Пруський Віктор Федорович народився 26.11.1970 року у м. Рівне. Навчався у ЗОШ №18. Після закінчення  школи Віктора  призвано на строкову службу, яку він проходив у 4-й розвідувальній роті 8-ї окремої бригади спеціального призначення . У 1989 році виконував завдання в Грузії. Звільнився із строкової служби 18.10.1990 року.

Віктор Пруський займався скелелазінням і гірським туризмом, піднімався в гори Кавказу та Карпат.

30.09.2016 року підписав контракт із 14-ою ОМБр. Служив на посаді оператора ПТРК, брав участь у бойових діях в районі Щастя. 25.01.2019 року термін контракту сплинув, Віктор Федорович ненадовго повернувся додому,    22.05.2019 р. знову пішов на контрактну службу.

Молодший сержант, командир бойової машини, командир відділення 14-ї окремої механізованої бригади, загинув 9 грудня увечері в районі селища міського типу Новотошківське Попаснянського району Луганської област. Смертельні осколкові поранення, що дістав під час підриву на невідомому вибуховому пристрої,  були не сумісні із життям. Йому було 49 років.

Похований у Рівному на Алеї Героїв Нового кладовища. Залишилися мати й сестра.

 

– У Віктора  було день народження 26 листопада і ми були впевнені що він на новий рік буде вдома. Ми його дуже чекали, ми навіть не могли подумати, що він загине. Він десантник і гарно стріляє і вже не перший раз. І в Грузії був, ми були впевнені, що він повернеться,розповідає сестра загиблого.

Вже як почали гинути 18-ти річні хлопчики, він сказав “мамо, я старий дід, чого я сиджу вдома, треба мабуть іти”.

Він любив гори, жив ними, дихав ними, мріяв ними. Це було найбільше захоплення його життя. Починаючи  і з 5 класу школи, Віктор займався альпінізмом. Разом зі своєю групою обійшов увесь Кавказ, підкорюючи вершину за вершиною. Улюблена справа  справа робила його по-справжньому щасливим. Віктор  дуже добре тримався на воді. Якось посперечався із друзями, що зможе перепливти Басівкутське озеро (місцева водойма на Рівненщині), і не у ширину, а вздовж, а це неабияка відстань. І він переплив, впевнено та спокійно, вигравши суперечку (поки Віктор  долав ту велику відстань, друзі страхували його у човні, що плив поруч).

Повернувшись зі строкової,   влаштувався працювати неофіційно: його товариш мав бокс з ремонту автівок, а у Віктора Федоровича був хист до ремонту двигунів, тому й працював там деякий час. У нього було дуже багато друзів, які знали, що Віктор  ніколи не відмовить у  допомозі.  До того ж, надійність та порядність були його  характерними рисами. З ним спокійно можна було б йти у розвідку, знаючи, що твоє життя у повній безпеці, бо за спиною знаходився Віктор Пруський, який прикривав би тебе до останнього.

Список публікацій

«Ніколи не думали, що Вітя загине!» – рідні рівнянина, який підірвався на Луганщині // Рівне Вечірнє