Тимощук Михайло Петрович (“Професор”) (13.08.1987 – 13.08.2014) – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Михайло Петрович Тимощук народився в місті Рівне 13 серпня 1987 року, а в 1996 році переїхав до Берегова Закарпатської області, за місцем проживання мами. Походив він зі змішаної українсько-угорської родини. Навчався у ЗОШ № 5 м. Берегово, потім продовжив навчання у Закарпатському угорському інституті імені Ференца Ракоці ІІ за спеціальністю «історія та географія» (з 2005 до 2009 р.). У 2010 році отримав диплом вчителя історії.

У 2012 році пішов служити за контрактом у Збройні сили України. Старший солдат, старший механік-водій 128-ої окремої механізованої бригади, військова частина А1556, псевдо «Професор». Загинув у день свого народження під час обстрілу з РСЗВ «Град» підрозділів бригади в районі с. Новоганівка Краснодонського району Луганської області. Поховали Михайла 17 серпня 2014 р. у м. Берегово. Указом Президента України від 14 березня 2015 року року № 144/2015 «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України» М. Тимощук нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Також герой нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно).

Публікації про Тимощука М.П.

Випускники Закарпатського угорьского інституту згадують про товариша і друга, який загинув, захищаючи Україну.

І знову прикра та гірка новина: у прикордонне Берегове сьогодні-завтра прибуде ще одна цинкова труна – із зони бойових дій на Донеччині. Тут загинув випускник п‘ятої міської одинадцятирічки, двадцятисемирічний рядовий контрактної служби Михайло Тимощук. Утрата – невимовне горе для родини, близьких, друзів із школи, вишу та військовиків, зрештою, усіх містян. І знову сльози, плач, жаль… Більшого лиха не буває, аніж смерть сина, брата, товариша… Як повідомили у районному військовому комісаріаті, трагедія на Сході сталася 13 серпня. Старший механік-водій 128-ої Мукачівської бригади загинув під час виконання бойового завдання, коли їхню групу обстріляли зі сторони незаконних збройних формувань. До українського війська берегівчанин пішов служити у 2012 році вже маючи диплом про закінчення Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці ІІ (географія та історія). І треба ж такому статися: герой смертю хоробрих на далекій донецькій землі поліг у день свого народження. У сім‘ї він був наймолодший, мав старших сестру й двох братів. 67-річна мати Михайла народила у сорок літ, батько помер, коли ще юнак учився в школі. Варто сказати, що солдат-контрактник закінчив одинадцятирічку з дуже добрими оцінками, запам‘ятався сумлінністю та скромністю, був спокійний. Директор ЗОШ № 5 Людмила Пилип розповіла: Михайло вчився у класі вчительки Нелі Пушкаш (випуск 2005 року), юнак був настільки тихий, чемний, скромний, що навіть в армію пішов неодружений, знайти собі половинку мріяв після закінчення контракту. Але не хотів сидіти на шиї матері без роботи, тому й пішов служити. Його у школі поважав увесь клас… Нині у цій загальноосвітній школі навчається його племінниця – донька-третьокласниця старшої сестри Наталії. Нещодавно директорка зустріла її та поцікавилася, як там на Сході брат, чи не планує прибути у відпустку? Поміж іншим попрохала, аби передала найпалкіший привіт від усього учительства та учнів із побажаннями найскорішого миру, тиші, добра, аби Михайло із фронту повернувся додому живий і здоровий. «Не пройшло й кілька днів із часу тієї розмови, як місто облетіла гірка новина – нашого випускника наздогнала російська куля, яка стала для нього смертельною», – ділилася щойно по телефону гіркими думками пані Людмила. Берегівські рідна п‘ята школа, як і угорський вищий навчальний заклад, у траурі й жалобі. У коридорах та класах, аудиторіях, за партами, де вчився і сидів патріот, горять свічки пам‘яті. У цьому маленькому провінційному містечку сотні людей висловлюють щирі співчуття рідним, близьким і всім, хто знав Михайла, учився з ним, товаришував, працював, служив. Місто знову в такому ж смутку, як у червні місяці, коли російська куля на смерть вразила ще одного нашого земляка – Роланда Поповича. Вість про смерть героя прийшла з поля бою фронтової Луганщини.
Пам‘ять про вас, герої, вічно житиме у серцях берегівчан!

Михайло Синьоокий, м. Берегово