Революція гідності. Війна. Рівненщина

Окерешко Григорій Миколайович народився  01.06.1970 року в смт  Першотравневе (нині Новий Моквин) Березнівського району Рівненської області.
Григорій зростав у багатодітній родині. Він був найменшим, шостою дитиною в сімї. Батьки мали велике господарство та багато працювали на землі. Відповідальність, дисципліну, розумний підхід до будь-якої справи Григорій перейняв від своїх батьків. У 1987 році закінчив повний курс Першотравневої середньої загальноосвітньої школи Березнівського району Рівненської області.
У шкільні роки ходив на різні секції, зокрема на секцію дзюдо. Отримав свідоцтво що пройшов навчання, по програмі радіоелектроніка. У 1987 році вступив до Інституту водного господарства, проте залишив навчання після служби в армії.
З 05.07.1988р. по 30.07.1989р. служив в армії. З 01.09.1991р. по 26.06.1992р. навчався в Костопільському ПТУ, де здобув кваліфікацію електрослюсаря 4- го розряду.
З 1992 – 1999 рр. працював у Костопільському домобудівному комбінаті (цехи ДСП, ПТС). Постійно підвищував свою кваліфікацію. На роботі неодноразово висловлювалась подяка за високу професійну майстерність та трудові здобутки. Григорія дуже поважали як хорошу людину та кваліфікованого працівника. Йому довіряли найскладніші завдання.… Детальніше

     Панько Сергій Іванович  народився в місті Костополі. Навчався у школі №1 до 1990 року, закінчив місцеве СПТУ – № 14, за фахом електрик. З 1993 року працював будівельником, в цьому ж році призвали до служби в  армію. Коли повернувся додому, працював електрослюсарем в  Костопільському ДБК( 1996). Був чесним та добросовісним працівником, гарно відзивалися за нього працівники. У 1997 році одружився. У 1999 році народився син Владислав, а у 2004 році – донька Аліна.  Працював на фанерному заводі, їздив на заробітки  за кордон, а коли повертався, його завжди  вдома чекала робота – ремонтував людям електротехніку. До повномасштабного вторгнення Сергій працював на лісопильному підприємстві.

   Повістка прийшла у грудні 2022-го. Сергій Панько пройшов навчання і невдовзі поїхав на фронт. Воював у найгарячіших точках на Донеччині та на Харківщині. Служив командиром міномету мінометного взводу. Додому приїздив лише один раз – у листопаді 2024-го на весілля сина. 

   У квітні 2025-го, на Вербну неділю, Сергій Панько повідомив дружині, що у нього знову бойовий вихід. 

   13 квітня під час заходу на позицію в районі села Плещіївка  Краматорського району на Донеччині автомобіль, у якому їхала бойова група, потрапив під удар ворожого дрона.  … Детальніше

         Попович Андрій Юрійович народився 10 січня 1993 року в Костополі. Навчався у місцевій школі №2, згодом здобув фах муляра-штукатура в Костопільському будівельно-технологічному фаховому коледжі. Після закінчення навчання працював за спеціальністю, спершу на приватних підприємствах у рідному місті, згодом за кордоном.
   Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Андрій перебував у Чехії. Проте повернувся додому,  щоб  підтримати  батьків.
   У грудні 2024 року його мобілізували до лав Збройних Сил України.Андрій проходив службу солдатом у складі 225 окремого штурмового полку.
   Андрій Попович загинув 16 липня 2025 року під час виконання бойового завдання в Сумській області. Андрій, єдиний син у батьків. Полеглого  захисника  відспівали у Петропавлівському храмі. На майдані Т.Г. Шевченка з ним попрощалася громада. 
 Поховали Андрія Поповича  на «Новому» цвинтарі в Костополі. 

     Попович Андрій Юрійович  нагороджений  медаллю ” За оборону  рідної держави”

Публікації про Попович А

У суботу, 2 серпня, Костопільська громада проведе в останню путь свого захисника Андрія Поповича, який віддав життя за Україну.

Згадує Тетяни Миколаївни, мама:
«Син був надзвичайно добрим і щедрим. Він постійно допомагав у всьому, а на свята ми завжди разом готували різні смаколики.

   Романович  Юрій  Миколайович  народився   22 листопада 1976 року у Костополі. Навчався в школі  №2  та був  випускником  Костопільського  професійно- технічного  училища. Брав участь у змаганнях  по мотокросу і зайняв 2-е місце. Навчався в музичній школі, грав на трубі в оркестрі.  Після закінчення навчання працював по спеціальності, а згодом виготовляв пам’ятники та ремонтував  автомобілі.

   Романович Юрій з перших днів повномасштабного вторгнення не вагаючись став на захист рідної держави.

   26 лютого 2022-го доєднався до лав ЗСУ. Служив кулеметником відділення снайперів роти вогневої підтримки. За період служби він побував у багатьох гарячих точках, де виявив сміливість та мужність. 47-річний герой, патріот української землі, який вірив в перемогу і боровся за неї до останнього подиху. 
   Молодший сержант Юрій Романович  загинув 18 квітня 2024 року біля села Очеретине у Донецькій області. Отримав поранення несумісні з життям.                    Щирий, добрий та люблячий. Таким запам’ятають Юрія рідні та близькі, друзі та родина.   Поховали захисника на «Новому» кладовищі поруч з іншими воїнами небесного легіону.

   Вдома на нього чекали матір, брат, рідні та друзі. … Детальніше

Бойчук  Андрій Вікторович   народився 23 лютого 1984 року в смт Соснове. З 1991 по 1999 рік навчався в Соснівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів та здобув базову середню освіту. Після закінчення школи навчався в Соснівському професійно-технічному училищі №8 та здобув професію «Електрогазозварник». Працював  ДП «Соснівське лісове господарство» штабелювальником 3-го розряду нижнього складу, а також в ДПТНЗ «Соснівський
професійний ліцей» сезонним кочегаром на період опалювального сезону. Андрій був призваний по мобілізації до лав ЗСУ боронити Батьківщину та кожного із нас з 26 лютого 2022 року. З травня 2023 року воював на Запорізькому напрямку. Старший стрілець – оператор  механізованого відділення механізованого взводу  механізованої роти механізованого батальйону, залишившись вірним військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину, виявивши стійкість та мужність, виконуючи бойове завдання за призначенням в ході ведення бойових дій, загинув 20 вересня 2023 року в Запорізькій області, отримавши поранення несумісні з життям внаслідок мінометного обстрілу.

Відповідно до Указу Президента України за особисту мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності країни від 20 січня 2024 року № 14 Бойчука Андрія Вікторовича (посмертно)  нагороджено  орденом «За мужність» ІІІ ступеня . … Детальніше

БІЛОУС Богдан Іванович народився 14 березня 1985 року в селі Незнанів Добротвірської громади, нині Червоноградський район Львівська область. Навчався в місцевій школі. Згодом у 2003 році  закінчив Вище професійне училище 71 м.Камʼянка-Бузька Львівської області, здобувши освіту водія автотранспортних засобів і пішов служити в  армію. Захисник народився у великій сімʼї, але тато рано помер, тому мама  сама виховувала своїх синів та дочок.  Після одруження Богдан проживав із родиною в селі Великі Селища. Під час повномасштабного російського вторгнення був призваний до лав ЗСУ  05 серпня 2022 року. Брав участь у боях в найгарячіших напрямках фронту. Понад усе на світі Богдан любив свою родину, любив життя. Він був найкращим чоловіком та татком, надійним другом, гарним сином і братом. Завжди і в усьому допомагав всім, хто б не попросив, та  робив усе на совість і прагнув досконалості. Однак жорстока війна розпорядилася інакше… Богдан Білоус загинув 22 листопада 2023 року, виконуючи бойове завдання на Харківщині. Захиснику назавжди 38 років.  Без батька залишилися двоє  маленьких синочків, 10-ти і 7-ми років, кохана дружина, любляча мама, брати та сестри.… Детальніше

Поп’як Сергій Вікторович народився 29 серпня 1981 року в с. Великі Селища.   01.09.1987 по 10.06.1996   навчався в школі. Сергій відвідував гуртки на базі Соснівського будинку дітей і молоді, зарекомендував себе, як здібний вихованець маючи неодноразові нагороди та перемоги в різних напрямках гурткової роботи.
З 01.09.1996  по 01.07.1998 рік навчався в Соснівському СПТУ №8 за професією “Столяр, будівельник, тесляр”. Був працьовитою, талановитою, порядною та відповідальною людиною, хорошим та чуйним батьком, люблячим сином, надійним другом.
24 січня 2023 року призваний по мобілізації на військову службу до Збройних Сил України. Сергій був механіком-водієм медичного пункту  механізованого батальйону.
13 червня 2023 року  загинув внаслідок смертельного поранення, несумісного з життям, у період здійснення наступальних дій в  Запорізькій області. 

У  Сергія залишилися мама, тато, двоє донечок, рідні. 

Відповідно до рішення  Соснівської селищної ради  від 04.07.2023 №602  присвоєно  звання «Почесний громадянин Соснівської селищної територіальної громади» (посмертно).
За особисту мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України Указом
Президента України від 28 липня 2023 року №467 Сергія Вікторовича Поп’яка нагороджено орденом «За мужність» III
ступеня (посмертно).… Детальніше