Олександр Зубар народився у селі Бутове на Луганщині. Навчався у місцевій школі.  У 1993  у Старобільському профтехучилищі здобув фах  електрогазозварювальника. Працював на підприємстві зі збору та переробки металу.
У 1988 році одружився з  Ольгою, виростили двох діток – Маргариту та Олексія.
На початку 2000-них роботи було не так багато, тож подружжя взялося за обробку паїв. Вирощували зернові, овочі, а згодом побудували теплиці. Захищав Україну з 2014 року,  брав участь у звільненні Новоайдару, Щастя та в  боях за Металіст.
Саша був спершу у самообороні, а потім у батальйоні «Айдар»
3 липня 2022 року  машина, в який він був за кермом  підірвалися на мині.
Захисник помер у лікарні після  лікування від важких опіків, отриманих на полі бою.
Без чоловіка, батька, дідуся і сина лишилися дружина, донька, син, онучка та 90-річна мама.
Поховали воїна на кладовищі “Нове”.

У Рівному попрощалися з воїном Олександром Зубарем

                       “Мало тут бути прощання, а у Дніпрі поховання. У понеділок планували, що тут буде прощання на Майдані і одразу вони виїжджають на Дніпро і там хотіли ховати, ну бо ближче там додому і вони в Дніпрі просто жили, як виїхали з Луганщини. Але у зв’язку з оцими обстрілами, які були, ракетні удари, то вирішили не їхати. В Дніпрі зараз небезпечніше і вирішили все-таки ховати його тут. Родина зараз теж вирішила переїжджати сюди, в Рівне”, — каже Ірина Лепеха.

Олександр Зубар пробув у Рівному лише кілька місяців. Його направили сюди після поранення, для лікування численних опіків, отриманих під час порятунку поранених із зони бойових дій.

                “Він отримав поранення у липні, 3 липня вони підірвалися, машина їхня, він був за кермом. Наїхали на міну. Його повезли спочатку в Дніпро, там кілька днів він полежав і одразу в Рівненську обласну лікарню в опікове відділення його перевели”, — продовжує подруга Олександра Зубара.

Знайомий військового Володимир Гаврилюк каже, що він був справжнім воїном і вселяв оптимізм в ближніх.

                       “Коли приходиш іноді в лікарню до людини, хочеться людину потішити, підбадьорити, а отримуєш підбадьорення сам. Коли ти чуєш воїна, який намагається тримати й свою родину, і підбадьорити свою дружину, ти бачиш: це справжній боєць. Я його таким запам’ятав і запам’ятаю”, — каже Володимир Гаврилюк.

Без чоловіка, батька, дідуся і сина лишилися дружина, донька, син, онучка та 90-річна мама.

                   “Це один з тих, кого можна ставити в приклад тим переселенцям, які приїхали сюди в Рівне і, можливо, ховаються, відсиджуються. Олександр був повна протилежність. Він перевіз сім’ю у безпечне місце, а сам взяв зброю і повернувся захищати свою рідну Луганщину”, — зазначає міський голова Рівного Олександр Третяк.

«Іще з 2013 року ми разом входили до громадської організації «Схід і Захід разом», робили усе, щоб нарешті Україна була насправді єдиною. Адже ті, хто ще тоді кликав на наші землі «русскій мір», ніколи не були в росії, не бачили того бруду. А ми бували на Західній Україні, знали, як тут живуть люди. Моя мама родом з Франківщини, то ми часто тут бували. Коли ж почалися всі ці події, ми возили людей на Сокальщину, у Яремче, аби і вони побачили, які щирі українці. Так само приймали делегації у себе в Старобільську», – розповідає дружина Олександра Ольга.
Та війна прийшла у життя родини задовго до подій 24 лютого. Іще у 2014 році на Луганщині розпочалися події, які змінили все життя…
«Саша був спершу у самообороні, а потім у батальйоні «Айдар». Він завжди був за Україну. Справжній патріот, не міг лишатися осторонь. Тож ми постійно відстоювали правду разом: і на виборах у тому числі… Таких відданих своїй країні ще треба пошукати… У 2014 році він брав участь у звільненні Новоайдару, Щастя та боях за Металіст, а за звільнення Щастя відзначений номерною медаллю», – продовжує Ольга.
Дружина розповідає: Олександр був надзвичайно щирим і чесним, завжди боровся за правду, а ще дуже добрим чоловіком, який дбав про сім’ю та родину.
«Він і мене, і дочку, і внучку називав «Сонечко». Коли почалися бої в 2014 році, просто сказав: «Сонечко, я трошки поранених повожу і все». І вивозив всіх, і українців, і сепаратистів, бо ж це люди… Саме за кермом 3 липня 2022 року і отримав поранення. Вони проїжджали повз три ряди мін, Саша був за кермом, два проїхали, а на третьому… Фугас зірвався якраз під колесом. Казав, що прийшов до тями і почав потрохи вибиратися з машини, зачепився бронежилетом, потім каскою… Коли вибрався, на ньому були фактично одні берці – вся форма згоріла», – розповідає Ольга.
Олександра зі страшними опіками доправили у лікарню Дніпра на початку липня. Дружина відразу приїхала, аби бути завжди поряд:
«Він був у реанімації, отім перевели у палату, а за тим якось швидко нас відправили у Рівне. Лікар відразу сказав, що ці опіки несуть загрозу для життя. На жаль, так і вийшло…»
 Список публікацій

Ничипорук І. Небесне воїнство поповнилося двома Героями [Текст] / І. Ничипорук // Сім днів [Рівне]. – 2022. – № 41/13 жовт./. – С. 2.
У Рівному попрощалися з загиблими у російсько-українській війні Героями Олександром Мамчуром та Олександром Зубарем.

Зубар Олександр Олексійович (21.07.1966-07.10.2022)