Революція гідності. Війна. Рівненщина

Олександр Дмитрович народився 29 квітня 1978 року в місті Березне. Навчався у Березнівській школі № 2. Після закінчення школи здобув
професійну освіту у місцевому професійно-технічному училищі. Вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та кваліфікацію юриста здобув у Львівському  інституті внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України.
У мирному житті багато років працював у Березнівському відділенні міліції. Після виходу на заслужений відпочинок не зміг залишатися осторонь, коли Україна боролася за свою свободу. Як учасник АТО/ООС, він добре розумів ціну миру та обов'язок захищати свою державу.
У 2023 році був мобілізований до лав Збройних Сил України. Після звільнення з військової служби повернувся додому, однак бути поза службою довго не зміг, тож у червні 2024 року добровільно уклав контракт зі Збройними Силами України й знову став на захист Батьківщини.
Олександр Дмитрович був справедливою, відважною, чуйною та адзвичайно доброю людиною. Любив футбол, захоплювався тваринами, завжди допомагав тим, хто цього потребував, навіть незнайомим людям. Був відданий своїй професії та службі. Побратими знали його за позивним «Оцелот».… Детальніше

Михайло народився 13 листопада 1998 року у селі Білка, що на Березнівщині. Неповну середню освіту здобув у місцевій школі, згодом продовжив навчання у Березнівській школі-інтернаті. У мирному житті працював на сезонних роботах. Кожен, хто знав Михайла, згадує його одним простим, але таким влучним словом — «добряк». Ніколи не відмовляв у допомозі, завжди був готовий виручити, підтримати, підставити плече. До праці він звик змалку. І хоч був наймолодшим у родині, завжди залишався опорою для батька. Особливо коли той служив у зоні АТО — ще школярем
Михайло допомагав по господарству і брав на себе чимало дорослих обов’язків.
Війна двічі постукала у двері цієї родини. Спочатку на захист України став батько. Він пройшов службу в зоні АТО, повернувся додому, до своєї сім’ї та мирної праці. Та згодом війна знову прийшла в їхнє життя. Цього разу — з болем, якому немає міри. Вона забрала у батьків сина, у сестер — молодшого брата, у дружини — чоловіка, а у маленького сина — тата.
Солдат, стрілець-снайпер парашутно-десантного батальйону, Михайло Грицюта захищав Україну з січня 2025 року.… Детальніше

Народився  Микола 01  серпня 1983 року в селі Сатиїв Дубенського району Рівненської області. Із 2007 року проживав у селищі Клевань. У 2002 році був призваний на строкову військову службу. Після її завершення, з 2006 по 2022 рік, працював водієм маршрутного таксі №34 у місті Рівному.

З початку повномасштабного вторгнення Росії проти України 03 травня 2022 року приєднався до Збройних Сил України. Військову службу проходив на посаді водія-електрика 2-го відділення ударних безпілотних систем військової частини А 4010. Разом із побратимами виконував бойові завдання на одному з найгарячіших напрямків: місто Костянтинівка Донецької області. Вірний військовій присязі загинув 01.05.2026 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Олексієво-Дружківка Краматорського району Донецької області.

Поховали Героя на місцевому кладовищі селища Клевань 11 липня 2026 року з військовими почестями. У захисника залишилися дружина, двоє синів – випускників, мама, брат, сестра.

Микола був напрочуд веселою людиною, хорошим і люблячим сином, батьком, чоловіком, завжди дбав про свою родину та зробив усе можливе, щоб діти росли здоровими і щасливими.… Детальніше

Микола народився 21.12.1968 р. в селищі  Клевань Рівненського району Рівненської області. Закінчив Клеванську середню школу № 1 в 1986 році.

Після закінчення школи навчався в Клеванському професійному училищі №23, де отримав  спеціальність «Газозварювальник  та  газорізчик». 

Строкову військову  службу  проходив у військово-морських силах. У грудні 1986 року був призваний Рівенським РВК і направлений  в 7-й  навчальний загін військово-морських сил  в місті  Севастополь. Був у складі прикордонного сторожового надводного корабля типу «Корвет», а згодом на підводному човні. За час проходження строкової служби він був  відзначений нагрудними знаками  «Гвардія» та  «Відмінник ВМФ». Наказом  Командуючого Чорноморським флотом  № 059, від 02.10.1989 йому  було вручено Житон  «За дальній  похід».  Строкову військову службу  він закінчив спеціалістом 1-го класу.

По закінченню строкової військової служби повернувся у рідне селище де  продовжив  працювати. Понад 20 років працював на підприємстві «Сільгосптехніка», згодом в ТОВ «Агрореммаш Сервіс».

19 грудня 2022 року був призваний по мобілізації  Рівненським РТЦК та СП  Рівненської області. Службу проходив у складі мінометної батареї механізованого батальйону 42-ої окремої механізованої бригади імені Героя України Валерія Гудзя на посаді старшого навідника міномету мінометного взводу.… Детальніше

Єрмак Богдан Іванович народився в селі Руда Красна Рівненського району, Рівненської області у сім’ї робітників. Згодом родина переїхала на проживання у селище Клевань.

Закінчив Клеванський ліцей №2, вступив до Клеванського професійного ліцею (раніше Клеванське професійно-технічне училище №23). Здобув професію «Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування». Але працювати за спеціальністю не довелось.

Професію по життю Богдан обрав дякуючи дитячому захопленню — цікавився автомобілями та їх ремонтом. Професія далекобійника поєднувала в собі дитяче захоплення, пов’язане з автомобілями, а у вихідні — риболовля, що було другим захопленням Богдана з дитинства.

Богдан був одружений. Дружина  — Зоя та доньки Каріна, Аліна і Богданка.

З травня 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ, військова частина А45/70. Богдан був водієм-заправником автомобільного відділення автомобілів взводу роти підвозу прального та мастильних матеріалів.

Певний час Богдан перебував у шпиталі на лікування гострої  серцевої недостатності. Після лікування був переведений у військову частину м. Миколаїв в/ч А 2802 обслуги гранатометного відділення морської піхоти. 19 жовтня 2023 року тіло Богдана було виявлено без ознак життя.… Детальніше

Годун Олександр Сергійович народився в селищі Клевань 14.04.1998 року.

Навчався в Клеванському НВК школі ліцей з 2004 по 2012 рік. З 2012 по 2016 рік – у Клеванській спеціальній ЗОШ № 1.

В цьому ж році вступив до Рівненського державного гуманітарного університету на факультет «Документальних комунікацій та менеджменту». У 2018 році закінчив степінь «бакалавр» за спеціальністю «Менеджмент». Вже під час навчання працював у КБМ (компанії будівельних матеріалів) в м. Рівне менеджером по торгівлі.

У січні 2023 року за власним бажанням заключив контракт з Галицькою 80 ОДШБ, яка перебувала на Бахмутському напрямку. В березні місяці був відправлений на навчання в Житомир на курси по тактичній медицині. Саша рятував життя, проводив евакуацію поранених.

Загинув 23.08.2023 року поблизу села Іванівське Бахмутського району Донецької області.

Слова мами: «Сашик дуже любив життя, був ерудованим, харизматичним, з прекрасним почуттям гумору, завжди веселим, усміхненим, позитивним, лідером любого колективу та компанії. Мав багато друзів, вмів  поважати та цінувати дружбу. Саша гарно грав на гітарі, співав. Полюбляв риболовлю, подорожі, відвідував спортзал.»… Детальніше

Коршунов Дмитро Валентинович народився 06 лютого 1980 року в селі Новосілки Млинівського району Рівненської області в сім’ї робітників. Згодом батьки переїхали в селище Оржів.

Навчався Дмитро в Оржівській середній школі, яку закінчив у 1997 році. Потім продовжив навчання у Львівському політехнічному інституті. З 2001 року працював інженером теплотехніком у ТОВ ОДЕК Україна до 2014 року.

З 2015 року працював водієм-далекобійником. Дорогу та їзду любив понад усе.

Службу в армії не проходив. В зоні АТО не служив. Дуже любив подорожувати, майструвати, проводити час зі своїми дітьми та рідними.

Дмитро був одружений. Батько трьох дітей: двох чудових донечок та прекрасного сина.

За національністю Дмитро українець і справжній патріот. З перших днів повномасштабного вторгнення добровільно став на захист Батьківщини. Вже з 11 березня 2022 року був зарахований до лав ЗСУ у в/ч А4007, а саме у склад 110 ОМБР імені генерала-хорунжого Марка Безручка, згодом відправлений солдатом на Донецький напрямок.

Вже в кінці 2022 року в с. Красногорівці Покровського району Донецької області велися запеклі бої за головну дорогу в напрямку Авдіївки і 29.12.2022 року під час ведення бою з противником зв’язок з Дмитром обірвався.… Детальніше

Степанюк Микола Антонович народився 26 червня 1984 року в селищі Клевань Рівненського району Рівненської області у сім’ї робітників.

Закінчив Клеванську загальноосвітню школу №2.

Після закінчення школи навчався у Львівському національному лісотехнічному університеті.

Працював у Клеванському Держлісгоспі.

Микола захоплювався східними бойовими мистецтвами – карате.

З початком повномасштабного вторгнення Росії проти України 03 березня 2022 року був мобілізований на військову службу.

14 березня  2022 року Микола загинув у селі Антопіль Рівненського району Рівненської області внаслідок ракетного удару по будівлі телевізійної вежі. Отримав поранення несумісні з життям.

Похований Герой на місцевому кладовищі рідного селища.

У Героя залишилася літня мама. Вона згадує свого сина слухняною, працьовитою дитиною, готовою завжди прийти на допомогу.

 Відповідно до указу Президента  України  №255/2022 “за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі” Степанюка Миколу Антоновича нагороджено орденом  «За мужність»  ІІІ ступеня (посмертно).

Публікації про Степанюка М

Під час обстрілу телевежі в селі Антопіль, що біля Рівного, загинув стропальник Клеванського лісопромислового комплексу Микола Степанюк.… Детальніше

Народився Андрій 23 січня 1984 року в селищі Клевань Рівненського району, Рівненської області. Навчався в Клеванській ЗОШ № 2, яку закінчив у 2001 році. Після школи навчався у Мирогощанському аграрному фаховому коледжі. Вищу освіту здобував у Львівському Національному університеті природокористування (м. Дубляни).

Працював заступником начальника ПАТ «Рівнеобленерго».

У вільний час займався риболовлею, любив гуляти лісом та кататися на велосипеді.

Після повномасштабного вторгнення 02 березня 2022 року Андрій добровольцем пішов захищати рідну країну. Мав звання солдата, старший стрілець 1-го відділення 1-го стрілецького взводу з охорони та оборони об’єкту №10 15-го окремого батальйону Національної гвардії України.

Загинув Андрій 14 березня 2022 року під час ракетного удару по будівлі телевежі в селі Антопіль Рівненської області. У загиблого воїна залишились мама, дружина та семирічний син.

Мама Героя не може забути його слова: «Нам потрібно йти, бо наші сім’ї за нашими спинами».

 Указом Президента  №255/2022 “за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі” САВОНІКА Андрія Анатолійовича  нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно)

Публікації про  Савоніка А.