Романюк Роман народився 18 лютого 1981року в селі ??? Закінчив
Затим навчався у Кам’янець – Подільському військовому навчальному закладі, проходив службу Бродівській військовій частині.
У 2014 році, як тільки росія порушила кордони на Сході України, Роман добровільно брав участь в АТО. Отримавши поранення , контузію, перебуваючи в палаючому БТРі, повернувся додому.
Повномасштабна війна застала Романа Романюка в Києві, де на той час він проживав і працював.4 березня його призвали на військову службу до військової частини Національної гвардії, а 6 березня він відправився на передову в с. Мощун Бучанського району (Гостомельський напрямок),
16 березня Роман разом з іншими українськими захисниками потрапив під обстріл Окупанти влучили в автомобіль з гранатомета.. Йому назавжди буде 41 рік.
Поховали Героя в ??
Публікації про Романюка Р.
9 червня живим коридором на колінах жителі громади зустріли тіло загиблого на війні Романа РОМАНЮКА.
Материнське серце не може осягнути та повірити, що ця страшна біда спіткала саме її сина… Серце щемить у кожного… Роман РОМАНЮК загинув за нас, щоб ми жили!У цей скорботний час щиро співчуваємо рідним, близьким з приводу непоправної втрати! Вічня пам’ять і слава Герою!
Попрощалися із Захисником України
Три дні роман Романюк оббивав пороги військкомату у Києві, щоб його взяли захищати Україну від російського окупанта, щоб підставити своє плече побратимам. Майже три місяці рідні жили надією, що він живий. Та російські орки, які понад три місяці нищать цвіт України, відібрали всю надію. Троє дітей ( найстаршій донечці 19 років, хлопчикам 13 та 4 роки) більше ніколи не побачать свого люблячого батька. 16 березня російські окупанти зупинили гаряче серце щирого патріота, Захисника України.
10 червня з почестями провели Захисника України від рідного порогу в останню дорогу. Почесна варта побратимів, море квітів, жовто – блакитні прапори, схилені голови, живий людський коридор на колінах, молитовне Богослужіння собору священників Демидівського благочиння ПЦУ та спів хору Свято – Миколаївської церкви с. Дубляни, сумні переливи духового оркестру, залпи бійців Національної гвардії – остання шана Захиснику України. І вічна пам’ять, яка понеслася до небес, де упокоїться душа Героя сучасності. І вічні страждання рідних, які з пекучим болем та морем сліз попрощалися з дорогою людиною, відірвавши від своїх сердець левові частки своїх життів, які назавжди перекреслила війна.
9 червня під вечір Демидівщина з почестями, живим коридором, навколішки зустрічала Романа Романюка, який повертався додому у військовій машині. В супроводі поліцейських та священників транспортували його тіло до рідного материнського порогу, якого йому не переступити більше ніколи.
Іще у 2014 році, як тільки росія порушила кордони на Сході України, Роман маючи за плечима військову освіту та досвід навчання (навчався у Кам’янець – Подільському військовому навчальному закладі, проходив службу Бродівській частині), добровільно брав участь в АТО. Отримавши поранення , контузію, перебуваючи в палаючому БТРі, повернувся додому. Повномасштабна війна застала 41 – річного чоловіка у Києві, де на той час проживав і працював.
Уже з перших днів вирішив іти захищати України, хоча законодавчо йому служити не належало. А коли побачив на блокпостах молодих хлопців, на заперечення рідних ще й обурювався: « Як так, я буду сидіти, а вони молоді, воювати». Та коли 26 лютого добровільно прийшов до військкомату, йому відмовили. Відмовили і другого разу. Лише третього разу наполегливість все ж перемогла і 4 березня його призвали на військову службу до військової частини Національної гвардії, а 6 березня відправили на передову в с. Мощун Бучанського району (Гостомельський напрямок), яке нині, після «звільнення» окупантів, у руїнах. З розповіді військових, 16 березня українські захисники потрапили в кільце росіян. В автомобіль влучили окупанти з гранатомета. Разом з Романом було 6 військових, усі загинули.
Рідні ж Романа, не дочекавшись довгоочікуваного дзвінка, з 21 березня взялися за пошуки. Зверталися всюди, навіть до екстрасенсів. Два з половиною місяці їх душі не мали спокою та до останнього дня жили надією, що їх Роман живий. Не вірилося навіть тоді, коли повідомили, що загинув. Його тіло повністю повністю обгоріло і , щоб бути впевненим, і щоб бути впевненим, двічі здавали ДНК – тест для впізнання. Сподівалися на помилку. Та результати підтвердилися. Все ж сестра з чоловіком поїхала до Києва і за особливими ознаками, впевнилися, що це її брат.
«Там дуже страшно, коли бачиш все розбитим, зруйнованим…..Дуже важко, що не всі люди розуміють, що відбувається. Дуже образливо, що не має поваги до солдатів, які пішли на смерть заради кожного з нас, щоб ми мали мирне життя. А брат був дуже хороший. Він взагалі був дуже чудовою людиною. Чудовий батько. Безмежно любив своїх дітей. Чудовий син, друг. Завжди усім допомагав…», – говорить , стримуючи сльози, Наталя Петрук.
Не може змиритися із втратою рідної кровиночки і мама Валентина Андріївна. Їй дуже важко говорити, серце стискається від болю, а сльози градом котяться з очей. «Був дуже добрий, завжди всім допомагав, був у перших рядах. Як у 2014 році, так і тепер. Я, як відчувала біду, як зателефонував, не хотіла давати військовий квиток, який був вдома в Демидівці. Та він був невблаганний, все повторював: «У мене є діти, я піду захищати». Батько підтримав, гордився, що в нього такий син, наголошував, що й сам пішов би, якби був здоровий, і ми передали. 23 березня помер батько, так і не дізнавшись, що його сина уже не має в живих», – пересилюючи себе, говорить крізь сльози мама загиблого Захисника України.
Поховали Романа Романюка у п’ятницю, а в ніч на суботу сестрі приснилося, що Роман сказав, що не все поклали. Не могли зрозуміти до чого цей сон. Сама ж була присутня, як наряджали, сама усе необхідне поклала в труну, бачила, що клали військові. Ніби все, що необхідно зробили.
Та суть зрозуміли, коли вранці пішли на цвинтар до Романа «на сніданок». Ще здалеку побачили біля хреста купу землі, а коли підійшли ближче, не маючи можливості доступити до могили сина, матір втратила свідомість від побаченого. Цю землю залишили копачі, відокремивши від могили, і навіть не закріпили, як належить, хреста, що хитався. Шоковані рідні не могли змиритися від побаченого і сприйняли це як наругу над могилою Героя.
Родина в розпачі і ніяк не може оговтатися. Стверджують, що «копачі» Добробуту» з В. Козубом недобросовісно віднеслися, зробили наругу над могилою воїна, не засипали як належить. Він за них положив життя, а вони, не змогли навіть по – людськи закопати могилу». Водночас, з пекучою образою та морем сліз не могли зрозуміти, чому так сталося, чи можна самим довершити могилу? Адже, говорять що не можна зачіпати до 40 днів, а то й роковин. Відповіді на це запитання ми шукали у благочинного Демидівського благочиння Василя Іваника, який на чолі священника ПЦУ завершував чин поховання загиблого Захисника. Священнослужитель запевнив, що рідні можуть впорядкувати могилу без будь – яких додаткових дій зі сторони священників та будь- яких негативних наслідків. То ж матір, яку запевнили перед похороном, що все буде зроблено якнайкраще без її участі, нині сама зробить все для того , щоб душа її сина упокоїлася і рідні більше нікому не дозволять вчинити наругу уже над прахом загиблого Героя.
Тільки її серце та серця рідних ніяк не можуть заспокоїтися. Бо біль важкої втрати дорогої людини помножився гіркою образою, яку не можуть пережити. А як житимуть ті, хто примножив цей біль своєю халатністю? Чи не варто було б знайти можливість виправити скоєне та хоча б по – людськи попросити вибачення? Бо ніхто не має права множити сльози матерів, які оплакують своїх синів, котрі віддали останнє – дорогоцінне життя, захищаючи рідну землю та кожного з нас. Сьогодні обов’язок кожного поважати рідних Захисників України та шанувати їх пам’ять. Герої не вмирають!
Мулько Л.
Список публікацій
Мулько Л. Попрощалися із Захисником України [Текст] /Мулько Л. // Вісник Демидівщини : громадсько-політична газета. – 2022. – № 22 /17 черв./. – С. 1,3
Втрати Рівненщини: у бою за Україну загинув військовослужбовець // Rivne online
Зустріли на колінах: на Рівненщину привезли полеглого воїна Романа Романюка // Rivne media