Рівненська територіальна громада – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Грабовий Євген Олександрович (11.10.1992-19.11.2024)

Євген Грабовий народився 11 жовтня 1992 року у селі Мостове Миколаївської області. Закінчив тамтешню школу, згодом навчався у Миколаєві, пізніше переїхав жити та працювати до Одеси.

У перший день повномасштабного вторгнення Євген записався до лав одеської тероборони. Через пів року він відвіз дружину з дитиною до її рідних у Рівне, а сам добровільно приєднався до Збройних Сил України та відправився захищати Батьківщину.

«Він був справжнім патріотом – намагався зробити все можливе від себе, щоб наблизити нашу перемогу. Він ніколи не чекав, що хтось щось зробить чи змінить за нього. Євген йшов на війну, щоб його рідні могли жити у вільній Україні. Він – приклад для свого сина», – розповіла дружина Захисника.

Рідні та друзі відгукуються про Євгена як про доброго та милосердного чоловіка, готового в будь-який момент прийти на допомогу. За словами побратимів, Євген неодноразово рятував чужі життя, завжди до останнього залишався зі своїми хлопцями.

На жаль, 32-річний молодший сержант Євген Грабовий загинув 19 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання у Харківській області.

Янковський Віталій Андрійович (2710.1974-28.09.2025)

Віталій Янковський народився 27 жовтня 1974 року у Казахстані. У дитячому віці проживав на території рф, там закінчив школу. Пізніше навчався спочатку у Курській, а згодом у Волинській духовних семінаріях. Був священиком у Луцькому кафедральному соборі. Закінчив аспірантуру Духовної академії у Львові, працював викладачем у Волинській духовній семінарії.

Попри дитинство та юність у російськомовному середовищі, Віталій завжди відчував себе українцем. На літні канікули приїджав на Рівненщину – до дідуся та бабусі.

Чоловік не мав військового досвіду, але ще з перших днів повномасштабного вторгнення був готовий захищати країну. До лав ЗСУ Віталія мобілізували у липні 2024 року. Був мінером, навчав новоприбулих бійців. Перебував на гарячих напрямках фронту, зокрема Покровському.

Зі слів близьких, Віталій був інтелігентною людиною, завжди відгукувався про допомогу. Два роки тому померла його дружина. З рідних у чоловіка лишилася мама та 27-річний син.

На жаль, солдат Віталій Янковський загинув 28 вересня 2025 року внаслідок ворожого артилерійського обстрілу на Донеччині.

Поховали військовослужбовця на кладовищі «Нове».

Публікації про Янковського В.

Публікації про Янковського В.… Читати далі

Приймак Микола Анатолієвич (18.10.1985-15.04.2026)

Микола Приймак народився 18 жовтня 1985 року в Рівному. Навчався у загальноосвітній школі №25. Згодом здобув дві вищі освіти: геодезичну – у «Львівській політехніці», і економічну – у Національному університеті водного господарства та природокористування.

Після навчання він у 26 років очолив підприємство «Конвест-проект», продовживши справу батька. У січні 2026 року Миколу Приймака мобілізували до лав Збройних сил України.

«Його улюбленою відповіддю на запитання “Як справи?” було: “У русі!”. Він завжди мав багато планів і ще багато хотів зробити. Микола був людиною, яка готова допомогти, коли попросять. Люблячим сином і онуком, надійним та турботливим братом. Його загибель спричинила спустошливий біль і порожнечу, які назавжди залишаться в серцях рідних, близьких та друзів», – розповіла сестра Захисника.

На жаль, 40-річний лейтенант Микола Приймак загинув 15 квітня 2026 року внаслідок удару ворожого дрона на Харківщині.

Із найрідніших у Захисника залишилися мама, сестра, бабуся та дідусь.

. Поховали Миколу Приймака на Алеї Героїв кладовища «Нове» в обласному центрі.

Публікації про Приймака Миколу

Прощання з Миколою Приймаком відбулося в понеділок, 20 квітня, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному.… Читати далі

Гордійчук Дмитро(21.12.1990-13.09.2024)

Дмитро Гордійчук народився 21 грудня 1990 року у Рівному. Навчався у місцевій школі №4, далі продовжив навчання у Вищому професійному училищі №1 міста Рівне. Дмитро служив в армії. Після того почав роботу на підприємстві «Рівнеоблводоканал».

Наш захисник пропрацював слюсарем-ремонтником 6 розряду відділу з обслуговування засобів вимірювальної техніки служби з обслуговування засобів вимірювальної техніки.

З початку повномасштабного вторгнення Дмитро був у лавах Територіальної оборони. А у червні 2022 його призвали до лав ЗСУ і він не вагаючись узяв зброю до рук, щоб боронити свою Батьківщину.

Про службу у війську рідним Дмитро розповідав не багато. У травні 2024 року захисник отримав поранення, але після одужання одразу ж повернувся до виконання бойових завдань.

– Мені здається, що він відчував те, що може загинути. Тому частіше почав говорити про масовані обстріли, як вдалося врятуватися і те, що вдалося відійти, – розповідає дружина Героя Тетяна. – Дмитро загинув під час ворожого обстрілу 13 вересня 2024 року у Курській області російської федерації.

Мужній захисник, турботливий батько, люблячий чоловік та прекрасний син – саме таким в серцях рідних та близьких залишиться Дмитро Гордійчук.… Читати далі

Денисюк Сергій Володимирович(16 07.1994-21.07.2024)

Сергій Денисюк народився 16 липня 1994 року у Квасилові. Навчався у місцевій школі, згодом здобув фах слюсаря з ремонту автомобілів у Квасилівському професійному ліцеї.

Після навчання допомагав батькам, які займаються підприємницькою діяльністю. У травні 2024 року Сергія Денисюка мобілізували до лав Збройних сил України.

«Він швидко адаптувався до служби, був всім задоволений. У нього все вдавалося, його поважали побратими та командування. Сергій був найкращим сином для своїх батьків, прислухався до порад та всіляко допомагав. Він швидко опановував нові навички, умів домовлятися, знаходити спільну мову з людьми – у нього було багато друзів. Ще з юних років він захоплювався автомобілями та мотоциклами – Сергій дуже любив рух», – розповіла мама Захисника.

На жаль, 30-річний солдат Сергій Денисюк загинув 21 липня 2024 року внаслідок стрілецького бою з противником на Донеччині. Лише нещодавно тіло воїна ідентифікували та передали рідним для гідного поховання.

У Захисника залишилися батьки, сестра та син.

Поховали військовослужбовця на кладовищі у Здолбунові-2.

Публікації про Денисюка С.

Прощання з Сергієм Денисюком відбулося у неділю, 29 березня, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному.… Читати далі

Козодій Ігор Ігорович (07.05.1990-09.03.2026)

Ігор Козодій народився 7 травня 1990 року в Рівному. Навчався у школі №4, згодом здобув освіту за спеціальністю «Будівництво і архітектура» у Національному університеті водного господарства та природокористування.

Працював інженером-будівельником у різних фірмах. На початку повномасштабного вторгнення долучився до територіальної оборони в Рівному. У жовтні 2022 року Ігор Козодій приєднався до 23-го інженерно-позиційного полку Збройних Сил України.

«Побратими знали Ігоря як щиру, добру та відкриту людину, на яку завжди можна покластися. Його поважали за відданість справі, силу духу та людяність. Ігор був найкращим батьком та люблячим чоловіком, він робив усе для благополуччя своєї родини. Мама виховала його самотужки, і для неї він завжди був найбільшою гордістю та найкращим сином», – розповіла дружина Захисника.

Під час служби був нагороджений відзнаками «Нагрудний хрест» та «Надійний захист у бою».

На жаль, 35-річний старший лейтенант Ігор Козодій загинув 9 березня 2026 року під час виконання бойового завдання у Харківській області.

У Захисника залишилися дружина, двоє доньок та мама.

Поховали військовослужбовця на Алеї Героїв кладовища «Тинне» в обласному центрі.

Суржук Іван Васильович (07.07.2004-21.02.2026)

Іван Суржук народився 7 липня 2004 року в Рівному. Навчався у місцевій гімназії №3, згодом – у Національній академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного у Львові та Рівненському фаховому коледжі НУБіП.

З дитинства Іван зростав активним хлопцем: захоплювався футболом, аеромоделюванням, танцями, любив співати, вмів грати на гітарі. У школі його улюбленим предметом була математика. Він також досягав успіхів у спорті, зокрема в єдиноборствах, виступаючи за клуб бойових мистецтв «Будокан»

Навесні 2022 року курсант Академії Іван Суржук уже брав участь в обороні та звільненні Київської області від російських окупантів. Перебуваючи у складі бойової бригади Іван отримав важке поранення на Сході, захищаючи Україну. П’ять місяців проходив реабілітацію, але, попри стан здоров’я, повернувся у стрій – до своїх побратимів, яких не міг покинути. Боєць казав: «Я одужаю щойно повернуся до служби».

«Всі, хто знав Івана, згадують його як щиру, світлу та надзвичайно добру людину. Хлопець із великим майбутнім: офіцер ЗСУ, козак, воїн, чудовий спортсмен, улюблений син своїх батьків. Він міг долучитися до юридичної спільноти, адже мав відповідну освіту.… Читати далі

Карабан Олег Володимирович (27.11.1973-28.02.2026)

Олег Карабан народився 27 листопада 1973 року в Рівному. Навчався у загальноосвітніх школах №13 та №24, згодом – у місцевому професійному училищі №9.

Працював у столярному цеху на виробництві меблів «Каприз» та у фірмі «Сокіл». До лав Збройних сил України Олега Карабана мобілізували у вересні 2025 року.

На жаль, 52-річний солдат Олег Карабан загинув 28 лютого 2026 року під час виконання бойового завдання на Харківщині.

У Захисника залишилися троє дітей, брат та сестра.

Прощання з Олегом Карабаном відбулося у п’ятницю, 20 березня, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному.

Заупокійну службу провели у Свято-Покровському соборі.

Поховали військовослужбовця на Алеї Героїв кладовища «Нове» в обласному центрі.

Шанава Тимур (29.04.1999-12.11.2026)

Тимур Шанава народився 29 квітня 1999 року у Рівному. Навчався у місцевій 27-й школі, згодом вступив до Квасилівського професійного ліцею.

Працював здебільшого за кордоном. Під час повномасштабного вторгнення Тимур повернувся в Україну. До лав Збройних Сил його мобілізували у березні 2025 року.

Чоловік завзято підійшов до служби. Пройшов навчання у Львові – перевівся з патрульної роти Нацгвардії у бойову. Тимур захоплювався своїм перебуванням там.

«Він був дуже цілеспрямованим, завжди вперто йшов до свої мети. При цьому всередині залишався чуйною та доброю людиною», – розповіла сестра Захисника.

На жаль, 26-річний солдат Тимур Шанава загинув 12 листопада 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

З найрідніших у чоловіка залишилися батьки, сестра та племінниця.

Сердюк Денис Іванович, позивний «Циган» (30.07.1988-07.03.2026)

Денис Сердюк народився 30 липня 1988 року у Кривому Розі. Навчався у місцевій школі, згодом здобув фах електрогазозварювальника.

Працював за спеціальністю у різних містах України. Упродовж останніх шести років проживав у Рівному. Був задіяний у будівництві підприємства «Кроноспан» поблизу обласного центру. У липні 2024 року Денис Сердюк підписав контракт зі Збройними силами України.

«Це було його свідоме рішення. Йому подобалася служба. Він пройшов навчання в Чехії. Спочатку перебував в інженерних військах, згодом приєднався до 108-го окремого штурмового батальйону «Вовки Да Вінчі». Денис цікавився історією, йому було цікаво дізнаватися про події минулого. Він постійно любив щось робити, ремонтувати – не міг сидіти без справи», – розповіла дружина Захисника.

Побратими називали воїна з позивним «Циган» людиною честі та відваги, справжнім другом і надійним плечем.

На жаль, 37-річний старший солдат Денис Сердюк загинув 7 березня 2026 року під час виконання бойового завдання у Дніпропетровській області.

У Захисника залишилися дружина, донька, мама та дві сестри.