Революція гідності. Війна. Рівненщина

Народився Віктор 18 серпня 1986 року в селі Іванчиці тодішнього Зарічненського району Рівненської області у звичайній українській родині. У сім’ї він був середнім сином.

У 1992 році Віктор пішов до першого класу Іванчицької загальноосвітньої школи, яку закінчив у 2001 році. Після закінчення навчання одразу розпочав трудову діяльність, адже змалку відчував велику відповідальність за добробут своєї родини.

У найважчий для України час, з перших днів повномасштабної війни, він без вагань став на захист рідної землі. Спочатку служив у складі добровольчого формування територіальної громади (ДФТГ). Під час служби неодноразово відвідував зону бойових дій у складі волонтерської групи, доставляючи допомогу до Бахмута, Часового Яру, Дружківки та інших населених пунктів. Водночас брав участь у будівництві оборонних рубежів на сході України, зокрема в Покровській агломерації. Згодом разом із побратимами з ДФТГ та прикордонниками самовіддано працював над облаштуванням державного кордону, займаючись будівництвом загороджень і встановленням інженерної загорожі «Єгоза».

Маючи незламний дух і загострене почуття справедливості, Віктор завжди був поруч із тими, хто підтримував Збройні Сили України, допомагав військовослужбовцям, долучався до гуманітарних місій.… Детальніше

Нізелюк  Петро Станіславович народився 12 липня 1992 року в селищі Зарічне. Його життєвий шлях — це історія людини честі, сили духу та безмежної любові до рідної землі.

Своє дитинство Петро провів у рідному краї, де зростав у працьовитій і люблячій родині. У 2007 році він закінчив Зарічненську загальноосвітню школу І–ІІ ступенів, а у 2009 році — Зарічненську загальноосвітню школу ІІ–ІІІ ступенів.

З юних років Петро вирізнявся щирістю, добротою та відповідальністю. Він був дуже працьовитим, любив землю, ліс і річку. Ще зовсім маленьким робив собі власне «поле», на якому вирощував різні культури, з дитинства привчаючи себе до праці.

Він був вправним рибаком, любив збирати гриби та ягоди, добре знав і відчував природу. Для батьків був надійною опорою і помічником, завжди готовим підставити плече.

Особливе місце у його житті займала молодша сестра. Для неї він був не лише братом, а й справжнім другом, захисником і наставником — вчив її всьому, що вмів сам, передавав свій досвід, підтримував і оберігав.

Його поважали за відкритість, щирість і добре серце.… Детальніше

Мельникович Сергій Миколайович народився 14 липня 2004 року в селі Дібрівськ Зарічненського району Рівненської області.
З  2010 року навчався у Дібрівській ЗОШ І-ІІІ ступенів,  закінчив 9 класів. 
У 2019 році,  вступив до Костопільського обласного ліцею-інтернату спортивного профілю (КОЛІСП) на відділення футболу. У ліцеї Сергій грав на позиції воротаря, хоча в матчах з друзями міг виступити і в ролі форварда чи захисника. Впродовж навчання неодноразово з командою брав участь у змаганнях, де вони здобували призові місця. Після закінчення ліцею, отримав І спортивний розряд з футболу.
У вересні 2021 року вступив до  Тернопільського національного  педагогічного університету імені Володимира Гнатюка на спеціальність «фізична реабілітація». 
Із початком повномасштабного вторгнення,  Сергій  говорив, що його ставлення до життя змінилося.  На  3-мукурсу, у віці 19 років, він пройшов відбір та добровільно доєднався до лав 12-ої бригади спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України.
Про свої наміри хлопець  нікого не повідомляв, адже хвилювався, що рідні намагатимуться його відмовити. Але для нього, як згодом казав, це рішення не було спонтанним – він довго і потайки зважував його, готувався та особливо активно працював над своєю фізичною підготовкою.… Детальніше

Народився  Олександр Стецівко 5 квітня 1968 року в смт Зарічне. Навчався у Зарічненській школі. У 1983 році закінчив 8 класів. Після школи отримав спеціальність тракториста-машиніста. Працював в Зарічненському РТП автопарк, маслозавод, колгосп. Полюбляв малювати, різьба по дереву, особливо проявляв любов до гри на
баяні та гармошці.
В 1986 році служив в 60 танковій дивізії військова частина 73835 Д Нижній –  Новгород. Мав четверо дітей. Старший син у 2012 році помер.
12 березня 2022 року уклав контракт і пішов на захист України. Загинув сержант Стецівко Олександр 13 березня 2023 року у селищі Білогорівка Луганської області.
Похований у селищі Зарічне на місцевому кладовищі.

Нагороджений Орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)
22 грудня 2024 року було встановлено меморіальну дошку на фасаді Опорного закладу Зарічненського ліцею №2.

… Детальніше

… Детальніше

Антон Полюхович народився 8 вересня 2000 року в селі Серники Зарічненського району Рівненської області. Дитинство Антона пройшло в селі.
З 2006 по 2017 рік навчався у місцевій школі, де проявив себе як щирий, добрий та цілеспрямований учень.
Після закінчення Серницької загальноосвітньої школи у 2017 році Вступив до Рівненського національного університету водного господарства та природокористування на спеціальність «Комп’ютерна інженерія». З часом зрозумів, що це не його шлях, і у 2019 році приймає сміливе рішення змінити напрям – вступає до того ж університету на юридичну спеціальність, до якої відчував справжній поклик. Паралельно з навчанням працював,
проявляючи відповідальність і наполегливість.
У 2022 році з початком повномасштабного вторгнення, думка про те, щоб стати на захист, не покидала його. Він прагнув бути там, де потрібен, – захистити рідних, допомогти людям, стати опорою для інших.
У 2023 році переїжджає до Києва, де активно відвідує церкву (християнська Церква «Соборна» @soborna_church), заходить духовну опору та влаштовується на роботу в юридичну компанію.
У 2024 році розпочинає служіння військовим разом з групою капеланів на Донбасі, Краматорську.… Детальніше

Народився Палій Сергій Володимирович 03 серпня 1974 року в селі Річиця Зарічненського району Рівненської області в багатодітній родині. Він був наймолодшим з дітей і в 4 рочки залишився навівсиротою ( мама померла).
В рідному селі пройшли його шкільні роки. Проявив себе як добрий,чесний, дружелюбний,вихований учень та однокласник. З 1992 по 1994 роки відслужив строкову службу, після якої знову повертається до роботи у рідному селі. Сергій дуже любив працювати на землі: вирощувати овочі, саджати сад, рибалити, збирати гриби.
У 1998 році одружився. Став батьком сина Станіслава і доньки  Вероніки. Донька для нього була його всесвітом. Ніби відчуваючи майбутні події , він навчив донечку з малих років кермувати мотоциклом та трактором. Для всієї родини був надійним, люблячим чоловіком, татом, сином і братом. Сергій був веселою, життєрадісною, розсудливою, щирою та чесною людиною. Завжди приходив на допомогу рідним, сусідам та друзям, будував плани на  майбутнє. Але все змінила війна…

19 грудня 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ. Попередньо проходив навчання в Румунії. За два з половиною роки пройшов чимало гарячих точок Донеччини: Олексієво-Дружківка, Лиман, Костянтинівка.… Детальніше

Михайло народився 20 листопада 1995 року в селі Річиця Зарічненського району Рівненської області. З дитинства був добрим, щирим і відповідальним, завжди підтримував батьків і молодших братів. Навчався у Річицькій ЗОШ І–ІІ ступенів, а згодом — у Зарічненській ЗОШ ІІ–ІІІ ступенів.

У 2012–2017 роках здобував вищу освіту в Національному університеті водного господарства та природокористування в місті Рівне за спеціальністю «Економіка підприємництва». Пройшов навчання на військовій кафедрі та отримав офіцерське звання командира механізованого взводу на БМП-2.

Михайло був людиною з активною життєвою позицією. Під час Революції Гідності прагнув поїхати на Євромайдан, а згодом — вступити до добровольчого батальйону. Любив подорожувати Україною, займався спортом, захоплювався фотографією, самостійно вивчав іноземні мови.

Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, перебуваючи за кордоном, Михайло без вагань повернувся на Батьківщину. 4 березня 2022 року був призваний до лав Національної гвардії України, служив у в/ч №3055 на посаді командира взводу матеріально-технічного забезпечення.

Згодом добровільно перевівся до в/ч №3018 (бригади «Рубіж») у смт Гостомель, де став командиром кулеметного взводу 3-го батальйону оперативного призначення «Свобода».… Детальніше

Тарасіч Олександр Олександрович – народився 1 травня 1989 року у місті Вараші. У 2017 році закінчив приватний вищий навчальний заклад «Європейський університет»
14 лютого 2022 року його було зараховано на роботу у Вараську міська публічну бібліотеку на посаду провідного інженера з програмного забезпечення комп’ютерів.

Він був не просто працівником бібліотеки — він був серцем команди. Талановитий програміст, уважний колега, добрий і щирий чоловік, який завжди вмів знайти рішення і підтримати інших.
В особовій справі родинний стан: мама Тарасіч Валентина Владиславівна, та син Тарасіч Антон Олександрович. Він дуже любив бабусю й дідуся, вони були для нього тим затишним світом, де пахне дитинством.

34-річного молодшого сержанта, жителя Вараша, мобілізували на захист України у січні 2023 року, де він мужньо виконував військовий обов’язок. Тарасіч Олександр Олександрович був командиром відділення однієї із рот 95-ої окремої десантно-штурмової бригади.

Загинув Олександр 5 червня 2023 під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Мар’їнка Донецької області.

Поховали військовослужбовця на Алеї Героїв кладовища у селі Стара Рафалівка.

Без батька зростатиме його син.… Детальніше

Народився Ярослав у Вараші, до 7-го класу вчився у Вараському ліцеї №1, далі продовжив навчання у футбольно-спортивному клубі «Явір». У 2014 році закінчив Миколаївський фаховий коледж фізичної культури.

Захоплювався футболом та барною справою. Працював барменом, барменеджером, був амбасадором і волонтером.

З перших днів повномасштабної агресії рф активно працював над міцним тилом для наших захисників та створив свою волонтерську групу. А уже у вересні 2023 року підписав контракт й сам приєднався до лав ЗСУ.. Службу проходив у 72-ій окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців. Був командиром стрілецького відділення. Отримав відзнаку «За честь і звитягу»

Молодший сержант Ярослав Кашуба на псевдо “Rex” поліг 10 червня 2024 року при виконанні бойового завдання біля села Водяне, що на Донеччині. Він загинув в результаті атаки FPV-дрона противника. Воїну тепер назавжди 27.

27-річний командир стрілецького взводу 72-ої окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців загинув 11 червня  під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Водяне Волноваського району, Донецької області.

Вдома на Ярослава Кашубу чекали батьки та сестра…

Поховали нашого Захисника на Алеї Героїв кладовищі у с.Стара… Детальніше