Потамашнєв Назар Петрович народився 5 жовтня 1988р у селищі Демидівка Рівненської області. Навчався у Демидівському ліцеї. У 2012 році Назар одружився з Наталею Зубрицькою. 10 лютого 2013 року у них народився син Олексій, але подружжя згодом розлучилося. Назар став на захист України ще у вересні 2016 р., добровольцем брав участь в АТО, де прослужив два роки. Після був комісований за станом здоров’я.
Звістка про повномасштабне вторгнення росії застала Назара в Польщі, де він працював на підприємстві і уже 1 березня Назар повернувся в Україну та одразу пішов до військкомату.
Рідні вмовляли його не йти на війну – бо ж має сім’ю, є про кого дбати… але Назар наголошував що не може вчинити інакше. липня 2022 року Назар у друге одружився з Інні Завада, а через два дні після шлюбу вирушив на Схід.
Життя Назара обірвалося 13 вересня о 3:00 під час виконання бойового завдання у місті Лозова Харківської області.
Йому було лише 33 роки.
Публікації про Потамашнєва Н.
Демидівщина попрощалася з героєм.
Рясним дощем, навколішки оплакувала Демидівщина свого сина, захисника України Потамашнєва Назара Петровича, життя якого путінський режим відібрав минулого тижня 13 вересня.
16 вересня повернувся з військовими почестями до рідної Демидівки, де народився і виріс, старший солдат Потамашнєв Назар, з котрим 17 вересня попрощалися назавжди. Демидівщина втратила патріота, який міг би донині жити і працювати за кордоном. Та не зміг заробляти та насолоджуватися життям, коли його рідну землю сплюндрували рашисти. Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну повернувся на свою рідну Батьківщину і пішов служити в ЗСУ. Під час виконання завдання на Харківщині, в результаті ворожого ракетного обстрілу, його серце зупинилося. Страшна звістка про смерть сина чорним крилом огорнула зранене серце матері, очі якої не висихають від сліз, а душа не вгамовується від скорботи. 13 вересня для Зої Анатоліївни Юхимчук світ почорнів, у ньому не стало її рідної кровиночки. Мужньому воїну було лише 33 роки….
Багатолюдною була траурна процесія Віддати шану Герою – земляку зібрались рідні та близькі загиблого воїна, військові, друзі, місцеві жителі. Заупокійну літію у місцевій церкві Івана Богослова смт. Демидівка відслужив собор священників Демидівського благочиння ПЦУ. Тремтіли запалені свічі, що освічували дорогу в потойбіччя мужньому захиснику України. Морем сліз, квітів, жовто – блакитними прапорами, що майоріли від вітру, тужливими акордами та траурними піснеспівами, прощальними залпами проліг шлях до останнього спочинку героя сучасності. А йому би ще жити і жити….
В Демидівській громаді попрощались з загиблим Назаром Потамашнєвим
“Сьогодні вкотре тримаємо в руках запалену свічу на честь загиблого воїна. Назар віддав своє життя за те, щоб ми мали спокійний сон, щоб наші діти могли ходити до школи, дорослі – працювали. Але насправді, доки ми не переможемо у цій війні, у нас не буде ні спокійного сну, ні роботи, ні навчання. Тож робімо все, щоб наблизити перемогу, допомагаймо нашим військовим усім, чим можемо”, – наголосив у скорботному слові благочинний Демидівського благочиння, протоієрей Василь Іваник.
ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ ТОБІ, СИНОЧКУ... Скажи мені, сину, за яку провину, ти лежиш сьогодні у стрій землі. Рано так, дитино, нас усіх покинув і забрали душу чорні журавлі. Стежку до могили снігом засипає. Тиша. Тільки прапор з вітром гомонить. Я живу й не вірю, що тебе нема, все живим чекаю, а душа болить. Як чиїсь почую кроки біля хати. Кинусь відкривати: - То Назар іде!!! У сльозах і горі посивіла мати. І щодня питає "Де ти, сину? Де?" Журиться, згадає, обійме думками. На руках носила. Перший крок ступав. Сонечком був хлопчик для своєї мами. Соловейком слово "мама" щебетав. Виріс він слухняним, добрим, працьовитим. І по господарстві всю роботу знав. Дрова порубати, сіна накосити. Золоті, від Бога, Назар руки мав. Інструмент з дитинства, вмів в руках тримати. Якщо хтось попросить - він допомагав. Все, що з ладу вийшло, знав зремонтувати. І життя легкого собі не шукав. Був до всіх привітний. Друзів мав багато. Зла не вмів робити. Старших поважав. Працював у будні. Йшов до храму, та свято. Міг своє віддати, а чуже не брав... Мріяв свій будинок, гарний збудувати. І щоб сад весною цвітом завітав. Поїхав у Польщу Назар працювати. Золоті він руки ще з дитинства мав. Все йому вдавалось. Люди шанували. Часом, було важко, та не нарікав. Вдома його мама, брат, сестра чекали. І коли попросять їм допомагав... Прийшла війна. Хлопець, повернувсь в країну. Ненавидів кривду, неправду і зло. Пішов боронити, рідну Україну, щоб війна і горе не прийшли в село. За волю і долю в бій ішов завзято. Був в бою відважним і страху не знав. Молитись за нього, просив і чекати. Живим повернутись усім обіцяв... Та раптом постріл і його не стало... Життя коротке Назару було. Війна проклята, що ти наробила? У домовині привезли в село. І мама, як голубка посивіла. Кричала: - Сину, ти так мало жив. Тобі ще рано в інший світ, в могилу. А вітер з дощем журливо голосив. Люди все йшли із квітами до хати. Сестра просила: - Братику, вставай! Друзі болючі сльози не ховали. Душа уже летіла в божий рай.. На цвинтарі, могила, у квітках. Ікони в храмі плачуть за тобою. До нас ти повертаєшся у снах. Живим тебе чекали, не Героєм. В усьому винна ця страшна війна. Господь хай покарає вбивцю - ката. Забрала назавжди у нас вона: у мами сина, а у рідних - брата. автор Соломія Українець
Список публікацій
На Дубенщині попрощались із Героями-земляками [- Євгенієм Теслюком з Дубна, Андрієм Вознюком з Дубна, Сергієм Конюшеком з Княгинина, Назаром Потамашнєвим з Демидівки, Артуром Глинським з Демидівської територіальної громади, Віталієм Анастасіним з с. Пустоіванне] [Текст] // Дзеркало плюс : (Дубно). – 2022. – № 38/22 верес./. – С. 6
Війна забрала життя військового з Демидівської громади // Рівне1
В Демидівській громаді попрощались з загиблим Назаром Потамашнєвим // Вісті Рівненщини