ÐœÐµÐ´Ð²ÐµÐ´Ñ”в Максим АнатолійовичМедведєв Максим Анатолійович народився 10 грудня 1983 р. у місті Рівне. Солдат-стрілець, десантник 95-ої окремої аеромобільної бригади. Служив за контрактом у 55-ій бригаді зв’язку м. Рівне, в складі якої був у зоні АТО. Відслуживши за контрактом у 55-ій бригаді зв’язку в зоні АТО після короткого відпочинку повернувся на службу вже добровольцем та був направлений на перепідготовку до 95-ої бригади. Під час перепідготовки на військовому полігоні у Житомирській області, напередодні відправлення до зони АТО, в  Максима стався серцевий напад, що стало причиною смерті.

Максим жив у Рівному, а дитинство провів у бабусі і дідуся в Мирогощі.

За бажанням Максима його поховали на кладовищі села Мирогоща Дубенського району Рівненської області. У загиблого бійця залишилися дружина і син.

Згідно рішення Рівненської міської ради №5756 від 17 вересня 2015 р. Медведєву Максиму Анатолійовичу було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівне».

Публікації про Медведєва М. А.
Рівне на колінах прощалося з героями АТО

     Рівне знову в жалобі. Уже з самого ранку вчора до міського будинку культури, що в парку ім. Тараса Шевченка, потоком ішли з вінками і квітами рівняни, щоб віддати данину пам’яті героям АТО. Сотні мешканців міста, стоячи на колінах, проводжали в останню путь своїх земляків – 20-річного Євгена Рєпіна та 31-річного Максима Медведєва. Не приховуючи сліз люди скандували: «Герої не вмирають!».
Війна на сході України забрала життя 31-річного десантника 95-ої аеромобільної бригади Максима Медведєва. Відслуживши за контрактом у 55-ій бригаді зв’язку в зоні АТО, він приїхав додому на короткий відпочинок, а згодом повернувся на службу добровольцем. Під час перепідготовки на військовому полігоні у Житомирській області з Максимом сталося непоправне – серцевий напад, який обернувся смертю.
Попрощатися з героєм і висловити співчуття рідним прийшли друзі, побратими, з якими він був у зоні АТО, представники влади та сотні рівнян, адже воїн-десантник віддав своє молоде життя за те, щоб ми могли жити в єдиній незалежній країні.
Спершу люди, ставши на коліна, зі щирим болем від важкої втрати попрощалися з Максимом Медведєвим, якого повезли для поховання у село Мирогоща Дубенського району. А далі траурна прощальна процесія з Євгеном Репіним пройшла від міського будинку культури до Свято-Покровського кафедрального собору, де за загиблим відслужили молебень. Поховали Євгена Репіна в Рівному на алеї Героїв.

Василь Герус

Побратими Максима Мєдвєдєва  кажуть: “Проводжати в останню дорогу свого брата – найтяжча втрата, і серце кров’ю обливається, коли пригадуєш його живого, усміхненого, щасливого. Він був чудовою людиною, справжнім патріотом, а ще дуже щирим та веселим. Нам важко про нього говорити у минулому часі, адже і зараз не віриться, що його вже немає в живих. Дуже прикро та боляче, що забирають найкращих, однак ми сильні, ми разом та здобудемо бажану перемогу над ворогом”.

На Дубенщині похоронили 31-річного десантника

25 березня в У Рівненському міському будинку культури відбулася церемонія прощання з Максимом Мєдвєдєвим – загиблим військовослужбовцем. Після прощання в місті Рівному тіло перевезли в с. Мирогоща Дубенського району для поховання біля могил рідних. Максим Медведєв — 31-річний десантник 95-ї аеромобільної бригади.

Відслуживши за контрактом у 55-ій бригаді зв’язку в зоні АТО, він приїхав додому на короткий відпочинок  і повернувся на службу вже добровольцем у порядку часткової мобілізації.

Під час перепідготовки на військовому полігоні у Житомирській області, напередодні відправлення до зони АТО, з Максимом стався серцевий напад, який обернувся смертю. Хлопець був жителем м. Рівне, а дитинство провів у бабусі та дідуся в Мирогощі. За бажанням Максима його похоронили на кладовищі в Мирогощі.Попрощатися з Героєм прийшли друзі дитинства, родичі, сусіди, представники влади та жителі навколишніх сіл.

Замок : обласна громадсько-політична газета

 

 

На  свято Покрови Пресвятої Богородиці та у День захисника України 14 жовтня 2015 року в самісінькому центрі Рівного поруч зі Свято-Воскресенським собором та оберегом міста – колоною Богородиці – відкрили стелу пам’яті дев’ятнадцятьом Героям Рівного. Дошку пам`яті Героям АТО та Майдану облаштували на перехресті вулиць Соборної та 16 Липня. На дошці – світлини шістнадцятьох загиблих рівненських бійців АТО та трьох Героїв Небесної сотні.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

«Це ж війна. А на ній повинні всі рівні бути», – обурювався, розповідаючи про АТО
Максим Медведєв з Рівного був військовим-контрактником. Служив у зоні АТО в Луганській області. Помер у 31 рік від серцевої недостатності

Молодша дитина і єдиний син у батьків. Батько однієї дитини. Військовий-контрактник, солдат, стрілець. Був десантником 95-ї аеромобільної бригади. Служив у зоні АТО в Луганській області. Відслуживши за контрактом, після короткого відпочинку повернувся на службу вже добровольцем у порядку часткової мобілізації та був направлений на перепідготовку до 95-ї бригади. На військовому полігоні у Житомирській області за кілька днів до відправлення у зону АТО 22 березня 2015 року помер уві сні від серцевої недостатності у віці 31 рік.

Спогади дружини Тетяни:

Познайомилися на роботі. Я — барменом у більярдному клубі була, Максим — охоронником. Мені його ім’я подобалося і прізвище – теж. Якось Максим запропонував у кіно разом сходити. І якось дуже швидко ми після цього одружилися. Адже симпатія в любов переросла.

Добрим, безвідмовним був. Брався за будь-яку роботу. Якщо не знає, як зробити, розпитає в інших, але зробить.

Марив дачею. Це старенька хата баби й діда у селі Мирогоща Дубенського району. Електрику в ту хату сам провів, хоч і не тямив у тому. Хотів переїхати навіть туди.

Не вмів сваритися. Як посваримося, вже наступного дня іде миритися. Завжди шукав компроміс.

Першим помітив, як я завагітніла. Я вже переживала, що дітей нема, бо рік разом прожили, а я ніяк не вагітніла. А він заспокоював. Чомусь хотів доньку. А я кажу: “Буде син — я відчуваю”. А тепер син — його копія. Максим сину радів. Казав: “У жіночому царстві ще один чоловік з’явився”.

На пологи захотів зі мною піти. Я відмовляла. Він наполягав. Коли перейми розпочалися вночі, мовчу, не кажу йому. Будити не хотіла: він з роботи пізно прийшов. Максим відчув, що щось не так, проснувся: “Що з тобою?”. “Нічого”, – кажу.  Зрозумів усе: “Збирайся. Поїхали”. У пологовому будинку не відходив від мене: змочував шию, щоб спеку легше було перенести, усіляко турбувався.

Вісім років разом прожили. Сину – Матвію — вісім років. Чоловік хотів його Денисом назвати. Чомусь йому подобалося це ім’я. А мені більше ім’я Матвій подобалося і свекрусі — теж. Тож жіноча думка перемогла.

“Не моє” – казав про всі попередні роботи. І на будівництві, й в охороні працював. Врешті, за півроку до Майдану пішов в армію по контракту служити. “А ось це – моє”, – знайшов себе. Після цього вже контракт з ним весь час продовжували.

Любив готувати сніданки, коли я на роботу на добу йшла, а він ще на будівництві працював. Приходжу додому — а вже є що їсти. Приємно.

Дуже охайний був. Завжди у нього все начищене, випрасуване, акуратне, чисте. І син такий самий. У тата вдався.

Якось у мене День народження був. Я не хотіла його святкувати. А він без мого відома запросив моїх подруг і накрив на стіл. Подружки дивувалися: “Ого! Він у тебе готує?” Отакий сюрприз влаштував.

Дітей любив. Дурачився, грався з ними. Піде у магазин у селі — і всім дітям на вулиці морозива накупляє. Діти — щасливі! І відмовити дітям ніколи не міг. Як син малим був, грався з ним, гуляти ходив, на роботу брав танки показати. І дітей сестри старшої він винянчив, бо їхня бабуся — Максимова мама – на заробітки в Італію поїхала, тож не було кому допомагати.

І подружкою, і чоловіком, і порадником був. Опора чоловіча. Абсолютна впевненість у ньому у мене була. На нього завжди можна було покластися і поділитися з ним усім.

На схід поїхав у травні 2014 року. До того весь час на Рівненський військовий полігон їздив. Ми казали: “Розривай контракт. Залишайся вдома”. Мама його пропонувала: “Давай тебе відкуплю”. А він: “Як не поїду? Я ж -військовозобов’язаний”.

Дуже змінився після служби у зоні АТО. Приїжджав 1 серпня, коли була перша ротація. По очах було видно той біль, який він там бачив. Знервований став. Дуже погано спав. Під час сну здригався, сіпався. Мене вразило те, що їм відпочити треба було після всього пережитого, з якимось психологом поспілкуватися, а їх тут у наряди відправляють. Він теж сердився, що ті контрактники, які відкупилися від АТО, ще й у наряди не хочуть йти. Вигадують для цього, що у них то дитина мала, яку не можна залишити без нагляду, то батьки хворі.

“Це ж війна. А на ній повинні всі рівні бути”, – обурювався, розказуючи, що у зоні АТО майорів окремо від них годували.

Якось вони зачищали територію. Максим відкрив погріб — а там сепаратист заховався, матюкає його. Максим хотів поспілкуватися з ним. А він — замахнувся ножем. То мій чоловік викрутив йому руку і тим ножем сепаратисту — в ногу.

Дуже шкодував, що фотокартки сина згоріли. Вони на стіні у їхньому кунзі висіли. Він тут у Рівному був, коли у кунг снаряд влучив.

Волонтерів шукав, малюнки й листи дитячі збирав, коли у Рівному був. Возив туди, на схід, хлопцям.

“Найстрашніше, коли друзі помирають”, – розповідав про АТО. Згадував, як на їхніх очах танк горів, а вони дивилися на це, будучи безсилими допомогти.

Не скаржився ніколи, що щось болить. “Ай, пройде”, – відмахувався, навіть якщо й боліло.  Був абсолютно здоровим. Ніколи серце не боліло. А помер від серцевої недостатності на військовому полігоні. Ліг спати і не прокинувся. Його знайшли лежачим на животі і рука — під грудьми.

Ще ввечері у неділю, 22 березня, з ним по телефону розмовляла. “Що там малий? – питав. – Дивись за ним”. Вони мали наступного тижня на схід виїжджати. “Прощай!”, – раптом сказав мені. Я до нього: “Що ти мелеш?” Думаю: “Чи то маразм вже який, що таке каже, чи хоче, щоб пошкодувала”. Вирішила пізніше ще раз перетелефонувати. Але потім сином була зайнята, потім — ще чимось. А наступного дня зранку о 8 годині повідомили, що він помер.

Син дуже важко переніс смерть батька. Він якраз у перший клас пішов. І психологи мені радили звернути на це увагу. “Я хочу до тата на небо”, – казав і плакав.

 

Мирослава Опанасик Радіо Трек
Cписок публікацій

Галицька К. У Мирогощі [Дубенського району] поховали солдата / К. Галицька // Скриня : обласний тижневик. – 2015. – № 13 (26 берез.). – С. 4

Герус В. Рівне на колінах прощалося з героями АТО [Репіним Е. та Медведєвим М.] / В. Герус // Сім днів. – 2015. – 26 берез. – C. 3

Рівняни на колінах прощалися з героями АТО // Вісті Рівненщини. – 2015. – 27 берез. – C. 2

На Дубенщині похоронили 31-річного десантника // Наше дзеркало : обласний тижневик. – 2015. – N 12 (1 квіт.). – С. 4

На Дубенщині похоронили 31-річного десантника  // Замок : обласна громадсько-політична газета. – 2015. – № 14 (2 квіт.). – С. 5

Рівняни прощалися зі своїми героями, які загинули в АТО : [Відео] // Сфера : телеканал

Дубенщина попрощалась із Героєм АТО [М. Медведєвим ] : [Фото] // Рівне 1 : телеканал

У Рівному прощалися із загиблими героями (Фото)   // Українська православна церква Київського патріархату. Рівненська єпархія

У Рівному прощалися із загиблими Героями (Фото)   // Голосно

Рівне прощається із двома загиблими Героями АТО  [Фото]  // ВСЕ : сайт чесних новин

Рівняни прощалися зі своїми героями, які загинули в АТО  // Сфера : телеканал

Герус В. Рівне прощалося з героями АТО  / В. Герус // Новини по-рівненськи

Рівненщина втрачає Героїв  // Рівненська правда

Медведєв Максим Анатолійович   // NEKROPOLE

Медведєв Максим Анатолійович  //  Книга пам’яті загиблих