Бойчук Андрій Вікторович (23.02.1984-20.09.2023)

Бойчук Андрій Вікторович народився 23 лютого 1984 року в смт Соснове. З 1991 по 1999 рік навчався в Соснівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів та здобув базову середню освіту. Після закінчення школи навчався в Соснівському професійно-технічному училищі №8 та здобув професію «Електрогазозварник». Працював ДП «Соснівське лісове господарство» штабелювальником 3-го розряду нижнього складу, а також в ДПТНЗ «Соснівський
професійний ліцей» сезонним кочегаром на період опалювального сезону. Андрій був призваний по мобілізації до лав ЗСУ боронити Батьківщину та кожного із нас з 26 лютого 2022 року. З травня 2023 року воював на Запорізькому напрямку. Старший стрілець – оператор механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону, залишившись вірним військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину, виявивши стійкість та мужність, виконуючи бойове завдання за призначенням в ході ведення бойових дій, загинув 20 вересня 2023 року в Запорізькій області, отримавши поранення несумісні з життям внаслідок мінометного обстрілу.

Відповідно до Указу Президента України за особисту мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності країни від 20 січня 2024 року № 14 Бойчука Андрія Вікторовича (посмертно) нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня .

Відповідно до рішення Соснівської селищної ради від 24.11.2023 №680 присвоєно звання «Почесний громадянин Соснівської селищної територіальної громади» (посмертно).

На фасаді опорного закладу Соснівський ліцей та ДПТНЗ «Соснівський професійний ліцей» відкрито меморіальну дошку– як знак вдячності пам’яті і шани захиснику.

Публікації про Бойчука А.

Андрій Бойчук – на щиті …

Поки ми радіємо прориву ще однієї лінії оборони московських окупантів під н. п. Вербове Запорізької області, на Березнівщині, сьогодні поховали трьох Героїв які загинули в тих боях … В мене подвійний біль, адже це не просто земляки з Рівненського Полісся – а козаки з якими я деякий час служив в одному підрозділі …

З одним з них, Андрієм Бойчуком з Соснівки, навіть жили деякий час в одній кімнаті. Бувало говорили на тему того, що вони земляки засновника УПА (Поліська Січ) Тараса Бульби-Боровця з с. Бистрічі, через яке сьогодні проходив кортеж з тілами Героїв.

Пригадую, що навіть дарував Андрію Бойчуку, як й іншим козакам з Березнівщини, наклейку з Тризубом УПА “Поліська Січ”, щоб не забував яких Славних Лицарів він земляк і нащадок. І вони не лише цього не забували але й своїм Чином підтвердили, що є Славними Нащадками Великих Лицарів України!

У пабліках його земляки сьогодні написали: ” … чергова чорна звістка знову сколихнула громаду…”

Залишившись вірним військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину, виявивши стійкість та мужність, виконуючи бойове завдання за призначенням в ході ведення бойових дій, поблизу населеного пункту Вербове Запорізької області, 20 вересня 2023 року загинув БОЙЧУК Андрій Вікторович, 23.02.1984 р. н., внаслідок мінометного обстрілу, отримавши поранення несумісні з життям”

З Андрієм Бойчуком земляки сьогодні попрощалися у с. Губків, де проживає дружина і в батьківському будинку в смт Соснове. Після заупокійної служби у Свято-Володимирському храмі смт Соснове, поховали Воїна Андрія Бойчука на цвинтарі с. Великі Селища.

Співчуття рідним і близьким…

Герої не вмирають!

Микола Ляхович, військовослужбовець ЗСУ

P.S. На світлині зліва Тризуб УПА (“Поліська Січ”) 1941 року, наклейку із зображенням якого я дарував Андрію. А з права неофіційний патч того підрозділу в якому ми служили. Під час конкурсу на обрання ескізу патчу, Андрій проголосував саме за ескіз такого варіанту, що був намальований нашим побратимом Петром Петровичем Ошурком, який зараз сам знаходиться на лікуванні після підриву на міні, на тій же ділянці фронту.

ПАМЯТЬ СЕРЦЯ
Молилась мати за свого синочка,
Просила Бога, щоб зберіг життя,
Щоб обійняти ще разок, ще трошки,
Щоб усмішку побачить на вустах.
Проходить час, а мати все благає
І все питає в Бога: « Як він там?
Чи має їсти, спить, чи спочиває?»
І витирає сльози раз у раз…
А син воює, неньку захищає
І згадує матусю й рідний дім,
А ворог лютий все вирує та й вирує
І не дає спочити хлопцям лютий звір.
Гудуть гармати, кулемет клекоче
Пішло у всесвіт не одне життя…
Ну бо ж давай, ріднесенький ще трошки…
Й нарешті вже закінчиться війна…
Андрій все мріяв про свого садочка:
Там будуть яблуні, грушки, сливки,
Смачні порічки, ще й лохини трошки,
Малина, персики та ще й вишні.
Дитяча мрія так і не здійснилась
Пішла у всесвіт, танула в віки,
Лиш залишив свій тихий стук сердечка
І спогади про себе для рідні…
Пройдуть роки, матуся постаріє
Свій біль за сина пронесе крізь час
Посадить сад в честь свого Ангела-Андрія
І буде любуватись повсякчас.
Жанна Хименко
2026р

ЦІНА СВОБОДИ

Бойчук Андрій Вікторович народився 23 лютого 1984 року в сім’ї колгоспників в смт Соснове. Тато – Бойчук Віктор Андрійович, мама – Бойчук Тетяна Миколаївна, працювали в колгоспі с. В. Селища
В сім’ї Андрій був найстаршим серед дітей. Пізніше з’явився брат Микола, а згодом народилася сестричка Ганнуся, яку Андрій обожнював понад усе. Допомагав їй під час навчання в університеті, перший телефон теж він купив сестричці, а ще ноутбук…

Після закінчення школи в 1999 році, продовжував навчання в Соснівському ПТУ №8, де здобув кваліфікацію «електрогазозварювальника».У 2004-2007 роках працював в ДП «Соснівське лісове господарство» штабелювальником 3-го розряду нижнього складу.
Працював у Києві на озелененні. Об’їздив всю Україну. Садили, окультурювали дерева, робили водоспади. 2014-2022 роки – працював в ДПТНЗ «Соснівський професійний ліцей» сезонним кочегаром на період опалювального сезону. Паралельно в селі Губків на пилорамі. Андрій був дуже добрий, всіх обожнював, сім’ядля нього була на першому місці. Любив тварин, був завзятий грибник, мисливець, а ще й рибак. Не один кілометр пройшов над річкою зі спінінгом.
Не стало Андрія, пропало і господарство. Були овечки, кролі, коні, різна птиця. Всім давав раду. Своїх діток не було, племінники були його віддушиною. Виконував всі їхні побажання. Для племінниці Олександри подарував собаку породи Алабай, яка на сьогоднішній день лишається як спогад про Андрія.
26.02.2022 року пішов добровольцем і став на захист держави. Все переживав, щоб не забрали меншого брата Миколу, але через два тижні пішов воювати і сам Микола.
Після проходження навчання в Словаччині, Андрій отримав звання «старшого стрільця-оператора». Коли був на передовій, мама, зазвичай, про це не
знала. Рідні намагалися її оберігати. З дружиною Тетяною виховував двох синів від попереднього шлюбу дружини. З меншим сином Максимом мав гарні стосунки.

Коли мав змогу – дзвонив мамі сам :«Мамо, привіт!» Так і звучать ці слова в пам’яті матусі і по цей день.
Зі спогадів сестрички Ганни: «Дзвонив, питав, все питав, як поживають племінники. Племінниця Валерія по відео співала й танцювала для свого дядечка Андрія. Питав чи ходить чоловік Ганни Володимир на рибу ( вони в свій час ходили разом на рибалку). Саме тоді Андрій подарував Володимиру спінінг.
В переписці повідомляв, коли виходить з позиції. Говорив, що все добре. Звітувався фотографіями. Деколи не бував на зв’язку тижнями. Був в Андрія побратим Оліферчук Олександр з Олександрії Рівненської області. Коли в нього народився синочок весь підрозділ просив командування, щоб відпустили побачити новонародженого. Це була весна, а в серпні напередодні загибелі Андрія, Олександр загинув…»
Останній раз, коли Андрій їхав у відпустку, сповістив мамі з села Федорівка, що їде. Мама швиденько приїхала на зупинку в центр селища, а Андрій уже йшов назустріч своїй рідненькій з усмішкою. За той тиждень, що був вдома Андрій обдзвонив і зустрівся з усіма своїми друзями, ніби відчував, що більше з ними не зустрінеться. Рідні просили, щоб ще хоч трішки побув дома, ліг в госпіталь ( бо мав проблеми зі здоров’ям). Але Андрій сказав: «Я не можу залишитись, бо там мої побратими, як вони без мене будуть».
По приїзду нашого захисника на службу в першому ж бою, при виконанні бойового завдання, 20 вересня 2023 року поблизу села Вербове Пологівського району Запорізької області внаслідок мінометного обстрілу Андрій загинув. Отримавши поранення несумісні з життям, загинили його побратими: Олександр з Грушівки, Петро з Гощі, Юрій з Зірного. Так їх четверо і привезли на поховання.

Коли ховали Андрія, собака Дік не відходив від домовини Андрія, також «слідкував» за машиною, на якій везли Героя. Нині маму супроводжує на кладовище до сина і лягає на могилу.
Рідні, близькі та односельчани пам’ятають Андрія веселим, добрим, завжди готовим допомогти іншим. Він мріям про власне господарство, дім з великим садом. Цю мрію, на даний час, здійснює його мама – Тетяна Миколаївна. Садить Андрійовий сад біля батьківської хати. Вже на молодому горішнику, який посадив Андрій, виросли три горіхи.
Мама занесла сину їх на могилу, щоб показати, що його сад продовжує жити, як житиме пам’ять про нього.

Жанна Хименко, завідувачка будинку культури селища Соснове.
травень, 2026р