Борисенко Олександр Олегович народився у Рівному. Закінчив ЗОШ №5. Протягом 2008-2011 рр. навчався у технічному коледжі при Національному університеті водного господарства та природокористування в групі №14 за спеціальністю «Електромеханік торговельного і холодильного устаткування». Після його закінчення був призваний до лав Збройних сил України, де й залишився служити за контрактом.
Військовий 21-річний снайпер, служив за контрактом у 30-й механізованій бригаді Новоград-Волинського 8-го армійського корпусу Сухопутних військ України. Він перебував у Криму під час його анексії РФ в березні 2014 року.
Під час мінометного обстрілу (м. Лутугіне Луганської області) отримав важкі поранення. Сашка доставили у військовий госпіталь, однак медики не змогли врятувати бійця. Загинув 1 вересня 2014 р. Героя поховали на Алеї Слави кладовища «Нове».
Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року «за особисту мужність і високий професіоналізм у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» О. Борисенка нагороджено орденом ” За мужність” IIІ ступеня (посмертно).
Згідно рішення Рівненської міської ради № 5756 від 17 вересня 2015 р. Олександру Борисенку було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівне».
Рівненську ЗОШ № 5 названо на його честь.
Публікації про Борисенка О. О.
Випускник Технічного коледжу НУВГП Борисенко О.О. загинув, захищаючи незалежність України в зоні Антитерористичної операції (АТО)
Борисенко Олександр Олегович (28.03.1993 – 01.09.2014) навчався у Технічному коледжі НУВГП в групі №14 за професією «Електромеханік торговельного і холодильного устаткування» протягом 2008-2011 рр. Майстром виробничого навчання і класним керівником групи, де навчався Борисенко О.О., був Прохорович В.І. Згадуючи про свого учня, Віктор Іванович сказав: «За час навчання Олександр проявив себе як здібний і відповідальний учень, мав спокійний і врівноважений характер. Під час проходження виробничої практики керівництво відзначило старанність та професіоналізм хлопця».
Після закінчення Технічного коледжу НУВГП був призваний до лав Збройних сил України. Пройшовши базову підготовку до цивільного захисту та військової справи у Львові, служив за контрактом у лавах Збройних сил України.
Борисенко О.О. загинув 1 вересня 2014 року під час Антитерористичної операції.
5.09.2014 р. у Технічному коледжі НУВГП був проведений мітинг пам’яті за загиблим випускником Борисенком Олександром. 6.09.2014 р. педагогічні працівники, студенти коледжу взяли участь в мітингу-реквіємі, жалобній ході та панахиді за загиблим героєм.
Документи про коротке, але героїчне життя Борисенка Олександра розміщені в Музеї історії Технічного коледжу НУВГП.
Вічна пам’ять загиблому герою України.
Офіційний сайт Технічного коледжу НУВГП м. Рівне
“Олександр Борисенко був надійним старшим братом”.
Рівне попрощалося з героєм, який загинув у зоні АТО
У суботу рівняни попрощалися з 21-річним Олександром Борисенком. Він загинув під час ротації сил на Сході України. Сотні людей прийшли попрощатися з героєм та провести його в останню путь. Він ще навчався у коледжі, а по поверненню додому планував одружитися.
Вшанувати загиблого Олександра Борисенка прийшли рідні, близькі, друзі та однокласники, і просто незнайомі рівняни. Рідні крізь слози пригадують, він був хорошою людиною, чуйним і справжнім чоловіком.
У батьків загиблого хлопця залишилася молодша донька. Її подруги кажуть, що Олександр завжди піклувався про неї, зустрічав з танців. Попрощатися з героєм прийшли вчителі та однокласники, які також пам’ятатимуть його.
Олександр вже кілька років був військовим. Служив за контрактом, який невдовзі мав закінчитися. Він перебував у Криму під час його анексії РФ ще в березні. Загинув Олександр 1 вересня, героя поховали на Алеї Слави на кладовищі “Нове”.
Олена Семенович, Артем Лаговський
Олександр зробив свій вибір
28 березня 1993 року молодому подружжю Борисенків Всевишній подарував сина і на небі з’явилася ще одна зірочка на ім`я Олександр.
Щасливий батько, пригорнувши малюка до себе, радів, що син продовжить рід Борисенків. Чи могли тоді знати щасливі батьки, що військова служба припаде синові до серця, що саме він буде захищати рідну Україну в наш час, як у роки Другої світової війни його прадід, Борисенко Василь Іванович, захищав свою Батьківщину.
Минали дні, роки, Олександр ріс розумним, ввічливим, чуйним, відповідальним та жвавим хлопцем. У 2000 році батьки привели Сашка в перший клас до Рівненської середньої школи № 5.
Хлопець завжди був душею колективу. Він любив грати та співати під гітару, займався спортом. Для своїх однокласників Олександр був гарним товаришем, тому він заслужено користувався авторитетом серед учнів та вчителів школи
У 2008 році закінчив 9-ий клас, і подав документи до Технічного коледжу НУВГП (м. Рівне) , який закінчив у 2011 р.
Далі перед юнаком постало питання вибору професії. Олександр, не вагаючись, зробив свій вибір і став солдатом-контрактником 30-ої ОМБР (м. Новоград-Волинськ). Тут він знайшов себе, армія була для нього другою домівкою, його життям. Це була його доля, його шлях, на жаль, короткий, який солдат пройшов достойно, як Герой!
Пам`ятi Олександра Борисенка
Вивчаю географію війни.
Пишу коротку біографію бійця.
Двадцять один всього…
Від “Сатани” – не врятуватись зброєю стрільця…
Йшов добровільно, по контракту. – Нащо сину? –
Іду навчатись захищати Батьківщину!
Вже в перший бій, на Перекопськім перевалі,
проти кадирівців стояв, не за медалі.
Земля горіла в серпні під Лутугіне…
Батьківське серце звите болем, звите тугою.
Молилися за сина і за брата…
А проти танків з автоматом, варто?!!
По триплексам поцілив, перед ними
під прикриттям бійці і побратими
колоною відходили. Тремтіла
земля від жалю – бо завмерло тіло…
Коли Сашко дивився смерті в вічі,
дідусь хрещений, наче сивий січень,
не міг пробачити собі такої втрати…
Хрестився мовчки. Де ти, Божа Мати?
Дітей до школи звали срібні дзвони.
Не чув Сашко. Він перетнув кордони
свого життя, короткого, як спалах!
Він ще повернеться, щоб там не стало…
Чекає нас. Прийдемо на уклін.
Із рівненчан четвертим він поліг.
Один із тисяч. України син.
Ім’я героя – на Небеснім тлі.
Свістун Віра Іванівна
Замість свічок на іменинному торті йому запалять свічку на могилі
Через три дні випускник п’ятої школи Рівного Сашко Борисенко міг би святкувати 23-ій день народження. Якби не ворожа куля, яка перервала його життя на злеті…Прадід Олександра Борисенка, льотчик, офіцер, пройшов крізь пекло Другої світової війни. Поранений був двічі, але повернувся. А от Олександр не зміг повернутися з АТО. Хоча яка це АТО!? Війна: страшна, кривава, з підступним російсько-імперським ворогом.Козацький хрест на алеї героїв. На зеленкуватому граніті – безкомпромісні дати: 28.03.1993 – 01.09.2014. Отож, у понеділок Олександрів день народження. Йому виповнилося б двадцять три. Мати загиблого бійця, Наталя Борисенко, ще й досі не може осягнути цю біду: її синочок уже ніколи не повернеться.
– Яким він був? Де ви жили, де Олександр навчався, чим захоплювався? – запитую у неї, хоч розумію: кожне слово-згадка про сина для неї – це нестерпний біль.
– Прописаний Сашко був у бабусі й дідуся, на вулиці Короленка. А жив то в них, то з нами, на Міцкевича. Закінчив дев’ять класів у п’ятій школі, в 2011-му – Технічний коледж. Й пішов до війська за контрактом. Син мріяв мати, як тато, справжню чоловічу професію: стати пожежником. Але для цього, він вважав, потрібно відслужити в армії. Сашко гарно грав на гітарі – із хлопцями співали рок. На сцені виступали…
– Кохана дівчина у нього була?
– Була. Настуся. Теж закінчила п’яту школу. Руденька, дуже мила. Якби не ця біда, то вже б весілля відгуляли.
– Де Олександр служив?
– У Новограді-Волинському, в 30-ій механізованій бригаді. На вихідні завжди приїжджав додому: до нас, до нареченої. А коли почалося протистояння на Майдані, їх вже з частини майже не відпускали. Потім події в Криму, його підрозділ перекинули на Херсонщину, прикривати Чонгар. Свій 21-й день народження він зустрічав уже в окопах.
А далі – під Луганськ. Він мало що мені розповідав про службу.
– Коли ви з сином бачились востаннє?
– У травні Сашко приїхав у відпустку на реабілітацію. Всього на п’ять днів. Він з рідними старався бути якнайбільше: з батьком, зі мною, з молодшою сестрою, Анею. Приходив з Настею до нас. Ми більше говорили про майбутнє весілля, думали: тільки закінчиться контракт, то й справимо. Відразу після виборів поїхав. А потім – тільки телефон. Про службу син нічого не розповідав, для мами в нього завжди було «все нормально, все в порядку». Та я по голосу могла відчути, затишшя на передовій чи бої і втрати. Щось дізнавалася з новин. Сашко востаннє подзвонив у серпні, 29-го. Сказав лише, щоб я поїхала до Новограда і взяла в частині довідку, що він учасник бойових дій. І все… Коли 2 вересня я була в Новограді, то навіть не знала, що Сашка вже немає. Родині повідомили спочатку, що він поранений біля Лутугіно. А потім – що загинув у бою. Фактично я нічого й не знала про те, як син служив, де бився, як загинув. Коли Сашка ховали, то із частини приїжджали хлопці, товариші по службі, але не ті, що були з ним у боях на передовій. З тих, мабуть, мало хто залишився…
Наталія Петрівна плакала весь час. І мало не вибачалася, що так мало знає про бойові дороги сина. Та залишила копію листа, який надіслали із бригади на її запит. Ось кілька витягів із нього:
«Старший солдат Борисенко одним із перших виявив бажання проходити службу в підрозділі, який виконував завдання зі звільнення Луганської області.
22 червня 2014 року Олександр у складі підрозділу прийняв перший бій з незаконними збройними формуваннями так званої ЛНР та російськими найманцями біля населеного пункту Рубіжне;
26, 27 червня 2014 року звільняв від незаконних збройних формувань населений пункт Мостки;
28 червня – 25 липня 2014 року ніс службу на блокпостах біля населених пунктів Щастя, Шишкова, Мостки;
з кінця липня по 30 серпня брав участь у боях за населені пункти Латугіно, Красний Луч, Красний Яр, щоб зробити “зелений коридор” для підрозділів Збройних сил України, які потрапили в оперативне оточення і утримували цей район.
1 вересня 2014 року біля населеного пункту Круглик Луганської області підрозділ, в якому перебував Олександр, потрапив в оточення і прийняв бій з переважаючими силами ворога. Підрозділ зайняв кругову оборону. Олександр з групою військовослужбовців утримував один із головних напрямків, від захисту якого залежала боєздатність 5-ої механізованої роти. Проте це був останній бій Олександра. Приблизно біля 12-ої години дня, відбиваючи напад розвідувально-диверсійної групи незаконних збройних формувань, Олександр отримав несумісне з життям важке поранення.
Завдяки його хоробрості, мужності, незламності духу підрозділ вийшов з оточення з мінімальними втратами.
Старший солдат Олександр Борисенко достойно служив і достойно загинув, захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України на бойовому посту зі зброєю в руках.
Указом Президента України від 15 травня 2015 року № 270/2015 за виняткову мужність, героїзм, виявлені у захисті суверенітету та територіальної цілісності України старший солдат Борисенко Олександр Олегович нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно)».
«Заради армії вирвав сторінки з медкнижки», – мама про загиблого в АТО Олександра Борисенка
Сашко Борисенко з Рівного у 21 рік помер від ран внаслідок мінометного обстрілу біля міста Лутугіне Луганської області.
Старша дитина і єдиний син у батьків. Старший солдат, старший стрілець. Проходив службу за контрактом у 30-ій окремій механізованій бригаді Сухопутних військ, яка брала участь у боях під Іловайськом. Біля міста Лутугіне Луганської області потрапив під мінометний обстріл. Отримав важкі поранення. У військовому госпіталі міста Лутугіне медики не змогли його врятувати. Помер 1 вересня 2014 року. Нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Почесний громадянин Рівного.
Спогади мами Наталії Борисенко:
Був людиною щирої душі. Завжди любив допомагати всім. Не було у нього такого, що не виходить допомогти чи не хоче. Треба, значить треба.
Якось зробив якусь шкоду. Йому було 16 чи 17 років. Я його покарала: тиждень з хати не випускала. А він бере ремінь і простягує мені: “На, набий і відпусти”. Розсмішив геть. Як я на роботі була, батько йому каже: “Йди, погуляй трохи, доки мами нема”. А він — ні, не порушив мамин наказ.
Хотів бути рятувальником, пожежником, як тато. А батько казав — ні, бо знає, що це за професія. Послухатися батька не встиг.
Збирав у дитинстві іграшки з “Кіндер-сюрпризів” шоколадних. Акуратно складав в тумбочку. Казав: “Буде моєму синочку”. Ці іграшки досі на своєму місці стоять.
Вчителі не телефонували, не скаржилися на нього ніколи. Улюбленим предметом була фізкультура. А ще історію любив і книги читати. Навіть в АТО читав з телефону книги.
Сестру на шість років молодшу глядів у дитинстві, гуляти з собою брав, коли компанією хлопців десь йшли. “Пішли, мала, гуляти”, – казав. І як зі Сходу телефонував, завжди питав: “Як там мала?”
Вищий за тата виріс — 190 см. Міцний був. Ще як у школі навчався, шукав себе: пробував греко-римською боротьбою займатися, трохи на айкідо ходив. Потім на гітарі вчився грати.
Працював охоронником в охоронній фірмі “Яструб” після закінчення Технічного коледжу Національного університету водного господарства і природокористування. Склозавод охороняв. На прохідній стояв. Якось приїхав француз — власник заводу. Саша до нього: “Покажіть посвідчення, перепустку”. Не пропустив без документа. Відповідальним був.
У 18 років пішов служити в армію за контрактом. Був 2012 рік. Саша закінчив технічний коледж і йому повістка надійшла про призов. Але його забракували на медичній комісії. Трохи тиск у нього підвищений був. А ще – зв’язка порвана на нозі. То він повиривав з медичної книжки сторінки, які заважали службі, і пішов по контракту служити. Заперечити йому не могла. Був стійкий: “Треба, значить треба”. Прадід його Другу світову війну пройшов. Повернувся з неї. Сталінських репресій зазнав. На засланні побував. Мабуть, гени далися взнаки, що шукав ризику. Батько ж Саші – пожежник.
Де служив у зоні АТО — не розповідав. Як поїхав у Херсон, за його словами, так постійно там і перебував. “Ми у Херсоні. Не переживай. У нас все нормально. Лежу ось, книжку читаю, бо дощ”, – казав по телефону. А я залізла в Інтернет глянути погоду, аж дивлюся у Херсоні — сонце, ясно, а дощ — у Луганську йде. Зрозуміла все. Беріг мене. Батьку трохи розказував, що там відбувалося, але із застереженням: “Тільки мамі не кажи”.
Їх командири «кидали». Як тільки обстріл починається — командира десь немає. Дзвінок телефонний командиру поступає — і він зникає. Це я вже потім від інших АТОвців чула і по телевізору в новинах. Саша не розповідав про таке.
Про його смерть повідомили не відразу. Востаннє телефонував 29 серпня 2014 року. Вже не приховував, що на війні. Сказав, щоб поїхала у Новоград-Волинський і довідку взяла, щоб міг отримати статус учасника бойових дій. 2 вересня поїхала за тією довідкою в Новоград, бо 1 вересня працювала. А там у них нікого не було, бо всі перебрались у Запоріжжя. Навіть ніхто й не сказав нічого про Сашину загибель: не знали, мабуть. 3 вересня почали телефонувати, що син поранений. Чоловік через МНСників почав шукати інформацію. А 4 вересня товариші Сашині повідомили, що син 1 вересня загинув.
У голосі у нього тривога була, коли телефонував востаннє. Це в душу мені чомусь дуже запало. Я потім почала згадувати це, коли йшла по Новограду-Волинському 2 вересня. Мимоволі, по тих місцях, які він мені показував, коли я приїжджала до нього, пройшлася. А далі все – як у тумані було.
Тільки через рік дізналася, як загинув. «Біля населеного пункту Круглик Луганської області підрозділ, в якому перебував Олександр, потрапив в оточення і прийняв бій з переважаючими силами ворога. Підрозділ зайняв кругову оборону. Олександр з групою бійців утримував один з головних напрямків, від якого залежала боєздатність 5-ої механізованої роти. Приблизно о 12 годині 1 вересня, відбиваючи напад розвідувально-диверсійної групи незаконних збройних формувань, Олександр отримав тяжке поранення, яке було несумісне з життям”, – відповіли з військової частини у Новоград-Волинському.
Спогади Сашиної дівчини Насті Шибінської:
Коли познайомилися, я була у 9 класі. Ми одну школу закінчували. Саша у технікумі вже навчався. Сподобався мені, бо відкритий, веселий, з почуттям гумору, активний, неординарний. З ним завжди було весело.
Активний був. Хотів скрізь побувати. Не любив сидіти на місці. Ми в Острозі, Львові побували. Я до нього у Новоград-Волинський їздила.
Грозився, що якщо його син додому пізно приходитиме, каратиме: дасть енциклопедію товстезну і змусить читати.
Здобув освіту електрика. “О, будеш працювати після закінчення контракту”, – казала йому. А він: “Ні. Армія — це моє. Крім військового, ніким бути не хочу. Це – моє покликання”.
Щоб тікав із зони АТО казала, бо переживала за нього, бо бачила по телевізору, скільки там смертей. А він: “Хто, як не я? А якщо кожен почне так робити – тікати?”.
Скучаю за ним. Це перше моє кохання. На 100% була моя людина. З ним про все можна було поговорити – і зразу легше на душі ставало. Завжди розуміли одне одного.
Мирослава Опанасик
У Рівному увіковічнили героя, який поліг за Україну
У Рівному увіковічнили Героя, який загинув, захищаючи кордони України.
Сьогодні на вході в школу № 5, де навчався рівнянин Олександр Борисенко, відкрили меморіальну дошку. Щоб пом’янути бійця, прийшли військові, представники міської влади, священики.
21-річний снайпер Олександр Борисенко загинув під містом Лутугіне Луганської області 1 вересня минулого року, служив за контрактом у 30-ій механізованій бригаді Новоград-Волинського.
Відкривав дошку на честь Героя мер міста Володимир Хомко.
– Ніколи б не подумав, що війна буде не в Іраку чи Афганістані, а у нас. Не хочу говорити пафосних слів. Ніякий орден чи дошка не замінять батькам сина.
Присутні на вшануванні бійця запалили свічку та пом`янули тих, хто поліг при захисті України. Меморіальну дошку освятили священики: – Сьогодні в цей пам`ятний день – річницю бою під Крутами – ми прийшли сюди, щоб вшанувати пам`ять випускника цієї школи Олександра, який закінчував її чотири роки тому. Він сповна виконав свій військовий обов`язок. Настали лихі часи для нашої держави. Молоді люди та чоловіки взяли до рук зброю і захищають територіальну цілісність нашої держави, – виголосив у своїй промові священик. – Перестало битися серце бійця, але живе його душа.
Грищук Д., фото автора
Список публікацій
Петрук К. Рівне втратило ще одного сина: [загинув у зоні АТО Борисенко О. О.] / К. Петрук // Сім днів. – 2014. -11 верес. – С.1.
Список військовослужбовців із Рівненщини, які загинули у зоні АТО // ОГО. – 2014. – 25 груд. – С. 3.
Усі загиблі герої АТО та Небесної сотні з Рівненщини // ОГО. – 2014. – 27 листоп. – С.8-9.
Список військовослужбовців із Рівненщини, які загинули у зоні АТО // ОГО. – 2014. – 25 груд. – С. 3.
Вістренко Р. Нагороджені посмертно [орден Богдана Хмельницького III ступеня «за мужність»] / Р. Вістренко // Вісті Рівненщини. – 2015. – 22 трав. – С.2.
Президент Порошенко нагородив воїнів-героїв з Рівненщини // Волинь. – 2015. – 29 трав. – C. 2.
Гайн О. Орден [Олександра Борисенка, який загинув у зоні АТО] вручили його батькам / О. Гайн // Сім днів. – 2015. – 2 лип. – С. 2.
Нагороджено посмертно орденами «За мужність» III ступеня загиблих на сході України старшого солдата Романа Зубчука з Демидівки та старшого стрільця Олександра Борисенка з Рівного // Рівне вечірнє. – 2015. – 2 лип. – С. 1.
Кравець А. Ангели, мечі чи курган? Яким буде меморіал [героям “Небесної сотні” та загиблим воїнам в АТО] – скажуть рівняни / А. Кравець // Рівне вечірнє. – 2015. – 16 лип. – C. 4.
Про присвоєння звання “Почесний громадянин міста Рівного” : рішення Рівненської міської ради №5756 від 17 вересня 2015 р. // Сім днів. – 2015. – 1 жовтн. – C. 18.
Мошняга Л. Їх слава знайшла після смерті / Л. Мошняга // Сім днів. – 2015. – 15 жовт. – С.1,2.
У центрі Рівного – 19 Героїв АТО та Майдану // ОГО. – 2015. – 22 жовт. – С.11.
Бондар Д. Рівне прощалося з Героєм: 21-річного Олександра Борисенка поховали на Алеї «Небесної сотні» : [Фото] / Д. Бондар // Четверта влада : інформаційно–аналітичний портал
Випускник Технічного коледжу НУВГП Борисенко О.О. загинув, захищаючи незалежність України в зоні Антитерористичної операції // Технічний коледж НУВГП
На сході України загинув 21-річний рівнянин [О. Борисенко] // Четверта влада : інформаційно-аналітичний портал
У Рівному похоронили Героя України // УПЦ КП. Рівненська єпархія
Опанасик М. «Заради армії вирвав сторінки з медкнижки», – мама про загиблого в АТО Олександра Борисенка / М. Опанасик // Радіо Трек
Борисенко Олександр Олегович // Книга памяті загиблих
Грищук Д. У Рівному увіковічнили ще одного героя, який поліг за Україну [Фото] / Д. Грищук // ЧаРівне інфо : інтернет портал
Семенович О. «Олександр Борисенко був надійним старшим братом» : Рівне попрощалося з героєм, який загинув у зоні АТО: [Відео] / О. Семенович, А. Лаговський // Телеканал Рівне 1
Список військових, які загинули в зоні АТО, та з якими прощалися на Рівненщини // Телеканал Рівне 1
Снісаренко С. Замість свічок на іменинному торті йому запалять свічку на могилі // Сім Днів : газета