Стахнюк Олександр Іванович позивний «Колібрі» народився 26 грудня 1994 року в селі Зірне Березнівського району на Рівненщині. Освіту електрика здобув у Березнівському професійно-технічном училищі.
З 2015 року проходив строкову службу, після закінчення якої-військову службу за контрактом у 93 окремій механізованій бригаді «Холодний Яр», у складі якої боронив Україну у найгарячіших точках Донеччини та Луганщини.
Після широкомасштабного вторгнення російської федерації до України Олександр не злякався подій, які охопили Україну в лютому 2022 року, та добровільно пішов до Рівненського територіального центру комплектування та соціальної підтримки. За час, коли Олександр чекав свого призову він пройшов курси тактичної медицини, та здобував нові знання з медичної допомоги , які йому згодом знадобилися.
З 11 березня 2022 року старший солдат Стахнюк Олександр у складі підрозділу військової частини А0451 на посаді старшого бойового медика інженерно-позиційного батальойну виконував бойові завдання на визначених ділянках фронту.
Старший солдат Стахнюк Олександр загинув18 грудня під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Тоненьке Ясинуватського р-ну Донецької області, потрапивши під мінометний обстріл ворога.
Олександра поховали на місцевому сільському кладовищі.Без батька залишилася малолітня донька.
Публікації про Стахнюка О.
«Я буду до останнього боротися за перемогу
і всіма силами буду робите все аби вижити.
Але якщо я загину ..то нехай це буде на нашій землі,
на Україні»
-ці слова закарбувалися в пам’яті горем вбитої дружини Олександра.
Побратими Олександра з 93 бригади згадують, що жага до перемоги розривала його груди, він нічого не боявся і дуже часто ризикував життям».
Після закінчення контракту у цивільному житті мріяв про щасливе майбутне разом з дружиною Вікторією і донечкою Кароліною. Сім’я була для нього на першому місці. .
Він був справжнім патріотом, відважним воїном, справжнім другом, чудовим батьком і люблячим чоловіком і сином.
Поховали 28 річного захисника у місті Березне на Рівненщині. Попрощатися з Героєм прийшли побратими з якими він служив, рідні та близькі, -усі хто знав його особисто.
Світла пам’ять про старшого солдата Стахнюка Олександра залишиться назавжди в серці кожного, хто його знав. Він віддав своє життя аби ми могли жити на вільній землі.
Вічна пам’ять рідненький наш, пам’ятаємо, любимо, не пробачим!
За матеріалами: “Інженерно Позиційний Полк“
Березнівчани попрощалися з двома військовими медиками, які загинули на Донеччині
У четвер, 22 грудня, Березнівська громада провела в останню земну дорогу двох захисників – Олександра Стахнюка, родом із села Зірне, та Ігоря Чміля, родом з міста Березне. Обидва воїни бойові медики загинули на Донеччині під час мінометних обстрілів.
Прощання з Олександром Стахнюком спочатку відбулося у будинку по вулиці Сагайдачного міста Березне в якому Олександр проживав з дружиною та донькою.
Потім церемонія військового поховання Олександра Стахнюка пройшла у рідному селі захисника Зірне. На прощання до його батьківського будинку прийшли рідні, друзі, знайомі, односельчани, всі хто знав, любив, шанував Олександра.
Квітами був вкритий його останній шлях.
Співчуваю, оплакую разом з вашими рідними.Сьогодні немає чужих дітей, братів ,чоловіків сьогодні вони, наші . Царство Небесне нашим Соколам, Вічна Пам’ять і Слава, а для нас це вічний БІЛЬ.
Попрощались із бойовим медиком із Зірного
Коли у Фейсбуці побачила фотографію Олександра СТАХНЮКА, в кутку якої палахкотіла свічка, одразу заплакала… Серце стиснулось від болю. Без опори, підтримки залишилася молода вдова. Чотирирічну донечку вже не приголубить тато і не побачить, як вона росте. Хіба що оберігатиме їх з неба…
Сашка пам’ятаю ще зі школи – доброго, відважного та справедливого. На моїх очах він заступився за сусідського хлопчину, якого старшокласники хотіли провчити. Поки одні були осторонь і боязко спостерігали, малий захисник не розгубився.
Тому й не дивно, що з перших днів повномасштабного вторгнення Саша, не роздумуючи, став на захист нашої країни. Адже не міг дозволити, щоб на українських дітей з неба сипались ракети, щоб вони здригалися від вибухів і лякалися повітряних тривог. Для О. Стахнюка носити берці і військову форму було не в новинку. Ще у 2015 році він поповнив лави Збройних Сил України. Згодом підписав контракт. Та й про окопи він знав не з теорії, під час служби брав участь в АТО.
Свої головні риси характеру – мужність та вміння брати на себе відповідальність – не раз демонстрував на фронті. О. Стахнюк був бойовим медиком. Він загинув під час мінометного обстрілу поблизу села Тоненьке на Донеччині. Минулої середи Березне завмерло… Сотні людей живим коридором навколішки зустрічали тіло звитяжця. Військовий кортеж через центральну вулицю міста прямував у дім сім’ї Стахнюків. Наступного дня захисника привезли до батьківської хати у Зірному. Попрощатися з померлим прийшли друзі, однокласники, односельчани, побратими, близькі люди. І хоч жодні слова не загладять рани, що лишила в серцях непоправна втрата рідної людини, розділити горе матері, брата, сестри, дружини, доньки героя намагалися всі.
Похоронна процесія неквапливо вирушила до місця вічного спочинку захисника і розтягнулася на десятки метрів. Здавалось, не видно було їй краю. Оркестрова музика підсилювала біль. Синьо-жовті прапори серед сірої мряки нагадували,що кривава війна вкотре забрала життя патріота.
Заупокійну службу провели у Свято-Пантелеймонівському храмі села Зірне. Поховали військовослужбовця з усіма почестями на місцевому кладовищі.
Вірю, що ця жертва не була марною, а найбільше бажання Олександра обов’язково здійсниться. І невдовзі наші діти житимуть у мирній країні, у них буде дитинство, у них будуть тато і мама.
Яна Стахнюк
Спогади Дружини Вікторії:
“Надзвичайно тяжко написати історію, яка мала право на щасливий кінець. Саша був справжнім військовим своєї справи, він оберігав свою сім’ю, він боровся за вільне право на життя, українського народу та ніколи не залишав побратимів у бою. Вірив у перемогу та до останнього свого подиху, складав плани на щасливе життя в Україні. Мій Саша, був оброзичливим, відважний та завжди справедливим. Любив свою донечку Каролінку всім серцем, цінував свої рідних, пітримував та оберігав свою рідну маму яка дала йому право на життя. Сім’я була для його всім, він став люблячим чоловіком та найкращим татком у світі для своєї дитини. Коли почалося масштабне вторгнення в Україну, коли люди спостерігали боязливо за всім він посадив мене на проти себе і сказав: ” Вікторія я Військовий “, ти коли виходила за мене заміж я вже боронив нашу країну від російської агресії, ти сама розумієш, що хто як не я, повинен іти і захищати наших людей та поділитися своїми навичками з хлопцями які так само як і я, хочуть щасливе життя та майбутнє для наших діток.
Він сказав: Вікторія це життя, я до останнього буду боротися за перемогу і всіма силами буду все робити щоб залишитися живим. Але якщо я загину…то нехай це буде на нашій землі, на Україні.
У 2015 році він склав присягу і пішов на строкову службу в лави Збройних Сил України. Після чого, підписав контракт і перевівся в “93 бригаду ХОЛОДНИЙ ЯР” та став учасником АТО. 3 РОКИ він боровся за нашу землю на сході України. Ще тоді його побратими мені сказали, що жага до перемоги розриває йогу груди, тому що нічого не боїться і резикує своїм життям дуже часто, і присвоїли йому позивний “КОЛІБРІ”. За військову службу в 93 бригаді він отримав нове звання “СТАРШИЙ СОЛДАТ ” що було для його знову поштовхом що він на своєму місці та робить свою справу.
Він отримував нагороди, як зарез пам’ятаю як він тішився кожній медалі та як беріг свою військову форму, тому що завжди пишався тим що він ВІЙСЬКОВИЙ. Олександр завжди мені говорив, що я хочу щоб моя донька пишалася своїм татком. Тому коли війна почалася, він пішов на військомат і заявив про себе що він є, він на місці, він готовий іти в бій пліч обпліч зі своїми побратимами. За час, коли чекав свого призиву він пішов на курси медичної підготовки та здобував уже нові навички в медицині щоб допомогти і рятувати своїм побратимам життя.”
Список публікацій
Стахнюк Я. Попрощались із бойовим медиком із Зірного / Я. Стахнюк // Надслучанський вісник. – 2022. – №52 / 29 груд. – С. 2.
Жителів Березнівщини просять гідно зустріти та вшанувати пам`ять загиблого бойового медика // Rivne media
На фронті загинули два бойові медики з Березнівщини // Рівне вечірнє
Віддайте шану бойовому медику: На Рівненщині попрощаються із Героєм України // Rivne online
.