Мельник Іван Іванович народився 3 квітня 1974 року в селі Війниця Млинівського району. Мати-Мельник Галина Петрівна, 1948 року народження, пенсіонерка, все трудове життя працювала бухгалтером у місцевому колгоспі. Батько – Мельник Іван Юхимович, 1948 року народження, працював вчителем Соснівської гімназії. У 1976 році сім’я переїхала в село Совпа Березнівського району. 1980 року Іван пішов у перший клас Соснівської гімназії, яку закінчив в 1991 році. Хлопець зростав у багатодітній сім’ї, мав три брата та дві сестри.
1992 року був призваний в ряди Збройних сил України, де служив до 1994 року. При проходженні служби був нагороджений грамотою за сумлінне виконання військових обов’язків та здобутки в бойовій підготовці. Служив у Кам’янець-Подільській військовій частині.
З 1994 до 2008 року працював водієм обласного департаменту житлового господарства.
10 березня 2015 року за наказом Березнівського військомату призваний на військову службу для участі в бойових діях АТО. Служив на 29-му блокпосту в Луганській області на Бухмутській трасі. Мав звання старшого сержанта, командував відділенням. Під час служби в АТО був нагороджений орденом та медаллю за оборону рідної держави. Відділення, яким командував старший сержант Мельник, виявляло і знешкоджувало диверсійні групи сепаратистів. Підлеглі ст. сержанта Мельника завжди з повагою ставилися до нього.
Помер 14 березня 2016 року під час несення військової служби в зоні АТО. Похований в с. Совпа
Публікації про Мельника І. І.
Його світла душа, мов голуб, злетіла в небеса
Минулої середи глибокий сум і біль великої втрати ятрили серця жителів Великої Совпи та всіх, хто прибув у це село, щоб провести в останню путь полеглого під час військової служби в АТО старшого сержанта, командира відділення Івана Івановича МЕЛЬНИКА.
Щоб пошанувати пам’ять покійного, приїхали перший заступник голови РДА В. Ф. Партак, заступник голови райради Л. П. Пилипчук, районний військовий комісар полковник С. В. Антонюк, його колеги. До речі, районна влада та керівництво райвійськкомату чимало зробили для організації та проведення похорону героя АТО.
У рідній хаті в траурній купелі вінків та квітів – труна з полеглим. Важко було дивитись на згорьованих батьків покійного – Галину Петрівну та Івана Юхимовича, братів і сестер, його дітей, усіх рідних та близьких, які прийшли востаннє попрощатися з дорогою людиною.
Після молитви, яку здійснив благочинний Березнівського благочиння УПЦ КП отець Мирослав разом з іншими священиками УПЦ Київського патріархату колишні воїни АТО понесли труну із загиблим героєм до спеціального автомобіля. Похоронний кортеж попрямував у Соснове, де відбулася похоронна відправа у Свято-Михайлівському храмі УПЦ КП.
У Сосновому вразило велелюддя на площі побіля церкви. Сотні жителів селища і навколишніх сіл прийшли провести в останню земну дорогу відважного воїна і земляка І. Мельника. Серед них чимало бійців АТО. В їхніх руках – вінки та квіти пам’яті.
У переповненому Свято-Михайлівському храмі службу провів благочинний протоієрей Мирослав Синиця, якому допомагали майже двадцять священиків Березнівського та Костопільського благочинь УПЦ КП. Супроводжував обряд хор Березнівського Свято-Покровського храму.
Без суму не можна було дивитися, як під час прощання припадали до грудей рідної кровинки батьки покійного і в якій шані, змахуючи з очей гіркі сльози, схиляли голови перед його прахом рідні, близькі, знайомі, друзі та побратими по зброї в АТО.
Потім знову похоронна колона автомобілів та автобусів прямує у Велику Совпу. Тут з центру села сотні людей йдуть на місцеве кладовище. Попереду похоронної процесії несуть хрест, хоругви та Державний прапор України, а діти покійного воїна – син Дмитро та донька Юлія – бережно тримають його портрет та військові відзнаки. Глибоко символічно, що труну з тілом І. Мельника чималий шлях несли на руках воїни АТО з багатьох населених пунктів району.
У весняне піднебесся зринають траурні мелодії, які виконує духовий оркестр районного будинку культури.
Важким було останнє прощання із загиблим воїном для його батьків, братів, сестер, дітей і всіх присутніх на кладовищі. Під час його поховання, як належить, прозвучав Державний гімн України та потрійний салют, який здійснили бійці почесної варти.
У цей час у блакитному піднебессі понад місцем поховання кружляв білий голуб. І здалося, що це світла душа покійного споглядала на те, як земляки достойно провели його в останню путь, щиро вшанували пам’ять полеглого захисника матері -України.
Павло Рачок
Спогади
З великою любов’ю і вдячністю за радість.
Іван… Йванко… Ванька… Це все наш Іван Іванович Мельник. Смаглявий, великі-великі очі, посмішка «чеширського кота»…
Він навіть посміхався на ложі вічного покою… Не віриться… Голова розуміє, очі бачили, проте серце не йме віри, що не буде приходити на зустрічі випускників, не буде танцювати з однокласниками, не буде голосно сміятися…
Іван в школі грав на всіх духових музичних інструментах, створив класний духовний ансамбль. Як вони грали! Наші віртуози! А в Івана грали і очі, і ноги, і все тіло танцювало, аж підстрибував. Де він виринав, там лунали сміх, гомін… Він не ходив, він пританцьовував. Я не бачила смутку в його очах, він сприймав усі випробування в житті, як уроки, як Поліанна Елеонор Портер. Він радів кожному дневі, кожній миті. Радів, що живе!…І дарував свою радість всім.
Іван… Йванко… Ванька… Наш Ванька веселий, радісний, усміхнений, галасливий… А Іван Іванович Мельник лежить біля підніжжя гори сільського кладовища. Навколо розкинувся великий луг, далі ліс, а над ним – безмежне синє небо, як його погляд. Піднімаєш голову і бачиш великі-великі очі і посмішку добру, щиру посмішку нашого Івана.
Тетяна Антонюк, класний керівник
Земний уклін тобі, синочку.
Мій син, Мельник Іван Іванович, з раннього дитинства був слухняним і відповідальним. Зростав він у багатодітній сім’ї, був найстаршим. Я з молодих років працювала, аби принести в хату якусь копійку. Дитячого садочка на території Хмелівської сільської ради у той час не було. Діти залишалися вдома, отож Іванку часто доводилось доглядати менших братів і сестер.
Із задоволенням синочок пішов у перший клас, вчився непогано. Саме в школі йому прищепили любов до професії тракториста. Після закінчення, 28 червня 1998 року, разом з атестатом одержав посвідчення тракториста-машиніста ІІІ-класу. Враховуючи бажання Івана, військкомат направив його на курси водіїв у Березнівську школу водіїв. Вчився із задоволенням, це була його улюблена справа. 8 червня 1992 року вручили повістку для проходження строкової служби в армії. Служив в Кам’янець-Подільську.
Ванька, Іванко, синочок – так часто називали ми його – був добрим, роботящим.
Після армії працював у Рівному водієм. Там отримав житло. А коли зустрів свою суджену, попросив у мене благословення. Одружився, мав сина Дмитра і доньку Юлю. Колеги по роботі говорили про нього добрі слова, не лише як про хорошого спеціаліста, але як про добру і чесну людину.
І, як би не був зайнятий Іван, він завжди знаходив час, аби допомогти вдома по господарству. Косив сіно, пізніше нагромаджував копиці, заготовляв на зиму дрова. Одним словом – був справжнім господарем.
Поважав і любив Іван своїх бабусю Варвару та дідуся Юхима, завжди допомагав їм.
Не ховався й не втікав, коли вручили повістку. Сказав – я найстарший, тому й піду на службу. Менші брати нехай будуть вдома.
Спочатку навчання на Яворівську полігоні. Склалися перші враження про нелегку службу воїна, але пам’ятав народну приказку «важко в навчанні, легко в бою». 23 квітня 2016 року прибув в зону бойових дій на 29-й блокпост, там прослужив до останнього дня свого життя. За службу отримав нагороди.
14 березня 2016 року невблаганна смерть забрала мого сина Іванка.
Коли отримали сумну звістку, підкосилися ноги, здавалося обрушилося небо, серце вилітало з грудей. Та вже нічого не можна було вдіяти. Дізнавшись про смерть мого синочка, жителі навколишніх сіл – Совпи, Хмелівки, Великих Селищ, Соснівки – прийшли віддати йому останню шану, вклонитися і провести в останню путь.
Земний уклін тобі синочку, царство небесне і вічний спокій. А в моєму серці Ти житимеш вічно, допоки воно буде битися в моїх грудях.
Мельник Галина Петрівна
Івану Мельнику присвячується…
Слава Україні! Слава герою!
Що пішов хоробро, з мужністю до бою.
З вірою у серці, що в очах іскрилась
Він за Батьківщину віддав всі сили.
Із патріотизмом землю захищати
Проводжали рідні. Не вернувсь до хати.
З тугою шуміли сосни при дорозі,
І поля квітучі, стоячи в тривозі,
У жалю зустріли воїна-бійця.
Сумно хлюпотала вода з джерельця.
Буде пам’ять жити серед поколінь
Що за рідну землю поліг її син…
Наталія Бондар
Вшанували героя
Минулого четверга на фасаді Соснівського НВК «Гімназія – ЗОШ І ст.» було відкрито меморіальну дошку на вшанування пам’яті загиблого учасника АТО Івана Мельника.
На просторому, залитому осіннім сонцем подвір’ї вишикувалися гімназисти, сюди прибули батьки героя, його побратими, керівники району. Представники органів виконавчої влади та місцевого самоврядування поклали квіти на могили полеглих учасників бойових дій в зоні АТО.
Надія Ярмолюк
Мамо, не плач, я вернуся весною…
У той березневий день, позначений числом 13, приблизно о четвертій годині по полудні Іван Мельник зателефонував з охопленої вогнем Луганщини мамі, щоб заспокоїти її зболене серце. «Не хвилюйтеся – бринів радісно його голос, – я вже відслужив своє, ось-ось маю повернутися і ми знову будемо разом, втішатимемося життям». А о сьомій, коли вечірні сутінки лягали на ліси й поля, його душа уже прямувала в небесну височінь, щоб звідти востаннє глянути на рідну землю, Україну, батьківську оселю, на все, що любив і захищав, і полинути у вічність.
А у сонячний, хоч і вітряний жовтневий день, також позначений числом 13, на території Соснівського НВК «Гімназія – ЗОШ І ст.» зібралися вчителі, гімназисти, їхні батьки, родина героя з нагоди увічнення пам’яті колишнього учня Івана Мельника шляхом відкриття на фасаді навчального закладу меморіальної дошки з викарбуваним на ній портретом та ім’ям героя.
На запрошення дирекції НВК сюди прибули Іванові батьки Галина Петрівна та Іван Юхимович Мельники, учасники АТО, його побратими, друзі, колишні однокласники, а також виконуючий обов’язки голови районної державної адміністрації В. Ф. Партак, голова районної ради Л. І. Каменчук , заступник голови РДА А. В. Гудько, депутат обласної ради Т. Д. Воронко, інші офіційні особи, представники засобів масової інформації. Захід проходив у супроводі духового оркестру Березнівської ЗОШ № 2.
Сценарій заходу вшанування героя і увічнення його пам’яті зворушив усіх присутніх. Бо ніщо так не об’єднує людей, як біда. А сьогодні вона на всіх одна – війна. І наше найзаповітніше спільне бажання, аби вона скоріше закінчилася. Але війна, на жаль, триває. І наші хлопці, вірні сини України, беруть до рук зброю і йдуть захищати її. Ці слова ведучих Марини Гуменюк і Лілії Мельник болем озвались у серці кожного з присутніх. Адже воєн без смертей не буває. Проте кожна мати, відправляючи сина у зону бойових дій, все ж сподівається, що її дім оминає лихо. Не оминуло…
Ведучі коротко розповіли про життя Івана Мельника, такого турботливого, товариського, веселого, відповідального та серйозного водночас. Він радів, що живе, і дарував свою радість усім, хто був поруч. І віддав за нас з вами своє життя.
Як шкода тих, кого забрали небеса,
Кого війна в безсмертя записала.
Хай згасла свічка. Але пам’ять не згаса,
Бо нас життям вони від смерті захищали.
Вони по-різному проходили свій шлях.
Хтось був вже батьком. Хтось чекав дитину.
Та от війна міцний, залізний цвях
Так несподівано забила в домовину.
Право відкрити меморіальну дошку організатори заходу надали другові Івана, учаснику АТО Віктору Галичу, а право освятити її – настоятелю місцевого Свято-Миколаївського храму УПЦ Київського патріархату отцю Леоніду.
Неможливо було стримати сліз у той час, коли про свого сина-героя розповідала його мама Галина Петрівна Мельник. Вона намагалася знайти такі слова, які переконали б учнівську молодь у тому, що саме такі, як Іван, дають іншим можливість вчитися і жити, любити, з надією і вірою дивитись у майбутнє.
Від щирої душі до присутніх промовляли Віктор Партак, Леонід Каменчук, Тетяна Воронко, Віктор Галич, гімназистка-одинадцятикласниця Надія Лашта. До меморіальної дошки лягли осінні квіти: білі, жовтні, блакитні хризантеми. Хоч біль і скорбота залишилися в серцях присутніх, але їх окрилило і почуття гордості, твердої впевненості в тому що нас – не зламати.
Бо хоч страшенно важко у цей час,
Коли на нашу землю зазіхають,
Герої, ми не забудем вас,
Тому, що в нас герої не вмирають!
Того ж дня керівники району, учасники АТО поклали квіти на могилу Івана Мельника та інших героїв.
Надія Ярмолюк
Список публікацій
Рівненщина втратила в зоні АТО одразу двох захисникків // Рівне-Ракурс. – Рівне, 2016. – №10 (17 берез.). – С. 6
Анотація: У зоні АТО померли військові 41-річний Іван Мельник із села Совпа Березнівського району та Руслан Клименко 1978 року народження з смт Рокитне
Струс М. Після тривалої тиші на Рівненщині знову прийшли сумні звістки з фронту / М. Струс // Волинь : обласний народний часопис. – Рівне, 2016. – №12 (25 берез.). – С. 2
Анотація: Про загиблих воїнів АТО – жителя села Совпа Березнівського району Івана Мельника, рокитнівчанина Руслана Клименко та мешканця Здолбунівщини Петра Єрошевича
Рачок П. Його світла душа, мов голуб, злетіла в небеса / П. Рачок // Надслучанський вісник : громадсько-політична газета. – 2016. – N 22 (22 берез.). – С. 2.
Ярмолюк Н. Вшанували героя / Н. Ярмолюк // Надслучанський вісник : громадсько-політична газета. – 2016. – N 79 (18 жовт.). – С. 1
Ярмолюк Н. Мамо, не плач, я вернуся весною… / Н. Ярмолюк // Надслучанський вісник : громадсько-політична газета. – 2016. – N 80 (21 жовт.). – С. 2
АТО забрала життя ще двох рівненчан // Рівне 1 : телеканал
Рівненщина втратила в зоні АТО одразу двох захисників // Рівненська обласна державна адміністрація
Двоє мешканців Рівненщини померли в АТО // РадіоТрек
На Березнівщині відкрили меморіальну дошку учаснику АТО [ Відеорепортаж ] // ТРК Березне
На Березнівщині відкрили меморіальну дошку герою АТО // Березнівська районна рада : офіційний сайт
На Березнівщині відкрили меморіальну дошку герою АТО // Березнівська районна державна адміністрація : офіційний сайт
На Березнівщині відкрили меморіальну дошку герою АТО // 0362 ua : сайт міста Рівне
Мельник Іван Іванович // Книга пам’яті загиблих