Назар Войтович народився 18 жовтня 2003 року. Навчався у Радивилівському ліцеї №1, випускником якого був у 2020 році. Він був одним з кращих учнів школи, талановитим вихованцем Радивилівського міського Будинку школяра, активним учасником культурно-мистецького життя громади.
Після закінчення школи навчався у Київському університеті ім. Драгоманова. Через війну покинув навчання в університеті і пішов у ЗСУ. На початку повномасштабного вторгнення Назар став на захист Києва. Він швидко опанував військову справу і вже влітку 2022 року стрілець стрілецького відділення стрілецького взводу Назарій Войтович, з позивним «Малий», боронив Україну на сході.
У жовтні 2022 року Назару виповнилося 19 років і він отримав звання молодшого сержанта. Загинув Назарій Войтович 2 листопада 2022 року біля населеного пункту Білогорівка Сєверодонецького району на Луганщині.
Поховали Героя на міському кладовищі у Радивилові.
Указом Президента №873/2022 від 23 грудня 2022 року «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» молодшого сержанта Войтовича Назарія Ігоровича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Публікації про Войтовича Н. І.
Мріяв стати актором: у бою з окупантами трагічно загинув 18-річний захисник України
Назарія Войтовича у його рідному місті Радивилів знали чи не усі. Пригадують, що він завжди був веселим та життєрадісним.
На Рівненщині провели в останню путь 18-річного Назарія Войтовича, який, незважаючи на свій юний вік, став на захист нашої держави і героїчно загинув у бою з російськими загарбниками. Про це розповідає ТСН.
Як зазначається, на початку повномасштабного вторгнення Назарій став на захист Києва, а вже за кілька місяців боронив Україну на Сході. Мріяв про найшвидшу перемогу, а після неї – про кар’єру актора. Проте мріям хлопця не судилося здійснитися…
Назарія Войтовича у його рідному місті Радивилів знали чи не усі. Пригадують, що він завжди був веселим та життєрадісним. “Він тут місцева зірка, ні одного концерту в нас в місті без нього не відбувалося”, – розповідає мама полеглого бійця Ольга.
За місяці на війні Назарій став своїм і для побратимів. “По віку він міг бути моїм сином, він був не по своєму віку дорослим, він підтримував тих, кому було тяжко”, – стверджує військовий із позивним “Док”.
Ще вчорашній школяр і майбутній соцпрацівник за спеціальністю отримав позивний “Малий”, бо був серед побратимів чи не наймолодшим. В нього була купа захоплень – кікбоксинг, футбол, а ще шалена мрія з дитинства – стати актором. Та найважливішою справою життя стала для Назарія перемога. Він швидко опанував військову справу і вже влітку “Малий” боронив Україну на сході.
“Там хлопці, там хлопцям треба допомога… Хто, як не ми, мам. Мам, не плачте, там теж чиїсь діти “, – пригадує слова сина мама.
З Назарієм попрощалися навколішки. Минулого місяця йому виповнилося 19, він отримав звання молодшого сержанта.
7
На Дубенщині в останню дорогу провели Назарія Войтовича
У місті Радивилів 11 листопада провели на вічний спочинок загиблого на війні 19-річного Назарія Войтовича, повідомили у міськраді.
«Наш земляк залишив свій останній подих на Луганщині. Високе почуття патріотизму, любові до рідної землі кликало юнака захищати рідну країну, кожного з нас. Так можуть чинити тільки сильні духом люди. У своїх 19 він зробив набагато більше, ніж міг: радивилівчанин Назар Войтович мужньо творив історію нашої країни, боронив її суверенні кордони та до останнього залишався вірним військовій присязі та своєму народу. Рідне місто назавжди запам’ятає Назара Войтовича як юнака з непересічним талантом, упевненим та цілеспрямованим, який завжди досягав своєї мети. Він любив життя, мав відкрите, добре серце та мріяв стати актором, навчався у Київському університеті ім.Драгоманова», – йдеться у дописі.
На жаль, через російське вторгнення його планам не судилось здійснитися: з поля бою в Радивилів, де зростав і навчався, загиблий Захисник України повернувся Героєм.
Всім містом радивилівці оплакували обламаний війною цвіт – обірване молоде життя. Багатолюдною похоронною колоною траурна процесія пройшла від рідної домівки Героя до ліцею№1 – де він здобував загальну середню освіту, тоді центральними вулицями – до міського Будинку школяра: з цим закладом Назара Войтовича пов’язувала багаторічна літературно-мистецька діяльність.
Увесь жалобний маршрут люди встеляли квітами, – з почестями та вдячністю в серці мужньому бійцеві, який за волю і краще майбутнє України віддав найцінніше, що мав – своє життя.
Однокласники, друзі, рідні, близькі, знайомі, представники влади територіальної громади, територіального центру комплектування та соціальної підтримки, працівники поліції, трудові колективи місцевих установ та організацій – всі долучились до жалобного коридору пам’яті, стоячи на колінах, не стримуючи сліз від непоправної втрати.
Провести в останній шлях загиблого стрільця з фронту прибули і його бойові побратими.
Чин похорону та прощання з Назарієм Войтовичем відбувалось у храмі Преображення Господнього Української Греко-Католицької церкви. У прощальній промові настоятель храму вкотре нагадав присутнім, якою дорогою ціною нам дається мирне життя.
З вдячним словом за сина, якого виростили Героєм, згорьованим рідним висловила вчителька Назарія Войтовича. Він любив твори Шевченка, розумів їх суть та глибину настільки, як мало хто розуміє. Біля труни з тілом Героя востаннє було процитовано рядки Великого Кобзаря – правдиві, істинні, за які сьогодні гинуть кращі з кращих синів України:
«І на оновленій землі врага не буде, супостата. А буде син, і буде мати. І будуть люде на землі».
Спогади про Назарія Войтовича
Олег Мясніков написав про Назара Войтовича таке:
– «Малий», у свої 19 ти зробив набагато більше, ніж міг. Ти робив історію нашої країни, ти боронив наші родини і прикривав нас своїм вогнем. Ми любимо тебе.
Спочивай з миром, синку».
Войцович Мудрик Руслана з приводу смерті молодого військового написала такий допис:
– Знову нашу велику шкільну родину спіткало горе.
У бою під Білогорівкою, на Луганщині, загинув випускник Радивилівського ліцею №1 2020 року випуску Войтович Назар Ігорьович.
З перших днів війни, залишивши навчання у Київському університеті ім. Драгоманова, він вступив до лав Територіальної оборони Києва, а пізніше – до ЗСУ.
Високе почуття патріотизму, любові до рідної землі кликало юнака захищати свою країну, родину, кожного з нас. У цьому був весь Назар, він не міг по-іншому. Так можуть чинити лише сильні духом люди. Він був саме таким.
Назар був упевненим та цілеспрямованим юнаком, завжди досягав своєї мети, любив життя, мріяв стати актором, приносити радість іншим. Незмінний ведучий усіх урочистостей та святкувань у ліцеї, неперевершений декламатор, гуморист, актор…
Назар був хорошим товаришем, люблячим сином своїх батьків. На жаль, ворожа куля обірвала життя талановитого хлопця, у якого ще було багато планів на майбутнє.
В наших серцях назавжди залишиться його усміхнений погляд, бадьорий голос та щира посмішка. Добрий, світлий спомин про Героя навіки житиме в серцях учителів та однокласників.
Ми завжди пам‘ятатимемо веселого, дотепного хлопчину, який віддав своє життя, захищаючи нас. Кажуть, Бог забирає Найкращих.
Надіємося й віримо, що зоря твоєї Віри, Надії на перемогу України зійде над світом і ще раз засвідчить, що ти був Сином козацького, славного роду.
Ти був саме таким, істинним Патріотом.
Герої не вмирають! Вічна слава Герою!».
Костянтин Андріюк:
«Радивилів сьогодні вшанував Героя!
Назар Войтович, 19 років.
Мав стати талановитим українським актором.
Залишиться назавжди в нашій пам’яті Героєм.
З дитинства здібний до творчості, непосидючий та активний.
У 2020 вступив до Національний педагогічний університет ім. Драгоманова.
А 24 лютого 2022 прийшов до військкомату та наполіг, щоб його взяли до лав ЗСУ.
Своїй мамі це пояснював постійно словами: «Мамо, хто як не я? Хто як не ми?»
Його 12-річна сестра сьогодні в інтерв’ю «1+1» сказала: «Я вірю, що мій брат поклав своє життя за нас не марно»
Вічна пам’ять тобі, Герою!
Ми не маємо права тебе підвести!»
(новела)
Він пішов добровольцем, бо відчував, що мусить бути в лавах тих, хто боронить Україну, відстоює її незалежність. Це був поклик палкого серця юного патріота.
– Куди та, хлопче, – казали у військкоматі. – Тобі лише вісімнадцять. Вчитися маєш…
– Але я знаю, що повинен іти… – вперто повторював юнак, уже вкотре з’явившись до призову.
І таки пройшов короткий курс військової підготовки. Через кілька місяців уже був у найгарячіших точках Луганщини.
У бригаді виявився наймолодшим. Хлопця полюбили побратими за його щиру і веселу вдачу. «Це наш артист, – казали воїни, – він уселяє в нас віру і надію на перемогу…» А Назар продовжував читати напам’ять твори Тараса, як ще зовсім недавно у школі, так проникливо, що удвічі старші чоловіки дивувалися мудрості і таланту молодого вояка.
Був страшний ворожий обстріл – і трапилася контузія. Вдалося вирватися на кілька днів додому, до рідних.
– Не плачте, мамо, – утішав згорьовану матір та молодшу сестричку, – хтось же мусить вас захищати. А ми обов’язково переможемо! І я повернуся, здійсню свою мрію стати актором і читатиму Шевченка вже по-новому, з іншим осмисленням…
Повернувся… Усе місто проводжало в останню путь свого Героя. Довго не в’яли квіти, що ними встелили вдячні містяни шлях від рідної домівки до місця вічного спочинку. Не в’яли, бо життєствердною стала ця дорога. Назар був справжнім, непідробним, і поривання були щирі…
Назавжди залишився у пам’яті веселий, дотепний хлопчина, який віддав своє життя, захищаючи нас. Кажуть, Бог забирає Найкращих. Надіємося й віримо, що зоря його Віри, Надії на перемогу України зійде над світом і ще раз засвідчить, що це був Син козацького, славного роду. Він був саме таким, істинним Патріотом. І навіки залишився юним Героєм!
Пам’яті героїчно полеглого за Україну однокласника Назарія Войтовича
Чи є такі слова, щоб передати смуток,
Утішити згорьованих батьків?
Назарчику, почав ти тільки жити,
Багато встигнути хотів.
Та не судилось… Мабуть, доля…
Все перекреслила війна.
Твоя душа злетіла в небо,
Хай з Богом буде там вона.
Страшні кати прийшли на нашу землю,
Вбивають український цвіт
Допоки буде литись кров невинна?
Чому мовчиш, великий світ?
***
Чорним криком обірвалась новина,
Страшну звістку принесла вона:
У матусі й всієї родини
Найдорожче забрала війна.
- Прости матусю, вибач, брате,
Прости, родино, друзі,
однокурсники, простіть
Віддав життя я за Україну.
А ви, прошу всіх вас, живіть!
Я щиро вірив… Повернуся
Із перемогою до вас.
Та не судилось…
Підлий ворог
Ударив «градами» по нас,
Я твердо вірив в перемогу,
Хоч бачив пекло, кров і жах.
Молив пречисту, Матір Божу,
Щоб врятувала усіх нас.
А скільки мрій було у мене!
Але не встиг… Обірвала війна.
Я зрозумів на полі бою:
У ката – камінь, а серця нема.
Ті побратими, що лишились,
Помстяться нелюдям за мене.
На вас я зіркою із неба
Буду дивитись, моя нене.
8 років рве кат нашу землю,
Відбирає невинне життя.
Скільки крові ще треба пролити,
Щоб спинити гієну з Кремля?
Матусю, не плач,
я вже їду додому,
Тільки в темній труні
мене друзі везуть.
Я все зробив, що в моїх силах,
А це моя остання путь.
- Скажи, синочку,
як без тебе жити?
Ходити на могилу нам щодня?
Молотись Богу і просити,
Щоб спокій твій оберігав.
Магдалена Рудишина
Список публікацій
Гинуть наші краяни у боротьбі за мир в Україні // Вільне слово. – 2022. – 17 листоп. – С. 8.
Дубенщина в жалобі // Дзеркало плюс : (Дубно). – 2022. – 17 листоп. – С. 6.
Мріяв стати актором: ще на одного сина осиротіла Україна… // Сурми Радзивілів. – 2022. – 18 листоп. – С. 5.
Назар Войтович : [світлій пам’яті Назару Войтовичу від однокласників: вірш] // Наш Прапор перемоги. – 2022. – 18 листоп. – С. 2.
Рівненщина попрощалася з Героями // Вісті Рівненщини. – 2022. – 18 листоп. – С. 2.
Рудишина М. Пам’яті героїчно полеглого за Україну однокласника Назарія Войтовича : [вірші] / М. Рудишина // Сурми Радзивілів. – 2022. – 18 листоп. – С. 5.