Сергій Ус народився 11 червня 1989 року в с. Українка Острозького району Рівненської області. Навчався в Українській ЗОШ, яку закінчив у 2005 році. Після закінчення школи здобув спеціальність автослюсаря в Квасилівському ПТУ. Службу в Збройних силах України проходив в м. Дєвічкі Київської області, згодом протягом трьох років продовжив службу за контрактом в м. Новоград-Волинський. 16 листопада 2014 року проходив перепідготовку на Яворівському полігоні. Молодший сержант 80-ї Львівської аеромобільної бригади з 11 листопада 2015 року був мобілізований до лав української армії, брав участь у бойових діях у межах Констянтинівки та Дружківки, здійснював прикриття визначеної ділянки державного кордону. У кінці вересня 2016 року був демобілізований. Згодом почав службу у зенітно-ракетному полку в Шепетівці, за контрактом. Звідти був відкомандирований у 128 гірсько-піхотну бригаду. Загинув Сергій Володимирович 09.01.2017 року. Похований під час різдвяних свят у рідному селі.
Публікації про Уса Сергія
«Українка знов плаче за своїм сином»
Цьогорічний різдвяний настрій у нашому селі затьмарила страшна звістка про загибель односельчанина, воїна Уса Сергія. З 11 листопада 2015 року Сергій був мобілізований до лав української армії. Молодший сержант 80-ї Львівської аеромобільної бригади, почесно виконував свій військовий обов’язок – постійно брав участь у бойових діях у межах Констянтинівки та Дружківки, здійснював прикриття визначеної ділянки державного кордону. 25 вересня 2015 року, повернувшись додому, не зміг просто сидіти і чекати – за контрактом почав службу у зенітно-ракетному полку в Шепетівці. Звідти був відкомандирований у 128 гірсько-піхотну бригаду. Сергій був природженим військовим, справжнім знавцем своєї справи. Відповідальний, хоробрий, справжній патріот. А ще дуже порядна, доброзичлива тa спокійна людина. Багато хлопців з с. Українка уже повернулося з АТО, багато ще служать. З перших днів війни у нашому Свято-Троїцькому храмі підносяться щирі молитви за воїнів, волонтерів – живих і загиблих. І вперше – похорон. Ця трагедія сколихнула кожну сім’ю. Тому провести в останню дорогу Сергія прийшло багато друзів, односельчан, прибули люди з навколишніх сіл. Похоронна процесія повільно рухалася до храму…
Журлива мелодія військового оркестру змінювалася співом хору «Святий Боже…», зворушливо звучало «Плине кача …», на дорогу падали сумні гвоздики. Обабіч стояли люди –молилися , ставали на коліна, віддаючи останню шану герою, приєднувалися до процесії. Здавалося, самі небеса тужили і плакали, засипаючи снігом це невимовне горе. Відспівували Сергія троє священиків: настоятель Свято-Троїцького храму с. Українка о. Анатолій, о.Віталій із села Івачків та о. Олександр із с. Кутянка, капелан групи цивільно-військового співробітництва «ОТУ – Луганськ». У своїй проповіді о. Анатолій звернувся зі словами глибокого співчуття до рідних, розповів, що знав Сергія добрим і чуйним хлопцем, який назавжди залишиться у пам’яті всіх, хто його знав молодою відважною, порядною людиною, що стала на захист своєї Батьківщини. Також із проповіддю виступив о. Олександр Дячук. Він підкреслив важливість євангельських слів про те, що ми маємо бути єдині, жити у мирі, що Господь зійшов на Голгофу, щоб визволити нас від гріха, виявляючи цим свою любов. А цей наш побратим зійшов на свою голгофу, виконуючи свій обов’язок, захищаючи свій народ. І цим він виявив свою любов до ближнього, бо за Євангелією , «немає більшої любові за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх…» ( Івана 15:13). « Всі ми винні цьому юнакові, – сказав о. Олександр, – адже можемо спокійно жити, святкувати, вирішувати свої проблеми, завдяки тому, що нас захищають такі хлопці!» Виявляючи велику повагу до покійного, домовину з тілом обнесли навколо храму і процесія вирушила до кладовища. Частину шляху домовину несли на руках.
«Прощай, наш герою, прощай останній раз, бо ти вже ніколи не вернешся до нас..», – линуло над могилою. Пролунав Гімн України у виконанні духового оркестру, а бойові побратими віддали шану автоматною чергою. У невтішному горі залишилась мама…
Забирає синів війна, забирає в небесні далі…
А для матері жити як?! Як для матері жити далі?..
Як в кімнату його зайти, як для неї збагнути все це?
Як печаль невимовну нести, як їй жити з розбитим серцем?
З ким ділитися горем їй, як молитися тихо ночами?
Як підняти цей хрест тяжкий? Як їй бачити світ за сльозами?
І росою з печальних віт тихо плаче сумна калина…
Їй вклоняється цілий світ і шепоче: – Спасибі за сина!
Із глибоким співчуттям матері, рідним та
близьким Сергія, односельці Українки
Острожчина плаче за своїми синами
Список публікацій
Українка знов плаче за своїм сином [Текст] // Життя і слово : Газета Острозької районної державної адміністрації. – 2017. – №5/6/21 січ./. – С. 1
У зоні АТО загинув ще один військовий з Рівненщини (+ФОТО) // ОГО : газета
В зоні АТО загинув військовий з Острожчини // Район. Острог
У селі Українка Острозького району попрощалися з воїном Усом Сергієм // Новини по-рівненськи