Сергій Генов народився 25.04.1980 р. в Республіці Молдова, в місті Чадир-Лунга. Згодом сімя повернулася в Україну. У 1986 рік – Сергій пішов у перший клас Великолюбаської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, а після закінчення 9 класу навчався в ПТУ №14 м. Костопіль.
У 1998 році здобув професію «Муляр-штукатур». Далі служба в ЗСУ в аеромобільних військах. Працював на будівництві як в Україні так і так і закордоном. Із серпня 2014 по вересень 2015 року – перебував на сході, в Донецькій області, захищаючи нашу територію від підступного ворога.
Брав участь у боях за Донецький аеропорт, в 2017 році ще раз підписав контракт ще на пів року. У 2015 році Сергія нагородили двома нагрудними знаками «ЗА ОБОРОНУ ДОНЕЦЬКОГО АЕРОПОРТУ» та «За військову доблесть». Після повернення додому навчався в Національному університеті «Львівська політехніка», здобув кваліфікацію: ступінь вищої освіти – бакалавр, спеціальність «Екологія». Працював за кордоном.в кінці березня 2022 року був вдома. Відразу пішов у військомат. 5-ий ОШП (окремий штурмовий полк) спеціального призначення частини А4010, останнє місце роботи Сергія. Заступник командира бойової машини, навідник-оператор
19 грудня 2022 року Сергій Генов загинув біля ст. Майорськ Донецької області внаслідок ворожого танкового обстрілу.
Публікації про Генова С.
Життя в датах…
Життєвий шлях Генова Сергія розпочався далеко за межами нашої України – в Республіці Молдова, в місті Чадир-Лунга. Саме тут, 25 квітня 1980 року, він з’явився на світ. Життя мами там не склалося, тому вона разом із сином повернулася в Україну. Складне дитинство було в Сергія, тому що ріс без батька, але мама разом із дідусем намагалися гідно виховати і дати все необхідне йому і його меншому брату. 1986 рік – Сергій учень 1 класу Великолюбаської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, а після закінчення 9 класу пішов навчатися в ПТУ №14 м.
Костопіль. Три роки навчання – і ось він у 1998 році здобув професію «Муляр-штукатур». Далі служба в армії в аеромобільних військах. Після повернення з армії розпочався шлях пошуку роботи і створення сім’ї.
У 2005 році – одружився. В наступному році народилася донечка Юлія , а в 2007 – син Дмитро. Завжди
говорив, що хотів сааме двох дітей. Так і склалося.
Весь цей період, аж до 2014 року, працював, здебільшого на будівництві, як в Україні, так і закордоном. А ще добудовував будинок, виховував діток, саджав дерева… Все перекреслив 2014 рік, коли росія зайшла на територію
України зі зброєю в руках. Тоді, згідно наказу про часткову мобілізацію, пішов воювати. Із серпня 2014 по вересень 2015 року – перебував на сході, в Донецькій області, захищаючи нашу територію від підступного ворога. Брав участь у боях за Донецький аеропорт, за що отримав нагороду. Тоді, справді, люди вистояли, не вистояв бетон. А в 2017 році ще раз підписав контракт на службу, але вже на пів року. В той період перебував на Світлодарській дузі,
теж Донеччина. Казав, хотів ще раз випробувати долю і переконатися, що йому щастить. Тоді так, щастило…
Після повернення з АТО – змінився. Загострилися почуття патріотизму і справедливості. Більше почав спілкуватися з тими, хто теж воював. Тому разом із ще кількома побратимами розпочали навчання в Національному університеті «Львівська політехніка», здобув кваліфікацію: ступінь вищої освіти – бакалавр, спеціальність «Екологія». Мріяв про вищу освіту. І ця мрія здійснилася.
Але увесь час, після того, як повернувся з АТО, повторював, що це ще не кінець війни, що буде повномасштабне вторгнення… І це вторгнення відбулося тоді, коли перебував закордоном, працював на фурі в Чехії ( лише 3 місяці вдалося йому попрацювати далекобійником, любив їздити, насолоджувався враженнями від споглядання інших країн та знайомством з іншими людьми). Це теж була ще одна маленька мрія, яку він здійснив протягом такого короткого життя…
І вже в кінці березня 2022 року був вдома. Ніякі вмовляння і сльози не допомогли втримати його там, адже, як справжній патріот, не міг залишатися осторонь, коли його країна страждала від болю і втрат. Вночі повернувся, зранку військомат. 5-ий ОШП (окремий штурмовий полк) спеціального призначення частини А4010 – останнє місце його «роботи». Був досвідченим, мужнім, вправним, безстрашним, мав гарну військову підготовку не тільки завдяки попередній службі в армії і участі в АТО, але й тому, що в цей період встиг побувати на навчанні для наших українських військових в Англії та Німеччині. Але, на жаль, війна не питає, хто ти, де був і що бачив, а забирає найкращих…
19 грудня 2022 року земна історія Мужнього Захисника, Відважного Героя, Справжнього Патріота Сергія Генова закінчилася біля ст. Майорськ Донецької області внаслідок ворожого танкового обстрілу, коли Людина хотіла перемогти машину.
Він втілив в життя мрію про донечку і сина, про здобуття вищої освіти, про
роботу далекобійником… Але остання його мрія – про Перемогу – буде вже,
на жаль, без нього…
Похований в селі Підлужне, на сільському кладовищі.
Спогади друзів та побратимів:
Максим Книш
«Рижий», побратим «Мазай був наставником, багато знав, розумів, підтримував, допомагав.
Ніколи не скаржився на життя, казав, що так погано не може бути завжди, колись має прорвати. Ще в нього була присутня жага справедливості, не говорячи вже про патріотизм, було бажання змінити щось в нашій державі.
На передовій рівних йому не було, якщо потрібно накрити, коригування, зробити позиції – все він. Його гасло «Ніхто, крім нас». Ніколи не стояв осторонь, був авторитетним, усі з ним рахувалися, умів вести за собою. Мало хто міг з гарячим серцем і холодним розумом іти в бій. Нам його не вистачає!»
Юрій Оксенюк, побратим
«Мені в ньому подобалось те, що він розумів, що в країні потрібно щось змінювати, треба відстоювати не тільки незалежність її, але й права кожної людини. І він брав активну участь в цьому процесі, найперше, як казав,
задля майбутнього наших дітей. Як побратим міг вислухати і дати якусь пораду. Коли наші життєві дороги після 2014 року розійшлися, регулярно підтримували зв’язок. Шкода, що не потрапили вже в 2022 в один підрозділ,
бо разом нам було весело. Страх мають усі (хто каже, що йому не страшно, говорить неправду). Але сміливий той, хто, боячись, іде вперед! Таким був Мазай».
Оксана Скрипник «Мамайка», посестра
«Серце розривається! Наша бойова сім’я втратила Героя… Ця війна забирає найкращих, найрідніших, найсвітліших! Тепер вона забрала тебе, братику. Забрала батька , чоловіка, брата…
Найстрашніше – втрачати рідних! Скільки ми мріяли… Скільки не встигли… Навіть, в останнє зустрітись…
Ти завжди був веселим, усміхненим, хоча іноді і самому було важко, але намагався підтримати бойовий дух іншим. Скрізь перший, безстрашний, сильний! Я завжди знала, що ти поруч і нічого не боялась. Не страшні були мінометні обстріли, бо в мене був ти з братом!
Ніколи не забуду, як 24.08 ти здійсни мою мрію. Тоді ти вчив мене стріляти з кулемета… було страшно, але ти підтримав, потім подарував стрічку з відстреленими мною гільзами. Скільки всього було… Мріяли про Перемогу, знали, що до кінця життя будемо один в одного, фотографувалися, аби зробити «дємбєльський» альбом… Але все сталося інакше…
Тепер ти Янгол… Наш світлий Янгол… Спи спокійно…. Вічна тобі пам’ять,
Герою… Назавжди в серці і душі…»
Ira Rapiy, перекладач в Англії
«Втрачаємо найкращих… Вічна тобі пам'ять і слава, наш Герой! Дякую тобі і низенько схиляюсь перед тобою!»
Вірш про Сергія та його побратима Андрія, який теж загинув.
У Бога долі їм просіть.
Щоб ворог згинув та скоріш
Додому всі вернулись лиш…
І потім, вже як стане мир,
Земля проснеться, зацвіте.
А ви , Герої наші, цвіт –
В наших серцях довіку живете!І от зустрілись побратими
На новій Ангельській землі.
Потисли руки, обійнялись,
Згадали будні бойові…
І полилися гіркі сльози
По мужніх лицях вояків.
Бо там на «неньці» залишились
Їх діти, матері, жінки…
Хто їх обійме? Приголубить?
Хто буде сон їх берегти?
Чи будуть добрі до них люди?
Чи буде мир після війни?
А там в окопах залишились
Ще їх молодшії брати.
Хто їх прикриє? Хто підтрима?
І з ким пліч-о-пліч в бій їм йти?
Тепер вони стоять за всіх:
За своїх, ваших матерів,
За ваших діток і дружин,
За помсту, землю і за мир!
А ви – моліться, і з небес
Таня Книш, подруга
«Часом в житті буває, що раніше зовсім незнайома людина за короткий проміжок часу стає частинкою сім’ї . Саме такою людиною став для нас Серьожа! Він приходив до нас і казав: «Привіт, Танюха, радий тебе бачити…» Тепер ці слова і багато інших залишаться в пам’яті… Він був добрим, чесним, справедливим. Він був справжнім! Був людиною, якій можна довіряти. Ми щиро вдячні йому за дружбу, за справжню, щиру дружбу! Він познайомив нас зі своєю родиною, за що ми щиро йому вдячні, бо вони в нього чудові!
Він пішов туди, далеко, за хмаринки, але в серці кожного з нас зайняв місце – і там вже назавжди залишився… Сумуємо…»
Валентина Марчук, подруга
«Важко підібрати слова в такій втраті… Невимовний бііль… В нашій пам’яті Сєрий залишиться назавжди вірним другом, щирою, чесною і справедливою Людиною, справжнім Патріотом України. Він завжди думав і дбав про інших, не берігши себе. Його подвиг неоціненний. Він віддав найдорожче за усіх нас – Своє Життя! Тому я доземно вклоняюсь Світлій пам’яті та Вічній шані нашого Воїна Героя! Таких, як він, в житті буває дуже мало… Пригадую його слова: «Дякую тобі за підтримку, а я зроблю все, що зможу (хоч це мало бути навпаки)». Він назавжди в серці…
P.S. Бограч буде колись ТАМ…»
Донечка про тата…
Серед рясних дощів
Посміхнулась веселка.
Полита кров’ю і захована під небом.
Безстрашно з’явившись серед тьми
Заявила, що так і треба.
Мить. Секунда.
Помутніло все на світі.
Веселка зникла.
Забравши із собою всі ті барви у житті…
Не буде більше
Того прекрасного моменту,
Коли б закінчилися дощі
І з’явилася веселка…
Спогади дружини
«Коли думаю про те, що написати про свого чоловіка, мого Сєрого, в голові безліч думок – і зібрати їх в одну важко. Та все ж…
Найрідніший… Справжній чоловік має бути не тільки чоловіком, але і другом, порадником для дружини. Таким і був! Я могла ділитися з ним усім, і він завжди слухав, завжди радив, допомагав. Кожна моя ідея знаходила
підтримку з його боку. Став частинкою мене, і цієї рідної частинки так зараз не вистачає…
Найніжніший… Любив говорити, що кохає. Любив писати, що кохає. Любив дарувати свою ніжність. Обійми, поцілунки, прогулянки рука в руці, розчісування мого волосся, яке дуже любив і завжди сварився, щоб не
відрізала… А ніжність, яку завжди хотів мати від мене, мала дивовижну силу і могла заспокоїти його навіть в дуже складних ситуаціях…
Найдобріший… Добрих людей найкраще відчувають діти. І діти до нього тягнулися, не тільки наші, а й чужі. Як приємно сьогодні чути, що дитина запам’ятала його сильну руку, але цією рукою він тримав її, поряд, щоб нічого не сталося. Якщо щось купувати, то все найкраще і найякісніше, це якщо нам, а якщо йому, то ніколи нічого не треба. Ніколи ні в чому не міг відмовити, якщо просили, завжди допомагав. Бо мав ще одну гарну рису. Працьовитий… Мабуть, не було такого, чого він не вмів. А якщо й не вмів, то обов’язково вчився! І ось зараз, коли я стою на зупинці, щоб їхати на роботу, я стою на бруківці, яку він виклав своїми руками. Приїжджаю на роботу – сиджу в кабінеті, де ремонт зробив він. Повертаюся додому – все в будинку теж зроблено його руками. Любив чистоту і порядок, за що на нас, іноді, міг насварити. Якось за непомиту чашку ми почули, що в нього в окопі чистіше…
Наймужніший… Мій кіборг з позивним «Мазай» у воєнній справі був «профі». Знав що, де, як і коли. І ніколи не жалівся. Знала, що важко їм там, на нулю, знала про їх втрати, знала, що не мають достатньо техніки, щоб
чинити гідний опір. А в нього завжди було все добре! Не хотів розповідати, щоб ми не хвилювалися. Беріг наш спокій і нерви. Казав, всі думають, що я не боюся, як ідемо в бій чи на штурм, але я боюся (бо ж жива людина). Просто не показую свій страх і ставлюся до війни, як до роботи, яку треба виконувати якісно і результативно. Оптимістичний… Щоб не сталося, як би важко не було, він завжди вірив у краще. ЗАВЖДИ. Мене називав «Тутті» (персонаж із мультфільму, який ніколи не вірив в щось хороше і не бачив ні в чому позитиву). А він вірив! І, особливо, в те, що буде Перемога, і він дочекається її і допоможе здобути!
І після Перемоги повернеться додому, щоб зістаритися поряд зі мною і ходити поряд стареньким згорбленим дідусем, але тримаючи мене за руку… Мій Сєрий не був ідеальним, але був справжнім… Таким, як є. З його
позитивними і негативними рисами. І всі, хто його знав, любили і поважали…
А найбільше знала його я… Тому моя любов до нього є вічною»…
Список публікацій
Генов Сергій Георгійович // Костопільська міська рада
Повертаються додому «На Щиті»: Костопільщина за кілька днів втратила 5 захисників (ФОТО) // Радіо Трек: новини.
На Донеччині унаслідок ворожого танкового обстрілу загинув кіборг з Рівненщини Сергій Генов // Еспресо