Рівненська територіальна громада – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Смірнов Володимир Володимирович (20.10.1990-22.03.2026)

Володимир Смірнов народився 20 жовтня 1990 року в Рівному. Він був сиротою – його виховувала бабуся. Навчався у загальноосвітній школі №1.

Після строкової служби в армії здобув фах електрогазозварника. Працював за спеціальністю, їздив на заробітки за кордон. У липні 2025 року Володимира Смірнова мобілізували до лав Збройних сил України.

На жаль, життя 35-річного солдата Володимира Смірнова обірвалося 22 березня 2026 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Із рідних у Володимира залишилася тітка та її родина.

Прощання з Володимиром Смірновим відбулося у понеділок, 6 квітня, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному.

Володимира Смірнова поховали на Алеї Героїв кладовища «Нове» в обласному центрі

Публікації про Смірнова В.

6 квітня 2026 року на майдані Незалежності у Рівному попрощалися із Володимиром Смірновим

Прощання на Майдані .Портрет Володимира в руках

Прощання із Смірновим М. та Харитонюком Ю.

“Хороша, добра людина. Найголовніше — те, що він захищав нас. Ось і всі слова, які можна сказати. Сестричка в нього є, він, можна сказати, сирота, без батьків”, — розповіла сусідка військового Антоніна.

У Рівному сьогодні попрощалися з двома Захисниками України – Юрієм Харитонюком та Володимиром Смірновим

ВІДЕО: https://www.facebook.com/share/r/194t3WmwTg/

Бандрівський Сергій Володимирович (25.10.1973-16.08.2024)

Сергій Бандрівський народився 25 жовтня 1973 року на Сахаліні, де працював його батько. Ще в дитячому віці разом із родиною повернувся на історичну батьківщину – до Дрогобича на Львівщині. Навчався у місцевій загальноосвітній школі, а згодом закінчив спеціалізований заклад військового спрямування – тодішню школу прапорщиків. У подальшому здобув дві вищі освіти.

Майже все свідоме життя Сергій Бандрівський був військовослужбовцем. З 2014-го року брав участь в антитерористичній операції у складі 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького. Під час боїв у Луганській області отримав поранення і був демобілізований, однак продовжив службу у Нацгвардії. Повернувшись до цивільного життя, займався підприємницькою діяльністю. На початку повномасштабного вторгнення чоловік знову став на захист Батьківщини – спочатку у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила, а згодом – у 150-й бригаді.

«У нього була можливість не воювати після отриманих важких поранень, але він не міг покинути своїх побратимів. Сергій служив у піхоті і брав безпосередню участь у бойових діях. Він пишався тим, що захищав Україну в найкращих бригадах», – розповіла дружина військовослужбовця.

Вітрук Руслан (27.02.1979-07.03.2024)

Руслан Вітрук народився 27 лютого 1979 року в місті Рівне. Навчався у рівненських школах №12 та №13, а згодом здобув професію столяра у ВПУ №1.

Руслан був працелюбною та доброю людиною. Працював на підприємстві «Акорд-С», згодом працював на ринку.

Рідні розповідають що він був людиною з багатогранною душею й глибокими захопленнями. У вільний час він із задоволенням поринав у світ фантастичних книг, захоплювався фільмами — від емоційних драм до улюблених кінокоміксів і обожнював походи до кінотеатру з родиною. Молодість присвятив спорту, зокрема боксу. Найбільше цінував прості радощі — провести час із близькими на природі, в колі друзів. Особливою мрією Руслана була поїздка до Японії — країни, яка його захоплювала своєю культурою, філософією та традиціями.

У січні 2023 року Руслана мобілізували до лав Збройних сил України.

“Він хотів доєднатися до війська ще з самого початку війни, проте його стримувала молодша донечка, але щойно прийшла повістка — без вагань пройшов комісію і пішов захищати Україну”, – розповідає дружина Альона.

На жаль, Руслан Вітрук загинув 7 лютого 2024 року на Донецькому напрямку.

Вознюк Олександр Григорович (01.03.1977- 03.05.2026)

Олександр Вознюк народився 1 березня 1977 року в Рівному. Навчався у загальноосвітній школі №23, а згодом здобув фах тракториста-машиніста у Сарненському професійно-технічному училищі.

Після навчання працював водієм автобуса. Навесні 2025 року Олександра Вознюка мобілізували до лав Збройних сил України.

На жаль, 49-річний військовослужбовець Олександр Вознюк загинув 3 травня 2026 року під час виконання бойового завдання у Дніпропетровській області.

У Захисника залишилися дружина, двоє дітей та мама.

Поховали військовослужбовця на Алеї Героїв кладовища «Нове» в обласному центрі.

Лютко Олександр Іванович (20.08.1992-23.05.2025)

Олександр Лютко народився 20 серпня 1992 року в Рівному. Навчався у загальноосвітній школі №11 та професійно-технічному училищі №10.

У липні 2024 року Олександра Лютка мобілізували до лав Національної гвардії України.

На жаль, 32-річний солдат Олександр Лютко загинув 23 травня 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Тривалий час воїн вважався зниклим безвісти. Лише нещодавно його тіло вдалося ідентифікувати та повернути рідним для гідного поховання.

Поховали військовослужбовця на Алеї Героїв кладовища «Нове» в обласному центрі.

У Захисника залишилися батьки та сестра.

Вітрук Володимир Станіславович (22.03.1999-03.03.2025)

Володимир Вітрук народився 22 березня 1999 року в Рівному. Навчався у школі №13, згодом здобув фах кухаря-кондитера у Квасилівському професійному коледжі та вищу освіту у Національному університеті водного господарства та природокористування.

Після навчання працював у супермаркеті та на меблевій фабриці в рідному місті. У березні 2024 року Володимира Вітрука мобілізували до лав Збройних сил України.

«Він мав військову кафедру після університету. До служби звик швидко, ніколи не скаржився. Це був добрий, щирий та простий хлопець, який мав плани на життя. До війни любив проводити час з друзями, ходив до тренажерного залу, займався спортом», – розповіла мама Захисника.

У Володимира залишилися батьки та бабуся.

На жаль, 25-річний лейтенант Володимир Вітрук загинув 3 березня 2025 року під час виконання бойового завдання на Харківщині. Лише нещодавно тіло воїна ідентифікували та передали рідним для гідного поховання.

Мартинюк Володимир (12.05.1977-07.05.2026)

Володимир Мартинюк народився 12 травня 1977 року в Рівному. Навчався у загальноосвітній школі №23, а згодом здобув вищу освіту за спеціальністю «Облік і аудит» в Національному університеті водного господарства та природокористування.

Працював у фінансовій сфері, обіймав керівні посади в Держенергонагляді та рівненському управлінні ДСНС, звідки звільнився у званні капітана. Майже 15 років віддав енергетичній галузі – з 2011 року він працював у «Рівнеобленерго». Спочатку займався аналітикою та аудитом, а згодом очолив відділ розрахунків із клієнтами.

Володимир Мартинюк брав участь в антитерористичній операції на Донбасі, а з початком повномасштабного вторгнення добровільно став на захист Батьківщини.

«Він називав це своїм обов’язком – бути там у складний для країни момент. Це була добра та чуйна людина, яка понад усе любила свою сім’ю. Колеги згадують Володимира як інтелігентного, чесного та принципового фахівця – його поважали і цінували. У вільний час захоплювався спортом, особливо полюбляв футбол та баскетбол, – розповів брат Захисника.

На жаль, 48-річний підполковник Володимир Мартинюк помер 7 травня 2026 року у Дніпропетровській області під час виконання службових обов’язків.… Читати далі

Дятлик Анрій Миколайович (06.07.1997-21.07.2024)

Андрій Дятлик народився 6 липня 1991 року в місті Рівне в багатодітній християнській родині. Він був десятою дитиною з одинадцяти: шести синів і п’яти дочок Миколи Садоновича і Галини Іванівни. З дитинства Андрій виявляв неабиякі здібності до музики та навчання загалом. У 2004 році він закінчив Рівненську дитячу музичну школу № 2 за спеціальністю «Кларнет», а в 2008 році успішно завершив навчання в ЗОШ № 10 м. Рівного.

Андрій мав також особливу пристрасть до друкарської справи, яка для нього була не просто роботою, а справжнім джерелом натхнення та самореалізації. Ще зі шкільних років він регулярно їздив до сімейної друкарні в селі Корнин, де опановував мистецтво друку та працював після шкільних занять.

Прагнучи до знань і розвитку, Андрій продовжив освіту за кордоном. З 2009 по 2010 рік він навчався в Міжнародному університеті LCC (Литва) за спеціальністю «Іноземна філологія, англійська мова», що дало йому можливість не лише вдосконалити свої мовні навички, а й розширити світогляд та отримати міжнародний досвід. У 2011 році Андрій поглибив свої знання ще однієї іноземної мови, відвідуючи курси чеської мови при Карловому університеті в Празі (Чехія).

Маслянко Олег (13.10.1970-25.02.2024)

Олег Маслянко народився 13 жовтня 1970 року у місті Баку. З 1993 року, після здобуття Україною незалежності, жив у місті Рівне. Кадровий військовий отримав відповідну освіту – закінчив спершу Енгельське вище зенітне ракетне командне училище ППО, а потім, Національну академію внутрішніх справ України за спеціальністю «Правознавство».

«Свого часу Олег служив у Владивостоці, але, коли розпався Радянський Союз, звільнився зі служби та переїхав в Україну, у Рівне. Тут понад 20 років служив у поліції. Із початком антитерористичної операції з березня 2015 року брав участь у захисті незалежності та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей. А потім, продовжив військову службу у Збройних силах України за контрактом», – розповідає дружина Героя Оксана.

Кадровий військовий понад усе прагнув захистити свою країну та її народ. Тож із початком повномасштабного вторгнення брав активну участь у боях, проявляв героїзм, мужність, витримку. Нерідко вів за собою підлеглих під щільним артилерійським вогнем, зумів зберегти і особовий склад, і успішно виконувати поставлені завдання. Яскравим свідченням мужності та вірності військовій присязі є численні нагороди Героя, які отримав за роки служби, зокрема, медаль «За оборону міста Бахмут» та Почесний нагрудний знак Головнокомандувача Збройних Сил України «Срібний хрест».

Лопатюк Дмитро Григорович (07.11.1991 – 02.05.2024)

Дмитро Лопатюк народився 7 листопада 1991 року у місті Рівне. Закінчив Рівненський ліцей №11 із золотою медаллю, а потім, Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Прикладна математика». Після строкової служби в армії працював програмістом. 18 жовтня 2022 року Дмитро Лопатюк був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації до Кінологічного навчального центру Державної прикордонної служби України. 23 листопада 2022 року був призначений до бойового підрозділу 105 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.

З 15 липня по 25 жовтня 2023 року старший солдат Дмитро Лопатюк виконував бойові завдання на ділянці відповідальності 11 прикордонного загону Державної прикордонної служби України – Донецький напрямок. У складі мінометного розрахунку вміло та професійно здійснював обстріл противника з мінометів, надавав вогневу підтримку бойовим позиціям під час штурму противником.01 вересня 2023 року у складі мінометного розрахунку вміло та професійно здійснював обстріл противника з мінометів, зупинивши штурмові дії противника на позиції відділення «Риба» в районі населеного пункту Красногорівка.

Після повернення зі Сходу України, Дмитро Лопатюк продовжив виконувати службові завдання на ділянці відповідальності 105 прикордонного загону, а саме в районі н.п.