Гончар Дмитро народився 30 вересня 1996 року в смт. Володимирець Рівненської області. Мама, Гончар Наталія Іларіонівна. Тато, Гончар Петро Микитович. В дитячі роки відвідував садочок «Казка» . У 2003 році пішов до першого класу Володимирецького районного колегіуму де і навчався до 2014 року. В період навчання здобув професію оператора комп”ютерного набору. У 2016 році був призваний на військову службу за контрактом у військову частину 3045 Національної Гвардії України, м. Вараш, отримав звання старший сержант.
З початком повномасштабної війни Дмитро без роздумів пішов захищати Україну. 25 лютого 2022 року він ніс службу у Рівненському ОТЦК на посаді водія у смт. Володимирець. У травні переведений у м. Володимир, Волинської області, де проходив навчання та бойову підготовку. Служив у 14 ОМБР командиром відділення 4 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону.
16 липня 2022 року прикомандирований в район виконання бойових дій у тактичне угрупування «Соледар. Служив на Бахмутському напрямку. Згодом їхня бригада перемістилася в Харківську область.
Старший сержант Гончар Дмитро Петрович героїчно загинув 10 вересня 2022 року, визволяючи Україну від загарбників. Поховали Героя 25 вересня 2022 року у Володимирці на алеї «Слави».
30 вересня Гончару Дмитру виповнилося б 26 років. В нього залишилися батьки, дружина та двоє дітей.
Дзвонили дзвони всіх церков і шкільний дзвінок – зустрічали загиблого земляка у Володимирці
Ескорт з тілом загиблого солдата у супроводі поліції, військового священника-капелана Миколи Юраха, військових Першого відділу Вараського РТЦК та СП прибув надвечір у Володимирець. А в усіх селах по маршруту слідування люди зустрічали на колінах авторефрижератор з написом “На щиті” – в Городці, в Антонівці.
Таким багатолюдним Володимирець за ці пів року був кілька разів – коли поверталися земляки-Герої. Від початку селища і по усьому маршруту стояли десятки людей. На колінах стояли і чоловіки, і жінки, і діти. Прапори, сльози і журба.
Проїхали рідною вулицею до будинку, де мешкав Дмитро з дружиною Олею і двома дітками. Біля храму, до якого молода родина ходила, теж зупинилась процесія – молитва і дзвони журливо линули до вечірнього, на диво привітного, неба.
А вже за кілька метрів зустрічала рідна школа-колегіум. Останній дзвіночок дзвенів і дзвенів в руках заплаканих дівчаток-учениць. А поруч з ними, шкільними прапорами і хлібом-сіллю від закладу схилив коліно весь педколектив разом із директором.
Величезна ріка-процесія ескорту та людей йшла до Майдану Єдності – тут вже чекали військові з бригадними і національними стягами і ще сотні людей.
Спогади дружини Ольги.
Служба була не легкою, нічні обстріли, боротьба за життя та холодна земля на заміну теплому ліжку. Він так мріяв приїхати додому у відпустку. Але замість звістки «Я їду додому…» ми отримали сповіщення, що наш Дмитро зник безвісти під час виконання бойового завдання в населеному пункті Мале Веселе, Харківської області. Після страшних двотижневих пошуків, безсонних ночей… нам повідомили, що старший сержант Гончар Дмитро Петрович героїчно загинув 10 вересня 2022 року, визволяючи Україну від загарбників.
Список публікацій
Володимиреччина прощалася з Героєм // Рівненська обласна державна адміністрація
На війні з російськими окупантами загинув мешканець Томаківки Володимир Гончар // Відкритий