Кондратюк Руслан  народився 2 жовтня 1981 року в с. Війниця, Млинівського районуРівненської області, де й постійно проживав. У 1988 році розпочав навчання у тоді Війницькій неповній середній школі, яку закінчив у 1997 році. Мав добрі та відмінні знання. Любив алгебру, біологію. Захоплювався спортом . У школі мав багато друзів.

2 листопада 2018 року заключив контракт із Збройними Силами України. Військову службу проходив у в/ч А 0998 (мотопіхотний батальйон, 24-ї окремої механізованої бригади).

У п’ятницю, 15 лютого, 2019 року  в зоні проведення операції Об’єднаних сил під час виконання бойового завдання в Донецькій області Руслан Кондратюк з 24-ї окремої механізованої бригади імені Короля Данила загинув.

 

Публікації про Кондратюка Р. В.
Як на Рівненщині прощалися з військовим Русланом Кондратюком (ФОТО
+ВІДЕО)

«Вони в мене відпрацювали групу ДРГ, яка проривалася в наш бік. І поверталися безпечним шляхом. В цей час їх підловили в ПТУР нового 4-го покоління, бездротового лазерного наведення. Думаю, був витік інформації і їх вели, тому що саме спрацювали по їхній автівці».

Таке розповів UA: Рівне про загибель Руслана Кондратюка його командир. Вчора із бійцем попрощались у його рідній Війниці

Військовослужбовець контрактної служби Руслан Кондратюк загинув 15 лютого, коли бійці поверталися після виконання бойового завдання по недопущенню проходу диверсійно-розвідувальної групи в районі населеного пункту Мар’їнка. Ворог відкрив вогонь з протитанкового ракетного комплексу по машині з військовослужбовцями. Внаслідок ураження автомобіля Руслан, який знаходився за кермом, отримав несумісні з життям поранення.

– Він був побратимом, на якого можна було покластися завжди і всюди. За декілька місяців служби він не раз бував під обстрілами. Завдяки своїй наполегливості й відповідальності воїн вберіг чимало життів українських захисників. Його подвиг ми не забудемо, – розповів командир мотопіхотного батальйону майор Максим Гребеннік.

Двох поранених до лікарні доставив парамедик Ігор Писарчук із команди Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова.

Писарчук розповів, що російський ПТУР влучив у  ГАЗ-66 24-ї бригади, коли той заїжджав на позицію.

“Снаряд влучив прямо в кабіну, його осколками поранило хлопців, – описує подію Ігор. – Машина зайнялась. Хлопців з машини витягнули. Від займання в машині почали вибухати набої”.

Згідно з цим повідомленням, виклик до медика-добровольця надійшов о 10:46.

“На позицію я приїхав перший, військові медики – за мною. Ця позиція – відкритий простір. Машина палає, набої вибухають. Хлопці лежать в п’яти метрах від машини. Ми швидко завантажили важкопораненого до військової санітарної машини “Саксон”, і вони помчали звідти, аби їх не було видно, аби не було чергового приходу ракети. А наш “Крайслер” ПДМШ – все-таки цивільна автівка, і було сподівання, що цивільну вони не чіпатимуть. Утім, інших двох ми теж швидко завантажили, і я рвонув з ними на Курахове”, – розповів Ігор.

 

 

Спогади

Згадує класний керівник Руслана Глущук Ганна Дмитрівна: « З п’ятого по дев’ятий клас  була класним керівником і навчала Руслана української мови і літератури. Серед 18 своїх однокласників Руслан вирізнявся високим ростом, тонкою статурою. Завжди  пам’ятатиму  зеленоокого русявочубого хлопчину, що  схилився  над книжкою і старанно  щось занотовує у зошит. «Руслане, знову щось цікаве знайшов?». Вмів на уроці висловлювати власні судження, дуже гарно декламував вірші. Особливо любив твори Т.Шевченка. Не раз брав участь в районних конкурсах читців-декламаторів.

Старався завжди відвідувати навчальні заняття. Пропусків уроків було в нього чи не найменше. Вчився добре. Ніколи не відмовлявся від виконання доручень.

Був у школі справжнім актором. Гарно грав ролі у п’єсах “Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Мартин Боруля»  І. Карпенка-Карого, «Сватання на Гончарівці», Г. Квітки- Основ’яненка.

Не пропускав ні одного спортивного змагання з легкої атлетики, футболу волейболу. Одного разу  довелося Русланові  в іграх «Веселі старти»   бігти в мішку. Він швиденько вскочив у мішок, а був високий і швидкий, три рази скочив та обігнав всіх своїх суперників. Зал був у захваті.

Був добрим і привітним, таким залишився і після школи . Бувало, при зустрічі зупиниться, цікавиться здоров’ям, згадує  шкільні будні, однокласників.

Скромний і спокійний, врівноважений, відповідальний і чуйний – таким Руслан  залишиться в наших серцях навічно».

Після закінчення школи  вступив до Мирогощанського аграрного коледжу, що у Дубенському районі Рівненської області, який закінчив у 2002 році  майже на відмінно, маючи лише 4 четвірки, та отримав спеціальність механіка.

Сім’ю Руслан створив у 2003 році.Одружився з Ніколайчук Іриною Вікторівною. У шлюбі народилося двоє діток- син Святослав 2003 року народження та донька Діана 2011 року народження. Родина проживала  у рідному селі Війниця. Згодом переїхали  у сусіднє село Бокійма до батька дружини. Однак сімейне життя  не склалося і Руслан повернувся  до батьків у  Війницю. Руслан був турботливим батьком. Святослав та Діана  безмежно любили тата та чекали у відпустку  з надією, що він більше не піде на війну. Його з нетерпінням чекали близькі та рідні. Він був надією та опорою для своїх батьків, старенької бабусі та сестри, хорошим та надійним другом, який ніколи не відмовив у підтримці та допомозі, чесним, щирим та доброзичливим. З ним підтримували зв’язок його односельчани, однокласники та одногрупники, колишні воїни-атовці, що вже повернулися в рідне село.

Трудовий шлях розпочав у  місцевому сільськогосподарському підприємстві СВК «Нове життя», де працював помічником комбайнера, водієм, комбайнером, слюсарем трудомісткої бригади та бригадиром тракторної бригади. Після зміни власника сільськогосподарського підприємства, яке стало йменуватися ПП «Агро-Експрес-Сервіс»,  Руслан Васильович продовжив там працювати на посаді охоронця до 2013 року. У 2014 році працював підвожчиком кормів . Звільнився з роботи у 2015 році. Після звільнення влаштувався   на завод «Кромберг енд Шуберт Україна», підприємстві з 100% іноземними інвестиціями, де виготовляли електричні бортові кабельні системи для автомобілів світового класу (Mercedes, Volkswagen, BMW, Audі), що у селі Рованці Волинської області.

У пошуку свого місця в житті назріло рішення стати на захист Батьківщини та піти добровольцем на службу у Збройні Сили України. Про це він повідомив батькам не одразу. З першого візиту у Млинівський військомат йому відмовили через стан здоров’я. Після першої спроби була друга. Теж невдала. Руслан підлікувався і після цього  медична комісія дала позитивний висновок . З 17 січня 2016 року проходив підготовку на Яворівському військовому полігоні у Львівській області. Перший  контракт зі Збройними Силами України  підписав 31.01.2017 року та проходив військову службу у в/ч  А 3211 у розвідці . З 20 листопада 2018 року  заключив новий  контракт та продовжив свій бойовий шлях у в/ч А 0998 – мотопіхотного батальйону 24-ї окремої механізованої бригади ЗСУ солдатом на посаді водія. Бойовий шлях Руслана, за позивним  «Кіндрат» , проходив у зоні Світлодарської Дуги, Іловайська, Мар’їнки Донецької області. У період проходження військової служби був поранений. Одужав і знову став на захист рідної землі.

В той день  15 лютого 2019року  Руслан виїхав на бойове завдання автомобілем  ГАЗ -66, якого власноруч відремонтував незадовго до своєї смерті.  Командир мотопіхотного батальйону, майор  Максим Гребеннік , згадує: «Вони в мене відпрацювали групу ДРГ, яка проривалася в наш бік. І поверталися безпечним шляхом. В цей час їх підловили в ПТУР нового 4-го покоління, бездротового лазерного наведення. Думаю, був витік інформації і їх вели, тому що саме спрацювали по їхній автівці. Бійці поверталися після виконання бойового завдання по недопущенню проходу диверсійно-розвідувальної групи в районі населеного пункту Мар’їнка. Ворог відкрив вогонь з протитанкового ракетного комплексу по машині з військовослужбовцями. Внаслідок ураження автомобіля Руслан, який знаходився за кермом, отримав несумісні з життям поранення.  Він був побратимом, на якого можна було покластися завжди і всюди. За декілька місяців служби він не раз бував під обстрілами. Завдяки своїй наполегливості й відповідальності воїн вберіг чимало життів українських захисників. Його подвиг ми не забудемо!»

Ще одне свідчення надане медиком, який першим надавав допомогу.

За його словами, виклик до медика-добровольця Ігоря Писарчука із команди Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова надійшов о 10:46.: «На позицію я приїхав перший, військові медики – за мною. Ця позиція – відкритий простір. Машина палає, набої вибухають. Хлопці лежать в п’яти метрах від машини. Ми швидко завантажили важкопораненого до військової санітарної машини “Саксон”, і вони помчали звідти, аби їх не було видно, аби не було чергового приходу ракети. А наш “Крайслер” ПДМШ – все-таки цивільна автівка, і було сподівання, що цивільну вони не чіпатимуть. Утім, інших двох ми теж швидко завантажили, і я рвонув з ними на Курахове. Від отриманих поранень Руслан загинув».

Трагічна звістка про загибель земляка, Руслана Кондратюка, пройняла мешканців Бокіймівської громади та всієї Млинівщини. У ніч 19 лютого 2019 року тіло загиблого зустрічали сотні мешканців краю. З свічками та лампадками, квітами, національною символікою.

На  межі  Бокіймівської  сільської ради об’єднаної територіальної  громади  у рідне село Війниця  живим кількакілометровим коридором, з свічками, стоячи на колінах, його зустріли зі сльозами на очах односельці та жителі сусідніх сіл. Тіло Героя несли на своїх мужніх плечах воїни-атовці.

20 лютого 2019 року із Героєм Русланом Васильовичем Кондратюком попрощались у його рідному селі. В останню путь його проводжали рідні та близькі, сотні мешканців, як рідної Війниці, так і навколишніх сіл, представники влади, громадськості, друзі та бойові побратими. Поховали Героя на цвинтарі у селі Війниця.

Велике, непоправне горе спіткало всю родину. У Руслана залишилися сиротами двоє діток, втратили сина батьки Леся Романівна та Василь Дем’янович, без єдиного брата залишилася сестра Олена, а без онука бабуся Ганна Іванівна.

Список публікацій

Як на Рівненщині прощалися з військовим Русланом Кондратюком (ФОТО+ВІДЕО) // Rivne Media

На Донеччині загинув рівнянин Руслан Кондратюк із 24 омбр – машину підбили ПТУРом // Новинарня

Війна: як на Рівненщині прощалися з загиблим батьком двох дітей (ФОТОРЕПОРТАЖ) / /Zaxid Media