Михайло Лебедев народився 13 листопада 1977 року у селі Конела Черкаської області. Закінчив тамтешню школу, згодом пішов служити в армію.

Працював на будівництві у Києві. Вже у столиці познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Невдовзі пара переїхала до Рівного. Чоловік любив писати вірші. Цікавився історією, археологією, хотів мати металошукач.

У 2015-му році під час антитерористичної операції Михайло добровольцем відправився захищати країну, приєднавшись до лав 54-ї ОМБр. Після другого поранення перевівся у службу охорони, однак продовжував виїжджати на лінію зіткнення.

Чоловік залишився вірним Батьківщині і під час повномасштабного вторгнення. Михайло казав: “Хтось народжений писати вірші, а я – служити”. Про нього тепло відгукувалися командири та побратими. Він завжди виводив свої групи із бойових завдань без втрат. За це його цінували і поважали.

На жаль, 47-річний штаб-сержант Михайло Лебедев загинув 19 жовтня 2025 року під час виконання бойового завдання на Харківщині.

Прощання з Михайлом Лебедевим відбулося у п’ятницю, 24 жовтня, о 10:00 на майдані Незалежності у Рівному. Поховали Михайла Лебедева на кладовищі у селі Шпанів Рівненського району,

У Михайла залишилися батьки, дружина та четверо дітей.… Читати далі

Андрій Солонович народився 19 жовтня 1980 року у місті Рівне. З дитинства вирізнявся рішучістю, відповідальністю і готовністю допомагати іншим.

Після закінчення школи Андрій проходив строкову службу в Рівненському МВК, Урядовому зв’язку СБУ, де здобув військове звання старшого сержанта запасу – це був перший крок у становлені його характеру як воїна.

У 2000-2004 роках навчався у Текстильному технікумі Українського державного університету водного господарства за спеціальністю «Бухгалтерський облік».

Професійний шлях Андрій починав як менеджер з торгівлі, працював керівником будівельно-ремонтного підрозділу у компаніях «Київміськбуд» та очолював транспортний відділ ПАТ «Київхліб».

Для Андрія головною цінністю завжди була його родина. Люблячий чоловік, турботливий батько, син, який підтримував своїх батьків, допомагав у будь-яких ситуаціях. Він ніколи не боявся складних завдань, завжди шукав шляхи їх вирішення й був опорою для рідних.

У травні 2023 року Андрій без вагань добровільно вступив на контрактну службу в Державну прикордонну службу України. Виконував надзвичайно важливі завдання в зоні бойових дій. Його досвід і професійність були незамінними. Брав участь у боях на Харківському та Донецькому напрямках, демонструючи непохитну мужність і вірність присязі.… Читати далі

Вадим Огоновський народився 26 червня 1985 року в селі Малий Олексин. Розпочинав навчання у початковій школі Малого Олексина, а потім сім’я переїхала до Квасилова. Саме тут закінчив школу та жив надалі. До Рівного переїхав після одруження разом із коханою Наталею.

“Вадим працював за кордоном долекобійником, але після початку повномасштабного вторгнення в перші ж дні повернувся додому. Він пішов добровольцем, головним аргументом було ” Хто як не я”,” – розповідає дружина Героя Наталя.

“Брат дуже любив Україну. Був справжнім патріотом своєї країни, хіба ж він міг вчинити інакше?” – говорить сестра Героя Тетяна.

Надзвичайно добра людина, хороший друг та побратим, який завжди був готовий прийти на допомогу, люблячий та надійний чоловік боронив рідну землю від агресора не шкодуючи себе, бажаючи кращого майбутнього для родини.

На жаль, 10 травня 2024 року 38-річний солдат Вадим Огоновський помер від отриманих поранень у бою на Донецькому напрямку.

Поховали Вадима Огоновського на кладовищі у Малому Олексині.

… Читати далі