Революція гідності. Війна. Рівненщина

Жданюк  Роман Валентинович народився 19 липня 1992 року у селі Золотолин. У 1998 році пішов у перший клас. Навчався у місцевій школі до 2009 року. Згодом здобував фах у Клеванському професійному ліцеї. Пізніше оселився у Великій Любаші тут і працював. Одружився, у молодого подружжя народилися донька та син.
На службу Романа Жданюка призвали у квітні 2025 року. Спочатку проходив підготовку на військовому полігоні, далі Сумський напрямок,  виходив на завдання, возив все що потрібно було на передову. Потім 4 тижні у Дніпрі, вчився працювати з безпілотними літальними апаратами. Здав екзамени на відмінно. Через деякий час підрозділ, в якому служив Роман, перекинули знову ж на Сумський напрямок. А потім був Запорізький напрямок, де наш захисник прослужив лише 3 тижні: 25 грудня 2025 року зв’язок з ним урвався. 25 грудня 2025 року старший оператор 2 відділення збору та обробки
інформації взводу безпілотних авіаційних комплексів батареї артилерійської розвідки Роман Жданюк загинув в районі Староукраїнки Пологівського
району Запорізької області унаслідок удару дрона.
У Романа Жданюка залишилися батьки, сестра, дружина та двоє маленьких дітей. … Читати далі

Публікації про Смірнова В.

 6 квітня 2026 року   на майдані Незалежності у Рівному попрощалися із Володимиром Смірновим

“Хороша, добра людина. Найголовніше — те, що він захищав нас. Ось і всі слова, які можна сказати. Сестричка в нього є, він, можна сказати, сирота, без батьків”, — розповіла сусідка військового Антоніна.

У Рівному сьогодні попрощалися з двома Захисниками України – Юрієм Харитонюком та Володимиром Смірновим 

ВІДЕО: https://www.facebook.com/share/r/194t3WmwTg/

Назарчук Павло Володимирович народився у м. Костопіль. Навчався у школі №6, згодом — у Костопільському будівельному коледжі. Працював будівельником за кордоном.
Коли розпочалася війна, Павло не вагаючись,  добровольно пішов до ТЦК . У листопаді вступив до лав ЗСУ. А вже у грудні 2022 року був у складі 88-го батальйону 106-ї бригади ТРО на околицях м. Бахмут. Саме там і розпочався його бойовий шлях на посаді стрільця-піхотинця. Більше року його підрозділ перебував у населених пунктах Бахмут, Нове, Щурове, Зарічне, Лиман Донецької області. Саме тут отримав поранення тім’яної частини голови та контузію.
У листопаді 2023 року Павло приїздив додому у відпустку. Тоді, як виявилося, бачився з родиною востаннє. Після відпустки був переведений до 80-ї десантно-штурмової бригади, де захищав українську землю під Красногорівкою. Командир в/ч А7181, де служив Павло, відгукувався про нього позитивно, як про воїна з достатнім рівнем професійних умінь і навичок, відповідального, підготовленого, грамотного.  Захисник виявляв на службі розумну ініціативу та вдосконалював свій професійний рівень.
У вересні 2024 року старший солдат Павло Назарчук помер від множинних травм поблизу села Битиця на Сумщині. … Читати далі

Олександр Вознюк народився 1 березня 1977 року в Рівному. Навчався у загальноосвітній школі №23, а згодом здобув фах тракториста-машиніста у Сарненському професійно-технічному училищі.

Після навчання працював водієм автобуса. Навесні 2025 року Олександра Вознюка мобілізували до лав Збройних сил України.

На жаль, 49-річний військовослужбовець Олександр Вознюк загинув 3 травня 2026 року під час виконання бойового завдання у Дніпропетровській області.

У Захисника залишилися дружина, двоє дітей та мама. 

Поховали  військовослужбовця на Алеї Героїв кладовища «Нове» в обласному центрі.

… Читати далі

Олександр Лютко народився 20 серпня 1992 року в Рівному. Навчався у загальноосвітній школі №11 та професійно-технічному училищі №10.

У липні 2024 року Олександра Лютка мобілізували до лав Національної гвардії України. 

На жаль, 32-річний солдат Олександр Лютко загинув 23 травня 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Тривалий час воїн вважався зниклим безвісти. Лише нещодавно його тіло вдалося ідентифікувати та повернути рідним для гідного поховання. 

Поховали  військовослужбовця на Алеї Героїв кладовища «Нове» в обласному центрі.

У Захисника залишилися батьки та сестра.

… Читати далі

… Читати далі

Верес Лілія народилася 06 червня 1994 року в селі Колодязне, що на Березнівщині. Базову середню освіту здобула у місцевій школі, а повну — у
Прислуцькому НВК. Згодом навчалась у Рівненському професійному училищі. Здобувши професійну освіту, у 2015 році Лілія підписала контракт із
Збройними Силами України та стала на захист держави. Після майже десяти років служби вирішила продовжити навчання й вступила на заочну форму до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Навчалась на другому курсі, готувалась до чергової сесії… Але, на жаль, так і не судилося завершити навчання — ця сесія стала для неї останньою.
Старша солдатка, діловод служби авіації та протиповітряної оборони, Лілія Верес померла 05 травня 2026 року у місті Львів, перебуваючи на військовій службі.
Лілія втратила матір, а 09 травня 2026 року бабуся провела в останню путь і свою внучку…

Поховали Захисницю зі всіма військовими почестями на місцевому сільському кладовищі.
У Лілії залишилися чоловік, тато, бабуся, а також рідні тітки та дядьки.

… Читати далі

Микола Анастасійович Пилипчук народився 9 лютого 1972 року в селі Прислуч у багатодітній та дружній родині. Навчався у місцевій школі, після чого здобув професійну освіту у Костопільському професійному училищі, де опанував фах столяра та будівельного тесляра. Більшу частину свого життя Микола Анастасійович прожив на Житомирщині, де створив сім’ю. Працював за фахом — спочатку столярем у колгоспі, згодом у меблевому салоні в Житомирі. Був майстром своєї справи, якого поважали колеги та цінувало керівництво.
Його пам’ятають як щирого, доброзичливого, веселого й відкритого чоловіка — душу компанії. Він дуже любив природу, захоплювався садівництвом і залюбки проводив час у лісі, збираючи гриби. Найбільшою цінністю для нього була родина — він безмежно любив своїх дітей і кохану дружину, яка, на жаль, відійшла у вічність рік тому.
Солдат, стрілець стрілецького відділення стрілецької роти батальйону територіальної оборони, захищав Україну з грудня 2025 року. Загинув 01
березня 2026 року, під час виконання бойового завдання, на Донеччині.
Побратими знали його під позивним «Стахов». 

Миколу Пилипчука поховали на місцевому кладовищі з усіма військовими почестями.… Читати далі