(19.06.1979 – 09.08.2014)
Суліцький Олександр народився 19.06.1979 р. в м. Здолбунів, навчався і жив у Квасилові, закінчив СПТУ №16 за професією «слюсар з ремонту автомобілів». У 1997 році був призваний на дійсну військову службу до Збройних сил України.
Свою трудову діяльність розпочав у 2000 році на підприємстві ВАТ «Рівнеголовпостач» слюсарем з ремонту прокатної техніки V розряду. З 2001 до 2014 року працював на різних підприємствах.
20 травня 2014 року на виконання Указу Президента України від 6 травня 2014 року № 454/2014 «Про часткову мобілізацію» був призваний на військову службу в Збройні сили України. Після бойового злагодження на навчальному полігоні проходив службу в батальйоні «Горинь», брав участь у бойових діях в зоні АТО, захищав державний суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України.
Загинув 9.08.2014 року при виконанні бойового завдання. Без батька залишилася 13-річна донька.
Указом Президента України № 103/2016 від 21 березня 2016 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» О. Суліцький нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Публікації про Суліцького Олександра Сергійовича
Бійці батальйону «Горинь» відвідали могилу побратима.
1 жовтня бійці батальйону «Горинь», які проходять курс лікування та реабілітації у Рівненському військовому госпіталі, відвідали могилу свого побратима Олександра Суліцького. До нашого земляка-героя прибуло два автобуси друзів, і це лише ті, які фізично змогли на годину покинути медпроцедури.
Вони віддали останню шану, схиливши голову у невимовній скорботі та поклавши вінок на могилу побратима. Хлопці розповідали, що Сашко завжди залишиться у їхній пам’яті веселим та усміхненим, товариським і добрим, звернулися до представників місцевої влади з проханням назвати іменем Олександра Суліцького вулицю, розмістити в навчальному закладі селища меморіальну дошку, підтримувати матеріально та морально його сім’ю. «Усі ці заходи необхідні для того, аби наш побратим залишився в пам’яті нащадків, як героїчно полеглий за незалежність та територіальну цілісність України, – говорили бійці батальйону «Горинь».
Зранені, але мужні й нескорені, патріоти, після вшанування пам’яті побратима Олександра, повертались у госпіталь. Найтепліші враження, які залишилися від спілкування з ними, складно описати, тому проводжу поглядом автобуси і шепочу: «Господи, збережи їх».
Автор: Тимурчик
Олександр Суліцький – воїн із лицарським серцем
Що ми знаємо про загиблих героїв? Ім’я, прізвище, дата народження і смерті, можливо, кілька стислих рядків у газеті – «жив, воював, загинув». А що ми знаємо про них як про людей? Чим цікавилися, про що мріяли, ким були до того, як взяли до рук зброю і пішли захищати Україну?
Коли привезли маленький згорточок із пологового до оселі, яку молоді Суліцькі знімали в Здолбунові, довго не могли знайти відповідне ім’я для чотирикілограмового богатиря. І тоді чотирирічна сестричка, не довго думаючи, охрестила братика – Яська, що в перекладі з дитячої означало Сашка. Ірина МУРАШКО, сестра загиблого, розповідає, що батьки познайомилися та одружилися в Росії, куди поїхали працювати. Вона народилася там, а ось менший брат – уже в Здолбунові. Сашко ріс надзвичайно активною та дружелюбною дитиною. Там, де він, розповідає сестра, було завжди гамірно та весело, бо був найактивнішим організатором усіх ігор та змагань, гуртував навколо себе дітей, але ніколи не робив шкоди.
Дружина загиблого героя Надія СУЛІЦЬКА пригадує: «Друзі йому могли подзвонити в будь-який час і він завжди був готовий допомогти. Якось о 3-й ночі поїхав на таксі до Млинова везти колесо сусідові. Він не чекав ні від кого подяки, просто хотів бути потрібним. До школи Сашко пішов у сім років, вчився без трійок. Цікавився історією і не тільки тією, що викладали на уроках, а й додому з бібліотеки приносив різноманітні книжки про стародавні часи, епохи. Усе своє дитинство Олександр мріяв водити автомобіль, тому відразу після 9-го класу пішов опановувати професію автослюсаря до Квасилівського СТУ. Після закінчення трохи працював водієм, доки не призвали до армії. 19 червня, у день свого народження, Олександр Суліцький став батьком донечки Олександри. Звичайно, як усі чоловіки, пригадує дружина, хотів хлопчика, але казав, що все ще попереду, будуть і інші діти.
Невиправний оптиміст за характером, Олександр завжди мріяв про краще життя в Україні. Коли люди почали їхати у Київ на Майдан, він побачене коментував із лікарняного ліжка і дуже жалкував, що не може поїхати відстоювати європейське майбутнє країни. Для того, щоб не бути призваним до участі в АТО, у Сашка було чимало вагомих причин: слабкий зір (чоловік автомобіль водив тільки в окулярах) та гострий панкреатит. Враховуючи свої хвороби, вирішив не чекати на призов, не проходити комісій, а піти воювати добровольцем. Після двох місяців навчання на Рівненському полігоні Олександра направили на Схід, де він потрапив до добровольчого батальйону «Горинь». За кілька тижнів перебування на Сході Сашко дуже змінився, розповідає дружина, став замкненим та мовчазним. Він казав, що все добре, але ж так не було. Дзвонить, вітається, але каже: «Почекай, нас, мабуть, обстрілюють, ми в’їжджаємо в лісосмугу». Через декілька хвилин передзвонює, розповідає, що колесо відлетіло, на одному цьому диску приїхали з напарником, тільки його обстріляли. Бронежилет, коли їхали, на собі не носили – на вікна вішали. Останній раз голос чоловіка та батька дружина та донька почули 9 серпня о 12 годині ночі. Він, як завжди, казав, що все добре, і передавав вітання сестрі Ірині. А вже о 4 годині ранку наступного дня Олександра не стало. За словами хлопців, він підірвався на гранаті і, почувши клацання, мав можливість її відкинути від себе, але поряд стояли бензовози. Тому не зробив цього, щоб врятувати хлопців. Командир каже, що тоді було б набагато більше поранених… – зі сльозами на очах говорить дружина загиблого героя.
Сестра Ірина Мурашко розповідає, що він завжди такий бойовий був: – Сашко ніколи не ховався за чужими спинами, проявляв свій героїзм постійно. Ось так по-геройськи помер. Він, мабуть, не зміг би по-іншому. Ховали Олександра Суліцького усім Квасиловом. Вибрали таке місце на кладовищі, щоб усі, хто проходить повз, молитовно могли згадати ім’я воїна з лицарським серцем».
Валентина Ілліна
Відкрили пам’ятну дошку Олександру Суліцькому
По завершенню концертної програми до 24-річчя Незалежності України, учасники заходу вшанували пам’ять загиблого воїна АТО Олександра Суліцького відкриттям меморіальної дошки на фасаді Квасилівського НВК «школа-ліцей».
Урочисту ходу від Будинку культури до навчального закладу «школа-ліцей» очолили прапороносці з Бойовим знаменем, Державним прапором та Прапором Квасилова, діти з жовто-блакитними квітами, бійці батальйону «Горинь», учасники АТО, рідні та друзі Олександра, жителі селища.
Олександр Суліцький загинув під час виконання бойового завдання у зоні проведення антитерористичної операції, йому було лише 35 років.
Його доньці Олександрі та бойовому побратиму Роману Алексійчуку від імені усіх присутніх надали право перерізати чорну стрічку та відкрити пам’ятну дошку.
Потому вшанували пам’ять Суліцького Олександра Сергійовича хвилиною мовчання, запаленням лампадок та покладанням квітів до меморіальної дошки. Під час заходу до слова були запрошені боєць батальйону «Горинь» Андрій Берташ, директор Квасилівського НВК «школа-ліцей» Віра Людвік, заступник селищного голови Анатолій Котовський. Вони розповіли яким був Олександр Суліцький. Заступник селищного голови передав Квасилівському НВК «школа-ліцей» Бойове знамено батальйону «Айдар», на якому зафіксовані історичні висловлювання воїнів про любов до неньки-України та їхні автографи.
Учасники урочистого зібрання з нагоди відкриття пам’ятної дошки на честь героя антитерористичної операції Олександра Суліцького вирушили на його могилу, аби вклонитися та подякувати за вірність державі і народові України.
За матеріалами сайту http://kvasilov.com.ua/news/read/1572
https://www.youtube.com/watch?v=6n49u2TH0Hk
9 серпня 2019 року на п’яту річницю загибелі Олександра, вшанувати його пам’ять на могилу прийшли донька, дружина, сестра, племінники, побратими, друзі, представники місцевої влади. Іменем Олександра Суліцького названа вулиця у селищі, за кошти місцевого бюджету було встановлено пам’ятник та меморіальну дошку, виконавчий комітет надає матеріальну підтримку його родині. За спокій і мир на своїй українській землі Олександр Сергійович віддав найдорожче – своє життя.
Публікації про Суліцького О. С.
Лісовець В. Попрощалися з патріотом України /В. Лісовець// Слово і час : Рівненський міськ.-тижневик. – 2014. – № 33 /15 серп./. – C. 2
Василенко О. Вшанували пам’ять патріота України / О. Василенко // Слово і час : Рівненський міськ.-тижневик.– 2015. – № 34 /28 серп./. – C. 3
Суліцький Олександр Сергійович // Революція Гідності. Війна: книга-пам’ять / упоряд. А. Лимич. – Рівне : Волин. обереги, 2015. – C. 258
Рівненщина в скорботі: у Квасилові прощаються з героєм АТО (Фоторепортаж) // ЧаРівне
Відкрито пам’ятну дошку Олександру Суліцькому // Офіційний сайт Квасилівської НВК “школа-ліцей”
Суліцький Олександр Сергійович // Вікіпедія
Суліцький Олександр Сергійович // Книга пам’яті загиблих