Валентин народився 1 лютого 2005 року в селі с.Верба Дубенського району. Зростав як дитина, позбавлена батьківського піклування, під державною опікою. Він з раннього дитинства жив у сиротинці. З трирічного віку Валентин проживав у прийомній сім’ї. Там познайомився з Андрієм, з яким жив до 15-річного віку.
Мріяв про власну родину. Після навчання в коледжі поїхав на роботу у Польщу, звідки повернувся, щоб воювати.
Півроку тому 19-річний юнак прийняв непохитне рішення захищати Україну і, добровільно уклавши контракт, долучився до лав стрілецької роти. Валентин був стрільцем-помічником гранатометника третього стрілецького відділення другого стрілецького взводу 1-ї стрілецької роти.
Він загинув 12 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новодарівка Пологівського району Запорізької області.
Декілька місяців солдат провів на передовій. Загинув 12 квітня 2025 року поблизу н.п. Новодарівка Пологівського району Запорізької області під час виконання бойового завдання.
Незадовго до загибелі Валентин приїжджав у відпустку в Дубно до близьких людей та відвідав Мирогощанський фаховий аграрний коледж – заклад, де він навчався.
Поховали Валентина Лукіна на Алеї слави, що на кладовищі по вулиці Семидубський. 18 квітня у Дубні оголосили Днем жалоби.
Публікації про Лукіна С.
У Дубні провели в останню дорогу Героя Валентина Лукіна
8 квітня на майдані Незалежності у Дубні попрощалися з 20-річним Валентином Лукіним. Прихиливши коліна та схиливши голови в глибокій скорботі, з пошаною та усіма військовими почестями Дубенська громада зустріла полеглого Героя. Поминальну панахиду відслужили священники Дубенського благочиння Православної Церкви України на чолі з благочинним о. Василем Лозинським.
Спогадами про перебування Валентина в Інтернаті поділилася сусідка Софія
“Мама Валентина жила біля мене хата з хатою, але вона була дуже хвора, їй було важко його глядіти, тому його забрали від неї. Він мені найбільше запам’ятався, коли його забрали в дитячий будинок, а я туди їздила, бо в школі працювала. Він був таке миле гарне дитятко. Всі діти до мене біжать: “мама”, “мама”, і він вийшов: “мама”, “мама”. Я його аж на руки взяла, і кажу: “але гарна дівчинка”. А вихователька каже — “це ж з Верби Валентин”. А я кажу: “ой, це ж мій сусід, я його не впізнала”.
“Він не просто був другом. Він став мені справжнім братом. Валік був дуже добрим хлопцем. Він коли щось мав, навіть гроші, то завжди ділився. Після того, як нас розділили, ми спілкувалися. Я його питав, як він, він казав, що все добре, ніколи не жалівся, завжди казав, що все добре”, — пригадав Андрій.
Валентин Лукін навчався у Мирогощанському фаховому аграрному коледжі. З того часу прихисток йому давала жителька Дубна Анна. Вона розповіла, що допомогла віднайти біологічних рідних хлопця, зокрема сестру по матері — Юлію. До сім’ї Анни хлопець приїжджав у вільний час та на канікули.
Ми з дітками подумали, що йому треба щира дружба. А діти взагалі домовилися, що він їм буде братом, а вони йому брат і сестра. І вони дружили. Він страждав від того, що у нього не було мами. Я хотіла її замінити, я хотіла цій дитині дати тепло. Чи в мене вийшло? Не знаю. Може й вийшло”, — поділилася Анна.
Спогадами про Валентина поділилася дочка Анни — Вікторія-Елізабет:
“Перший раз, коли його побачила, він мені сподобався, як брат. Я його запитала, чи хочеш стати моїм братом. Він сказав — так. Дуже запам’яталася остання зустріч з ним. Він мені сказав — Віка, давай тебе підвезу до школи і покажу, що я твій брат. Він мене привіз, ми пішли в їдальню. Продавчиня питала — це твій хлопець? А він каже — ні, я її брат… і купив мені булку”.
Після навчання Валентин Лукін поїхав за кордон, звідки повернувся і добровільно минулоріч підписав контракт зі ЗСУ. Був стрільцем-помічником гранатометника.
“З Польщі він повернувся на війну. Як він мені сказав, що не міг дивитися, як там ходять чоловіки, а тут гинуть діти. Він запам’ятався найсвітлішим, найдобрішим і найщирішим. Останнє, що від нього чула, що він після повернення хотів одружитися. Планував поїхати в село на Млинівщині, де зростав, до дівчини, яку дуже любить з дитинства. Здається, Евеліна її звати. Казав, що хоче з нею одружитися і мати багато дітей”, — пригадала Анна.
Волонтерка Ольга Кузнєцова знала Валентина Лукіна з його студентських років. У лютому возили йому на фронт автомобіль:
“Важко було описати його радість, його емоції, адже він все життя був кимось гонимий, був завжди в пошуках чогось… А тут приїхали волонтери, пригнали йому автомобіль — він був щасливий, стояв гордий перед своїми побратимами, що він в цьому світі не один… Це щира, добра, неймовірно хороша дитина”.
Валентин дуже мріяв про будинок та сім’ю:
“Він навіть їздив домовлявся, щоб дати завдаток за будинок і казав, що обов’язково, коли отримає певну суму за те, що він молодим пішов на фронт по державній програмі, то обов’язково приїде і викупить цей будинок. Дуже хотів мати свою дитину і дати їй щасливе життя. Вийшло так, що сам дитиною лишився, не ставши батьком. Лише коханим… і неймовірно добрим і мужнім хлопцем”.
Список публікацій
“Був сиротою, мріяв про свою сім’ю”: на Рівненщині попрощалися з 20-річним солдатом Валентином Лукіним // Суспільне.Рівне
У Дубні провели в останню дорогу Героя Валентина Лукін // Дубенська районна державна адміністрація
У Дубні провели в останню дорогу Героя Валентина Лукіна // Дуденська міська рада
Навіки 20… Дубенщина в останню дорогу провела Воїна-Героя Валентина Лукіна //Теза.TV