Поліщук Микола (29.11.1973-20.07.2023 ) – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Микола Поліщук народився 29 листопада 1973 року в селі Дорогобуж Рівненської області. Навчався в школі рідного села, а потім у Рівненському економіко-технологічному фаховому коледжі. 30 років пропрацював на «Рівненській фабриці нетканих матеріалів». Був помічником майстра, наставником молодших колег.

Проходив строкову службу , отримав звання молодшого сержанта. Добрий, справедливий Микола був наставником для сина-студента НУВГП, допомагав і робив все для сім’ї, мав надійних друзів. Працьовитий у господарстві, не цурався роботи ні в селі, де живуть батьки та сестра, ні в місті.

Миколу мобілізували у квітні 2023 року. Він не намагався уникнути служби, адже хотів захистити сім’ю, майбутнє для країни і нащадків.

. Служив на Донеччині. 18 липня 2023 року він пішов на бойове завдання, мав повернутися за три-чотири дні, на жаль не повернувся.

Процедура ДНК-експертизи тривала довго, і лише зараз 49-річний молодший сержант Микола Поліщук, який загинув 20 липня 2023 року на Донеччині, повернувся додому…

Прощання із Героєм відбулося 6 квітня, о 10.00 на майдані Незалежності у Рівному. Поховали його на кладовищі «Нове»…

Публікації про Поліщука М.

У Рівному попрощалися з Миколою Поліщуком

У ангела-охоронця з «нетканки» не лише руки, а й голова була «золота»

Микола Поліщук, один з ангелів-охоронців з «нетканки». Він, Іван Довбенко та Олександр Ренкас ще зовсім недавно переступали через поріг прохідної «нетканки», віталися, тиснули один одному руки, бувало, жартували.

Помічник майстра Микола ПОЛІЩУК родом з Дорогобужа – стародавнього літописного містечка неподалік Гощі. Народився 29 листопада 1973 року,
закінчив місцеву школу, а фахову освіту здобував у Рівненському текстильному технікумі (нині Рівненський економіко-технологічний фаховий
коледж).
З трьох загиблих Героїв Рівненської «нетканки» Микола Поліщук – єдиний, хто мав фахову освіту саме як технолог з виготовлення нетканих матеріалів.

У ангела-охоронця з «нетканки» не лише руки, а й голова була «золота»
За словами Галини Терновець Микола Поліщук був одним із найдосвідченіших і найбільш професійних працівників фабрики. Вона каже, що у нього були не лише «золоті руки», а й «золота голова». Він настільки швидко міг освоїти нові машини й обладнання, що дивуєшся, звідки це в нього?

Напевне, від Бога. Інші тільки роздивлятися починають, хтось навіть підійти боїться – згадує Галина Терновець, — а Микола вже на повну працює з
абсолютно незнайомою для всіх технікою. Тому, коли почали проводити монтаж обладнання на сьомій лінії, Колю, який працював у клейовому цеху,
перевели туди чи не першим, так би мовити, для підсилення колективу. Там він уже особисто навчав хлопців.

– Ви подивіться на нинішній колектив сьомої лінії, – підхоплює розмову Ярослав Христюк,– там більшість людей, яких особисто Микола Поліщук навчав. Він і мене вчив. Я вдячний Іванові Довбенку та Миколі, які відкрили мені шлях до спеціаліста з нетканого виробництва. Завжди дивувався, як у Колі так усе просто виходить: за що б не брався, все складається, працює, крутиться, рухається.

Микола, в один голос запевняють колеги, – це абсолютно позитивна людина. Може не такий веселун, як Іван Довбенко, але такий же добрий і щирий. А ще він неабияк любив свою роботу і сім’ю. У нього всі розмови були, якщо не про роботу, то про родину. Микола, доки його не призвали до ЗСУ, практично щосуботи їздив у Дорогобуж допомагати мамі по господарству.

– Я часто питав у Миколи: «Коли ти відпочиваєш?»,– додає помічник майстра Олександр БОНДАРЧУК. – А він, усміхаючись, відказував, мовляв, прийде час,
тоді відпочине. А мама, родина – для нього взагалі святе було. П’ять днів працює на фабриці та два в селі. У нього вже в п’ятницю всі розмови лише про городи і про те, що мамі треба допомогти. Поїде туди, напрацюється, а в понеділок зранку просто з села на фабрику. 24 на 7 – це точно про нього.

Микола, зі слів Олександра Бондарчука, дуже любив свого єдиного сина:

– Так само, як Іван Довбенко при найменшій нагоді з натхненням розповідав про двох своїх доньок, так і Микола про сина. Коли Колю забирали на фронт,
він зауважив: «Не Сергієві ж моєму служити! У нього ще все життя попереду. Це мій обов’язок – забезпечити надійне майбутнє для нього і таких як він».

Миколу призвали до лав ЗСУ у квітні 2023 року. Він не намагався уникнути служби, адже хотів захистити сім’ю, майбутнє для країни й нащадків.

«Тато проходив строкову службу в армії, отримав звання молодшого сержанта, – розповідає син Героя Сергій. – Під час АТО він із колегами отримали бронювання роботодавцем, тому тоді не був на війні. Але добре розумів, що все можливо, що воювати доведеться. Адже мав друзів, які захищали нас і в АТО, і зараз».

Микола Поліщук, за словами сина, намагався постійно тримати рідних у курсі справи. Розповідав про те, як був на полігоні, куди направлять, в яку бригаду.
«Регулярно був на зв’язку, – продовжує Сергій, – коли вступив до бригади морської піхоти, став командиром протитанкового відділення. Служив на
Донеччині. Ми знали, що 18 липня 2023 року він пішов на бойове завдання, мав повернутися за три-чотири дні, але натомість за 10 днів отримали
сповіщення…»
Майже рік про Миколу не було звістки. До останнього жевріла надія, що вінживий, що, можливо, в полоні, чи з якихось інших причин не виходить на зв’язок з родиною. Але, на жаль, довготривала експертиза ДНК виявилася безжальною. Бойове завдання майже річної давнини виявилося для Герояостаннім… 49-річний молодший сержант Микола Поліщук, який загинув 20 липня 2023 року на Донеччині, повернувся додому лише 6 квітня 2024-го.

Фабричний меморіал пам’яті

На прохідній Рівненської фабрики нетканих матеріалів нещодавно створили меморіальну інсталяцію на честь працівників підприємства, які віддали своє
життя, боронячи рідну землю.

Ми створили в себе на підприємстві куточок пам’яті про загиблих Героїв нетому, що намагаємося десь копіювати міську громаду, яка створила подібний, на жаль, набагато ширший, меморіал. Ми зробили це для того,щоб наші працівники завжди пам’ятали про тих, хто вірою і правдою пропрацював п’ятнадцять, двадцять, тридцять років на «нетканці», – каже заступник голови наглядової ради ПрАТ «Рівненська фабрика нетканих матеріалів» Богдан Гапяк. – Більше того, ці люди заслуговують на пам’ять і вдячність, бо загинули як Герої, віддали життя за нас з вами, полягли, захищаючи наше майбутнє. І не тільки майбутнє, а й теперішнє. Саме завдяки їм ми маємо можливість ходити на роботу, забезпечувати свої родини, займатися повсякденними справами.
Гадаю, зайвим попросити кожного, хто у Провідну неділю за православною традицією відвідуватимуть могилки рідних і знайомих, не оминути місця вічного спочинку наших Героїв. Помолитися за них, подякувати їм за те, що маємо можливість жити. Вклонитися їм, щоб вони на Небесах бачили і знали,
що віддали свої життя недарма, що їх пам’ятають і шанують.

Олександр СУБОТ