Ярошенко Андрій Вікторович (28.12.1982 – 11.06.2015) – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Андрій Ярошенко народився у 1982 році у м. Здолбунів в родині залізничників — залізничником є його брат, батько, багато років працювала на залізниці мама Ніна Василівна. Закінчив здолбунівську ЗОШ № 4, Київський електромеханічний технікум залізничного транспорту. 2001 року почав працювати електромонтером тягової підстанції Рівненської дистанції електропостачання, від 2002-го — у ремонтно-ревізійній дільниці Здолбунів. 2007 року переведений на посаду електромеханіка.

Проходив службу в 55-ій окремій артилерійській бригаді Збройних сил України. Був членом Здолбунівської сотні самооборони. Попри застереження лікарів сам написав заяву і 10 березня 2015 року добровільно відправився воювати на Схід.

За повідомленням речника штабу АТО, військовий загинув в районі смт Луганське Донецької області внаслідок порушення правил поводження зі зброєю . За іншою інформацією, помер у Донецькій бласті після навчальних стрільб на полігоні.

Залишилася мати, 11-річний син та дружина. Похований у Здолбунові.

Публікації про Ярошенка А. В.

Попрощалися з Героєм

Триває нещадна війна, і страшні звістки продовжують надходити на Батьківщину наших воїнів. Не встигли земляки оговтатися від прощання з дерманцем Андрієм Бріком, як знову до нашого краю надійшла сумна звістка. 12 червня стало відомо про смерть у зоні АТО здолбунівчанина Андрія Ярошенка.

32-річний чоловік пішов до війська 10 березня 2015 року, служив у 55-ій артилерійській бригаді ЗСУ. Вирушив на фронт добровольцем, свідомо обравши цю місію – захищати державу і власну родину. Помер, перебуваючи на Сході, після військових стрільб на полігоні.

14-15 червня у районі були оголошені днями жалоби. Зустрічали бійця у Здолбунові, як справжнього Героя. Важко було усвідомлювати близьким, друзям та побратимам Андрія, що повернувся він на рідну землю уже востаннє. Але найтяжчою ця втрата, звісно, є для найрідніших, які так і не дочекалися сина та батька з війни…

Відспівали Андрія Ярошенка 15 червня у Здолбунівському Свято-Успенському храмі УПЦ КП. Поховали бійця поряд з нещодавно загиблим здолбунівчанином Олексієм Сапожніковим, обіцяючи зберегти навік пам’ять про усіх воїнів, які мужньо вступилися за свою країну, стримуючи навалу ворога…

Вл. інф.

Провели в останню путь Андрія Ярошенка

Ми назавжди запам’ятаємо Андрія веселим та життєрадісним. Здавалося б, сама природа тужить за втраченим сином України. Два дні, протягом яких зустрічали і проводжали в останню путь Андрія Ярошенка – відважного українського воїна, який пішов захищати рідну землю добровольцем, – Здолбунівщину накривали дощі. Та не тільки природа сумує за Героєм…

У понеділок, 15 червня, чимало здолбунівчан прийшли попрощатись із земляком. Щоправда, очевидно через зміни у розкладі поховання, багато людей прийшли до БКЦ, або ж зовсім запізнились, адже не знали, що прощатимуться з Андрієм у зв’язку зі спекотною погодою раніше та тільки у храмі. Розділити горе втрати та підтримати рідних і побратимів воїна приїхали представники Нетішинської самооборони, з якою тісно співпрацює Здолбунівська сотня самооборони. Були також і члени Рівненської обласної спілки ветеранів та учасників АТО. На жаль, з невідомої причини, на похорон не приїхали представники частини, у якій служив Андрій. Побратими зі Здолбунівської сотні самооборони з трепетом та невимовним сумом згадують померлого. «Він був дуже розумним, відданим своїй державі патріотом. Завжди мав власну точку зору і міг її безапеляційно аргументувати. Це велика втрата для нас, – зазначає Олена Смірнова, скарбник громадської організації.

«Андрій був «пробивним» хлопцем. Його довго не хотіли брати на службу, але він зробив усе, аби піти добровольцем. Таких хлопців не вистачатиме, – зізнається Юрій Шмендель, чотовий Здолбунівської чоти, до якої входив Андрій. Вічна пам’ять Герою… Спочивай, побратиме, з миром. Нехай земля йому буде пухом. Вічна пам’ять і спокій у Царстві Небеснім…».

Сектор інформаційного забезпечення Здолбунівської РДА

Вічна память воїну-залізничнику

Трудовий колектив Львівської залізниці зазнав важкої втрати. 11 червня у зоні АТО перестало битися серце електромеханіка ремонтно-ревізійної дільниці станції Здолбунів Рівненської дистанції електропостачання – Андрія Вікторовича ЯРОШЕНКА.

Андрій Ярошенко народився 28 грудня 1982 року в Здолбунові Рівненської області. Із 2001 року, після закінчення Київського електромеханічного технікуму залізничного транспорту, почав працювати електромонтером III розряду тягової підстанції Рівненської дистанції електропостачання, а через рік – у ремонтно-ревізійній дільниці Здолбунів. У 2007 році був переведений на посаду електромеханіка першої групи.

Коли розпочалася перша хвиля мобілізації, попри вади зору, Андрій Ярошенко сам пішов у військкомат, де наполіг на бажанні захищати територіальну цілісність України. На службу потрапив у 55-у артилерійську бригаду Збройних сил України.

Бойові побратими не можуть змиритися з цією непоправною втратою, адже майже для кожного з них Андрій був авторитетом та взірцем для наслідування. Не вірять цій сумній звістці і колеги-залізничники. У їхній пам’яті Андрій назавжди залишиться розумним та ініціативним чоловіком, який жив із бажанням постійного самовдосконалення і заряджав цим прагненням усіх навколо. Він був готовий прийти на допомогу кожному в будь-яку хвилину, йому можна було довірити найвідповідальніше завдання і бути впевненим, що воно буде виконане. Без його участі не обходилося жодне спортивне змагання, з обличчя цього життєрадісного хлопця ніколи не сходила посмішка.

Керівництво залізниці, президія дорпрофспілки, співробітники ремонтно-ревізійної дільниці Здолбунів та весь трудовий колектив Львівської магістралі глибоко сумують у зв’язку непоправною втратою і висловлюють щирі співчуття рідним та близьким героя-залізничника.

В малому серці швидше хай гоїться рана

Війна на сході України внесла свої жорсткі корективи в роботу залізниці та жорстокі реалії у життя трудового колективу магістралі. Чимало залізничників були мобілізовані та добровільно пішли зі зброєю в руках захищати єдність і незалежність своєї держави. На жаль, не всім їм судилося повернутися з війни. 11 червня цього року мине рік із часу, коли із зони АТО прийшла трагічна звістка про смерть електромеханіка ремонтно-ревізійної дільниці Здолбунів Рівненської дистанції електропостачання Андрія Ярошенка. В одну мить залізниця втратила чудового спеціаліста, колектив підрозділу – надійного друга і колегу, а сім’я – годувальника…

Звісно, немає змоги повернути синові люблячого, турботливого батька, проте залишається обов’язок усіма силами та можливостями повернути у зранене серце відчуття повноцінного життя у великій дружній залізничній родині. Із цією метою керівництво дорожньої профспілкової організації Львівської залізниці прийняло рішення заопікуватися сім’єю загиблого залізничника, зокрема сином Андрія Ярошенка Ярославом, який у підлітковому віці залишився без батька. Тож 13 квітня цього року помешкання сім’ї Ярошенків у Здолбунові відвідали голова дорожньої профспілкової організації залізниці Андрій Сенишин, голова Ради профспілки залізничників і транспортних будівельників України Вадим Бубняк, який із цієї нагоди вніс корективи у розклад своєї робочої поїздки на Рівненщину, та голова профкому Рівненської дистанції електропостачання Михайло Криштопайтис.

Переступивши поріг скромної оселі, Андрій Сенишин поцікавився у дружини Андрія Ярошенка Юлії побутовими клопотами. Вадим Бубняк розпитав сина Ярослава про його успіхи у школі та особисті інтереси. Очільники галузевої та дорожньої профспілкової організації вручили господині солодкі дарунки, а малому Ярославові – мрію чи не кожного сучасного підлітка – електронний планшет, що стане йому в нагоді.

Біль і смуток у словах та очах умить розвіяла щира дитяча радість. Ярослав дуже втішився подарунку й охоче розповів гостям про те, що його улюбленими предметами у школі є географія, світова література та фізичне виховання. А на дозвіллі захоплення Ярослава – народні танці, тому він охоче займається у зразковому ансамблі народного танцю «Сузір’я». За словами матері Ярослава Ярошенка Юлії, тема залізниці ніколи не була другорядною у родині Ярошенків, адже Андрій походив зі славної трудової династії. Залізничником є його брат, на магістралі трудився батько, багато років праці присвятила ремонтно-ревізійній дільниці Здолбунів, на якій працював Андрій Ярошенко, і його мати Ніна Василівна. Тож і малий Ярослав неодноразово замислювався над тим, щоб у майбутньому продовжити професійну справу батька.

«Андрій був чудовою людиною, прекрасним спеціалістом і надійним другом, – згадує про свого колегу голова профкому Рівненської дистанції електропостачання Михайло Криштопайтис, із 2001 року після закінчення Київського електромеханічного технікуму залізничного транспорту Андрій прийшов на роботу електромонтером III розряду тягової підстанції Рівненської дистанції електропостачання, а через рік – у ремонтно-ревізійну дільницю Здолбунів. У 2007 році став електромеханіком першої групи. На цій посаді числився аж до загибелі. Ця страшна звістка шокувала весь колектив.

Андрій був дуже розумним та ініціативним чоловіком, він жив із «нав’язливою» ідеєю постійного самовдосконалення і заряджав нею всіх навколо. Був готовий прийти на допомогу кожному в будь-яку хвилину, йому можна було довірити найвідповідальніше завдання і бути впевненим, що воно буде виконане, а ще без його участі не обходилося жодне спортивне змагання.

Андрій Ярошенко – не єдиний працівник нашого підрозділу, який пішов на фронт, – продовжує розповідь Михайло Криштопайтис. – Він важко переживав події, пов’язані з анексією Криму, а згодом і розпалювання війни на сході України, тому спочатку активно долучився до розвитку волонтерського руху на допомогу українській армії, а коли розпочалася чергова хвиля мобілізації, попри вади зору, він сам пішов у військкомат, щоб захищати Україну.

На службу потрапив у 55-ту артилерійську бригаду Збройних сил України. Бойові побратими згадували, що й на службі для кожного з них Андрій був авторитетом та взірцем для наслідування. Ми постійно підтримували з ним зв’язок, цікавилися подіями на фронті, побутовими та бойовими потребами його військового підрозділу. Пригадую, на початку червня 2015 року Андрій у телефонній розмові просив посприяти у тому, щоб його син Ярослав разом із іншими дітьми залізничників поїхав на відпочинок та оздоровлення у табір «Чайка», що на Херсонщині. Я запевнив, що виконаю його прохання. За кілька днів з’ясувалося, що воно було останнім – зі Сходу прийшла звістка про смерть Андрія. Наприкінці грудня минулого року йому виповнилося б лише 33 роки, усім нам досі важко змиритися з цією втратою. А особливо, звісно, родині Андрія. Тому ініціативу керівництва дорожньої профспілкової організації таких життєвих обставинах важко переоцінити. З свого боку профком дистанції електропостачання, ремонтно-ревізійної дільниці всіляко підтримуватиме сім’ю героя-залізничника».

Андрій Везденко. Фото автора

У Здолбунові відкрили меморіальну дошку Андрію Ярошенку

Андрій Ярошенко (28.12.1982 – 11.06.2015)

Йому сьогодні могло б виповнитись 33 роки. Міг би із задоволенням приймати вітання від рідних, друзів та близьких. Він міг би зараз спокійно жити на мирній землі, не думаючи про обстріли градів та вибухи. Але він обрав інший шлях. Пішовши добровольцем на війну, він найбільше у житті хотів мирного, щасливого майбутнього своїй країні. На 33-му році життя, 11 червня, Андрій Ярошенко помер, виконуючи свій обов’язок перед державою та перед собою.

28 грудня на фасаді Здолбунівської ЗОШ І-ІІІ ст. № 4 відкрили меморіальну дошку померлому в зоні АТО бійцю, колишньому учню школи Андрію Ярошенку. На подвір’ї школи зібралися рідні та близькі вояка, його однокласники, побратими зі Здолбунівської сотні самооборони, учні, вчителі та районне керівництво. У пам’ять про воїна-патріота лунали ліричні пісні та зворушливі вірші. Виступали не тільки учні школи, а й співочий дует Ірини та Михайла Мельників.

З промовою виступили голова Здолбунівської РДА Сергій Кондрачук, народний депутат України Олександр Дехтярчук, класний керівник воїна Наталія Сітовська, його подруга Тамара Деревець, сотник Здолбунівської сотні самооборони Юрій Пшеничний, побратим бійця Петро Солтис та матір героя Ніна Ярошенко.

Почесну місію відкриття дошки доручили побратимам Андрія Ярошенка Антону Українцю та Валерію Багамедову. Опісля присутні поклали до неї запалені лампадки та квіти. Меморіальну дошку освятив ігумен Димитрій, настоятель Здолбунівського Свято-Успенського храму.

Пам’ять про мужнього воїна, побратима Андрія Ярошенка навіки житиме у наших серцях і душах.

http://zss.org.ua/2015-12-28/1573

Спогади

Герої не вмирають. Цими словами Україна проводжає в останню путь своїх синів і дочок. Хтось із мудрих сказав: «Герой – це не просто людина, яка перемагає своїх ворогів, а й воїн, який долає самого себе». Раніше із історичних та художніх книг чи пригодницьких фільмів ми могли дізнатися про таких сміливців, захоплюватися ними. І, здавалося, що в сучасному суспільстві немає місця для таких людей і їхніх благородних вчинків. Проте, ми помилялися. Хто ж ці герої сучасної України? Це звичайні люди, але вони володіють надзвичайним даром – всеперемагаючою любов’ю до України, вірою в Бога і в свій народ.

Андрій – це людина з великим серцем і щирою душею. Ще, навчаючись у школі, він був активним, доброзичливим, життєрадісним хлопчиком із нестримною цікавістю та жагою пізнання. Він навчався в школі, допомагав батькам по господарству, але завжди знаходив час для читання. Цінував своїх друзів, завжди був усміхненим, першим приходив на допомогу, прагнув змінити життя на краще. Таким його запам’ятали вчителі й однокласники.

У 2000-их роках Андрій балотувався на посаду міського голови Здолбунова. Тоді й подарував мені свою листівку з передвиборчою агітацією. Я її зберегла для майбутньої зустрічі випускників, але не склалося. Хотілося б пригадати одну фразу з тієї листівки: «Це місто, яке дало мені життя, і я віддам йому найкраще». І справді, віддав задля миру найцінніше, що мав – життя.

Андрій ніколи не зайде до своєї домівки, не привітається з рідними, не поцілує кохану, не обійме сина. Але завжди буде пильно спостерігати за тими, кого любив, за країною, заради якої пожертвував більше, аніж всім.

Наталія Георгіївна Сітовська, класний керівник

Андрій був патріотом, саме тому слова із гімну: «Душу й тіло ми положем за нашу свободу» – були для нього не просто слова, а – справа честі! Він відчував нагальну потребу бути там, на передовій, щоб захищати честь та незалежність нашої Вітчизни. Одного разу, опинившись за крок від смерті, він отримав ще один шанс на життя, щоб віддати його там, на передовій. Андрій поклав своє життя заради нас усіх, щоб наші діти мали можливість жити у вільній європейській державі – Україні. Андрію, друже, хоч твоє земне життя обірвалося надто швидко, ти продовжуєш жити у наших серцях і, я впевнена, будеш жити у пам’яті нащадків як приклад мужності, відваги та патріотизму. ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!

Тамара Матюх (Деревецька)

Список публікацій

Знову попрощалися з героєм // Нове життя. – 2015. –№ 46/47 (19 черв.). – С. 2

Вічна пам’ять воїну-залізничнику // Львівський залізничник. – 2015. –№ 24 /8132 (19 черв.).– С. 1

Боєць в граніті // Волинь : обласний народний часопис. – Рівне, 2016. – № 1 /6 січ./. – С. 2

Анотація: Про відкриття меморіальної дошки на стіні Здолбунівської ЗОШ № 4 колишньому учневі, солдату-артилеристу Андрію Ярошенко зі Здолбунова, який загинув на Донеччині під час виконання бойового завдання

В малому серці швидше хай гоїться рана // Львівський залізничник. – 2016. –№15 /8175 (22 квіт.).– С. 1, 4

У пам’ять про загиблих воїнів // Нове життя : громадсько-політична. – Здолбунів, 2016. – №44/45 /10 черв./. – С. 2

Анотація: Меморіальну дошку на честь загиблого у зоні проведення АТО на Сході України Романа Віднічука відкрито 5 червня 2016 р. у Богдашеві Здолбунівського району, вшановано пам’ять інших загиблих воїнів – Андрія Бріка з Дермані Другої Здолбунівського району та здолбунівчанина Андрія Ярошенка

На Рівненщині встановили пам’ятні дошки сучасним захисникам України // Рівне-Ракурс. – Рівне, 2017. – №41 /19 жовт./. – С. 3

Анотація: У Здолбунові відкрили пам’ятну дошку військовослужбовцю Андрію Ярошенку, на фасаді будинку, де проживав боєць та на території ВПУ-22 у місті Сарни відкрили меморіальну дошку воїну АТО Леоніду Озеранчуку, який у 2007-2010 роках навчався в закладі

На світлу пам’ять про воїна // Нове життя: громадсько-політична. – Здолбунів, 2017. – №7/8(81/82) /20 жовт./. – С. 2

Анотація: На фасаді будинку по вулиці 2 Лютого у Здолбунові встановлено меморіальну дошку, де жив Андрій Ярошенко – боєць ЗСУ, який служив у 55-ій артилерійській бригаді, помер у зоні бойових дій 11 червня 2015 року на Сході України

Ярошенко Андрій Вікторович // Вікіпедія : вільна енциклопедія

Ярошенко Андрій Вікторович // Книга пам’яті загиблих

В зоні АТО ще одна смерть наздогнала здолбунівчанина // Здолбунів.СІТІ

Війна на сході забрала життя ще одного здолбунівчанина // Рівне вечірнє

Здолбунівська сотня самооборони втратила побратима // Здолбунівська сотня самооборони

Зустріч померлого Андрія Ярошенка // Здолбунівська сотня самооборони

У Здолбунові – дві доби жалоби // Рівне вечірнє

Здолбунів на коінах прощався із померлим на Сході України бійцем 55-ої артилерійської бригади [Фото] // Здолбунів.СОМ

Провели в останню путь ще одного бійця АТО // Здолбунів.СІТІ

Померлого на Сході України військового зі Здолбунова поховають у понеділок // Здолбунів.СОМ

Сьогодні і завтра у Здолбунові дні жалоби за загиблим в АТО // OGO.UA

У зоні АТО помер Герой з Рівненщини // OGO.UA