Мені йде двадцять третій рік.

Я маю безліч мрій і планів.

Я бачу тих, хто вмер і зник,

тому я зараз на Майдані.

Тримаюсь мужньо в обороні

і ці моменти незабутні.

Я знаю: камінь цей в долоні

назавжди змінює майбутнє..

Мені йде двадцять третій рік

і я лежу у власній крові.

Надію маю й кулі дві:

одна у грудях, друга – в скроні…

Хоч ми не воїни УПА,

не козаки, що йшли стріляти.

Але померли недарма,-

нас будуть завжди пам’ятати.

Замітки з міткою «герої»