Володимир Посмик народився 14 грудня 1974 року в селі Сновидичі Рокитнівського району на Рівненщині. У дитинстві з сім’єю переїхав до села Гайове Олександрійського району. Хлопчик навчався у Шарівській школі.
Після школи переїхав до Кривого Рогу, став професійним військовим. Служив у Національній Гвардії України, учасник АТО. Помер через зупинку серця у 41 рік під час чергування на блокпості в місті Волноваха Донецької області в 2016 році.
До демобілізації Володимиру лишався місяць.

Без чоловіка і батька залишились дружина і двоє синів.

Похований в м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, Західне кладовище.

… Читати далі

Олександр Павлюк (позивний «Чак») народився 30 березня 1964 року в селищі Рокитне. По досягненні 18 років був призваний на строкову службу та служив у контингенті радянських військ у Німеччині.

 Успішний бізнесмен, очільник Рокитнівської організації «Правий сектор», у важкому 2014 році, в розпал російської агресії на сході України, залишив всі домашні справи і вступив у лави славнозвісного полку «Азов». Спочатку виконував обов’язки обозного в третій сотні полку, згодом став заступником по технічній частині, а продемонструвавши свої неабиякі організаторські здібності та наполегливість у досягненні мети, став заступником командира полку з тилового забезпечення. Тут він повністю проявив свій талант як рішучого керівника, патріота, хорошого товариша. Надійне тилове забезпечення — основа успішного виконання бойових завдань будь-якого військового підрозділу. Тож свою роботу старший лейтенант Павлюк виконував з максимальною самовіддачею. Всього себе він присвячував розвитку полку, покладав на себе багато обов’язків, щоб бійці «Азову» були забезпечені всім необхідним та якісно виконували бойові завдання.

Несподівано помер 5 червня 2021 року. 7 червня на гарнізоні полку «Азов» в Урзуфі особовий склад підрозділу попрощався із Олександром Павлюком.… Читати далі

Леонід Олексійович народився 05 серпня 1963 року в селищі Рокитне.  Леонід Смик – справжній син України, мужній воїн  АТО/ООС, котрий з початку військових дій 2014 року в Донецькій та Луганській областях України став на її захист. Був на службі 128-ої десантної гірсько-штурмової бригади ЗСУ.

Пройшов всі злигодні бойових дій на Донеччині та Луганщині — замерзав в сирих окопах, знемагав від літньої спеки на бойових позиціях.

Був скромним, людяним, простим, доступним, готовим будь-якої хвилини прийти на допомогу товаришам. Всі його поважали і називали між собою шанобливо «дідо Льоня», бо був він найстаршим серед них.

Леонід Олексійович залишив по собі добру пам’ять в усіх, хто знав його у мирному житті як доброго ветеринарного лікаря і хорошу людину, у військовому — як надійного товариша та вірного бойового побратима. Пішов, виконавши свій обов’язок перед Україною і власним сумлінням так, як і казав — до кінця.

Помер 6 серпня 2021 р. під час несення служби в с. Мангуш Маріупольського району на Донеччині внаслідок гострої серцево-судинної недостатності.… Читати далі

Озеранчук Леонід Вікторович народився 1 грудня 1991 року в селищі Томашгород Рокитнівського району Рівненської області. Навчався у Томашгородському навчально-виховному комплексі «Школа І-ІІІ ст. – ліцей», який закінчив у 2009 році. У тому ж 2009 році сім’я Озеранчуків переїхала на постійне проживання в село Осницьк.  Леонід вступив до Сарненського ВПТУ №22, яке закінчив 2011 року, здобувши спеціальність автомеханіка. У 2012–2013 роках  проходив службу в Збройних силах України у військах МВД Автономної Республіки Крим. Після повернення з армії працював на лісопильній рамі Томашгородського лісництва ДП «Клесівський лісгосп».

У 2014 році призваний до ЗСУ за частковою мобілізацією у першій хвилі. Солдат, розвідник 3-го механізованого батальйону 51-ї окремої механізованої бригади. Разом із підрозділом у травні 2014 року ніс службу на блокпості № 10 поблизу селищ Благодатне та Ольгинка Донецької області

Уранці 22 травня 2014 року блокпост був атакований проросійськими сепаратистами, які під’їхали на інкасаторських машинах та джипах і почали несподіваний масований обстріл із вогнепальної зброї, РПГ, ПЗРК.

У цьому бою загинули 16 бійців 51-ї бригади.… Читати далі

Народився Станіслав Андрійович 9 березня 1989 року в селі Блажове Рокитнівського району Рівненської області. З 1995 до 2006 року навчався в Блажівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступеня.
З квітня 2007 по квітень 2008 року ніс строкову службу в Збройних силах України у десантних військах на посаді командира відділення. За сумлінне виконання військового обов’язку був неодноразово удостоєний відзнак та нагород від командування.
10 квітня 2014 року був мобілізований до Збройних сил України.
Молодший сержант, снайпер, служив у 51-ій окремій  механізованій бригаді. Загинув 26 липня 2014 року  від вогнепальних поранень у зоні АТО під час виконання бойових завдань.

Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі” С. Кулакевич нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).… Читати далі

Народився  Руслан Юрійович Клименко 8 вересня 1978 року в селищі Рокитне.  З 1985 до 1992 року навчався в Рокитнівській середній школі № 1.

Упродовж 1992-1994 рр. здобув професію столяра, будівельника, теслі у Рокитнівському професійно-технічному училищі. Працював різноробочим у приватних структурах.

В зону антитерористичної операції Руслан Юрійович пішов служити добровільно. Влітку 2015-го він прибув до районного військкомату з твердим наміром захищати країну. Його мобілізували 20 липня того ж року. Сім місяців  безперебійно ніс службу в населеному пункті Єлизаветівка Донецької області, сумлінно виконуючи завдання покладені на нього.

12 березня 2016 року Руслан  помер у районній лікарні м. Курахове (Донецька область). Залишилися батько та дорослий син. Місце поховання – смт Рокитне, Рівненська область.… Читати далі

Тіт  Володимир Степанович народився 26 травня 1980 року в селі Сновидовичі Рокитнівського району Рівненської області. В 1986 році пішов до першого класу Сновидовицької ЗОШ I-III ступеня, де здобув неповну загальну освіту. У 1995 році вступив до Сарненського ПТУ-38, де здобув спеціальність сантехнік-газозварювальник. У 1998 році був призваний на строкову службу до Збройних сил України. Службу проходив у в\ч А-2209. Після армії продовжив навчання в Рокитнівському ПТУ. У 2001 році Володимир працював газозварювальником в Українській лісопереробній компанії  (УЛПК) «Роксолана». 8 серпня 2014 року під час мобілізації пішов захищати Батьківщину. Навчання проходив на Яворівському полігоні, службу ніс у 51-ій окремій механізованій бригаді міста Володимир-Волинська (3 місяці). Пізніше був переведений в 24-ту окрему механізовану бригаду. Після цього служив гранотометником поблизу Луганська, у селищі Кримському. У 2015 році отримав осколкове поранення правого стегна. Через постійні обстріли два тижні пролежав у бліндажі. Після поранення отримав відпустку на 10 днів, проходив лікування в Рокитнівській центральній районній лікарні, діагноз – відкрита язва. Помер 25 грудня 2015 року.… Читати далі

Маринич Віталій Петрович народився 2 лютого 1992 року в селі Рокитне Рокитнівського району Рівненської області. У 1998 – 2008 рр. навчався у Рокитнівському навчально-виховному комплексі «Школа І-ІІІ ст. – ліцей». У 2008 р. вступив до Рокитнівського професійного ліцею, який закінчив у 2010 році, здобувши спеціальність “муляр-пічник, штукатур”. У квітні 2010 р. був призваний на строкову службу, яку проходив у Києві. У квітні 2011 року звільнений в запас з посади механіка автомобільного відділення взводу МТЗ. З вересня 2012-го до лютого 2014 р. працював у Рокитнівській пожежній частині.
10 квітня 2014 року був призваний до лав Збройних сил України. Солдат-розвідник 51-ої окремої механізованої бригади.

Обставини загибелі: біля 6-ої години ранку між Ольгинкою та Володимирівкою поблизу міста Волноваха стався напад диверсійно-терористичної групи на загін українських військових. За словами очевидців, бойовики приїхали на двох інкасаторських машинах та двох позашляховиках, відкрили масований вогонь з гранатометів і кулеметів. Під час обстрілу один зі снарядів влучив у бойову машину, що перебувала на блокпосту. Це спричинило вибух боєкомплекту БМП.… Читати далі

Петро Білець народився 28 травня 1986 року в селі Нетреба Рокитнівського району Рівненської області. Навчався в Нетребській ЗОШ І-ІІ ступенів, яку закінчив у 1995 році. У 1998-2000 рр. ніс строкову службу в рядах Збройних сил України у м. Львові в танкових військах. Деякий час працював у Борівському лісництві різноробочим.
10 квітня 2014 року був мобілізований до лав Збройних сил України (м. Володимир-Волинськ, 51-ша механізована бригада).

Останній раз вийшов на зв’язок 28 серпня. Загинув 29 серпня в бою під Іловайськом  під час виходу з Іловайського котла так званим «зеленим коридором» в районі с. Новокатеринівка. Другого  вересня тіло солдата разом з тілами 97 інших загиблих у цей день було привезено до запорізького моргу. Петро Білець був упізнаний бойовими товаришами та родичами.

Указом Президента України № 473/2015 від 13 серпня 2015 року “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі” П. Білець нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).… Читати далі