Галас Роман Євгенович (1.12.1975 – 8.08.2015) – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Галас Роман народився 1 грудня 1975 року в Сокалі на Львівщині. Сокальську ЗОШ №1 закінчив із золотою медаллю. Навчався на географічному факультеті Львівського Національного університету ім. Івана Франка. Після одруження переїхав у Млинів, працював у Луцьку на заводі. Під час четвертої хвилі мобілізації у лютому 2015 року призваний до служби. На жаль, його офіцерський шлях виявилася коротким.

8 серпня 2015 р. під час бойових дій поблизу Артемівська командир взводу 16-го окремого мотопіхотного батальйону, старший лейтенант, уродженець Сокаля, 39-річний млинівчанин Роман Галас загинув.

Уранці 11 серпня труну з тілом Романа Галаса скерували до оселі в Млинові, де останні 17 літ у сімейному гніздечку він разом із рідними будував життєві плани, реалізовував їх. Після прощання у Млинові труну з тілом Романа перевезли у м. Сокаль на Львівщину.

Поховали Романа Галаса на новому цвинтарі в Сокалі поряд із двома іншими сокальськими героями, які полягли у зоні проведення АТО, Віктором Сиваком та Романом Ланом.

Залишилися дружина та донька

Нагороджений відзнакою за оборону рідної держави (посмертно)

Рішенням одинадцятої сесії 7-го скликання Млинівської селишної ради № 409 від 22 грудня 2016 р. провулок Терешкової названо ім’ям Романа Галаса.

«Почесний громадянин Млинівщини»….

За вияв патріотизму, мужності і героїзму при захисті України від московсько-путінських окупантів і терористів 9 квітня 2017 року владика Віктор УАПЦ удостоїв лейтенанта Романа Євгеновича Галаса – хрестом «За заслуги» І ступеня (посмертно);

Список публікацій про Галаса Р. Є.

Прощай, Соколе із Сокаля

Початок другої декади серпня закутав Млинівщину у жалобу: 8 серпня під час бойових дій поблизу Артемівська загинув командир взводу 16-го окремого мотопіхотного батальйону, старший лейтенант, уродженець Сокаля, 39-річний млинівчанин Роман Галас. Голова райдержадміністрації Алла Черній видала розпорядження про триденну жалобу в населених пунктах району. Печальна смуга болю в сім’ї Ірини Галас укотре дошкулила болем, стверджуючи: біда одна не ходить. Ірина Миколаївна втратила брата, згодом із Донбасу надійшла скорботна звістка: загинув троюрідний брат із Волині Роман Корець. А тепер знову випробування незмірним горем, жалем, розпачем – ворожі осколки вкоротили віку коханому чоловіку. Овдовіла дружина, осиротіла донечка Майя, звузився світ надій у батьків, заполонивши його смутком і печалем.

Роман народився 1 грудня 1975 року в Сокалі на Львівщині. Із золотою медаллю закінчив Сокальську ЗОШ № 1, навчався на географічному факультеті Львівського Національного університету ім. Івана Франка. Після одруження переїхав у Млинів. Останнім часом працював у Луцьку на заводі. Під час мобілізації у лютому цього року став в армійський стрій. На жаль, короткою виявилася його офіцерська доля – підступні і підлі російсько-терористичні бандити сіють смерть на українській землі – у двобої з тією поганню гинуть кращі сини України.

Уранці 11 серпня труну з тілом Романа Галаса скерували до оселі в Млинові, де останні 17 літ у сімейному гніздечку він разом із рідними будував життєві плани, реалізовував їх. Згодом труну з тілом героя принесли у Свято-Михайлівський храм, де священики Млинівського благочиння УПЦ Київського Патріархату відправили обряд похорону. Там же відбулося прощання із захисником України.

У жалобних виступах настоятеля храму о. Тараса Варварука і голови райдержадміністрації Алли Черній – туга, скорбота, співчуття родині, світлий спомин про Романа, прохання у молитвах поминати його – він загинув за Україну, за кожного з нас.

Тисячі млинівчан і жителів населених пунктів району провели Романа Галаса на батьківщину.

Близько 15 год. труну з тілом Романа зустріли у Сокалі на Львівщині. Жалобна процесія вирушила до пам’ятника Тарасові Шевченку, потім до будинку на вулиці Григоренка, де живуть батьки героя, до Сокальської гімназії, церкви Святих Апостолів Петра і Павла, де відправили панахиду.

Поховали Романа Галаса на новому цвинтарі поряд із двома іншими сокальськими героями, які полягли у зоні проведення АТО, Віктором Сиваком та Романом Ланом.

На Сокальщині також був оголошений День жалоби.

Прощавай, соколе із Сокаля! Вічна пам’ять і слава тобі, Романе!

Віталій Тарасюк

Герой ожив на полотні

Війна на Донбасі і її жертви викликають душевний спротив у співвітчизників, адже у бойні, розв’язаній проросійськими сепаратистами і кремлівськими світоненависниками, гине цвіт української нації. Відреагувала на біду і художник із Млинова Ніна Августін: взялася увічнити на полотні героїв-земляків, які загинули на сході України. І першим закарбувала лик Романа Галаса із райцентру, який зустрів смертний час на Донбасі у серпні минулого року – захисник України у військовій формі, зверху його обрамлює зображення Ісуса Христа у терновім вінку, а знизу – у невимовній скорботі мати простягає руки у вись, начебто хоче запитати у неба: що ж діється на землі, як уберегти її від війни і смертей, як врятувати життя синам України?

На картині переважають червоні фарби – захисники України і досі проливають кров у борні за рідну землю і територіальну цілісність нашої держави. І досі там гинуть славні українські лицарі: у передноворіччя на скорботних крилах смутку і болю з Донбасу надійшла трагічна звістка – у боях із ворогом України смертельне поранення одержав млинівчанин Олексій Кірись.

– У боях за Україну на тривожному сході загинули п’ятеро наших земляків. Чому ж саме Роман Галас відкриває серію картин? – поцікавився у Ніни Миколаївни.

– Можливо тому, що світло його християнського серця осідало в душах людей, які спілкувалися з ним. Духовні спалахи Романа зауважив і священик о.Тарас Варварук, про що згадував під час похорону лицаря України.

Власне, у серії «Голгофа України» Ніна Августін хоче закарбувати усіх героїв, що склали голови на війні з проросійськими бандитами. І найперший помічник у цій справі – донька Марія Ростиславівна. Коли у неньки від багатолітньої напруги і втоми втомлюються очі, пензель у руки бере донька. Віриться, що родинний дует втілить задумане на полотні.

А незабаром мати і донька писатимуть портрет Петра Полицяка – славного «кіборга» з Борбина

Віталій Тарасюк, фото Віталія Тарасюка

ВІН ЗА УКРАЇНУ ГОЛОВУ ПОКЛАВ

До роковин із дня загибелі на Донбасі млинівчанина Романа Галаса

Восьмого серпня цього року минає рік, як біля Артемівська на Донеччині під час виконання бойового завдання загинув командир взводу 16-го окремого мотопіхотного батальйону старший лейтенант Роман Галас. Рік тому Млинівщина учетверте з початку антитерористичної операції на сході України була закута в чорну хустину печалі. Рік тому краяни у глибокій скорботі вперше прощалися з офіцером, який склав голову за Україну. У невимовній печалі застигла мама, дружина, донька, вся рідня, друзі, односельці героя. Хто і якими приладами виміряє їхній біль?

Торік першого грудня Роману Галасу мало виповнитися 40 років. На жаль, від 8 серпня 2015 року ця дата для його рідних і близьких буде оповита скорботним смутком – для них він назавжди залишиться 39-річним і йому ніколи не буде сорок.

Для тих, хто не перебував у зоні проведення АТО, хто не «причащався» ворожими кулями і осколками важко уявити ситуацію, в якій щодень і щоночі перебувають українські вояки, захищаючи державний суверенітет і територіальну цілісність України. Очевидно, там не розкидаються пафосними заявами і політичними гаслами. З іншого боку, в які б найпривабливіші і найпатріотичніші словесні обгортки ми не закутували смерть на війні, для мами, батька, дружини, доньки, брата чи сестри загибель рідної людини – найперше незмірний біль, найдорожча втрата, душевний вакуум від якої ніхто і ніщо не заповнить допоки їх віку на землі. Як їм жити з таким спадком? Тож пам’ятаючи про загиблого офіцера, маємо охопити увагою і опікою тих, хто впродовж життя нестиме душевний тягар передчасної втрати на війні.

Роман Галас – блискучий інтелектуал, переможець Всеукраїнської олімпіади з французької мови, золотий медаліст Сокальської ЗОШ №1 на Львівщині, випускник географічного факультету Львівського державного університету ім. Івана Франка мав усі шанси влаштуватись у тихенькому місці і спокійно оцінювати воєнну заметіль на Донбасі за новинами з телеекранів. Однак йому судилася інша доля, яку, як кажуть, конем не об’їдеш. Урешті, він відійшов у вічність героєм, бо за Україну муки тяжкії терпів. Тож нехай Господь оселить його душу в Царстві Небеснім, а пам’ять про нього буде вічною.

Вшановуючи пам’ять бойового офіцера, мужнього захисника Вітчизни, Млинівська селищна рада ухвалила рішення назвати провулок у райцентрі, яким Роман Галас колись часто відмірював життєві стежини-доріженьки, його іменем. А Млинівська районна рада за кілька днів до роковин з часу загибелі героя, ухвалила рішення присвоїти Роману Галасу звання «Почесний громадянин Млинівщини».

Усі, хто знав Романа Галаса, 8 серпня згадайте і помолітеся за його душу. Нехай це стане нашим маленьким духовним внеском в естафету пам’яті про героя війни на сході України.

Віталій Тарасюк

Вдові довелося рік доводити, що чоловік — герой АТО, а не самовбивця…

Торік Ірина Галас із селища Млинів на Рівненщині отримала дві наскрізні рани. Перша — від звістки про загибель у зоні АТО чоловіка, старшого лейтенанта Романа Галаса. Друга — від офіційного пояснення причини загибелі, що надійшла через два тижні після похорону. У документі, зокрема, зазначалося, що Роман Галас загинув внаслідок «самоушкодження гранатою». Іншими словами — в результаті самогубства.

Ірина вірила та знала, що все це «шито білими нитками». Відтак вирішила боротися за правду, справедливість і світлу пам’ять про чоловіка. На цьому шляху їй довелося пройти через чимало поневірянь…. Зрештою, після повторної експертизи та розслідування, які хоч і не розставили всіх крапок над «і», але просвітили багато втаємниченого, саме на роковини по Романові до Галасів прийшов інший документ, в якому причиною смерті вказується «вибухова травма грудної клітки з розтрощенням тулуба та ушкодженням живота». Це дає право Галасам (Ірині та її доньці Майї, на утриманні яких ще й інвалід І групи) на відповідні, передбачені законом, пільги та виплати. А найголовніше — не ставить гнітючої плями на пам’яті про рідну людину, яка чесно виконувала свій патріотичний обов’язок і яку поховали як героя.

Приголомшливе «самоушкодження гранатою»

40-річний мешканець Млинова Роман Галас був мобілізований до війська у лютому 2015-го. Служив командиром взводу 16-го окремого мотопіхотного батальйону і наприкінці минулорічного літа став першою втратою цього батальйону. Як сказав його бойовий побратим, заступник командира батальйону майор Володимир Довгий, котрий супроводжував тіло загиблого на його батьківщину, Роман на погонах мав звання старшого лейтенанта, а в серці — звання істинного патріота української землі. Не будучи кадровим військовиком, він по крупинці вбирав у себе армійську науку, доріс до командира, який душею стояв за підлеглих і якому не треба було позичати відваги та мужності в бою. Мріяв про мирне життя, надіявся, що незабаром війна завершиться і його вітатимуть з поверненням на рідну землю найближчі люди — мама, дружина, 14-літня донька. Ірина Галас про загибель чоловіка дізналася від працівників військкомату. Однак ні вони, ні представники батальйону причин загибелі ніяк не могли пояснити. Офіційного медичного свідоцтва при похованні теж не було. І лише через два тижні до Галасів надійшов документ про оте злощасне «самоушкодження гранатою». А далі — ще більше. Почали звучати версії одна страшніша від іншої — аж до задуманого самогубства.

Хто зірвав чеку, якщо руки цілі?

— Тоді я зрозуміла, що вся ця маячня видумана, щоб приховати справжню причину смерті Романа, — каже Ірина Галас. — У батальйоні, куди я поїхала для з’ясування правди, вичерпної відповіді з цього приводу мені ніхто так і не дав. Утім, знайшлися люди, які спочатку хотіли продати за гроші, а потім віддали безплатно фотографії Романа одразу ж після його загибелі. Там, на знімках, він лежав, розкинувши навхрест руки, а на грудях, де серце, була наскрізна величезна дірка. При цьому на руках — жодної рани. Я це бачила і під час похорону, коли відкрили труну. Отож, перша підозра — якби Роман власноруч підірвав гранату, руки у нього були б суцільно в осколках. А так цілі-цілюсінькі… Мало того, за півгодини до загибелі Романа я розмовляла з ним по телефону, він був у доброму настрої. Говорили про його скоре повернення додому, про облаштунок нашої будівлі, про доньку, яка передала татові в АТО записку із повідомленням, що з нетерпінням чекає його…

Ця розмова відбулася в серпні, а місяцем раніше, як стверджує Ірина Галас, у її чоловіка на душі було неспокійно. Річ у тім, що він не пропустив у Зайцеве вантажний автомобіль із крупами та борошном, який прямував на окуповану територію. Він та бійці його взводу наполягли, щоб волонтери, супроводжувані силовиками, відкрили мішки. А там виявилися не продукти, а гроші. Затриманих передали органам внутрішньої безпеки.

Через деякий час Романа Галаса перевели на службу до іншого пропускного пункту. Якось він у телефонній розмові зізнався дружині: «Якщо мене вночі не вб’ють сепаратисти, то вранці можуть прикінчити свої”.

Ірина Галас каже, що з цього приводу вмовляла чоловіка сказати, що і хто йому загрожує. Але він перевів розмову на інше: «Іриша, не переживай… Може, все обійдеться…» Затим минуло не так багато часу — і з Романом сталося те, що сталося… Його знайшли в бліндажі мертвим.

Під чию диктовку писаний медичний вердикт?

У пошуках правди Ірина Галас дійшла навіть до заступника міністра оборони. Той пообіцяв допомогти їй у розслідуванні загибелі чоловіка, у повторній експертизі, однак уся ця допомога виявилася лише на словах, оскільки начальника через декілька днів зняли з посади. Втім, настирливій млинівчанці самій та з допомогою небайдужого люду вдалося знайти чимало аргументів на користь того, що Роман загинув не з власної волі. Так, приміром, вона дізналася, що граната, на якій нібито підірвався її чоловік, рахується за іншою військовою частиною.

А дві ручні гранати самого старшого лейтенанта Галаса знайшли біля нього цілими. Щодо експертизи, то її, як з’ясувалося, проводили не ті, кому належить це робити у випадку загибелі військовослужбовця, а цивільний експерт районної лікарні. Той же в свою чергу зізнався, що документ писав під диктовку… Є у висновку і різнобій щодо вибухівки: один раз «вибухнула» граната, другий — міна. Ось така плутанина.

Щось схоже відбувалося й тоді, коли Ірина Галас подала заяву в департамент фінансів Міноборони. Звідтіля, як заявляє жінка, прийшла просто шокуюча відповідь. Мовляв, щоб вдові отримати всі належні матеріальні виплати, вона, а не слідство, повинна довести, що Роман Галас не наклав на себе руки.

Не дала осквернити світлу пам’ять про Романа

Таких катавасій Ірина Галас, яка, до речі, працює в галузі освіти і здобула на рівні області звання «Кращий вчитель року», за рік після смерті чоловіка побачила і пережила чимало. Каже, що добре розуміє: вся правда про Романову загибель навряд чи їй відкриється. Але принаймні маленької перемоги (якщо її такою можна назвати) все-таки вдалося досягнути. Враховуючи повторне розслідування, причину смерті Романа Галаса офіційно змінили. Нині вона трактується як «вибухова травма грудної клітки з розтрощенням тулуба та ушкодженням живота». Таке формулювання, зокрема, дає право на отримання пільг, допомоги.

— Утім, не це головне, — заявляє вдова, — тут набагато важливіше не дати осквернити світлу пам’ять про людину, яка з честю виконувала свій патріотичний обов’язок. Знаю: таких випадків, пов’язаних із АТО, в Україні не одиниці і навіть не десятки… Кажуть, що мені першій із цього списку вдалося добитися бодай дещиці справедливості. Якщо так, то хай це стане прикладом для інших. Принаймні у їхньому пошуку правди.

Євген ЦИМБАЛЮК.

Млинів Рівненської області

До речі… Тим часом наприкінці серпня земляки вшанували пам’ять полеглого в АТО Романа Галаса — йому (посмертно) присвоєно звання «Почесний громадянин Млинівщини». (Ірина Галас зі знаком та посвідкою про присвоєння Романові Галасу (посмертно) звання почесного громадянина Млинівщини.) Фото автора.

До Романа на уклін

Виїжджали о 6-й ранку, бо ж дорога не близька, а церковна служба у Сокалі починалася о 9-й. Як тільки рушив автобус, молодіжний хор християнського табору Свято-Михайлівської церки проспівав «Отче наш», благословивши дорогу бо шлях подорожі пролягав троьма областями: Рівненською, Волинською та Львівською. І якщо дороги у нашій – ще терпимі, то чим ближче до пункту призначення – ставали все гірші. Проте мета присутніх в авто не стосувалася цих буденних незручностей. Родина й люди їхали вклонитися пам’яті Романа Галаса, сина Львівщини, жителя Млинова, воїна-захисника України! Отже шлях неблизький, дорослі гомонять про насущні питання й ні про що, діти цвіріньчать та бавляться – молодість! Життя – триває. Три години минуло досить швидко: що значить ранкова прохолода! Трішки покружляли вулицями Сокаля, видно не тільки я був уперше в цьому місті. Центральний храм зустрів церковною прохолодою, прихожанами та початком відправи. Настоятель Свято-Михайлівського храму отець Тарас про щось перемовився з місцевим отцем Ярославом у вівтарі. Наші ж молоді хористи у вишиванках стали праворуч криласа.

Я не раз був на відправах у греко-католицьких грамах, відрізняються вони від православних, я б сказав, скромним хоровим піснеспівом. Наші ж молоді хористи органічно окрасили службу – саме вони її відспівали! І сам факт поєднання відправ двох християнських конфесій був своєрідним символом: перед пам’яттю героїв, перед їх славою ми завжди єдині!

Відправа на могилі воїна зібрала всю родину, друзів та колег Романа Галаса. Тут відправу проводили два святі отці, а піснеспіви демонстрував молодіжний хор з Млинова. У цьому своєрідне поєднання батьківщини героя – вона вся Укаїна і оплакувала його вся країна! Герої не вмирають – вони живуть вічно у серцях та пам’яті живих.

– Немає більшої шани, – стверджував отець Ярослав у промові на кладовищі, – ніж віддати своє життя за врятування Батьківщини. Так і Роман має право називатися Героєм, бо склав він голову за оборону України…

-Христос говорить, що немає більшої любові понад ту, коли хтось положить свою душу, – вторив йому отець Тарас у монолозі, – за душу друзів своїх. Я думав собі, що в Україні не буде таких часів, коли можна буде демонструвати цю любов, та все ж помилявся. Такі часи настали для наших воїнів-героїв і Роман – один з них…

Від імені однополчан слово мав заступник командира батальйону. Він зазначив, що не зважаючи на свій невійськовий фах, Роман напрочуд швидко засвоював військову науку, став справжнім бойовим офіцером.

– Роман завжди чесно й старанно виконував бойові завдання, – запевнив заступник комбата, – проте безжальна смерть не вибирає. Пробачте мені – мамо, дружино, рідня – бо можливо й моя вина є у його смерті…

Від могили Романа отці перейшли до могили його хресного батька, який був воїном УПА і півтора десятка літ поневірявся у москальських концтаборах. Два воїни – дві долі і одна родина – Україна.

Поминальний обід молодь залишила раніше за літніх та зрілих – їм волонтери показували своє місто. Сокаль розкинувся на березі Західного Бугу. Тут свято бережуть історію міста, цінують минувшину й впевнено дивляться у завтра. Молодь, а з ними й педагоги, відвідали краєзнавчий та музей релігії, побували у студії місцевого радіомовлення та у римо-католицькому соборі, який реконструюється, бачили православний храм, а також прогулялися містом. Гадаю, що кожен з тих, хто був у поїздці може стверджувати: він бачив край, в якому виріс Роман Галас і вклонився землі і людям, які його виплекали.

Олександр Жогло

9 квітня 2017 р. Вручення хреста “За заслуги” І ступеня

( посмертно)-Роману Галасу .

Роману Галасу посмертно присвоєно звання

«Почесний громадянин міста Сокаль»

21 квітня 2017 року в Сокалі відкрито меморіальну дошку Роману Галасу,

який загинув, захищаючи Україну.

Холодний смуток душу охопив,

Дощем заплакав… Свічка догорає

Він недожив, недоростив, недолюбив

Та праведна душа не помирає

Вона у небі.. там і правда.

І сам Господь вже їх оберігає.

Василь Сорочук

Список публікацій

Тарасюк В. Прощавай, соколе із Сокаля / В. Тарасюк // Гомін. – 2015. – 20 серп. – С. 4

Тарасюк В. Герой ожив на полотні / В. Тарасюк // Гомін. – 2016. – 14 січ. – С. 3

Творча вахта матусі й доньки // Гомін : Млинівська районна газета. – Млинів, 2016. – №11 /10 берез./. – С. 1

Анотація: У серії своїх картин “Голгофа України” художниці з Млинова Ніна Августін та її донька Марія зобразили земляків, загиблих у зоні АТО

Тарасюк В. Героям АТО – почесні звання / В. Тарасюк // Голос України. – К, 2016. – №146 /4 серп./. – С. 8

Анотація: Присвоєно (посмертно) звання “Почесний громадянин Млинівщини” Роману Галасу та Олексію Кірисю – жителям селища Млинів, які загинули під час проведення АТО на сході України

Тарасюк В. Він за Україну голову поклав / В. Тарасюк // Гомін [Млинів]. – 2016. – 4 серп. – С. 1

Жогло О. До Романа на уклін / О. Жогло // Гомін [Млинів]. – 2016. – 11 серп. – С. 1

Цимбалюк Є. Вдові [Ірині Галас із селища Млинів на Рівненщині] довелося рік доводити, що чоловік [Роман Галас] – герой АТО, а не самовбивця / Є. Цимбалюк // Голос України. – Київ, 2016. – №178 /20 верес./. – С. 6

Цимбалюк Є. Дружині після загибелі чоловіка в зоні АТО довелося рік доводити, що він герой, а не самовбивця / Є. Цимбалюк, Ю. Береза // Вільне слово: громадсько-політична газета. – Рівне, 2016. – №40 /29 верес./. – С. 6

Анотація: Про загиблого воїна АТО Романа Галаса із селища Млинова

Тарасюк В. Пам’ять – вічна толока сердець / В. Тарасюк // Гомін : Млинівська районна газета. – Млинів, 2017. – №17 /27 квіт./. – С. 1, 2

Анотація: У гімназії міста Сокаль Львівської області відбулося відкриття меморіальної дошки в пам’ять про її випускника, жителя селища Млинів Романа Галаса, який загинув у зоні АТО

Тарасюк В. Фотофакт / В. Тарасюк // Голос України. – Київ, 2017. – №193 /19 жовт./. – С. 16

Анотація: У сквері Млинова освятили пам’ятник загиблим в АТО землякам: Максиму Ляшуку з Острожця, Юрію Іткалюку з Вовничів, Петру Полицяку з Борбина, млинівчанам Роману Галасу та Олексію Кірисю

Цимбалюк Є. П’ять земляків – героїв АТО – під одним козацьким хрестом / Є. Цимбалюк // Вільне слово: громадсько-політична газета. – Рівне, 2017. – №45 /2 листоп./. – С. 13

Анотація: У центральному сквері селища Млинів встановили пам’ятник загиблим під час АТО землякам

Тарасюк В. Зупинися і помолися / В. Тарасюк // Гомін : Млинівська районна газета. – Млинів, 2017. – №35 /31 серп./. – С. 1

Анотація: У селищі Млинів в День Незалежності освятили пам’ятний знак героям-млинівчанам Роману Галасу та Олексію Кірисю, які загинули у зоні проведення АТО

Тарасюк В. Хто заквітчає трояндами 17-річчя Майї Галас? / В. Тарасюк // Голос України. – Київ, 2018. – №72 /18 квіт./. – С. 6

Анотація: Про воїна АТО із Млинова Романа Галаса, який загинув на Донбасі у 2015 році та його 17-річну дочку Майю Галас

Тарасюк В. На крилах пам’яті… / В. Тарасюк // Гомін : Млинівська районна газета. – Млинів, 2018. – №13 /29 берез./. – С. 1, 4

Анотація: Про родину Романа Галаса, який у серпні 2015 року загинув у зоні АТО

У зоні АТО загинув боєць з Рівненщини Роман Галас // Zik

У зоні бойових дій загинув мешканець Львівської області Галас Роман // 032.ua

Отдал жизнь за независимость Украины // Голос Сокальщини

Дружина загиблого офіцера Галаса впевнена, що його вбили (Відео) // Преса України

Вдова офицера Романа Галаса отправилась в зону боевых действий, чтобы доказать: ее супруга убили свои же // Факты

Продовжується розслідування обставин вбивства старшого лейтенанта Романа Галаса (Документ) // depo.ua

Жена убитого украинского офицера Галаса уверена, что его убили свои из-за контрабанды // Корупція

На Львівщині прощаються з бійцем Романом Галасом, який загинув у зоні АТО // Zik : сайт