Рудик Юрій Володимирович народився 28 червня 1971 року в м. Славута Хмельницької області.

Восьмирічну освіту здобував у Майківській восьмирічній школі, навчався в Тучинській школі-інтернаті, пізніше – у загальноосвітній школі с. Русивель. Технічну освіту отримав у Корецькому ДТСААФ.

У 1989 році був призваний до  армії.

Після  служби працював водієм у місцевому колгоспі, будівельником у приватному секторі.

21 липня 2017 року Юрій Рудик підписав контракт на проходження військової служби в зоні АТО. Служив у 10-ій окремій гірсько-штурмовій бригаді у с. Золоте Попаснянського району Луганської області.

18 листопада при виконанні бойового завдання в зоні проведення АТО на Луганщині отримав важке поранення голови від кулі снайпера. Понад два тижні перебував у глибокій комі в лікарні ім. Мечникова міста Дніпра. 4 грудня   2017 року Юрій помер у віці сорок шість років, так і не прийшовши до свідомості.

Вночі 6 грудня односельці зустрічали героя, тримаючи в руках свічки та квіти.

Похоронений  на кладовищі села Майків Гощанського району.

У Юрія залишилися  син, донька та троє маленьких онуків.

 Публікації про Рудика  Ю. В.
«За побратима Юрія!», «За Україну!», «За волю!»

Війна… Сьогодні це слово для нас – не вигадка, не щось далеке й вичитане з книжки, а сувора реальність. Щодня у так званій зоні проведення АТО на сході України гинуть найліпші сини й доньки України, обороняючи незалежність і суверенність нашої Батьківщини. Поки політики чубляться, вони – гинуть, їхня кров калиновими кетягами навічно закарбовується в генотипі нашого народу, їхній прах стукає нам у серця. Герої не вмирають, але як же боляче втрачати тих, з ким ще вчора бесідував, жартував, домовлявся про зустріч. Тепло їхніх долонь, осяйні усмішки навіть після смерті зігрівають рідних, друзів, земляків.

За чотири роки війни взяли участь у бойових діях у зоні проведення АТО майже двадцятеро мешканців Майкова. Ще більше можна нарахувати учасників АТО, які є майківцями в другому чи третьому поколінні. І ніхто з них не осоромив своєї малої батьківщини. Бо наші земляки ─ справжні герої. Майже всі вони повернулися з війни живими й неушкодженими. Пишу «майже всі», бо 18 листопада 2017 року під час бою з ворожою ДРГ під селом Золотим Попаснянського району Луганської області дістав поранення Юрій Рудик. Боєць перебував у комі понад два тижні. Помер, так і не опритомнівши. 6 грудня тіло героя доставили до рідного села Майкова і того самого дня похоронили з почестями.

Війна принесла смерть Юрієві Рудику, але відкрила нам очі на правду життя. Війна не поставила на коліна нашого земляка, а незламного поклала в домовину. Поклала за те, що він, як і десятки тисяч інших українців, зважився стати на смертний бій, аби вберегти мирне небо над Україною. Юрій – один із тих, хто ціною власного життя охороняв наш із вами мир.

Того дня плакало небо. Чайкою припадала до домовини з тілом рідненького сина його ненька Віра, квилили-голосили цивільна дружина, сестра та племінниця героя. Лили сльози старенькі бабусі, молоді мами, сивочолі батьки та маленькі школярики. Скупі сльози нишком витирали патріоти України з усього району, що приїхали віддати останню шану Юрієві, військовослужбовці, учасники АТО, які на своїх плечах несли домовину з тілом.

– Найважчою втратою є втрата побратима, – зізнався командир взводу 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону, лейтенант Олександр Потапенко. – Юрій був справжнім бійцем. Його авто ГАЗ-66 завжди було готове до виїзду. Він єдиний із підрозділу міг у будь-який час доставити боєприпаси, харчі, перевезти побратимів.

– Юра ніколи не відмовляв у допомозі, ─ додав сержант Ростислав Леднєв, який служив разом із нашим земляком. – Він любив жартувати, але накази виконував без суперечок. Йому можна було довірити будь-яке завдання й бути впевненим, що він не підведе.

Близько 21.00 18 листопада наш земляк дістав порання в бою з ворожою ди­версійно-розвідувальною групою. Ворожі розвідники намагалися пробратися на підконтрольну українським воїнам територію, але їх помітили наші бійці й відкрили вогонь. Зав’язалася перестрілка. Диверсантів підтримали з ворожого боку лінії фронту. Вогонь супротивника був настільки шквальним, що Юрія, який вибіг з укриття, аби потрапити у свій окоп, куля просто збила з ніг.

– Відтоді минуло вже кілька тижнів і весь цей час наші хлопці, серця яких палають помстою, «частують» ворога «гостинцями»: кулями, мінами, снарядами, – сказав сержант Ростислав Леднєв. – На боєприпасах є написи: «За побратима Юрія!», «За Україну!», «За волю!». Це означає: «Смерті наших героїв, найліпших синів і дочок України, вам ніхто не пробачить. Якщо доведеться, «дарунки» ми відправимо і в пекло, де вам, зайдам, і місце».

Відспівування воїна та проводи його душі здійснили священики УПЦ на чолі з благочинним Гощанського благочиння протоієреєм Михаїлом Петровим. Витрати на жалобний обід та похорони взяла на себе Майківська сільська рада, а церковна громада надала приміщення для проведення поминального обіду.

– Під час перебування Юрія в госпіталі ми щодня просили Господа, аби Він дарував йому життя, – згадав протоієрей церкви Святої Великомучениці Параскеви с. Майкова отець Анатолій Андрієвський. – Але Всевишній забрав Юрія з війська земного у Своє воїнство небесне. На все воля Божа. Вічна пам’ять нашому землякові.

Попрощатися з Юрієм Рудиком, провести його в останню путь приїхали колишні учасники АТО, керівники району – голова РДА Юрій Ковальчук, голова райради Олександр Поліщук, їхні заступники Тарас Гоменюк та Валентин Бедричук, а також Гощанський селищний голова Микола Панчук, дулібський, русивельський і федорівський сільські голови, працівники Гощанського ОРВК, більшість з яких не стримували сліз, адже й самі не раз бували під вогнем противника, бачили, як гинуть побратими.

Пам’ять про Юрія Рудика та інших земляків, які загинули в зоні проведення АТО, – це наш біль і водночас гордість за те, що ми мали честь мешкати разом із ними в одному селі, районі, країні. До останнього свого подиху вони залишилися вірними кожному слову військової присяги: «…присягаю українському народові завжди бути вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну ціліс­ність і недоторканність, сумлінно й чесно виконувати свій військовий обов’язок…».

Мир, незалежність і цілісність нашої держави захищають справжні герої су­часності. Про кожного з них можна писали книжки, знімати фільми, розповідати в школах. Ми повинні зробити все для того, аби про них ніколи не забули. А це означає, що їхніми іменами мають бути названі вулиці, сквери, навчальні заклади. І пам’ятники на могилах загиблих учасників АТО мають бути не з чорного граніту, а з білого мармуру, бо всі вони стали ангелами воїнства небесного.

Вічна пам’ять героя!

Олександр Форманчук

«Юрій був справжнім бійцем. Його авто ГАЗ-66 завжди було готове до виїзду. Він єдиний із підрозділу міг у будь-який час доставити боєприпаси, харчі, перевезти побратимів», – згадує про Юрія Рудика командир взводу 109-го окремого гірсько-штурмового  батальйону лейтенант Олександр Потапенко.

Сержант Сергій Леднєв, з яким служили разом, говорив  про побратима з теплотою та вдячністю: «Юра ніколи не відмовляв у допомозі. Він любив жартувати, але накази виконував без суперечок. Йому можна було довірити будь-яке завдання й бути впевненим, що він не підведе».

Хороші спогади залишились про Юрія Рудика  у рідних, односельчан, друзів, педагогів школи.

Надія Григорівна Ковальчук, вчителька місцевої школи. «Під час навчання у школі Юра зарекомендував себе як дисциплінований, працелюбний учень. Володів матеріалом на середньому рівні. До виконання громадських доручень ставився сумлінно. Брав активну участь у громадському житті школи та класу. Був веселий, товариський, дисциплінований. Завжди свідомо виконував доручення. Мав авторитет серед товаришів, підтримував дружні стосунки з багатьма учнями».

Пам’ятаємо… Схиляємо низько голови перед світлою пам’яттю Юрія  Володимировича Рудика! Герої не вмирають!

Не ридайте важко

Куля снайпера забрала в неньки сина,

Залишилися без батька в світі діти.

Закривавилася в кетягах калина,

Хто ж її буде на світі цім любити?

Не загине світла пам’ять про людину,

Що життя за Україну положила.

Квилить ненька: «Сину! Сину! Сину!

Я ж тебе плекала і любила».

Я на світі, мамо, жив і, справді, мало,

І не всю свою любов я вам віддав.

Ваше серце, рідна, горе віщувало,

Та я, мамо, рідну землю захищав.

Не ридайте тяжко, люба ненько,

Я прийду до вас з незвіданих світів.

З сонцем – вдень, із росами – раненько

Буду з вами серед розсипу снігів.

Я на світі, мамо, жив і справді мало

І не всю свою любов людям віддав.

Хай мене на світі вже не стало,

Та, як вмів, я мир Вкраїні наближав.

Не сумуйте, односельці й мої друзі,

Нині вам вже Батьківщину захищати.

Хай за мене соловей щебече в лузі,

А лелеки навчать весну зустрічати.

Куля снайпера забрала в неньки сина,

Залишилися без батька в світі діти.

Закривавилася в кетягах калина,

Хто ж її буде на світі цім любити?

Олександр Форманчук

 На фасаді загальноосвітньої школи с.Майків відкрито  пам’ятну дошку слави Юрію Рудику. Цю почесну місію виконали матір героя та його сестра. Місцевий священик отець Анатолій освятив меморіальну дошку, а присутні поклали квіти та хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблого воїна в зоні АТО.

Список публікацій

Попрощалися з Героєм : на Гощанщині поховали бійця АТО, який віддав життя за Батьківщину // Вісті Рівненщини : газета обласної ради. – Рівне, 2017. – № 9(49) /8 груд./. –  С. 2

Анотація: У селі Майків Гощанського району попрощалися із 46-річним бійцем АТО Юрієм Рудиком

«За побратима Юрія!» «За Україну!», «За волю!» // Рідний край : громадсько-політична газета. – 2017. – № 49 /9 груд./. – C. 1, 3

Форманчук О. “За побратима Юрія!”, “За Україну!”, За волю!” / О. Форманчук // Вільне слово : громадсько-політична газета. – Рівне, 2017. – № 51 /14 груд./. –  С. 13

Анотація: Про воїна АТО із села Майків Гощанського району Юрія Рудика, якого провели в останню дорогу

Форманчук О. Пам’ятаймо земляків / О. Форманчук // Рідний край : гощанська районна газета / районна рада, райдержадміністрація та колектив редакції. – Гоща, 2018. – № 6/10 лют./. –  С. 5

Анотація: Загиблих воїнів АТО Гощанського району увіковічили на поштових конвертах

У госпіталі Дніпра помер поранений боєць з Рівненщин  // ЧаРівне

Боєць з Рівненщини помер у Дніпровському госпіталі // Рівне 1 : телеканал

Військовий з Рівненщини, якого поранили на Луганщині, помер у лікарні // Сфера-ТВ

 На Гощанщині поховали бійця АТО, який віддав життя за Батьківщину  // Новини по-рівненськи

Рудик Юрій Володимирович // Гощанська централізована система публічно-шкільних бібліотек