Іткалюк Юрій Герасимович (23.04.1966 – 4.02.2015) – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Юрій Іткалюк народився 23 квітня 1966 року в селі Рудлеве Млинівського району Рівненської області. Закінчив Вовницьку восьмирічну школу, Демидівське СПТУ-25, де здобув спеціальність тракториста-машиніста. Виріс без батька. На дитячі плечі лягла важка робота сільського господаря.

Після служби в армії вирішив стати військовим. Закінчив школу прапорщиків, служив у Чехословаччині, Калінінграді, Одесі. Згодом Юрій повертається до рідної домівки, працює водієм у колгоспі, пізніше стає механіком автопарку. У щасливій сім’ї виховав синів Івана та Бориса справжніми українцями, старанними, працелюбними господарями. Працював трактористом у Вовницькій сільраді.

Як військовий, як патріот Юрій Іткалюк був мобілізований. Після підготовки і перепідготовки у Яворові на Львівщині і в Кривому Розі – передова у складі сил антитерористичної операції в Луганській області. Він боровся заради синів, дружини. Боровся заради спокою та миру. Боровся до останнього.

48-річний танкіст Юрій Іткалюк з Млинівщини загинув 4 лютого 2015 р. Танк Юрія потрапив під артобстріл під час виконання бойового завдання..

Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі” Ю. Іткалюк нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно), нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно).

Публікації про Іткалюка Ю.

Із бойового завдання не повернувся

Населені пункти району були одягнені в чорну хустину триденної жалоби: родина, вовничани, жителі багатьох сіл прощалися із Юрієм Іткалюком, який загинув 4 лютого у зоні АТО внаслідок підриву танка під час виконання бойового завдання. Юрій Іткалюк був механіком-водієм 3-го танкового батальйону в/ч В-3675.

Тисячі людей прийшли провести в останню земну дорогу Героя. У траурній процесії односельці, військові, учні і педагоги місцевої дев’ятирічки, керівники району, сільські голови. Відспівували лицаря України священики УПЦ у місцевій Свято-Хресто-Воздвиженській церкві. Поховали мужнього воїна на місцевому кладовищі. Прощальне слово виголосили о.Андрій та вовницький сільський голова Іван Олійник.

Народився Юрій Іткалюк 23 квітня 1966 року в селі Рудлеве у селянській сім’ї Любові Яківни Давидович. Виростав без батька, тож мама з дідусем Петром виховували хлопчину і молодшу сестричку Тамару, привчали долати життєві перепони. У сім літ Юрій запрягав коні, ходив за плугом, бо більш не було кому. На дитячі плечі лягла нелегка ноша сільського господаря.

Після Вовницької восьмирічки закінчив Демидівське СПТУ-25, де здобув спеціальність тракториста-машиніста. Згодом солдатська сурма покликала на службу в армію, де вирішив стати військовим. Після закінчення школи прапорщиків його будні військового минали в Чехословаччині, Калінінграді, Одесі, але всюди йому зоріли материнські пороги, манили запахи настояних отав ріднокраю. Відтак Юрій повертається до рідної хати, працює водієм у колгоспі, згодом стає механіком автопарку. У Вовничах знайшов кохання – Марійку і стає з нею на рушник щастя. Дружина народжує синів Івана та Бориса, а батько виховує їх справжніми українцями, старанними, працелюбними господарями.

Останніми роками Юрій Герасимович працював трактористом у Вовницькій сільраді, допомагав обробляти односельцям власні земельні ділянки, за що заслужив їхню прихильність. До його відвертої душі і доброго серця горнулися і старі, і малі. Такі люди живуть для родини, для людей, для суспільства, для Вітчизни – по-іншому просто не можуть і не вміють.

Торік у наш суспільний дім постукало велике горе – війна, розв’язана російськими сепаратистами. Як військовий, як патріот своєї держави Юрій Іткалюк відгукнувся на поклик України. 26 серпня його мобілізовують. У Вовничах довго пригадуватимуть слова Юрія Іткалюка, сказані після отримання повістки:

– Іду на війну, щоб молодь не гинула у тому пеклі!

Після підготовки і перепідготовки у Яворові на Львівщині і в Кривому Розі, з жовтня минулого року вовничанин на передовій у складі сил антитерористичної операції в Луганській області. Майже щодня із Юрієм підтримував зв’язок у телефонному режимі сільський голова Іван Олійник. Останній діалог між ними відбувся 3 лютого. А вже наступного злощасного дня героя не стало.

Є рани, що по собі лишають довічні шрами, які завжди нагадуватимуть про втрату і знову спричинятимуть біль, тугу. Втрата чоловіка, батька, брата – якраз такий шрам на серці дружини Марії, синів Іванка та Богданка, сестри Тамари. І той день, 4 лютого 2015 року, для них – вічна чорна хмара у пам’яті.

Юрій Іткалюк долучився до скорботного мартиролога загиблих героїв на сході України, які ціною власного життя зупинили нахабного і підступного ворога. Його ім’я у списках героїв небесних сотень, які з вічності закликають боронити Україну навіть ціною власного життя. Тому Герої не вмирають.

Слава Україні! Героям Слава!

Віталій Тарасюк

Його забрали небеса

У серпні минулого року 48-річний Юрій Іткалюк із Вовнич зі словами: «Іду на війну, щоб молодь не гинула в тому пеклі», вирушив у тривожний солдатський похід. А 4 лютого цьогоріч у село надійшла скорботна звістка: внаслідок підриву танка під час виконання бойового завдання на сході України механік-водій танкового батальйону вовничанин загинув геройською смертю. Тисячі краян провели в останню земну дорогу лицаря Вітчизни.

За чотири місяці з лишком відтоді Герой повернувся до порогів рідної дев’ятирічки, звідки у 1981 році веселим білявим хлопчиськом випурхнув у світ широкий – повернувся на меморіальній дошці, встановленій на честь звитяжця, котрий ціною власного життя боронив Україну. Настоятель Свято-Хресто-Воздвиженської церкви о. Микола освятив пам’ятну дошку, наголосивши, що Юрій Іткалюк виконав перед Батьківщиною те, що Бог заповідав, тож молитимемо Всемогутнього Господа, щоб усіх навчив любити Бога, Батьківщину і сім’ю.

На лінійці-реквіємі у Вовницькій ЗОШ вистачало смутку, печалі. Власне, у зажурі було всеньке село, а більшість вовничан прийшли на скорботну подію, аби вшанувати мужнього односельця, підтримати його дружину, сестру, синів, родину. Низько вклонилася їм голова райдержадміністрації Алла Черній, зазначивши, що жодне слово не компенсує болю від втрати рідної людини. Отож закликала підставляти плече один одному в цей нелегкий час, подякувала за велике терпіння тим, хто переживає за всю Україну. Нині близько трьохсот наших земляків мобілізовані на ратну службу, тож очільниця району закликала просити Бога, аби всі вони повернулися до своїх домівок живими і здоровими, підтримати три десятки юнаків і чоловіків, які демобілізувалися зі східного фронту, а також усіх, чиї сини, брати, чоловіки нині захищають Україну на Донбасі. А меморіальна дошка Юрію Герасимовичу нехай стане духовним орієнтиром кожному, хто переступатиме поріг школи.

Народний депутат України Олександр Дехтярчук зазначив, що це вже 16-а меморіальна дошка загиблим героям із його виборчого округу. На таких заходах важко дивитися в очі рідних, близьких, односельців, але пам’ятні дошки – це спроба виховання нових поколінь, які житимуть у країні без лицемірства, брехні, зради, підкупу, корупції. Саме таку країну треба будувати.

Парламентарій наголосив, що наш ворог – це Путін і російська рашистська людиноненависницька ідеологія, у якій немає місця для людської доброти, тепла і розуміння, а є бажання відновити імперію, полонити світ. Але цього не буде: Україна це зупинить і світ не дозволить.

Помічник-консультант народного депутата Петро Рухер підкреслив, що сьогодні, як ніколи, нам потрібна єдність і підтримка, а світла пам’ять про тих, хто поліг за Україну, буде вічною.

Не стали додавати жалю в атмосферу скорботної події вчительки дев’ятирічки Валентина Сунічук та Людмила Борщук: одна – навчала Юрія, друга – його ровесниця. Вони закликали, аби у пам’яті односельців він зорів життєрадісним, щирим, працелюбним, добрим, людяним, порядним – власне, таким, яким залишався до останнього подиху на землі.

Про Юрія, його подвиг і місце героя в нашому житті також вели мову заступник голови районної ради Григорій Парфенюк, начальник відділу освіти райдержадміністрації Валерій Феха, начальник відділу культури і туризму РДА Тетяна Троцюк, вовницький сільський голова Іван Олійник. Щирі слова про брата, закутані у сердечний біль, мовила і сестра лицаря України Тамара Миколаївна.

Із Вовнич солдатська сурма покликала на бій проти російсько-терористичної навали Сергія Санчука, Василя Бондарчука, Олександра Гончарука, Юрія Мануїльчика, Ігоря Клодніцького, Олексія Бугая, Романа Коровіцького. На жаль, до рідної хати, дружини, синів, сестри, односельців не повернувся лише Юрій Іткалюк – його забрали небеса. Вічна тобі пам’ять, Герою!

Віталій Тарасюк

Ціна свободи: 48-річний танкіст Юрій Іткалюк з Млинівщини так і не встиг показати рідним море [ВІДЕО]

Він боровся заради синів. Боровся заради коханої дружини. Боровся заради спокою та миру в своєму маленькому селі Вовничі. Боровся до останнього…

48-річний танкіст Юрій Іткалюк з Млинівщини загинув 4 лютого. Танк Юрія потрапив під артобстріл під час виконання бойового завдання. Два снаряди пролетіли повз нього, третій – розповідають побратими – влучив у люк.

Професійну підготовку Юрій мав ще з радянських часів. Відслужив у тодішній армії, в Чехії, 8 років. По поверненні познайомився з майбутньою дружиною Марією.

Ось так удвох Юрій з Марією стали розбудовувати невелике сільське обійстя у Вовничах. Юрій працював механіком на різних підприємствах, згодом став їздити на заробітки до столиці.

Вони з Марією прожили разом 22 роки. Виховали двох синів – Івана та Бориса, яких змалечку привчали до щоденної праці.

– Повагу людей треба заслужити гарним ставленням та добрим ділом, – часто казав Юрій сину.

Юрій часом шкодував, що не продовжив займатися військовою справою, розповідає син Борис. Завжди і в усьому прагнув бути справжнім чоловіком. Істинно по-чоловічому захоплювався Юрій риболовлею. Частенько ходив з вудкою до ставка, що поряд із рідним домом. Але дуже хотів показати рідним більшу водойму – показати море…

Дружню підтримку та розраду знаходили у спілкуванні з ним товариші Юрія.

Для маленьких Вовнич – ховати героїв, на жаль, звична справа. Старожили села пам’ять, як за Другої світової на цій території велися запеклі бої. Нині три братські могили, які знаходяться у Вовничах, Рудлеві та Красному, нараховують півтисячі загиблих. Усі вони загинули через трагічну помилку. Стріляли свої – в своїх… Саме заради того, аби рідне село знову не стало лінією фронту, Юрій Іткалюк і віддав своє життя.

Юліана Тет, Ігор Прокопчук

Подвиг батька – орден синам

За дорученням Президента України голова Млинівської райдержадміністрації Алла Черній вручила орден «За мужність» III ступеня Івану та Борису Іткалюкам – синам загиблого на Донбасі в лютому цього року Юрія Іткалюка з Вовнич. Цієї високої державної нагороди герой-танкіст удостоєний за мужність і відвагу, виявлені під час захисту України, її державного суверенітету і територіальної цілісності від російсько-терористичної агресії на сході нашої країни. Алла Леонідівна закликала синів славного звитяжця пам’ятати про подвиг батька, наслідувати його мужню вдачу і бути гідними його патріотичного вчинку.

Дружині голова РДА вручила Закон Божий – книгу, яка проливає світло на духовні істини. Водночас очільниця району просила молитися за упокій душі батька, чоловіка, зятя, друга, односельця, усіх, хто відчуває духовну спорідненість з людиною, яка віддала життя за нас, за Україну.

Капітан Збройних сил України, військовослужбовець Млинівського райвійськкомату Валерій Кудерчук вручив вдові Юрія Іткалюка посвідчення про право на пільги. Алла Черній, перший заступник голови райдержадміністрації Юрій Мельнишин, вовницький сільський голова Іван Олійник обговорили з рідними загиблого героя коло життєвих питань.

У церемонії нагородження взяли участь односельці та родина Юрія Іткалюка.

Слава героям! Слава Україні!

Герой ожив на полотні

Художниця з Млинова Ніна Августін вийшла на фінішну пряму в створенні серії картин-портретів із циклу «Голгофа України», у яких закарбувала лики загиблих у зоні проведення АТО на сході України земляків: Максима Ляшука з Острожця, Петра Полицяка з Борбина, Олексія Кірися і Романа Галаса з Млинова, Юрія Іткалюка з Вовнич. Власне, нещодавно Ніна Миколаївна завершила портрет Юрія Іткалюка, який загинув на російсько-українській війні 4 лютого 2015 року.

Прапорщик Юрій Герасимович Іткалюк був мобілізований у військо в серпні 2014 року, служив у 17-ій танковій бригаді. 4 лютого 2015 року відбивав наступ російських збройних формувань, прикриваючи українські підрозділи. Один із снарядів, посланих ворогом, влучив у люк танка, в якому перебував наш земляк.

За мужність, героїзм, виявлені при захисті державного суверенітету, територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Юрій Іткалюк посмертно нагороджений орденом «За мужність III ступеня», нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту».

Картина Ніни Августін експонується у «Галереї творчих щедрот» читальної зали центральної районної бібліотеки. Художниця з райцентру має намір завершити цикл «Голгофа України» портретом Олександра Кравчука з Аршичина: захищаючи Донецький аеропорт, у січні 2015 року «кіборг» зник безвісти…

Віталій Тарасюк.

Повернувся на полотні

У Млинівському Свято-Михайлівському храмі відбулася урочиста передача портрета загиблого на сході України Юрія Іткалюка з Вовнич його рідним.

Під час щемливої урочистості настоятель храму о. Тарас Варварук знайшов слова, які возвеличили подвиг звитяжця-земляка, додали мужності і стійкості дружині Марії, синам, сестрі Тамарі та іншим родичам у сприйнятті та духовній оцінці величі подвигу їхнього чоловіка, батька, брата.

За матеріалои газети “Гомін”, 2017, 19 січня

Список публікацій

Із бойового завдання не повернувся // Гомін [Млинів].– 2015.– 19 лют. – С. 4

Орден вовничанину // Гомін [Млинів]. – 2015.– 4 черв. – С. 1

Тарасюк В. Його забрали небеса / Віталій Тарасюк // Гомін. – 2015. – 2 лип. – С. 2

Подвиг батька – орден синам // Гомін [Млинів]. – 2015.– 23 лип. – С. 1

Тарасюк В. Герой ожив на полотні / Віталій Тарасюк // Гомін [Млинів]. – 2016 . – 3 листоп. – С. 4

Повернувся на полотні // Гомін [Млинів]. – 2017 . – 19 січ. – С. 12

Тарасюк В. Фотофакт / В. Тарасюк // Голос України. – Київ, 2017. – №193 /19 жовт./. – С. 16

Анотація: У сквері Млинова освятили пам’ятник загиблим в АТО землякам: Максиму Ляшуку з Острожця, Юрію Іткалюку з Вовничів, Петру Полицяку з Борбина, млинівчанам Роману Галасу та Олексію Кірисю

Цимбалюк Є. П’ять земляків – героїв АТО – під одним козацьким хрестом / Є. Цимбалюк // Вільне слово : громадсько-політична газета. – Рівне, 2017. – № 45 /2 листоп./. – С. 13

Анотація: У центральному сквері селища Млинів встановили пам’ятник загиблим під час АТО землякам

У зоні АТО загинув танкіст з Рівненщини // ЧаРівне

Рівненщина втратила бійця в зоні АТО // Рівне 1 : телеканал

Броня не врятувала танкіста з Рівненщини // Вісник +К

На Донбасі загинув танкіст з Рівненщини // ВСЕ : сайт чесних новин

Із танкістом Юрієм Іткалюком попрощалися на Рівненщині // ТСН : телеканал

Село на Рівненщині вийшло проводжати загиблого танкіста (+ФОТО) // ЧаРівне

Повернувся на полотні // Свято-Михайлівська церква Київського патріархату смт Млинів : офіційний сайт

Іткалюк Юрій Герасимович // NEKROPOL

Іткалюк Юрій Герасимович // Книга пам’яті загиблих

Іткалюк Юрій Герасимович // Вікіпедія : вільна енциклопедія

Іткалюк Юрій Герасимович // WikiVisually