Рівненський район – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Янковський Віталій Андрійович (2710.1974-28.09.2025)

Віталій Янковський народився 27 жовтня 1974 року у Казахстані. У дитячому віці проживав на території рф, там закінчив школу. Пізніше навчався спочатку у Курській, а згодом у Волинській духовних семінаріях. Був священиком у Луцькому кафедральному соборі. Закінчив аспірантуру Духовної академії у Львові, працював викладачем у Волинській духовній семінарії.

Попри дитинство та юність у російськомовному середовищі, Віталій завжди відчував себе українцем. На літні канікули приїджав на Рівненщину – до дідуся та бабусі.

Чоловік не мав військового досвіду, але ще з перших днів повномасштабного вторгнення був готовий захищати країну. До лав ЗСУ Віталія мобілізували у липні 2024 року. Був мінером, навчав новоприбулих бійців. Перебував на гарячих напрямках фронту, зокрема Покровському.

Зі слів близьких, Віталій був інтелігентною людиною, завжди відгукувався про допомогу. Два роки тому померла його дружина. З рідних у чоловіка лишилася мама та 27-річний син.

На жаль, солдат Віталій Янковський загинув 28 вересня 2025 року внаслідок ворожого артилерійського обстрілу на Донеччині.

Поховали військовослужбовця на кладовищі «Нове».

Публікації про Янковського В.

Публікації про Янковського В.… Читати далі

Демчук Віктор Євгенович (25.11.1967-28.02.2026)

Віктор Демчук народився 25 листопада 1967 року в селі Колоденка Рівненського району. Навчався у 9-й школі, а згодом здобув фах наладчика у місцевому училищі.

Після строкової служби в армії працював на «Рівнеазоті», згодом був приватним підприємцем. У березні 2022 року Віктор Демчук добровільно став на захист Батьківщини.

Чоловік пройшов багато гарячих напрямків фронту: брав участь у боях поблизу Мар’їнки та Покровська на Донеччині. Отримав поранення на Куп’янському напрямку, але повернувся на службу.

«Йому було важко – так само, як і всім, але він не покидав своїх побратимів. Віктор був доброю людиною, дуже любив свою сім’ю. У вільний час майстрував вироби з дерева. На початку повномасштабного вторгнення виготовляв лавочки для бомбосховища в Рівному. Наш син зараз продовжує захищати Україну», – розповіла дружина Захисника.

На жаль, 58-річний старший сержант помер 28 лютого 2026 року у Дніпропетровській області.

У Віктора залишилися дружина, двоє дітей та троє онуків.

Зима Володимир Володимирович (28.05.1987-17.04.2026)

Володимир Зима народився 28 травня 1987 року в селі Корнин Рівненського району. Навчався у місцевій школі, а після здобуття середньої освіти приєднався до лав Збройних сил України – проходив службу в аеромобільно-десантних військах.

Згодом чоловік повернувся до цивільного життя: працював у столярному цеху в селищі Квасилів. Він був майстром своєї справи – людиною праці, яка понад усе цінувала чесність і відповідальність.

Коли над Україною нависла загроза, старший солдат Володимир Зима став на захист територіальної цілісності нашої держави.

Виконуючи свій військовий обов’язок до останнього подиху, виявивши героїзм та відданість народу України, 17 квітня 2026 року старший солдат Володимир Зима загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новогригорівка Краматорського району Донецької області.

«Для своєї дитини та близьких він завжди був турботливим, добрим і хазяйновитим чоловіком, надійною опорою та люблячим батьком. Хоча життєві дороги з дружиною згодом розійшлися, Володимир до останнього дня підтримував тісний зв’язок із родиною, залишаючись справжнім другом та помічником», – розповіла сестра Захисника.

На жаль, 38-річний солдат Володимир Зима загинув 17 квітня 2026 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Яковчук Віталій Володимирович (24.01.1985 – 30.09.2023)

Віталій Володимирович народився 24 січня 1985 року в селі Друхів на Березнівщині. З дитинства вирізнявся добротою, щирістю та працьовитістю. Після
закінчення Друхівської загальноосвітньої школи навчався у Березнівському лісовому коледжі, де здобув професію майстра лісу. Створивши сім’ю, проживав із рідними у місті Київ. Він був люблячим чоловіком, турботливим батьком, надійним сином і братом.
Віталій любив життя – захоплювався футболом, знаходив спокій у риболовлі, цінував щирі розмови та теплі родинні моменти. Саме таким його і пам’ятають – усміхненим, добрим, справжнім. Коли на українську землю прийшла війна, він не залишився осторонь – став на захист Батьківщини. Без гучних слів – просто тому, що не міг інакше.
Солдат, оператор відділення протитанкових ракетних комплексів механізованого батальйону, захищав Україну з березня 2022 року. Останній бій захисника відбувся 30 вересня 2023 року на Запорізькому напрямку під час виконання надскладного бойового завдання. Саме тоді зв’язок із групою Віталія обірвався, і розпочалися довгі місяці невідомості для його рідних та близьких.
Загинув 30 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку.… Читати далі

Яцинюк Юрій Миколайович, позивний “ВЕРЕС”(15.05.1974-17.07.2025)

Юрій Миколайович народився 15 травня 1974 року в селі Орлівка, що на Березнівщині. Після закінчення місцевої школи у 1992–1994 роках проходив строкову військову службу. Повернувшись додому, працював на місцевих підприємствах, а також на сезонних роботах. У вільний час захоплювався технікою — особливо любив автомобілі, добре в них розумівся та часто лагодив. Не менше цікавився будівництвом — мав практичні навички та завжди виконував роботу якісно й відповідально.
Юрій був людиною доброю, щирою і працьовитою. Його знали як простого, відкритого та відповідального чоловіка, якого поважали за людяність, порядність і щире серце. Що б не попросили — завжди допоможе, не відмовить. Для рідних він був хорошим сином, люблячим чоловіком, турботливим батьком і дідусем.
Молодший сержант – номер обслуги мінометного взводу мінометної батареї захищав Україну з травня 2024 року. Побратими знали його під позивним «Верес». Мужньо виконавши свій військовий обов’язок, загинув 17 липня 2025 року на Донеччині.
У Юрія залишились мама Ніна Корніївна, дружина Оксана Василівна, доньки Катерина та Надія, сини Сергій і Микола, а також двоє онуків.… Читати далі

Миронець Віталій Васильович (24.05.1982-24.11.2025)

Віталій народився 24 травня 1982 року в селі Вітковичі,що на Березнівщині. Навчався у місцевій школі, а згодом отримав посвідчення водія та тракториста. Віталій зростав працьовитим і відповідальним, любив порядок у всьому — в полі, у господарстві, на подвір’ї. До будь-якої роботи брався сумлінно й чесно. У мирному житті працював там, де були потрібні його умілі руки, зокрема на сезонних роботах, і завжди залишав по собі добрий слід.
Його поважали за добру вдачу, працелюбність, справедливість і щирість. Він умів знаходити спільну мову з людьми та ніколи не відмовляв у допомозі тим, хто її потребував.
Особливе місце в його житті займала родина. Для рідних Віталій був справжньою опорою —турботливим сином і братом, люблячим чоловіком і найкращим батьком, на якого завжди можна було покластися. Світла пам’ять про нього назавжди житиме в серцях близьких і всіх, хто його знав.
Старший солдат, командир відділення піхотного взводу піхотного батальйону, захищав Україну з липня 2025 року. Загинув 24 листопада 2025 року під час виконання бойового завдання у Запорізькій області.… Читати далі

Васюк Роман Миколайович (26.06.1985-24.09.2023)

Васюк Роман народився 26 червня 1985 року у місті Березне. До 1998 року навчався в Березнівській школі–інтернаті. Після смерті мами переїхав до тата в село Зірне. З 1998 року по 2003 рік продовжував навчання у Зірненській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Роман мобілізований до Збройних Сил України в березні 2023 року був гранатометником аеромобільного батальйону та мужньо боронив рубежі нашої країни від російських окупантів.
Загинув Роман 24 вересня 2023 року біля населеного пункту Кліщіївка Донецькой області. Роман із честю виконав обов’язок щодо захисту своєї
держави і до останнього був вірний присязі Роман запам’ятався для усіх скромним, тихим та ввічливим сусідом, добрим братом для трьох старших сестер та брата, люблячим чоловіком та татом.
У Романа залишилася дружина та дві доньки.

Заупокійна служба відбулася у Свято-Пантелеймонівському храмі села Зірне. Поховали загиблого з усіма військовими почестями на місцевому кладовищі.
Васюка Романа Миколайовича відзначено державною нагородою України – орденом “За мужність” ІІІ ступеня, яким його нагороджено Указом Президента України від 03.11.2023 № 725/2023 (посмертно).

Публікації про ВАсюка Р.

Приймак Микола Анатолієвич (18.10.1985-15.04.2026)

Микола Приймак народився 18 жовтня 1985 року в Рівному. Навчався у загальноосвітній школі №25. Згодом здобув дві вищі освіти: геодезичну – у «Львівській політехніці», і економічну – у Національному університеті водного господарства та природокористування.

Після навчання він у 26 років очолив підприємство «Конвест-проект», продовживши справу батька. У січні 2026 року Миколу Приймака мобілізували до лав Збройних сил України.

«Його улюбленою відповіддю на запитання “Як справи?” було: “У русі!”. Він завжди мав багато планів і ще багато хотів зробити. Микола був людиною, яка готова допомогти, коли попросять. Люблячим сином і онуком, надійним та турботливим братом. Його загибель спричинила спустошливий біль і порожнечу, які назавжди залишаться в серцях рідних, близьких та друзів», – розповіла сестра Захисника.

На жаль, 40-річний лейтенант Микола Приймак загинув 15 квітня 2026 року внаслідок удару ворожого дрона на Харківщині.

Із найрідніших у Захисника залишилися мама, сестра, бабуся та дідусь.

. Поховали Миколу Приймака на Алеї Героїв кладовища «Нове» в обласному центрі.

Публікації про Приймака Миколу

Прощання з Миколою Приймаком відбулося в понеділок, 20 квітня, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному.… Читати далі

Мельничук Василь Дмитрович (04.01.1973 — 21.03.2023)

Народився Василь Мельничук 4 січня 1973 року в селі Горбаків Рівненської області. Проживав на Рівненщині.

Майже 20 років працював у Комунальному підприємстві «Рівнеоблводоканал». Був оператором на фільтрах відділу «Горбаківсько-Гориньградський водозабір» служби водопровідного господарства м. Рівне. Зарекомендував себе відповідальним і сумлінним працівником.

Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист України. Проходив службу у відділі прикордонної служби «Маріуполь» 1-го загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

Загинув 21 березня 2023 року під час виконання бойового завдання в місті Бахмут Донецької області.

Похований у Горбакові.

Рудика Назар Романович, позивний «Каратель»(25.09.2001-11.08.2025)

Рудика Назар Романович народився 25 вересня 2001 року у селі Рудня, Костопільського району, Рівненської обл. Він був найстаршою дитиною у багатодітній, дружній сім’ї.
У 2008 році пішов у перший клас Великомидської ЗОШ, так як сім’я переїхала на проживання до села Великий Мидськ. Навчаючись у школі Назар мав неабиякий авторитет як серед однокласників так інших учнів школи. Він був дуже волелюбним, чесним і справедливим, завжди боровся за правду. Назар дуже любив спорт, отримував неодноразово перемоги на змаганнях захищаючи честь свого навчального закладу.
Після закінчення 9 класу у 2016 році продовжує навчання у Костопільському будівельно- технологічному коледжі. По закінченню навчання Назар отримав диплом по спеціальності муляр-штукатур.
До лав Збройних Сил України Назар став у липні 2020 року, підписавши трирічний контракт. Служив у 128 окремій гірсько-штурмовій бригаді у взводі снайперів. Побратими поважали і любили Назара за його мужній і волелюбний характер. За час служби двічі перебував у зоні проведення Операції об’єднаних сил, де виконував бойові завдання.
Повномаштабне вторгнення застало Назара на службі. Спочатку був у взводі снайперів, а з весни 2025 року – у 2- му стрілецькому батальйоні взводу БПЛ.… Читати далі