Сова Іван Васильович (19.01.1976 – 5.09.2014) – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Сова Іван Васильович народився 19 січня 1976 року в селі Бригадирівка Радивилівського району Рівненської області. У сім’ї Сови Василя Григоровича та Сови Ольги Григорівни він був другою дитиною. Мама працювала в дитячому садку майстром з прання білизни, тато – диспетчером у місцевому колгоспі. У 1980 році сім’я переїжджає жити в новозбудований будинок у сусіднє село Зарічне. Іван з 1983 року навчається у Козинській середній школі, з 4-го класу – у Козинській музичній школі по класу акордеона. З 1991 до 1995 року навчався в Рівненському музичному училищі, після закінчення якого проходив військову службу в Шепетівці Хмельницької області. Здобув військову спеціальність – навідник гранатомета. Після повернення з армії одружився, жив і працював учителем музики в Здолбунові. В 2000 році повернувся додому в село Зарічне. Разом із братом брали участь у Помаранчевій революції 2004 року.

Після захоплення Криму «зеленими чоловічками» записався добровольцем. 8 серпня Івана відправили на навчальний полігон в м. Яворів Львівської області. 28 серпня 2014 року 80-ту аеромобільну бригаду, у якій служив Іван Сова навідником гранатомета, відправляють на Схід. 30 серпня бригада зупинилася неподалік Луганська біля міста Металіст, де їх вперше обстріляли. Останній раз він телефонував мамі 5 вересня о 5.30 ранку: Рівно через 12 годин о 17.30 Іван загинув у бою, коли загін у складі 97 бійців на шести БТРах та двох танках вирішив вирватись із оточення.

Указом Президента України №282/2015 від 23 травня 2015 року «Про відзначення державними нагородами України» за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі у Збройних Силах України наш земляк, житель села Зарічного, молодший сержант Сова Іван Васильович, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

А пам’ять про полеглих за Україну збережемо

Перш ніж писати про похорони загиблого у зоні АТО старшого солдата 80-ої аеромобільної бригади Івана Сови, 1976 року народження, поцікавився у Вікіпедіі, що таке «війна», «антитерористична операція, АТО».

Читаю: «Війна – складне суспільно-політичне явище, пов’язане з розв’язанням протиріччя між державами, народами, національними і соціальними групами з переходом до застосування засобів збройної боротьби, що відбувається у формі бойових дій між їх збройними силами». Далі: «АТО – комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення злочинних діянь, здійснюваних з терористичною метою, звільнення заручників, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичного акту чи іншого злочину, здійснюваного з терористичною метою». Висновки роби сам, шановний читачу, що у нас триває на сході країни. На жаль, похорони на наших теренах загиблих на Донбасі українських героїв стають звичним явищем. І це погана тенденція. А добре те, що сила духу народу нашого тверда, як криця, що незламне наше бажання жити у своїй державі, яка нині потребує захисту. І в лави її відважних ратників стають наші краяни, ще вчора – люди мирних професій.

Похорони Івана Сови, уродженця Зарічного, були велелюдними. Провести в останню путь загиблого героя прийшли багато жителів всієї округи з Козина, Середнього, Бригадирівки, Довгалівки, і, звісно, із Зарічного. Прибули військові 80-ої аеромобільної бригади, що базується у Львові, і з дубенського гарнізону на чолі з військовим комісаром С. Царуком. Голова районної ради О. Пастух, голова райдержадміністрації В. Кондик із першим заступником І. Школярем теж поклали вінок герою, висловили співчуття рідним українського солдата-патріота. Подякував батькам за сина-героя і отець Тарас, який разом з іншими шістнадцятьма священиками УПЦ КП і всіма людьми молився за упокій душі загиблого воїна у Царстві Небеснім, за мир і державу.

Як розповів Сергій Рослюк, однокласник Івана Сови, той добровільно зголосився бути мобілізованим в українську армію. Батьки, Василь Григорович і Ольга Григорівна, дізналися про рішення сина, коли він уже владнав усі формальності. І 8 серпня він був призваний у 80-у аеромобільну бригаду і призначений на посаду старшого навідника. Після відповідної двотижневої підготовки на полігоні на Львівщині був скерований на Схід, де виявив відвагу і мужність у боях з терористами. А далі процитую повідомлення з Інтернету: «5 вересня, за годину до наказу про припинення вогню, терористи влаштували засідку і обстріляли групу батальйону «Айдар» та десантників 80-ої окремої аеромобільної бригади ЗСУ. У понеділок, 8 вересня, внаслідок домовленостей з сепаратистами, вдалося забрати тіла вбитих айдарівців та десантників». Тіло загиблого Івана його старший брат Олександр забрав і доправив додому, у Зарічне, у понеділок, а у вівторок відбулися похорони.

Як розповідали однокласники і друзі Івана Сови, він був щирий український патріот. У справі захисту України не покладався на когось, говорив, «хто, як не я». Тому коли постала загроза державності країни, пішов її боронити. А до цього, як зауважували мої співрозмовники, Іван був активним учасником Євромайдану. “А в школі яким він був”, – цікавлюся. “Спокійним, товариським”, – чую у відповідь.

Після закінчення Козинської десятирічки Іван навчався в Рівненському музичному училищі, але за фахом – вчителем музики – працював недовго. Очевидно, далося взнаки те, що батьки привчали до хліборобської праці. У 1995–1996 роках проходив строкову військову службу. Був одружений, певний час жив у Здолбунові. Але життя, як додав Іващуківський сільський голова С. Гуцман, розпорядилося так, що повернувся він у рідне село, працював, а ще з батьком господарював на землі. Обробляли свої паї, мали й орендовані. Пристаралися техніки. Тільки живи, працюй, мрій!..

Хоронили Івана Сову з усіма військовими почестями – почесний ескорт, духовий оркестр, тризалповий салют. Дорогу встеляли квітами. На шляху похоронної процесії із Зарічного до Бригадирівки вишикувалося чимало людей, в тому числі й учнів з Козинського колегіуму і Довгалівської школи. Скандували: «Герої не вмирають!».

Відспівували Івана Сову в Свято-Воскресенській церкві у Бригадирівці, поховали у цьому ж селі, на новому кладовищі. Справа в тім, що батьки Івана – парафіяни саме цієї церкви, більше того, Василь Григорович – уродженець цього села.

Іван Сова пожертвував своїм життям у боротьбі з терористами і окупантами на сході країни. В ім’я держави Україна, усіх нас. Як розповів присутній на похоронах артилерист цієї ж 80-ї аеромобільної бригади В. Пацула, який днями повернувся із передової, українські військовики – готові, як мовиться, до останнього подиху стояти за Україну, за себе, так і сказав «за Україну, за себе», бойовий дух високий. Тож маємо всіляко його, цей дух, підтримувати, хто чим може. А ще маємо свято берегти пам’ять про полеглих за Україну. Герої не вмирають.

Василь Семеренко

У січні 2015 року у селі Козин Радивилівського району на фасаді будівлі навчально-виховного комплексу (вулиця Шкільна, 17), де навчався Іван Сова, йому відкрито меморіальну дошку.

Освячення пам’ятника воїну

24 серпня 2015 р. у с. Бригадирівка на могилі загиблого воїна Сови Івана Васильовича було освячено пам’ятник. Майже рік минув, як цей відважний герой віддав життя своє заради нас, полігши в бою. У цей день, коли країна святкує свою 24-ту річницю незалежності, люди прийшли до могили, щоб віддати шану воїну-герою. На освячення прибули священики благочиння, очільники району, хор духовенства Рівненської єпархії «Анафора», рідні та друзі загиблого. Кожен у душі приніс із собою іскорку любові і вдячності за великий подвиг героя і оборонця нашої землі. Відбулося покладання квітів на могилу. Хор Свято-Воскресенського храму с. Бригадирівки оспівував спочилого духовно-патріотичною піснею. Собором священнослужителів на чолі з благочинним прот. Ігорем Данилюком було звершено чин освячення пам’ятника воїну в супроводі хору «Анафора». Після чого настоятель парафії с. Бригадирівка прот. Василь Сидорук звернувся до всіх присутніх із повчальним словом, розповівши, яку ношу взяв на себе раб Божий Іван, щоб сьогодні з вдячності кожен знайшов час і прибув для спільної молитви за загиблим. Хор «Анафора» вшанував пам’ять загиблого воїна концертом, проспівавши релігійно-патріотичні твори, у яких звучали сум і надія, що ця велика жертва не є марною. Матушка Вікторія виконала вірш-пісню «Мамо, не плач, я повернусь весною». А поміж виконанням музичних творів виступали голова Радивилівської райдержадміністрації Ващук Олег Володимирович, військовий командир спочилого пан Ігор, класний керівник Рівненського муз-училища, де навчався Іван Сова, Пальчевська Наталія Василівна; прозвучало декілька творів на музичних інструментах. Ця могила буде символічним місцем вшанування пам’яті всіх полеглих борців за волю і незалежність України, і щороку 24 серпня тут буде звершуватися поминальна молитва. В кінці було виголошено вічну пам’ять герою та виконано духовний гімн України « Боже великий, єдиний…».

Прес-служба Радивилівського благочиння

Іван завжди живий

А сьогодні тут я, у школі,

Де роки навчання пройшли.фото меморіальної дошки

На чорній дошці з граніту

Мою пам’ять сюди принесли.

Чорна дошка – це спогад про мене,

Про героя, що впав у бою,

Захищав рідну землю, країну

У далекім на Сході краю.

Хто прийде на поріг в рідну школу,

Схилить голову в вічнім жалю.

Ше згадає мене як героя,

Що лишився в небеснім строю.

Бережіть Україну, моліться, благаю,

Будьте добрими людьми.

Пам’ять про нас хай в серцях не згасає.

Ми – герої, ми вічно живі.

Галина Смолярчук, в.о. директора

Козинського НВК «школа-колегіум»

Список публікацій

На Радивилівщині знову жалоба: загинули Іван Сова та Іван Лемещук // Радивилів POST. – № 37 /12 верес./. – С. 3

На Радивилівщині попрощалися із загиблим Іваном Совою // Радивилів POST. – № 38 /19 верес./. – С. 1

Посмертно нагороджено земляка-героя: [Сова Іван] // Радивилів POST. – 2015. – № 22 /29 трав./. – С. 6

Посмертно нагороджено земляка-героя // Прапор перемоги. – 2015. – № 22 /29 трав./. – С. 7

Роковини світлої пам’яті : [Сова Іван] // Прапор перемоги. – 2015. – № 35 /28 серп./. – С. 2

Семеренко В. А пам’ять про полеглих за Україну збережемо / В. Семеренко // Прапор перемоги. – 2014. – № 36 /12 верес./. – С. 3

Сова Іван Васильович : некролог // Прапор перемоги. – 2014. – № 36 /12 верес./. – С. 6

Шевчук Л. Герої не вмирають, герої серед нас / Л. Шевчук // Радивилів POST. – 2015. – № 42 /16 жовт./. – С. 3

На Радивилівщині освячено пам’ятний знак загиблому воїну // Духовна нива. – № 9/Верес./. – С. 7

Янчин Н. На честь полеглих воїнів-земляків спорудили пам’ятник / Н. Янчин // Сурми Радзивілів : районний інформаційно-аналітичний часопис. – Радивилів, 2016. – №42 /21 жовт./. – С. 2

Анотація: Про відкриття пам’ятника полеглим у зоні АТО землякам у м. Радивилів

Владислав Шемуровський [з Радивилова, загиблий в зоні АТО]. До роковин світлої пам’яті героя // Радивилів Post : районний тижневик. – Радивилів, 2017. – №36 /7 верес./. – С. 3

Анотація: Подається список Героїв України з Радивилівщини, які загинули в зоні АТО, з короткою інформацією про них: А.В. Бєлкін, Н.І. Крохмаль, М.М. Куліба, І.М. Лемещук, А.Д. Нечипорук, І.В. Сова, І.В. Черняк, В.В. Шемуровський

В бою він загинув Героєм : минула 7–ма річниця з дня загибелі нашого земляка Івана Сови [Текст] // Прапор перемоги [Радивилів]. – 2021. – – N 38/17 верес./. – С. 2