Народився Колесник Юрій Олександрович 22 березня 1994 року в м. Дубровиця, Рівненської області у багатодітній патріотичній сімї. Батьки виховували своїх дітей у дусі патріотизму і любові до України. Юрій закінчив 9 класів місцевої школи і продовжив навчання в Дубровицькому професійному ліцеї, де здобув спеціальність муляра-штукатура. Але через деякий час він вирішив піти стопами свого діда – вояка УПА – і присвятити себе захисту Батьківщини. 15 жовтня 2013-го Юрій підписав контракт і пішов на військову службу в ЗСУ. Війну зустрів у складі 80-ої окремої аеромобільної бригади. За його плечима бої за Луганський аеропорт, пекло Іловайського котла. У 2014 році був контужений. Після повернення із фронту хлопець вступив до Академії сухопутних військ у Львові, а згодом знову відправився на війну вже у складі 45-ої ОДШБр, яка дислокується в Одеській області, та виконував бойові завдання у Луганській і Донецькій областях. 29 листопада 2015 р.
Юрій Колесник був нагороджений медаллю МО “Захиснику Вітчизни”. Служив на посаді «стрілець-зенітник механізованого батальйону» 28-ої ОМБр.
Загинув 23 жовтня 2017 року, підірвавшись на ворожій міні в сірій зоні, поблизу с. Богданівка Волноваського району Донецької області. Поховали Юрка на Дубровицькому міському кладовищі, поряд із дідом – Колесником Володимиром Потаповичем, який воювов у лавах УПА, і за що радянські окупанти запроторили повстанця до сибірських таборів.
Указом Президента України № 42/2018 від 26 лютого 2018 року “за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов’язку” Ю. Колесник нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Нагороджений медаллю МОУ «Захиснику України»
Публікації про Колесника Ю. О.
Нема більшої звитяги,
ніж покласти життя своє за друзів своїх.
Цей біль щемить і щемить. Щемить всім: батькам, друзям, знайомим і незнайомим. Україна втрачає найкращих синів. Нам важко, ми в розпачі, ми просимо у Бога закінчення війни. Ми чекаємо солдат додому. Вкрай важко і несправедливо, як мати зустрічає сина у чорній хустині. Хіба ж народила вона свою кровинку для війни?
Днями родина і всі ми попрощалися із захисником України Юрієм Колесником. Наш молодий земляк віддав своє життя за цілісність Батьківщини і за спокій усіх нас. Звичайний хлопчина з таким проникливим і добрим поглядом, щирий, безпосередній і наймолодший синок у батьків.
Юрій Колесник народився 22 березня 1994 року в Дубровиці. Після 9 класу вступив до місцевого професійного ліцею, у якому через три роки отримав фах муляра-штукатура. А потім він став солдатом-армійцем, саме службі Батьківщині присвятив наш Герой роки свого молодого і зовсім короткого життя. У 2013 році Юрій підписав контракт зі Збройними силами України. Спочатку юнак проходив службу у 80-ій десантно-штурмовій бригаді, саме в її складі наш земляк зустрів війну.
Початок осені 2014 року був для Юрія Колесника непростим (він отримав контузію та проходив лікування в О
деському військовому шпиталі). Зрозуміло, що за цей час хлопець мав можливість багато проаналізувати і продумати ситуацію довкола. Порозмірковувати над життям, яке встиг побачити не зі сторінок книг. Незабаром він вступає на навчання до Військової академії в Одесі, але через короткий час розуміє, що його місце на фронті. Солдат повертається на передову і переводиться в новий підрозділ. Він стає стрільцем-зенітником механізованого батальйону 28-ї окремої механізованої бригади.
Волонтер Ян Осока, згадуючи про захисника, про його подальше життя, пише так: «На деякий час Юрій був доправлений до Яворівського полігону, де став інструктором саперної справи. Після повернення займався організацією саперної майстерності побратимів.
А як він малював, з його руки виходили справжні шедеври. Батько хлопця – художник, він зміг передати сину любов до цього виду мистецтва. Юрій дуже захоплювався татуюванням на патріотичну тематику, багато хлопців з бригад, у яких він служив, мають на своїх руках та плечах вічну та красиву згадку про свого бойового товариша. А деяких з тих, хто загинув у кривавих боях, впізнавали саме по малюнкам Юрія, які він наніс до того.
29.11.2015 року був нагороджений пам’ятним нагрудним знаком Міністерства Оборони України «Захиснику України».
Загинув Юрій Олександрович 23 жовтня в зоні відповідальності ОТУ «Маріуполь» Донецької області внаслідок множинних осколкових уражень, отриманих через підрив на російській міні новітнього зразка під час встановлення сигнальних загороджень для запобігання прориву ворожих ДРГ.
26 жовтня пізно ввечері тіло загиблого Героя привезли до рідного міста. Повільно рухався «Вантаж-200» селами району, обабіч дороги на колінах, зі свічками у руках, стояли старі і малі, юні і дорослі, з бажанням вклонитися Герою. На майдані Злагоди Юрія Колесника також зустрічали земляки, стоячи на колінах. Біля пам’ятника Шевченку до всіх присутніх звернулися бойові побратими Юрія, які супроводжували тіло загиблого бійця додому. Капелан, отець Олег, та заступник командира роти з виховної роботи Володимир Іванович. Вони зі слізьми на очах наголосили, що Дубровиччина може пишатися Героєм, який віддав своє життя, захищаючи рідну землю від ворога. Боротися за цілісність своєї Батьківщини було для Юри справою честі як для громадянина України. Як закам’янілі, стояли біля свого синочка і брата рідні, бо не вірили, що не почують ніколи голос життєрадісного і доброго Юрка, не побачать його живим на порозі рідного дому. Брат Володимир додав у розмові зі мною, що ніхто із рідних не знав про те, що Юра вдруге підписав контракт. Зупинити ж солдата було неможливо, він прагнув бути поруч зі своїми побратимами і захищати рідну землю. Війна змінила його світогляд, юний хлопець вмить став розсудливою і мудрою людиною.
Чимало людей зустрічали пізно, майже опівночі, Героя біля дому, серед них товариші і сусіди, вчителі Бережківської ЗОШ, де Юрій навчався з 5 до 9 класу.
А 27 жовтня Дубровиця прощалася зі своїм сином. У Свято-Миколаївському храмі заупокійну панахиду по загиблому відслужив владика Анатолій та 20 священиків УПЦ. Такою сильною і потужною була молитва за упокій душі загиблого Героя. Владика Анатолій звернувся до всіх присутніх:
«Кожна людина проходить свою земну дорогу і несе свій земний Хрест. Життєва дорога воїна Юрія Олександровича Колесника закінчилася трагічно в силу людського зла та зазіхання на цілісність нашої Держави. Новопреставлений убієнний воїн Юрій виконував Указ Президента України щодо захисту своєї Батьківщини і достойно ніс звання Воїна. Євангельська заповідь говорить: “Нема більшої любові, чим покласти життя своє за друзів своїх”. Воїн Юрій поклав своє життя за мирне існування людей та нашу Державу. Хай Господь упокоїть його душу серед праведних…». У цей день владика і священики також підтримали у горі родину убієнного, зокрема і священика ієрея Володимира Колесника (рідного брата Юрія), котрий є настоятелем Свято-Петро-Павлівського храму Сарненської єпархії Української Православної Церкви смт Клесів. Владика взяв отця Володимира за руку і промовив: «Я висвятив Вас і ввірив Вам парафію. Сьогодні Вас, отче Володимире, поважають і люблять прихожани. Тепер на Вас лягає відповідальність за батьків, бо у них залишився один син, окрім доньок. Ви маєте дбати про батька і матір, маєте молитися за упокій душі брата».
А потім краплями дощу і жовтим листям клена плакала Дубровиця за поминальною процесією, що рухалася по Воробинській. На коліна перед полеглим стали працівники «Ощадбанку» та пошти, підприємці і продавці, службовці та пенсіонери, фахівці з музичної школи та священик, отець Данило, ще багато інших людей зустрічали Юрія Колесника навколішки, бо відчули в той момент тягар свого боргу перед Героєм і стрімкий біль у душі.
Прощання на міському цвинтарі було надзвичайно важким, бо у землю опускали тіло зовсім юного хлопця, який не встиг стати чоловіком і батьком. Весільний коровай і весільна квітка мали бути поруч з Юрієм на зовсім іншій, щасливій, а не трагічній церемонії.
Дуже важко було казати прощальні слова всім, хто говорив про нашого Солдатика. Важко, бо несправедливість нашого буття краяла серце. Дуже зворушливо сказали про Юрія Колесника голова райдержадміністрації Микола Петрушко, міський голова Богдан Микульський, капелан Олег Заболотний, брат загиблого Володимир та тітка Олена. Священнослужитель, який дарує духовний хліб нашим бійцям, капелан 28-ої бригади Олег Заболотний попросив передати дубровичанам такі слова:
– Слава Ісусу Христу! Дорогі мої брати і сестри! Жителі Дубровиці! Висловлюю всім вам свої щирі співчуття з приводу непоправної втрати ще одного героя українського народу, який віддав свою душу за незалежність нашої Неньки-України.
Я вражений християнською любов’ю до свого ближнього тих, хто від маленького до дорослого провів в останню дорогу нашого героя – раба Божого Юрія. Я пересвідчився, що у рідному місті багато людей вшанували полеглого воїна. Недаремно Юрій віддав своє життя.
Ви – приклад християнської любові до свого ближнього та всієї України. Всім вам бажаю миру, здоров’я, злагоди, любові, терпіння, Божого благословення на довгії і многії роки життя.
Ннхай Господь упокоїть душу раба Божого Юрія в місці світлім, у місті квітучім на лоні Авраама.
Прости нас усіх, Героє…
Любов КЛІМЧУК
У Дубровицькому ліцеї сьогодні відкрили пам’ятну дошку 23-річному Герою Юрію Колеснику, який загинув 23 жовтня біля Волновахи. З жовтня 2013 року солдат служив в 80-ій АЕРМБ і брав участь у виведенні українських бійців з “Іловайського котла”. Потім він перевівся в бойову частину “південного напрямку”, де виконував бойові завдання у Луганській і Донецькій областях. У листопаді 2015 р. Юрій Колесник отримав нагороду Міноборони “Захиснику України”. Солдат Колесник проводив розвідку місцевості для запобігання підходу ДРГ в районі селища Богданівка Донецької області. Встановлюючи сигнальні ракети для безпеки поста, він підірвався на невідомому мінно-вибуховому пристрої ворога. Ось знову ком у горлі і знову серце так щемить…
Я пригадала все: як його ховали, як несли у труні молодого хлопця в зеленому солдатському кашкеті, як відспівувало Героя в Свято-Миколаївській церкві духовенство району на чолі з владикою Анатолієм, які приїхали підтримати брата-священика і всю родину. 20 настоятелів храмів району тоді було на панахиді.
Він однокласник мого сина. Він дитина. Так болить це розуміння дійсності.
ВІН ДИТИНА. НІ, ВІН ГЕРОЙ, ВІН – ЗАХИСНИК
Сьогодні розговорилися з мамою Валентиною Василівною. Запитую у неї: “А чи сниться син…?”. – Сниться, – каже вона, – часто. Сниться мені, сестрі, брату. Каже, що добре йому там, хоча тіло все болить, бо все понівечене…”.
– А дівчину хоч мав? “Не встиг, – каже мама тужливо, – а коли ж міг закохатися? Навчання і відразу війна”… А такий він вродливий цей хлопець, уявляю скільки портретів коханій намалював би, бо ж гарно малював. Знаю, що він найменшенький у батьків, був улюбленцем родини… Важко мені писати. Я тоді від похорон захисника України відходила довго. Якось після того, як втратила сонце, коли маму поховала, накрила мене як хмара, смерть цього синочка України. Був студентом військової академії і міг би дослужитися до генерала, якби її закінчив. Він кинув навчання, як і його друзі, і на війну пішов. Його батько – Олександр Володимирович – на лінійці звертається до хлопців: “Займайтеся спортом, не майте шкідливих звичок. От мій син під Щастям повністю обгорів, але залишився жити, бо був фізично витривалим… Він не міг бути вдома, як війна йшла. Він сам багатьох побратимів поховав і серце сина краялося… Будьте сильними, діти. Проживіть яскраве життя за себе і за нашого синочка…”.
Отець Сергій освятив пам’ятну дошку, люди запалили свічки, помолилися… Плакала мати, вчителі, дівчата. Він зустрічатиме учнів тепер поглядом. Цей симпатичний хлопець, який не мав коханої, але дуже любив Україну. Зворушені лінійкою, спасибі дирекції закладу і учням, що так сьогодні дали нам відчути хід історії, так нагадали про сенс сьогоднішнього дня. У закладі, на третьому поверсі, гарно вшановано Небесну Сотню і наших полеглих Героїв з Дубровиччини.
20 лютого 2018 року, Любов Клімчук.
І зима не зима
і війна не війна
Назбирала смертей
як зерна на жнива
Натрусила нам сліз
мов травневим дощем
Для війни це каприз
І вона хоче ще
І відважні доньки
і найкращі з синів
Від’їжджають на Схід
у обійми війни
У обіймах зими
там де грім канонад
Кожен іншому ворог
кожен кожному брат
І війна не війна
закінчились слова
І країна німа
та жива ще, жива!
АНАТОЛІЙ ХРОМОВ
Сестра Юрка, Феодосія, сьогодні сказала мені, що він хотів мати нашу “свободівську” куртку. Ми виконаємо бажання побратима! Ще Феодосія сказала, що я був для нього авторитетом… Від цих слів у мене навернулися сльози…
Військовий капелан у прощальній промові казав, що Юрко загинув за Україну, за нас із вами, за прапори, якими він зараз вкритий (жовто-блакитний і червоно-чорний), що він був справжнім бандерівцем: сміливим, безстрашним відчайдухом…
Список публікацій
Клімчук Л. Нема більшої любові, ніж покласти життя своє за друзів своїх / Л. Клімчук // Дубровицький вісник. – 2017. – № 4(44/1177) /3 листоп./. – С. 2
У зоні АТО загинув дубровичанин // Моя земля – моє Полісся
“А як він малював…” – друзі про загиблого Героя з Рівненщини // ОГО
Із загиблим під Волновахою воїном Юрієм Колесником попрощаються завтра в Дубровиці на Рівненщині. ФОТО // Цензор.НЕТ
Дубровиччина знову у жалобі // Дубровицька районна державна адміністрація
На Рівненщині оголосили жалобу через 23-річного земляка, який загинув у зоні АТО // Рress-центр
Колесник Юрій Олександрович // Дубровицька централізована публічно-шкільна бібліотека
Колесник Юрій Олександрович // Книга пам’яті загиблих