідного сектору УІІВГ;
  • 1990-1992 рр. – молодший науковий співробітник кафедри будівельних і меліоративних машин;
  • 1992-1994 рр. – навчання в аспірантурі УІІВГ, 1994-1998 рр. – асистент кафедри ААГ і ТМ;
  • 1999-2005 – старший викладач кафедри ААГ і ТМ, з 2005- доцент кафедри ААГ і ТМ;

У 1999 році захистив дисертацію на здобуття вченого звання кандидата технічних наук.

Тематика наукової діяльності – енергозберігаючі технології прокладання довгомірних елементів пасивними землерийними робочими органами, оптимізація виробничих процесів автосервісних підприємств. Автор більше 50 наукових і навчально-методичних праць, зокрема 4 авторських свідоцтв і патентів на винаходи.

У серпні 2014 року був призваний до лав української армії. Спочатку проходив підготовку на Яворівському полігоні, що на Львівщині, а через місяць був відправлений в зону АТО. Воював у складі 57 кіровоградської бригади. Зв’язок із рідними припинився 6 лютого 2015 року, коли Микола із побратимами вели бій під Чернухіним Луганської області.

Похований 10 березня 2015 року на Алеї Героїв  кладовища м. Рівне.

Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року Микола Карнаухов нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Згідно рішення Рівненської міської ради Карнаухову Миколі Миколайовичу було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівне».

9 жовтня 2015 року у Рівному на стіні третього корпусу НУВГП, що знаходиться по вул. Олекси Новака 77, на честь загиблого в зоні АТО викладача М.Карнаухова встановили меморіальну дошку.

Вулиця м. Рівне, на якій розташована Центральна міська лікарня тепер названа його іменем».

 

Публікації про Карнаухова М. М.

Неможливо передати словами всю гіркоту непоправної втрати, якої зазнав колектив Національного університету водного господарства та природокористування – захищаючи рідну землю від російсько-бандитських зайд пішов з життя Микола Миколайович Карнаухов(позивний «Не журись»), доцент кафедри автомобілів та автомобільного господартва, кандидат технічних наук.

Як важко віднайти слова,

Та не тому, що слів бракує,

А через пам’ять, що жива,

Та біль, у серці що вирує,

Чому так сталось у житті?

Чому воно Його забрало?

Чому життя у небутті?

Таких людей на світі мало!

Національний університет водного господарства

та природокористування

 Рівне прощалось  з Героєм Миколою Карнауховим (фото та відео)

10 березня у Рівному похоронили воїна Миколу Карнаухова, який загинув у зоні АТО, захищаючи рідну землю від російсько-бандитських формувань.

Прощання з Героєм розпочалася у центральному корпусі Національного університету водного господарства та природокористування, де викладав Микола Миколайович.

Свого часу він був студентом цього закладу, а потому залишився тут працювати. У 1999 році захистив дисертацію, став кандидатом технічних наук. Автор більше 50 наукових і навчально-методичних праць.

Його згадують веселим, майже завжди усміхненим. Може, тому мав позивний «Нежурись»… Цьогоріч йому мало виповнитися 50. Миколу Карнаухова мобілізували до лав 57-ої бригади. Він був сапером. Зник безвісті під Чернухіно в районі Дебальцева 5-6 лютого. Ще напередодні телефонував матері. Його бачили пораненим. Рідні й друзі до останнього вірили, що Микола живий, однак його знайшли убитим.

О 12.00 год. від центрального корпусу НУВГП розпочалася жалобна хода вулицею Соборною до Свято-Покровського кафедрального собору, де й відспівали полеглого воїна.

Чин похорону, у співслужінні кліриків Свято-Воскресенського і Свято-Покровського собору м. Рівне очолив архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон.

Провести в останню путь загиблого Героя прийшла велика кількість людей на чолі з головою Рівненської ОДА Віталієм Чугунніковим та міським головою Рівного Володимиром Хомком.

Поховали Миколу Карнаухова на Алеї Героїв кладовища «Нове»

24 листопада 2015 р. у Бугринському НВК відбулася урочиста лінійка, присвячена відкриттю меморіальної дошки Карнаухову Миколі Миколайовичу.

Старший лейтенант Карнаухов Микола Миколайович, випускник 1982 р. Бугринської середньої школи, загинув під час виконання військового обов’язку, захищаючи територіальну цілісність та суверенітет України. Героя посмертно нагороджено орденом «За мужність ІІІ ступеня».

Пам’ять про нашого земляка, який віддав своє життя за мирне небо над Україною, навіки житиме в серцях рідних, близьких та знайомих людей.

Сидорець Світлана.

Педагогічний вісник, грудень 2015 р.

 

Чи думав Микола Карнаухов, що на 3-му корпусі НУВГП, де він навчався і працював, буде висіти пам’ятний знак на його честь? Чи думав він, що на відкриття меморіальної дошки прийдуть сотні людей? Чи думав він, що …? Напевно, ні…

Він будував плани і бачив своє майбутнє зовсім іншім. Лише сьогодні від його дружини дізналася, що Миколі пропонували стати викладачем на одному з полігонів. Щоб навчати своїй військовій спеціальності – саперній майстерності. Навіть думав – когось зі своїх саперів взяти з собою… Не сталося… А сталося так, що довелося йому самому вчити інші військові спеціальності…

Чи відчував щось Микола, коли писав смс-ку: «Не поминайте лихом. Йдемо на Дебальцево»? Тоді, 29 січня, коли їх, 14 саперів разом ще з майже 5-ю десятками інших військових з його бригади направили в район Дебальцевого…

Сьогодні, 8 жовтня, на 3-му корпусі НУВГП було встановлено пам’ятну дошку Миколі Карнаухову – викладачу і саперу. Можливо… і навіть точно – Микола в камені не зовсім схожий на Миколу живого, якого всі його пам’ятають. Але в цьому випадку, напевно, головне – пам’ять.

 

 

Спогади дружини Галини Конарчук:

Микола – з двійнят. Сестру Іру має. У Кокчетау в Казахстані народився. Батько його звідти. У Рівному з його мамою познайомився, як на збір урожаю сюди приїхав.

У них в сім’ї традиція: синів Миколами називати. Тож батько його був Карнауховим Миколою Миколайовичем. Він мав таке ж ім’я. І син наш — теж Микола Миколайович Конарчук-Карнаухов.

24 роки ми разом прожили. Сину спільному – 23 роки. Я – друга дружина Миколи. Від першого шлюбу він доньку Оксану має.

Я — бібліотекар, а Микола читачем у нашій бібліотеці був. Не звертала уваги на нього. Навіть імені не пам’ятала, хоч формуляр не раз заповнювала. А він якось перед Новим роком каву мені у бібліотеку приніс, як з Ленінграда приїхав. Потім у мене трагедія сталася: сестра від раку померла. І я чи плакала, чи просто сумна була. Микола помітив це. Виходжу на обід — а він до мене: “Вибачте, але що у вас сталося?” Так ми ближче й познайомилися.

Виглядав схвильованим, коли потім у вересні зустрілися. Розповідав, що в сім’ї негаразди, що розлучається. Я була здивована: вважала, що ми не настільки близькі знайомі, щоб про таке розповідати. Потім з донькою приходив у бібліотеку. Їй п’ять років було. Казав, що суд дав час на роздуми перед розлученням. Після цього кілька разів провів з роботи. На каву ходили. Дав зрозуміти, що йому подобаюсь. Лист з відрядження написав, де між рядками читалося, що під враженням від знайомства.

Не знала, що молодший за мене на 13 років. Думала, що старший, бо лисуватий. А я завжди молодшою за свій вік виглядала. Коли дізналася, скільки йому років, кажу: “Миколо, не можна нам зустрічатися, бо Ви — молодший набагато”. А він: “Ну й що: я з самого початку знав, скільки тобі років”.

Родину цінував дуже. Майже щоп’ятниці в село їхав. Це Зарічне Гощанського району. Там мама і сестра його живуть. Накупує все, що потрібно – помідори, батон, каву, цукерки, печиво, мандарини — і везе. Мама зустрічає жартом: “Ну що, привіз облизня?” Микола перевдягався зразу і, хоч доцент, науковий співробітник, – на город чи в хлів до роботи. Тепер, як приїжджаю до свекрухи, теж везу гостинці. Кажу: “Це Вам облизень від мене і від Миколи”.

Ми все разом робили. Стіл накривали, як у ресторані. Микола готувати любив: плов, чебуреки, пельмені, пончики. Я пиріжки добре печу, а він усе пончики мене просив зробити. Кажу: “Не буду”. А якось приходжу з роботи — а він вже готує щось. “Ти що робиш?”- питаю. “Пончики, бо від тебе не діждешся”.

Де з’являвся Микола — жінки ставали іншими. Сиджу у читальному залі. Вже чую шум, гам, дівчата “ха-ха-ха” – Микола зайшов. Його любили всі. Жінки мліли від нього. Магнетизм якийсь мав. Жартами сипав. Всі сміялися до сліз

Микола — наполовину росіянин по батьку. Російську культуру поважав, Бродського читав. Колись марив Алтаєм. Жити там хотів. Тож слова Путіна про те, що він начебто в Україні захищає росіян — настільки цинічні!

Любив все про війну читати. Про літаки, танки. По книжкових магазинах ходив, шукав книгу “Тайны Великой отечественной войны”. Ерудований, начитаний був. Що там говорити — розумний. Якщо щось цікавило — шукав в Інтернеті, намагався вивчити.

Думала: не заберуть Миколу на війну. Всі медичні покази мав для цього. У нього черепно-мозкова травма була: колись по голові   вдарили хулігани, як пізно додому повертався. І головні болі у нього після цього були. Але хто там таке перевіряє.

Спати не могла після того, як повістку отримав. По три-чотири години спала. Щоб відволіктись, у комп’ютері новини дивилась чи у пасьянс грала. Ми вранці і ввечері щодня телефонували одне до одного. Ще перші місяці, як у Кіровограді був, можна було це робити. Сиджу за комп’ютером — аж тут дзвінок: “Що робиш?” “На кухні”, – відповідаю. “Сова, відчиняй двері: ведмідь прийшов”. Я — вниз відчиняти, бо домофон заклинило. Микола в Дубно за чимось, виявляється, приїжджав і заїхав.

Як він рвався з відпустки на схід! Нервовий став. Не спав зовсім. “Ляж на два-три тижні у госпіталь, підлікуйся”, – просила я. “Галю, як можу? Я ж хлопцям пообіцяв, що буду 30 грудня”.

Писав вірші, надсилав їх в СМС мені, мамі, друзям. Як на Дебальцево йшли, написав: “Йдемо на Дебальцево. Не поминайте лихом”

Загинув від пострілу танка. Телефонував перед цим: “Галю, не кажуть нам, щоб відходили. А перед нами — танки. Ми п’ятеро – у дворі якомусь”. Це в Чорнухіно вони, сапери, були. Чомусь відправили їх туди за 10 км від Дебальцево. І танк вистрелив у хату. Одному бійцю голову відірвало, а Миколі – ноги і руку. Я нині передивляюся його книгу, яку він читав перед поїздкою на схід, і там — танки радянські. Ось де, виявляється, ховалася його доля.

“Мене вб’ють, – казав, ніби щось відчуваючи, як їхав востаннє з дому. – Дивись, щоб мене поховали у селі”. Але його поховали на Алеї слави у Рівному, щоб був поруч з хлопцями молодими — Ігорем Волошиним, Олександром Борисенком – такими, як ті, з якими він загинув.

“У мене позивний “Нежурись”, – казав Микола на відео, виставленому в Інтернеті бойовиками. – І ми не журимося. Ми їх порвемо”. І зразу за цим кадром — відео, на якому вони вбиті. Не впізнала Миколу серед вбитих. Думала, що не він. Ми всі думали, що в полон потрапив. Шукали через міліцію. А потім син Миколиної сестри впізнав його мертвого на відео. Тільки через місяць після загибелі поховали його, бо бойовики тіло не віддавали.

Перші місяці після його похорону, як бачила у місті фігуру у камуфляжі, схожу на Миколину, чи голову лисувату з вусами, як у нього, серце стискалося.

На роботу їду — згадую його. Все не було часу поговорити, наговоритися, бо у нас графкіи не збігалися. Я — в суботу-неділю на роботі завжди, а у нього в ці дні — вихідні. Все здавалося: потім-потім наговоримось, набудемось разом.

Мирослава Опанасик, Радіо Трек

 

Записали в сапери, построїли взвод –
лихий і надійний підібрався народ.
Копали окопи, автомат за плечем,
оземки, розтяжки, що там іще?
Колони пішли… Кіровограде, прощай!
57 бригада нас зустрічай!

 

 


Спогади

Старший лейтенант Микола Карнаухов назавжди залишиться у наших серцях як порядний, чесний, скромний, веселої вдачі чоловік. Можливо, саме тому серед своїх побратимів 57-ї бригади Микола мав оптимістичний позивний «Не журись».

Усе своє життя Микола Миколайович керувався кредом: «Якщо не маєш ідеї, за яку не шкода віддати своє життя, тоді не варто і жити!». Зі спогадів колег-викладачів НУВГП: «Він був вимогливим до себе, високоморальним, прямим та відкритим, ніколи не намагався бути яскравішим чи кращим інших». У автобіографії сказав про себе: «Життя, що залишилось позаду, аж ніяк не тягне на героїчність та епохальність – рядове життя рядової людини, що пройшла декілька етапів злетів, падінь, але втрималась на поверхні океану стосунків, спілкувань, роботи…». Коли декілька років тому писав ці рядки, і гадки не мав, що згодом стане причетний до написання нових сторінок в історії нашої держави – жахливих подій «гібридної» війни на Сході України.

Дорогий Миколо, для нас ти є справжнім патріотом, Героєм України! Дорогий Миколо, для нас ти є справжнім патріотом, Героєм України!

Тетяна Пясецька.

Педагогічний вісник, березень 2015 р

«Не згадуйте лихим словом, йдемо на Дебальцеве» – боєць «Не журись»

Рівне – Життя доцента Національного університету водного господарства і природокористування Миколи Карнаухова обірвалося минулої зими далеко від рідної Рівненщини – під селищем Чорнухіно на Донбасі. А в альма-матер днями йому встановлять меморіальну дошку.

Перспективний викладач, доцент Микола Карнаухов працював на кафедрі автомобілів та автогоспродарства. Разом із дружиною та сином проживав у однокімнатній рівненській квартирі, тішився поїздками до мами, в рідний Бугрин. Дружина Галина розповідає – одним із захоплень Миколи у мирному житті була армія.

“Він любив літаки, військову техніку, а армія –
це було для нього понад усе.
Цікавився історією воєн, історією цивілізацій”
Галина Карнаухова

«Він любив літаки, військову техніку, а армія – це було для нього понад усе. Цікавився історією воєн, історією цивілізацій… Частим гостем був наших книгарень і книгозбірень, читав Суворова», – розповідає Галина Карнаухова.

Миколу Карнаухова мобілізували 1 серпня 2014 року. Друзі кажуть: було б бажання, міг би відкараскатися від служби, адже медичні протипоказання для цього були. Натомість – Яворівський полігон, Львівська військова академія, перенавчання на сапера, батальйон «Кіровоград-1».

На війні почав писати вірші

Карнаухов став командиром інженерно-технічного взводу. Евакуйовував поранених з Донецького аеропорту, знешкодив масу мін. Його позивними стали слова, якими Микола підбадьорював підлеглих: «Не журись». А з середини січня їх, саперів, почали використовувати як мотострілків – вони їздили в засади, ходили в розвідку, охороняли – виконували не властиві саперним військам завдання.

Його останнє смс-повідомлення надійшло рідним і друзям з-під Чернухіна: «Не згадуйте лихим словом, йдемо на Дебальцеве». Дружина і досі картає себе, що того лютневого дня не почула дзвінка від Миколи, який виявився останнім. Зберігає його вірші, які Микола почав писати після загибелі колеги-сапера. Вони по-дитячому безпосередні й ностальгійні. Як ось цей, про свого ангела, Миколая:

«Показав, де розтяжки, завів за пости –

Волонтерські шкарпетки допоміг донести.

Потиснули руки, поправив мішок: «Неси подарунки, порадуй діток –

У кожну хатинку, де янголи сплять, і де небесні герої над ними стоять».

До війни друзі не бачили його сентиментальним. Кажуть: жартував і водночас був безкомпромісним, якщо доводилося відстоювати справедливість.

“Він мав непростий характер, казав правду в очі,
ніколи ні під кого не прогинався”
Микола Пікула

«Він мав непростий характер, казав правду в очі, ніколи ні під кого не прогинався. Міг встати на загальних зборах в університеті і висловити зауваження ректору, якщо щось було не так», – пригадує Микола Пікула.

Він став військовим, друзі – волонтерами

Однокурсниця Миколи Світлана Пікула стала волонтером після того, як його мобілізували. У центрі «ДАР» збирали й передавали все – від светрів і шкарпеток до оптичних прицілів. Підлеглі Карнаухова довго не здогадувалися, що поряд з ними воює кандидат наук.

Він каже: «Зустрінемося, але я зараз моркву кришу
корейську – каші набридли, а треба щось
хлопцям смачненького привезти”
Світлана Пікула

«Він взагалі був такий – усе для хлопців. Коли приїхав якось ще восени, ми дзвонили йому, як і коли зустрінемося. Він каже: «Зустрінемося, але я зараз моркву кришу корейську – каші набридли, а треба щось хлопцям смачненького привезти», – розповідає Світлана Пікула.

А у лютому під Чернухіним його взвод потрапив в оточення. Микола Пікула пригадує останній дзвінок:

«На фоні автоматних черг і його криків підлеглому: «Сховайся, бо тебе зараз уб’є!» він кілька слів кинув. Каже: «Сєпари» – на відстані п’ятдесяти метрів, на відстані влучного автоматного пострілу».

Важкопоранених забрати не змогли…

У другій половині лютого повідомили – він залишився за лінією фронту, поранений.

Після того, як з Миколою та його тринадцятьма бійцями зник зв’язок, їх шукали кілька тижнів. На одному з російських каналів в інтернеті з’явилося відео з телефону загиблого українського бійця. На ньому друзі впізнали і Миколу Карнаухова. Росіяни додали до відео жахливі кадри розстріляних російським танком військових.

Згодом ті, хто врятувався, розповідали, що Микола і ще один молодий хлопець були важко поранені. «Ми не змогли їх просто винести, були дуже сильні обстріли. І ті, хто міг ходити – вийшли, а хто не міг – залишилися», – переповідає слова бійців Світлана. У друзів залишалася надія, що, можливо, він потрапив у полон…

Його тіло знайшли та ідентифікували за допомогою волонтерів. На кафедрі, де працював загиблий, досі ніхто не наважується зайняти його стіл. А вже за кілька днів, 8 жовтня, на стіні Національного університету водного господарства і природокористування рівняни відкриють меморіальну дошку – на вічну пам’ять викладачу, кандидату наук та командирові взводу Миколі Карнаухову.

ВІТРАМИ Й СОНЦЕМ БОГ МІЙ ШЛЯХ ПОМІТИВ…

           «Мій позивний – «не журись», і моя банда теж – не журись! Тримаємо кругову оборону… Ми їх порвемо!» Ці слова він адресував світові, Україні, родині – тим, кого пішов захищати від диких варварів, які розстріляли п’ятьох героїв під Чорнухіно, обшукали понівечені тіла, знайшли телефон з відеозаписом і виклали в Інтернет разом зі своїм відео, зафіксувавши для історії  свої криваві діяння, як це робили фашисти. Вони навіть не підозрювали, що цей сповнений оптимізму і незламної віри чоловік – кандидат технічних наук, викладач одного з найкращих вузів України Микола Миколайович Карнаухов, який за півроку мав би відзначити п’ятдесятиріччя. 6 лютого 2015 року постріл ворожого танка обірвав життя, зруйнував цілий всесвіт багатої різносторонньої особистості, в якій гармонійно поєднувалися  любов до техніки, потяг до віршування, глибокий інтерес до світової історії, акторські здібності,неперевершене почуття гумору, принциповість педагога та громадянина. 21 листопада 2014 року поблизу Горлівки він написав вірш – звернення до Святого Михайла:

Радію, мій братику, що тебе я діждавсь,
Мовчу я, небесний, що один оставсь,
Позич мені коника на одну тільки мить,
Додому, я знаю, він швидко летить,
Прийду на поріг, усім поклонюсь,
Зберу поцілунки, на війну повернусь.

А війна затягала у страшний вир. Нестерпний біль втрат побратимів і тягар відповідальності командира за свої рішення, невимовна гордість за приналежність до народу, який повстав проти диктатора і став на захист своєї землі, породив могутній волонтерський рух. Нічим не виміряти глибину почуттів, які він вкладав у короткі розмови з матір’ю і сестрою, дружиною і сином, з друзями і знайомими волонтерами.  Горлівка, Дебальцево, а ще Чорнухіно – зловісна, чорна назва. Останнє СМС-повідомлення прислав дружині 3 лютого: ‘’Вели другий бій, наша беха, кругова оборона’’. 4 лютого ‘’Я знову на зв’язку’’. Останні слова, остання ниточка, що зв’язувала із світом живих. А 6 лютого у дружини Галини стався гіпертонічний криз, її забрала швидка. Гнітючі передчуття, жахливі сни справдились. 4 березня з військкомата повідомили про загибель Миколи. Сумний обов’язок впізнання тіла, яке вже було у Дніпропетровську, випав на долю сестри Ірини та армійського друга і кума Ігоря Пшеюка, Андрія Пшеюка та Юрія Грибчука.
10 березня герой був похований в Рівному, нагороджений орденом Мужності III ступеня. Нещодавно на честь Миколи Карнаухова в Рівному перейменовано вулицю Мірющенка.

Усім своїм життям Микола Миколайович Карнаухов довів, що мав хорошу спадковість, вроджений інтелект, помножений на систематичну працю над собою, сформований світогляд, чітку громадянську позицію.
Народився Микола 20 липня 1965 року разом із сестричкою Іринкою в місті Кокчетав у Казахстані. У його родоводі по батькові переплелися гени прадіда, кубанського козака Тимофія, який в роки громадянської війни воював в армії Колчака, був нагороджений золотим хрестом і загинув у Приморському краї, та Марфи Дяченко, чия родина потрапила в Казахстан з Київської губернії по вербовці за часів Столипіна. По материнській лінії належав до споконвічних хліборобів з Рівненщини.
Його батько, теж Микола Миколайович, був направлений на збирання урожаю в далеке село Бугрин в Рівненській області. Саме там він зустрів свою суджену Оксану Макарівну Сидорчук. У 1963 році вони побралися і поїхали в Казахстан. Прабабуся Марфа тішилася Миколкою та Іринкою й сумувала, коли малюки з батьками  їхали в Бугрин. У перший клас діти пішли в Україні, потім вчилися в Казахстані, поки остаточно не оселилися на Рівненщині, де вчилися з п’ятого по десятий клас. Різні середовища, інша ментальність оточення, далекі поїздки, відмінність природи – все це давало можливість в юному віці відчути багатство і різноманітність світу, будило прагнення більше знати, розуміти, розвивало інтелект. Микола багато читав, брав участь у гуртках, сумлінно вчився. Цей відміник був учасником художньої самодіяльності, талановито імпровізував жартівливі сценки, був душею компанії.
Закінчив Бугринську школу з золотою медаллю і вступив на механічний факультет Інституту інженерів водного господарства.
У 1983 році юнака забрали в армію, довелося служити у військово-повітряних силах в Саратовській області,  у Маздоку в Грузії  і в Узині на Київщині. Через два роки повернувся в інститут, який закінчив з відзнакою, і залишився працювати на кафедрі автомобільного господарства асистентом, закінчив аспірантуру, захистив дисертацію, викладав як технічні дисципліни, так і військові, бо мав години на військовій кафедрі. Таке навантаження вимагало неабиякої працездатності та організованості. День починався о 5-тій ранку на кухні з чашки кави та спілкування з котом Тимохою, який і зараз сумує за господарем, годинами пролежуючи на книжковій полиці з творами на військову та суспільну тематику. Дружина та син ще спали в однокімнатній квартирі, а він сідав за улюблений старенький комп’ютер і готувався до лекцій, щоб у черговій раз дивувати своєю ерудицією колег та студентів.
А ще були поїздки в ліс із сином, зустрічі з друзями, поїздки в село до матері та сестри, домашні клопоти. Але все, що він робив було позначене прагненням стандартним ситуаціям надати іскорку гумору своїми особливими словечками, скрасити нудні будні жартівливими містифікаціями. Внутрішній світ Миколи Карнаухова був багатовимірним і різноманітним:  дивовижним чином у ньому поєднувались інтелект аналітика і хлоп’яча безтурботність, уміння насолоджуватись миттю, поетичність душі і скрупульозність механіка.
Він розумів ще під час Майдану, що війна з Росією неминуча, бо глибоко осмислив книги Віктора Суворова  і знав, що його ця чаша не омине. Двічі отримував повістки, з’являвся у військкомат, прощався з родиною, хоча мав медичні підстави уникнути мобілізації, а втретє першого серпня вирушив у Яворів на полігон, зібравши напередодні найближчих друзів і родичів. Як командир роти 6 листопада потрапив на передову разом із рівнянином Сашком Бодіним, який привіз родині безцінний подарунок – записник із віршами, які вже належать вічності, бо стали документом епохи, як і його позивний, який він отримав у спадок від свого діда Макара, що  відстоював у лавах УПА незалежність і свободу України.
«Не журись!» У цьому слові – невичерпний оптимізм і життєлюбність українців, віра у свої сили і надія на краще.
«Не журись!» – такий заповіт він залишив своєму синові, теж Миколі Миколайовичу, і кожному з нас. Не журись і роби все, що вимагає обов’язок, бо честь дорожча за життя.

Труш Тіна Миколаївна, учитель ЗОШ № 18;

екскурсію представила учениця 9-Р класу ЗОШ № 18

Борисович Дарія на конкурсі екскурсоводів-краєзнавців

Список публікацій

Вістенко Р. У зоні АТО загинув викладач [НУВГП] із Рівного [Микола Карнаухов] / Р. Вістенко // Вісті Рівненщини. – 2015. – 6 берез. – C. 2

Снісаренко С. Миколу Карнаухова проводжали в останню путь усім містом/ С. Снісаренко // Сім днів. – 2015. – 12 берез. – С. 3

У Рівному прощалися з Героєм АТО [рівнянином Миколою Карнауховим] // Рівненська газета. – 2015. – 12 берез. – С. 4

У Рівному прощалися із загиблим [під Дебальцево] викладачем [НУВГП] Миколою Карнауховим // Волинь. – 2015. – 13 берез. – С. 2

Адамчук Н. «Якщо не маєш ідеї, за яку не шкода віддати своє життя, тоді не варто і жити» / Н. Адамчук // Вільне слово. – 2015. – 19 берез. – C. 2

Вістренко Р. Нагороджені посмертно [ОРДЕН Богдана Хмельницького III ступеня «за мужність»] /  Р. Вістренко // Вісті Рівненщини. – 2015. – 22 трав. – С. 2

Президент Порошенко нагородив воїнів-героїв з Рівненщини // ВОЛИНЬ. – 2015. – 29 трав. – C. 21

Кравець А. Ангели, мечі чи курган? Яким буде меморіал [героям “Небесної сотні” та загиблим воїнам в АТО] – скажуть рівняни / А. Кравець // Рівне вечірнє. – 2015. – 16 лип. – C. 4

Місто тепер має 16 нових Почесних громадян // Сім днів : рівненський тижневик. – 2015. – N 39 /24 верес./. – C. 2

Про присвоєння звання “Почесний громадянин міста Рівного” : рішення Рівненської міської ради №5756 від 17 вересня 2015 р. // Сім днів. – 2015. – 1 жовтн. – C. 18

Мошняга Л. Їх слава знайшла після смерті / Л. Мошняга // Сім днів. – 2015. – 15 жовт. – С. 1, 2

Пікула С. Війна Миколи Карнаухова закінчилася рік тому / С. Пікула // Сім днів : Рівненський тижневик / Рівненська міська рада. – Рівне, 2016. – №6/4 лют./. –  С. 7

Анотація: Про загиблого під Дебальцево військовослужбовця, мешканця міста Рівного Миколу Карнаухова

Пікула С. Телефонний дзвінок, що змінив життя родини Карнаухових / С. Пікула, М. Пікула // Сім днів : Рівненський тижневик/ Рівненська міська рада. – Рівне, 2016. – №32 /4 серп./. –  С. 5

Анотація: Вечір пам’яті загиблого героя АТО Миколи Карнаухова відбувся у рідному селі Бугрині Гощанського району

Пилипчук О. Вечір пам’яті Миколи Карнаухова / О. Пилипчук // Рідний край : громадсько-політична газета / Гощанська районна рада, райдержадміністрація, колектив редакції. – Гоща, 2016. – № 33 /13 серп./. –  С. 6

Анотація: Про вечір пам’яті загиблого поблизу Чорнохіно Донецької області Миколи Карнаухова, який відбувся 31 липня 2016 р. в клубній установі с. Бугрина Гощанського району

Палій М.  «Алея Слави»  – останнє місце спочинку героїв / М.  Палій // ВОЛИНЬ : Обласний народний часопис. – Рівне, 2017. – №31 /4 серп./. –  С. 6

Анотація: У Рівному на кладовищі “Нове” знаходиться Алея слави загиблим героям “Небесної сотні” та воїнів АТО.

Форманчук О. Пам’ятаймо земляків / О. Форманчук // Рідний край : Гощанська районна газета / Районна рада, райдержадміністрація та колектив редакції. – Гоща, 2018. – N6 /10 лют./. –  С. 5

Анотація: Загиблих воїнів АТО Гощанського району увіковічили на поштових конвертах

Ще одна втрата. У зоні АТО загинув викладач з Рівного  // Рівне 1 : телеканал

В зоні АТО загинув викладач НУВГП (офіційно) // ЧаРівне

Рівне прощалось  з Героєм Миколою Карнауховим (фото та відео)  // Рівненська Єпархія : Українська православна церква Київського патріархату

Сьогодні з рівненським Героєм прощаються на малій батьківщині // TakeInfo.net

«Алея слави» – останнє місце спочинку героїв // Волинь : сайт

Якщо не маєш ідеї, за яку не шкода віддати своє життя, тоді не варто і жити! – кредо загиблого Героя з Рівного // Ого

Рівненському кандидату наук та Герою АТО відкрили меморіальну дошку // Все : сайт чесних новин

Загиблому у зоні АТО викладачу рівненського “водника” присвячується :[ВІДЕО] //  Рівне 1 : телеканал

Сьогодні треті роковини загибелі Миколи Карнаухова // 7 Днів : газета

«Не згадуйте лихим словом, йдемо на Дебальцеве» – боєць «Не журись»[Відеоj ] // Радіо Свобода

«Йдемо на Дебальцево. Не поминайте лихом», – написав в СМС загиблий в АТО Микола Карнаухов // РадіоТрек

Список військових, які загинули в зоні АТО, та з якими прощалися на Рівненщині  // Рівне 1 : телеканал

Кіровоградські волонтери зробили відео про чотирьох загиблих бійців 57-ї бригади (ВІДЕО) // Гречка : інформаційний портал

Рівняни збираються протестувати через перейменування вулиці Мірющенка // erve.ua

Карнаухов Микола Миколайович («Нежурись») //  Вікіпедія : вільна енгциклопедія

Микола Миколайович Карнаухов // Національний університет водного господарства та природокористування : сайт

Микола Карнаухов – ім’я записане у Вічності // Рівненськи автотранспортний коледж