Народився Сергій Баранов-Орел 28 грудня 1983 року в смт. Клесів. Закінчив Клесівську ЗОШ І-ІІІ ступенів. Після закінчення школи був призваний до лав Збройних сил України. Після строкової служби в армії пішов працювати на завод Клесівського кар’єроуправління.
На початку серпня 2014 року із цього ж заводу був призваний до 79 Миколаївської окремої аеромобільної бригади сухопутних військ Збройних Сил України та призначений в команду 4673 рядовим солдатом.
Звідти був відправлений у Донецький аеропорт. Сергій був одним із «кіборгів» – саме так почали називати захисників аеропорту, за їх стійкість і незламність.
8 листопада 2014 року військовий загинув під час обстрілу в аеропорту Донецька. 12 листопада 2014 року, щоб провести бійця в останню путь, вийшло все селище.
Після панахиди в соборі, вояка поховали на кладовищі смт. Клесів поряд із батьком.

Вдома лишились мама, дружина та двоє маленьких дітей.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (4.12.2014, посмертно)

 

Публікації про Баранова-Орла С. А.
Упокой, Господи, душу невинно убієнного…

Не минуло й три місяці, як поховали двадцятилітнього бійця з села Карасин Ярослава Куришка, котрий загинув у боях під Донецьком. Юнак був стрілком 30 окремої механізованої бригади із Новоград-Волинського, де служив контрактником з 2013 року. І ось вдруге минулого тижня Сарненщина ховала земляка, клесівця, якого смертельно поранили під час проведення антитерористичної операції на сході держави. Сергій Баранов-Орел загинув, захищаючи Донецький аеропорт, розповіла військовий обліковець Клесівської селищної ради Валентина Кухарчук.

Молодий чоловік у мирний час працював у Клесівському кар’єроуправлінні. Саме звідти 2 серпня цьогоріч Сарненський райвійськкомат мобілізував його на службу в 79 Миколаївську окрему аеромобільну бригаду Сухопутних військ Збройних сил України. Згідно з Указом Президента України від 21 липня 2014 року № 607 «Про часткову мобілізацію» Сергія направили в команду 4673. Адже юнаком відбував строкову службу у військових частинах А-3026, А-2639, що належать до Північного територіального управління військової служби правопорядку, де освоїв фах стрільця та гранатометника. Саме в таких спеціалістах під час третьої хвилі мобілізації була велика необхідність. А в складі 79 бригади ще й став снайпером.

8 листопада під час обстрілу бойовиків у Донецькому аеропорту воїна не стало. За розповідями однополчан, отримавши поранення, самостійно перев’язав ногу й не залишив побратимів і бойову позицію. Якби ж Сергію вчасно надали кваліфіковану медичну допомогу. Якби… Його однокласники, очікуючи, коли тіло Героя доставлять на малу батьківщину, ставили свічечки по дорозі на кладовище, а в день похорон учителі та учні місцевих закладів освіти, жителі населеного пункту від його домівки, де проживав із єдиною ненькою, організували живий коридор із квітів.

Сергій Баранов-Орел декілька років тому втратив батька. На одній вулиці мешкали його дідусь, учасник Великої Вітчизняної війни, і бабуся, яка все життя трудилася медичною сестрою. Чи думали вони колись, що хоронитимуть свого годувальника, єдиного онука? Це важко сприйняти не лише душею, а й розумом. Вони так гордилися ним, а той клятий постріл ворога всім перевернув життя. Хто знав, що додому Сергій повернеться не для святкування перемоги, а в труні.

Коли болить душа – страшна, пекельна мука, і вгамувати той біль не зможе ніхто. Я розумію горе матері, яка втратила сина, й не доведи, Боже, щоб плакали сивочолі чоловіки, які пережили своїх онуків. У них одне запитання: «За що?» Справжнього сина України проводжали в останню путь тисячі мешканців селища й населених пунктів району. За особливу мужність і відвагу вояків з Донецького аеропорту, серед яких був Сергій Баранов-Орел зі своїми побратимами, назвали «кіборгами».

З благословіння керуючого єпархією, високопреосвященнішого Анатолія, митрополита Сарненського і Поліського, благочинний Сарненського благочиння протоієрей Олександр Кокора у співслужінні духовенства єпархії очолив чин відспівування загиблого воїна. Заупокійне Богослужіння відбулося у Свято-Благовіщенському храмі Клесова. Схиливши голови, стояли рідні, однокласники, ті, хто трудився поруч із Сергієм, односельці, військовослужбовці. Усіх поєднала біда, втрата рідними сина, котрий, виконуючи наказ і священний обов’язок, захищав Україну та рідну домівку.

Під вигуки «Слава Україні! Героям Слава!» бійця поховали на місцевому кладовищі.

Упокой, Господи, душу убієнного раба Твого Сергія! Хай сльози по тобі стануть квітами на землі, за яку боровся, сонце осяє луги, сади й безкраї простори ланів. Хай буде майбутнє в тих, хто живе тут сьогодні. Ти ж віддав найцінніше, що мав…

Марія Кузьмич

За хоробрість і любов до України

У свято Миколая-чудотворця в  Клесівській селищній раді відбулася подія, що змусила всіх і присутніх на ній замислитися про  життя, сьогодення, війну, що  поруч. Й оцінити, як добре, що живемо під мирним небом, і як страшно, коли державні відзнаки  вручають рідним захисників  посмертно.

Гордість і біль переповняли серця, адже нагороджували учас­ників АТО і волонтерів. На жаль, і посмертно. За особисті мужність і героїзм, вагомий внесок у захист суверенітету й територіальної цілісності України медаллю Ради національної безпеки й оборони України «За оборону аеропорту» відзначений Сергій Баранов-Орел, який загинув у листопаді 2014 року під час обстрілу бойовиками Донецького литовища. Цю почесну відзнаку у зворушливій атмос­фері отримала мама героя. Подяку від Патріарха Філарета отри­мав учасник АТО Богдан Онопрійчук. Удостоїли нагород і волон­терів: Ярослава Білоцерковця, Андрія Тарасюка, Василя Поліщука. Внесок цих людей у збереження цілісності України неоціненний. Пам’ять загиблих героїв вшанували хвилиною мовчання.

Прийшли на захід жителі Клесівської об’єднаної територіальної громади, представник ГО «Спілка учасників АТО та захисників Вітчизни» Андрій Пригарський, військовий комісар Олександр Федорук, настоятель Свято-Покровського храму Київського патріар­хату м. Сарни отець Андрій, які подякували нагородженим за сум­лінне виконання військового обов’язку, волонтерську діяльність, привітали зі святом Миколая. Також заступник селищного голови Тетяна Коханевич зі сльозами на очах подякувала відзначеним співвітчизникам і від імені очільника об’єднаної громади Василя Гриника, який безпосередньо обороняв Донецький аеропорт. По­бажала, щоб ніколи більше не доводилося вручати відзнаки по­смертно землякам, які захищають Вітчизну, і щоб врешті-решт на­став мир, а свята для всіх були щасливими.

Ольга Лотоцька

Фото Василя Сосюка.

 

Пам’ятати героя

На фасаді Клесівської ЗОШ в пам’ять про нього вставлено меморіальну дошку. Клесівець Сергій Баранов-Орел загинув під час проведення антитерористичної операції на сході держави, захищаючи донецький аеропорт. 28 грудня йому виповнилося б 32 роки. Саме цього дня на території Клесівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів-ліцею зібралися жителі населеного

пункту, учнівська юнь та наставники на відкриття меморіальної дош­ки на пам’ять про загиблого односельця. У заході взяли участь заступник голови райдержадміністрації Руслан Серпенінов, в.о. військового комісара Сарненського військового комісаріату Петро Луцишин, клесівський селищний голова Віктор Буйний.

Говорили про патріота Сергія Баранова-Орла як захисника ідеалів честі й правди, майбутнього нашої держави й українців. Пам’ять про мужнього героя з Клесова назавжди залишиться в наших серцях, він буде прикладом героїзму для майбутніх захисників -нинішніх школярів Сарненщини, а подвиг вихованця місцево­го закладу освіти не був марним.

Задушевні щирі слова на адресу свого учня сказали класний керівник Сер­гія Надія Абрамчук і Галина Сав­чук, яка не один рік очолювала на­вчальний заклад. Вони зазначили, що школа пишається своїм героєм-захисником.

Хвилиною мовчання присутні віддали шану загиблому воїнові. Мама героя, Ок­сана Володимирівна, зняла тканину з дош­ки, яку освятив настоятель Свято-Благовіщенського собору отець Роман. Школярі поклали до неї квіти. За місцевим звичаєм Оксана Володимирівна роздала дітям солодощі.

Марія Кузьмич

 

Бабуні

Бабуню ти моя рідна,
Пробач, коли тебе образив,
Але ти знаєш – я люблю тебе і діда.
Шкодую, що не я
Вас буду доглядати,
Пішов із вашої я хати
І навіть друзям не сказав,
Щоб вам могли допомагати.
Бо тут мені ще треба воювати,
Донбас і землю захищати.
І в снах не можу прилітати,
Господь покликав у дорогу,
Ти знаєш, я молюся Богу,
Щоб мир здобуть і перемогу.

Моїй неньці

Сьогодні, мамо, не буди,
Я їду від тебе назавжди.
Тобі не буду я казати,
Щоб ти ще мирно могла спати.
Прошу тебе: бабуні не кажи,
Діду проблему розв’яжи.
Мої рідненькі, я вас покину,
Скоріше всього я загину.
Але пойміть, мої рідненькі,
Моя ти одинока ненько,
Україна у вогні горить,
Хіба спокійно можу жить?
Там ворог нашу землю палить,
І смерч по мирних дітях смалить,
А я, ти знаєш, так люблю
Мою країну і сім’ю.
Я так люблю усю родину
І ту малесеньку дитину,
Що серце й душу мені гріла
Та говорити ще не вміла.
Я всіх покинув і пішов
У Богом суджену дорогу,
Щоб мир здобути й перемогу.
Не думай, мамо, я не вмер,
То вмерло тіло – не душа,
Стою на варті і тепер,
І довго буду ще стояти,
Поки Москва буде стріляти
По мирній тій селянській хаті.
Нам Бог велів бути солдатом,
Щоб тую хату захищати.

Сергій Баранов – Орел,
смт. Клесів

А що ми знаємо про них? 

Ми думаємо, що цінуємо подвиг тих, хто вже поклав чи готовий віддати життя за нашу рідну землю, щоб нам жилося комфортно в мирі, проте не розуміємо, що оцінити найвищий прояв громадянського та людського єства неможливо. Тим більше, ніколи не зможемо віддячити їхнім родинам, які щодня, щомиті, щосекунди думають лишень про своїх синів, чоловіків, братів, батьків… А тим більше повернути тим, хто їх втратив.

А що знаємо про них? Декілька скупих свідчень: коли народився, де жив, навчався, де загинув і хто залишився його оплакувати. Усе! А в них, напевно, насичений і багатий духовний світ, вони мали почуття, кохали, шанували, творили.

Про сутність трагічної долі загиблого «кіборга» із Сарненщини Сергія БАРАНОВА-ОРЛА (на фото зліва) повідала його бабуся Галина Василівна. Слухаючи її, поринула в надзвичайний життєвий вир, де хотілося і поспівчувати, і порадіти, і посумувати, занурились у спогади, зокрема про дитинство, юність, молодість героя…

Усе було б добре, якби… 

«Оксана й Анатолій, батьки Сергія, після одруження жили з нами, – розповідає пані Галина. – Народився внук, і трохи згодом ми вирішили допомогти молодій сім’ї звести власний будинок. Відтак із часом діти оселились у новому помешканні, проте майже щодня внук провідував нас, часто залишався. У нас були дуже душевні стосунки, духовний контакт із ним.

Навчався Сергій у Клесівській школі. Відмінником не був, але мав гарні оцінки. Ріс добрим, однак подорослішавши, неодноразово зазнавав образ від однолітків.

Вирішив піти на боротьбу, аби захиститися й протистояти несправедливості. Спортивні заняття пішли на користь, юнак відразу почав перемагати в боях, отримував нагороди.

Після школи вступив в інститут у Рівному, але йому не сподобалось там, тож поповнив лави Збройних сил України, служив у Житомирі. Там і набув дві спеціальності: гранатометника та стрілка. За дисциплінованість і відповідальність двічі був у відпустці, дякували й батькам за виховання.

Були безмежно щасливі, коли він повернувся із армії. Працевлаштувався в Клесові, незабаром одружився. Здавалося б, жити та радіти, але не все складалося добре. Сімейний побут й інші чинники випробовували молоде подружжя Сергія та Світлани. Спостерігаючи за всім цим, переживали за єдиного сина батьки Оксана й Анатолій, душа боліла й у нас, дідуся й бабусі, ми мріяли про щастя внука з обраницею. Важко було спостерігати, як ці негаразди переживає Сергій. Тішилися з ним, коли у сім’ї запанував сімейний затишок. Ось так він і жив, то радів, то страждав».

Із блиском в очах жінка розповідала, як Сергій і Світлана виховували двох діток Софійку й Іллюшу, а зі сльозами – як онук трагічно пережив раптову втрату батька.

«Невістка Оксана тоді працювала в Києві, а внук із сином жили в Клесові, трудилися разом на заводі. Одночасно Сергій закінчив навчання у рівненському виші. Дуже гордився татом, який безмежно любив сина. Тож коли не стало батька, довго не міг оговтатися. Невістка Оксана повернулася на роботу в Київ, а Сергій залишився жити сам, тож ми з чоловіком декілька разів на день його навідували, допомагали, я готувала йому їжу. Підтримували, як могли.

Тим часом нашу родину знову чекало випробування: важко захворіла мама Сергія. Оксані довелося повернутись у Клесів, нелегко й нині згадувати той період. Хвала Богу, недугу здолали, невістка зосталася вдома із сином. Потроху життя налагоджувалося. Сергій перейшов працювати на РПЗ-43, куди його запросив товариш, який у всьому допомагав, йому там було дуже добре. Та тільки до 2014 року…».

«Я не хлопчисько, щоб ховатися за чиїмись спинами» 

У серпні 2014-го солдата Сергія Баранова-Орла призвали в 79-ту окрему аеромобільну бригаду Сухопутних військ ЗСУ, а звідти – в Донецький аеропорт снайпером.

«Увесь час із ним спілкувалися телефоном. А в момент, коли не міг розмовляти, швиденько повідомляв: «Я живий…». І потім чекали від нього дзвінка, коли він міг уже довше поговорити. Розповів, як внаслідок обстрілів російських найманців спалахнула пожежа. Із побратимами сиділи зачинені в підвалі, як у пастці, голодні, холодні, нічим було дихати, дим роз’їдав легені. Їм тоді пощастило вибратися з вогняного полону, щоправда, виходили звідти чорні, як смола. Після цього за декілька днів їх знову направили в аеропорт. Дехто із солдатів відмовився, поїхали в Миколаїв. На моє запитання, чому він так не вчинив, Сергій сказав: «Я не хлопчисько, щоб ховатися за чиїмись спинами». Хтозна, може й був би живим… Причому він мав уже повертатися додому, навіть передав напередодні сумку з речами. Перед його смертю, десь о 23.00, зателефонувала йому, а він скоренько випалив, що все добре, пізніше зателефонує. Відразу запідозрила: щось не так. Мабуть, поранений, подумала. І була права. Потім він зателефонував і повідомив: «Я ще затримаюся, тільки не чіпайте в сумці, що передав, згорток…». Як з’ясувалося, через поранення не міг їхати додому. Але ж якби він поїхав тоді в госпіталь, як йому рекомендували побратими. А він лишився в аеропорту. Приблизно о 4-й годині ранку загинув…».

«…Двоє десантників отримали смертельні поранення, коли під час виставлення секретів у районі нового терміналу потрапили в засідку та вступили у вогневе протистояння з російськими бойовиками. Сергій помер від важкого поранення та втрати крові…», – зазначено в «Книзі пам’яті полеглих за Україну». А ще Указом Президента України № 915/2014 від 4 грудня 2014 р. «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, високий професіоналізм і з нагоди Дня Збройних сил України» Сергій Баранов-Орел нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)», нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).

На фасаді Клесівської ЗОШ І-ІІ ступенів у пам’ять про Сергія встановлено меморіальну дошку.

Сімейний талант 

«Згодом, перебираючи речі в сумці Сергія, натрапили на той пакет, який він наказав не чіпати, поки не повернеться, а там аркуші, плакати, де на звороті поетичні рядочки, в яких він ділився своїми почуттями, переживаннями, думками, – каже бабуся Галина. –  Навіть були присвячені декому особисто. А ми й не здогадувалися про його літературне хобі». Шкода, що лише як його не стало, дізналися про творчий талант Сергія. Тож потрібно зберегти цей доробок нашого героя на згадку нащадкам. Проте не дивно, що мав хист писати вірші, бо ж і Галина Василівна також має власні поезії. Почала складати віршовані твори вже досить давно, але не на загал, а для себе. Пропоную вашій увазі один із них.

Хутір

Колись поїхали ми з сином

На батьків хутір за селом.

Там церква нагорі стояла,

Наче озоряла все кругом.

  • А що то, мамо, за оселя?

Коли покажуть там кіно?

  • Святиня то, моя дитино,

Вона споруджена давно.

Люди ідуть туди молитись,

Очистить душу, знять тягар,

Ідуть Ісусу ПОКЛОНИТИСЬ,

Велить так Бог і жде вівтар. 

Віра – це спасіння 

Пані Оксана ніколи не зможе пережити втрату єдиного сина, а дідусь і бабуся – внука. Вони просто намагаються жити в думках і серці з ним, але без нього наяву. Як можуть. «Від першої секунди, коли повідомили, що Сергійка немає, у мене всередині ніби щось обірвалося. Не могла зронити ні сльозинки, ні слова. Ні з ким не хотілося говорити, не реагувала на зовнішні події. Але цей стан так мучив!».

Два місяці поспіль не спала, хіба що дрімала по 10-20 хвилин. Це виснажувало. Розуміла, що маю щось із цим робити. Не хотілося ходити в церкву, чого доти не було ж зі мною. Добра знайома порадила сходити у святиню, яку відвідувала змалку, бо так сталося, що життя відкрило нам двері в інше віросповідання. Довго роздумувала, як піти в той храм, звідки колись пішла в інший, розуміла: там я нині чужа. Вдома запалила свічку, випила свяченої води, вкусила просфору, прочитала молитву. Не повірите, за 15 хвилин мене зморив сон і я спала понад добу! Коли прокинулася, мені так було легко, а той камінь, що тиснув, десь подівся. Згодом переживала ще декілька ситуацій, що спонукали мене таки переступити поріг храму, куди батьки завели малою…

Пам’ятаймо наших героїв

Ми повинні знати про подробиці життя кожного загиблого героя: чим жив, про що мріяв, чого досягнув. Під час розмови почула набагато більше цікавого, але надто особистого, не для публічності. Проте зрозуміла, яка важлива ця бесіда була Галині Василівні. Вона з такою гордістю розповідала про свого Сергійка! Тож не залишаймо наодинці з втратою рідних і близьких наших героїв, відвідайте їх, зателефонуйте. Запитайте чи їм щось потрібно, хоча б вислухайте. Бо ця жертва заради нас – неоціненна. Не втрачаймо сумління!

Вікторія Павлова

            Фото із сімейного альбому родини «кіборга»

Вони згасли, як зорі

Завдяки тісній співпраці з Сарненською районною центральною бібліотекою журналісти «Сарненських новин» часті гості їх цікавих і незабутніх дійств. Тож, отримавши запрошення побувати 17 листопада ц.р. на вечорі пам’яті під назвою «Героям України присвячується», приуроченому захисникам Вітчизни, знали, що, як завжди, зустріч пройде патріотично, з душевним теплом, але наші сподівання були перевершені.

Скажіть, хіба можна спокійно дивитися на портрети наших загиблих воїнів Ярослава Куришка, Сергія Баранова-Орла та Степана Криворученка, що стояли на фоні українського прапора із зони АТО, а поруч лежали їх улюблені книги, нагороди та багато інших речей. Або ж як без хвилювання зазирнути в очі згорьованої мами Сергія Баранова-Орла, яка, мов зранена лебідка, без вогника в погляді. Бо, як зазначила відома українська акторка Ада Роговцева, ненька, яка пережила дитину, стає тільки оболонкою, бо внутрішній її світ потемнів, втратив відчуття реальності. Чи ветеранам АТО, які, ризикуючи життям, не можуть знайти тепер паралелі в одній країні, розділеній на два різних світи: тут і там. Ось ці відчуття пережили, тільки-но зайшли в приміщення читальної зали бібліотеки. Та далі чекали більш насичені переживанням моменти.

DSC_6145Розпочала захід поетичними рядками під тиху жалібну мелодію та відеосюжети з гібридної війни провідний бібліотекар Тетяна Лімонова. Зазначила, що з початком цієї проклятої війни до нас прийшли два вічних її супутники – смерть і відчай, оточили горе, страждання… На сході України вона забирає життя синів, які гинуть за нас, бо наші душі благають про мир і спокій… Від зачитаних приблизних статистичних даних про кількість загиблих, поранених, зниклих безвісти укотре стигла кров у жилах. А ще мільйони біженців і тих, хто й нині живе в горнилі протистоянь і потребує нагальної гуманітарної допомоги… А війна досі триває.

На території області загинули 103 учасника бойових дій, на Сарненщині – троє земляків. Щоб гідно вшанувати пам’ять загиблих краян, які боролися за Гідність і Свободу України, започаткували сайт «Революція Гідності. Війна. Рівненщина» (http://memory.rv.ua), що презентували присутнім. Рівненська обласна разом із центральними районними та міськими бібліотеками області й Комп’ютерна Академія «ШАГ» створювали його впродовж двох років. Відтак у трьох його розділах: «Майдан», «АТО», «Героям присвячується» – вмістили 103 історії з біографіями воїнів, світлинами та відео, спогадами рідних, друзів і вчителів, побратимів, різноплановою інформацією, публікаціями в пресі й Інтернеті. Тетяна Лімонова детально описала сайт і зазначила, що якщо будь-хто володіє додатковою інформацією про наших воїнів, то її можна долучити через посилання «Контакт», таким чином поповнивши дані про них. А ще запевнила, що цей вечір пам’яті фіксують на відео й також там розмістять.

Далі, на мою думку, відбулися найголовніші моменти дійства. У цілковитій тиші в залу заносили по черзі запалені свічки й ставили перед портретами Ярослава Куришка, Сергія Баранова-Орла, Степана Криворученка, а присутні переглядали хронологію їх життя в кадрах відеофільму «Життя – мов спалах» (розміщений у мережі youtube.com), створеного працівниками районної бібліотеки. Із перших хвилин стисло в горлі, на очах заблищали сльози. Неможливо було спокійно сприймати  розповіді людей, які жили поруч із воїнами: вчителів і друзів Ярослава, а також мами, сусідів, наставників Сергія, з вуст знайомих і педагогів Степана…

Читачі вже знайомі з долями Ярослава та Сергія, але нам досі не було відомо про ще одного нашого земляка – Степана Криворученка. Капітан ЗСУ Степан Криворученко (позивний Вуж) народився 18 жовтня 1969 року в місті Сарни. Навчався у СШ № 4, а у 12 років з родиною переїхав у Крим. Після армії продовжив службу в Німеччині. Повернувся до Феодосії, де одружився і пішов служити в міліцію. Стояв біля витоків феодосійського «Беркуту». У Сімферополі служив у «Беркуті» командиром роти, згодом перевівся до Головного управління МВС міста. З перших днів окупації Криму брав активну участь у протистоянні загарбникам, займався волонтерською діяльністю (допомагав десантникам). За деякий час із родиною виїхали в Бориспіль. За спогадами очевидців, їдучи з Криму, промовив наостанок: «Палайте в пеклі, зрадники!». У серпні 2014 року поповнив лави Нацгвардії. Тренував молодих бійців. Був спеціалістом високого класу, добрим педагогом. 19 грудня добровольцем разом із полком «Азов» вирушив у зону АТО. Командував розвідувальним спецзагоном. Загинув 5 лютого 2015 року біля села Широкине (за іншими даними – під Саханкою) Новоазовського району під час зіткнення із ворожою диверсійною групою, потрапивши в засідку. За свідченнями бойових товаришів, група розвідників наткнулася на розтяжку. Степан Криворученко накрив собою гранату, врятувавши шістьох молодих побратимів віком від 20 до 23 років… Теяна Костянтинівна зачитала спогади вдови, Степанової дружини Наталії, яка нині сама виховує двох донечок.

Тричі запрошували до слова Василя Гриника. Спершу як кіборга, який захищав Донецький аеропорт, і голову громадської організації «Ветерани АТО Сарненщини». А під час спогадів про Сергія Баранова-Орла Василь Федорович виступив як односелець і нинішній голова Клесівської об’єднаної територіальної громади. Боєць поділився бентежними моментами служби в зоні АТО, закликав не переставати дбати про солдатів, які зараз на передовій, адже нинішні погодні умови неабияк дошкуляють їм. Тепер їм потрібно мати змінний одяг, зокрема декілька пар шкарпеток, рукавиць, взуття й ін., аби просушити промокле. Закликав вшанувати пам’ять воїнів, які віддали своє життя за Україну, хвилиною мовчання.

Присутність на заході міського голови Світлани Усик засвідчила, що міська влада Сарн небайдужа до доль загиблих воїнів. Адже Світлана Борисівна акцентувала, що хоча й народилися Ярослав і Сергій не в місті, але вважає їх теж нашими рідними й завжди допомагатиме їх родинам. До того ж, посприяє у відкритті пам’ятної дошки капітану ЗС України Степану Криворученку, якого досі пам’ятають учителі й однокласники СШ № 4. А районній бібліотеці міський голова подарувала книгу «Небесна сотня» й сердечно подякувала бібліотекарям за такі потрібні й хвилюючі заходи.

DSC_6164
Фото Василя СОСЮКА

Підсумовуючи сказані слова про Сергія Баранова-Орла, Ярослава Куришка й Степана Криворученка, виокремили між ними єдине ціле: вони безмежно любили матусь і все, що робили, тільки з думкою про них. І це підтверджує їх жертовність заради Батьківщини. На заході присутні низько кланялися матусі Сергія і в її особі й неньці Ярослава – воістину героїням, бо тільки такі жінки виховують синів-Героїв.

Допоки відбуватимуться такі вечори пам’яті, наші земляки-захисники не вмруть, бо вони з нами в серцях, у спогадах. Вічну пам’ять і царство небесне хай Господь пошле Ярославові, Сергієві й Степану. Нам головне не втрачати милосердя та людяності, а їх подвиг хай слугує прикладом відданості рідній країні. Слава Україні – Героям слава!

Список публікацій

Підлісний І. У Донецьку загинув рівненський “кіборг” / І. Підлісний // Вільне слово. –  2014. – 13 листоп. – C. 3
Анотація: Про уродженця Клесова Сарненського району Сергія Баранова-Орла, який загинув, захищаючи донецький аеропорт

Кузьмич М. Упокой, Господи, душу невинно убієнного… / М. Кузьмич // Сарненські новини. – 2014. – 18 листоп. – С. 6
Анотація: Про поховання земляка-клесівця Баранова-Орла Сергія, який загинув на сході, захищаючи донецький аеропорт.

Баранов-Орел С. Бабуні: [вірш] / С. Баранов-Орел // Сарненські новини. – 2014. – 11 груд. – C. 12

Баранов-Орел С. Моїй неньці : [вірш] / С. Баранов-Орел // Сарненські новини. – 2014. – 11 груд. – C. 12

Кузьмич М. Пам’ятати героя / М. Кузьмич // Сарненські новини. – 2015. – 6 січ. – C. 3
Анотація: На території Клесівської ЗОШ І-ІІ ступенів-ліцею відбулось відкриття меморіальної дошки Сергію Баранову-Орлу, який загинув під час проведення антитерористичної операції на сході.

Лотоцька О. За хоробрість і любов до України / О. Лотоцька // Сарненські новини. – Сарни, 2016. – №95 (27 груд.). –  С. 1 – 2

Анотація: Про нагородження медаллю “За оборону Донецького аеропорту” Сергія Баранова-Орла посмертно, яке відбулось в селищі Клесів Сарненського району

Баранова-Орел Г. Поповнив ряди Небесної гвардії… / Г. Баранова-Орел // Сарненські новини. – Сарни, 2017. – №79 (7 листоп.). –  С. 4

Анотація: Про уродженця Клесова Сарненського району Сергія Баранова-Орла, який загинув, захищаючи донецький аеропорт

Лотоцька ОЗа хоробрість і любов до України // Сарненські новини. – 2016. -27 груд. – С. 1 – 2.

Баранов-Орел Сергій Анатолійович // Вікіпедія : вільна енциклопедія

Баранов-Орел Сергій Анатолійович // Книга пам’яті загиблих : сайт

Баранов-Орел Сергій Анатолійович // Wikiwand

Рівненщина: мамі загиблого Героя АТО вручили орден сина “За мужність” // ОГО

Матері загиблого військового дали орден “За мужність” // Рівне вечіпнє

Сарненщина памя’тає своїх героїв : Баранов-Орел Сергій  //  Сарненська централізована система публічно-шкільних бібліотек

Сергій Баранов-Орел посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня  // Сарненська районна державна адміністрація