Рудик Юрій Володимирович народився 28 червня 1971 року в м. Славута Хмельницької області.

Восьмирічну освіту здобував у Майківській восьмирічній школі, навчався у  Тучинській школі-інтернаті, пізніше у загальноосвітній школі с. Русивель. Технічну освіту отримав у Корецькому ДТСААФ.

У 1989 році був призваний до  армії.

Після  служби в працював водієм у місцевому колгоспі, будівельником у приватному секторі.

21 липня 2017 року Юрій Рудик підписав контракт на проходження військової служби в зоні АТО. Служив у 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді у с. Золоте Попаснянського району Луганської області.

18 листопада при виконанні бойового завдання в зоні проведення АТО на Луганщині отримав важке поранення голови від кулі снайпера. Понад два тижні перебував у глибокій комі в лікарні ім. Мечникова міста Дніпра. 4 грудня   2017 року Юрій помер у віці сорок шість років, так і не прийшовши до свідомості.

Вночі 6 грудня односельці зустрічали героя, тримаючи в руках свічки та квіти.

Похоронений  на кладовищі села Майків Гощанського району.

У Юрія залишилися  син, донька та троє маленьких онуків.

 Публікації про Рудика  Ю. В.
За побратима Юрія!», «За Україну!», «За волю!»

Війна… Сьогодні це слово для нас – не вигадка, не щось далеке й вичитане з книжки, а сувора реальність. Щодня у так званій зоні проведення АТО на сході України гинуть найліпші сини й доньки України, обороняючи незалежність і суверенність нашої Батьківщини. Поки політики чубляться, вони – гинуть, їхня кров калиновими кетягами навічно закарбовується в генотипі нашого народу, їхній прах стукає нам у серця. Герої-це вмирають, але як же боляче втрачати тих, з ким ще вчора бесідував, жартував, домовлявся про зустріч. Тепло їхніх долонь, осяйні усмішки навіть після смерті зігрівають рідних, друзів, земляків.

ЗА МАЙЖЕ чотири роки війни взяли участь у бойових діях у зоні проведення АТО майже двадцятеро мешканців Майкова. Ще більше можна нарахувати учасників АТО, які є майківцями в другому чи третьому поколінні. І ніхто з них не осоромив своєї малої батьківщини. Бо наші земляки ─ справжні герої. Майже всі вони повернулися з війни живими й неушкодженими. Пишу «майже всі», бо 18 листопада 2017 року підчас бою з ворожою ДРГ під селом Золотим Попаснянського району Луганської області дістав поранення Юрій Рудик. Боєць перебував у комі понад два тижні. Помер, так і не опритомнівши. 6 грудня тіло героя доставили до рідного села Майкова і того самого дня похоронили з почестями.

Війна принесла смерть Юрієві Рудику, але відкрила нам очі на правду життя. Війна не поставила на коліна нашого земляка, а незламного поклала в домовину. Поклала за те, що він, як і десятки тисяч інших українців, зважився стати на смертний бій, аби вберегти мирне небо над Україною. Юрій ─ один із тих, хто ціною власного життя охороняв наш із вами мир.

Того дня плакало небо. Чайкою припадала до домовини з тілом рідненького сина його ненька Віра, квилили-голосили цивільна дружина, сестра та племінниця героя. Лили сльози старенькі бабусі, молоді мами, сивочолі батьки та маленькі школярики. Скупі сльози нишком витирали патріоти України з усього району, що приїхали віддати останню шану Юрієві, військовослужбовці, учасники АТО, які на своїх плечах несли домовину з тілом.

─ Найважчою втратою є втрата побратима, – зізнався командир взводу 109-го окремого гірсько – штурмового батальйону, лейтенант Олександр Потапенко. ─ Юрій був справжнім бійцем. Його авто ГАЗ-66 завжди було готове до виїзду. Він єдиний із підрозділу міг у будь-який час доставити боєприпаси, харчі, перевезти побратимів. – Юра ніколи не відмовляв у допомозі, ─ додав сержант Ростислав Леднєв, який служив разом із нашим земляком. ─ Він любив жартувати, але накази виконував без суперечок. Йому можна було довірити будь-яке завдання й бути впевненим, що він не підведе.

Близько 21.00 18 листопада наш земляк дістав порання в бою з ворожою ди­версійно-розвідувальною групою. Ворожі розвідники намагалися пробратися на підконтрольну українськими воїнами територію, їх помітили наші бійці й відкрили вогонь. Зав’язалася перестрілка. Диверсантів підтримали й із ворожого боку лінії фронту. Вогонь супротивника був настільки шквальним, що Юрія, який вибіг з укриття, аби потрапити у свій окоп, куля просто збила з ніг.

─ Відтоді минуло вже кілька тижнів і весь цей час наші хлопці, серця яких палають помстою, «частують» ворога «гостинцями»: кулями, мінами, снарядами, – сказав сержант Ростислав Леднєв. ─ На кожному з боєприпасів написано: «За побратима Юрія!», «За Україну!», «За волю!». Це означає: «Смерті наших героїв, найліпших синів і дочок України, вам ніхто не пробачить. Якщо доведеться, то так само «дарунки» ми відправимо і в пекло, де вам, зайдам, і місце».

Відспівування воїна та проводи його душі у Рай здійснили священики УПЦ на чолі з благочинним Гощанського благочиния протоієреєм Михаїлом Петровим. Витрати на жалобний обід та похорони взяла на себе Майківська сільська рада, а церковна громада надала приміщення для проведення поминального обіду.

─ Під час перебування Юрія в госпіталі ми щодня просили Господа, аби Він дарував йому життя, – згадав протоієрей церкви Святої Великомучениці Параскеви с. Майкова отець Анатолій Андрієвський. ─ Але Всевишній забрав Юрія з війська земного у Своє воїнство небесне. На все воля Божа. Вічна пам’ять нашому землякові.

Попрощатися з Юрієм Рудиком, провести його в останню путь приїхали колишні учасники АТО, керівники району ─ голова РДА Юрій Ковальчук, голова райради Олександр Поліщук, їхні заступники Тарас Гоменюк та Валентин Бедричук, а також Гощанський селищний голова Микола Панчук, Дулібський, Русивельський, Федорівський сільські голови, працівники Гощанського ОРВК, більшість з яких не стримували сліз, адже й самі не раз бували під вогнем противника, бачили, як гинуть їхні побратими.

Пам’ять про Юрія Рудика та інших земляків, які загинули в зоні проведення АТО, – це наш біль і водночас гордість за те, що ми мали честь мешкати разом із ними в одному селі, районі, країні. До останнього свого подиху вони залишилися вірними кожному слову військової присяги: «…присягаю українському народові завжди бути вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну ціліс­ність і недоторканність, сумлінно й чесно виконувати свій військовий обов’язок…».

Мир, незалежність і цілісність нашої держави захищають справжні герої су­часності. Про кожного з них можна писали книжки, знімати фільми, розповідати в школах. Ми повинні зробити все для того, аби про них ніколи не забули. А це означає, що їхніми іменами мають бути названі вулиці, сквери, навчальні заклади. І пам’ятники на могилах загиблих учасників АТО мають бути не із чорного граніту, а з білого мармуру, бо всі вони стали ангелами воїнства небесного.

Вічна пам’ять героям!

Олександр Форманчук

«Юрій був справжнім бійцем. Його авто ГАЗ-66 завжди було готове до виїзду. Він єдиний із підрозділу міг у будь-який час доставити боєприпаси, харчі, перевезти побратимів», ─згадує про Юрія Рудика командир взводу 109-го окремого гірсько-штурмового  батальйону лейтенант Олександр Потапенко

Сержант Сергій Леднєв, з яким служили разом, говорив  про побратима з теплотою та вдячністю: «Юра ніколи не відмовляв у допомозі. Він любив жартувати, але накази виконував без суперечок. Йому можна було довірити будь-яке завдання й бути впевненим, що він не підведе».

Хороші спогади залишились про Юрія Рудика  у рідних, односельчан, друзів, педагогів школи.

Надія Григорівна Ковальчук, вчителька місцевої школи. «Під час навчання у школі Юра зарекомендував себе як дисциплінований, працелюбний учень. Володів матеріалом на середньому рівні. До виконання громадських доручень ставився сумлінно. Брав активну участь у громадському житті школи та класу. Був веселий, товариський, дисциплінований. Завжди свідомо виконував доручення. Мав авторитет серед товаришів, підтримував дружні стосунки з багатьма учнями».

Памятаємо… Схиляємо низько голови перед світлою пам’яттю Юрія  Володимировича Рудика!      Герої не вмирають!

Не ридайте тяжко

Куля снайпера забрала в неньки сина,

Залишилися без батька в світі діти.

Закривавилася в кетягах калина,

Хто ж її буде на світі цім любити?

Не загине світла пам’ять про людину,

Що життя за Україну положила.

Квилить ненька: «Сину! Сину! Сину!

Я ж тебе плекала і любила».

Я на світі, мамо, жив і, справді, мало,

І не всю свою любов я вам віддав.

Ваше серце, рідна, горе віщувало,

Та я, мамо, рідну землю захищав.

Не ридайте тяжко, люба ненько,

Я прийду до вас з незвіданих світів.

З сонцем – вдень, із росами – раненько

Буду з вами серед розсипу снігів.

Я на світі, мамо, жив і справді мало

І не всю свою любов людям віддав.

Хай мене на світі вже не стало,

Та, як вмів, я мир Вкраїні наближав.

Не сумуйте, односельці й мої друзі,

Нині вам вже Батьківщину захищати.

Хай за мене соловей щебече в лузі,

А лелеки навчать весну зустрічати.

Куля снайпера забрала в неньки сина,

Залишилися без батька в світі діти.

Закривавилася в кетягах калина,

Хто ж її буде на світі цім любити?

Олександр Форманчук

Список публікацій

Попрощалися з Героєм : на Гощанщині поховали бійця АТО, який віддав життя за Батьківщину // Вісті Рівненщини : Газета обласної Ради. – Рівне, 2017. – №9(49) /8 груд./. –  С. 2

Анотація: У селі Майків Гощанського району попрощалися із 46-річним бійцем АТО Юрієм Рудиком

«За побратима Юрія!» «За Україну!»,»За волю!» // Рідний край : громадсько-політична газета. – 2017. – № 49 /9 груд./. – C. 1, 3

Форманчук О. За побратима Юрія!”, “За Україну!”, За волю!” / О. Форманчук // Вільне слово : Громадсько-політична газета. – Рівне, 2017. – №51 /14 груд./. –  С. 13

Анотація: Про воїна АТО із села Майків Гощанського району Юрія Рудика, якого провелу в останню дорогу

Форманчук О. Пам’ятаймо земляків / О. Форманчук // Рідний край : Гощанська районна газета / Районна рада, райдержадміністрація та колектив редакції. – Гоща, 2018. – N6 /10 лют./. –  С. 5

Анотація: Загиблих воїнів АТО Гощанського району увіковічили на поштових конвертах

У госпіталі Дніпра помер поранений боєць з Рівненщин  // ЧаРівне

Боєць з Рівненщини помер у Дніпровському госпіталі // Рівне 1 : телеканал

Військовий з Рівненщини, якого поранили на Луганщині, помер у лікарні // Сфера-ТВ

 На Гощанщині поховали бійця АТО, який віддав життя за Батьківщину  // Новини по-рівненськи

Рудик Юрій Володимирович // Гощанська централізована система публічно-шкільних бібліотек

 

 

 

Н