Рівненська територіальна громада

Паскар Дмитро Юрійович (24.02.1997- 22.10.2023)

Дмитро Паскар народився 24 лютого 1997 року у Рівному. Навчався у місцевій 13-й школі, згодом в університеті водного господарства і природокористування, а потім працював пекарем на хлібозаводі «Рум’янець».

У лютому 2023 року Дмитро добровольцем приєднався до захисту України.

«Він прийняв таке рішення, але нікому про це не сказав. За кілька днів перед виїздом на полігон лише попередив батька. Дмитро завжди самостійно приймав рішення, любив ризикувати, захоплювався мотоциклами. У нього все відбувалося на швидкості – навіть будучи фактично дитиною, він поводився як дорослий. Ставив перед собою цілі і досягав їх», – розповіла мама Захисника.

На жаль, 26-річний старший солдат Дмитро Паскар загинув 22 жовтня 2023 року у бою з російськими окупантами на Запорізькому напрямку. Тривалий час боєць вважався зниклим безвісти – лише нещодавно його тіло ідентифікували й передали рідним для гідного поховання.

Із найрідніших у Дмитра залишилися батьки, двоє сестер та бабуся. А ще кохана дівчина, з якою хотів одружитися у відпустці, в яку він так і не прийшов.

Поховали військовослужбовця на Алеї Героїв кладовища «Нове» в обласному центрі.

… Детальніше

Шкіндер Андрій Вячеславович (03.06.1993-28.05.2026)

ШКІНДЕР АНДРІЙ ВЯЧЕСЛАВОВИЧ народився 3 червня 1993 року в місті Рівне. Проживав із родиною у селищі Млинів. Навчався у Млинівській гуманітарній гімназії Млинівської селищної ради Рівненської області. Згодом здобував освіту в Національному університеті «Львівська політехніка» за спеціальністю «Комп’ютерні науки».

Свій професійний шлях у сфері програмування розпочав у товаристві з обмеженою відповідальністю «Софтсерв-Україна». У подальшому працював у низці ІТ-компаній, де обіймав посаду провідного мобільного розробника.

Зі слів рідних, Андрій був життєрадісною людиною, любив жартувати, вирізнявся добротою та щирістю. Він завжди був готовий прийти на допомогу й насамперед прагнув зробити якнайкраще для інших. Любив готувати, захоплювався туризмом, любив природу та гори. Мріяв підкорити всі гірські вершини України, а також пройти Закарпатський туристичний шлях.

У 2024 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Запорізькому, Миколаївському, Донецькому та Північно-Слобожанському напрямках у складі 419-го окремого батальйону безпілотних систем Оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України.

Нагороджений медаллю «Кращий сержант військової частини А5027».

18 червня 2026 року молодший сержант, командир взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів роти ударних безпілотних авіаційних комплексів окремого батальйону безпілотних систем під час виконання бойового завдання отримав важкі поранення.

… Детальніше

Костюкевич Юрій (27.06. 1986- 03.06.2025)

Юрій Костюкевич народився 27 червня 1986 року в Рівному. Навчався у загальноосвітній школі №22, а згодом здобув фах штукатура у Вищому професійному училищі №1.

Після навчання працював на будівництвах, виконував ремонтні роботи. У лютому 2025 року Юрія Костюкевича мобілізували до лав Збройних сил України.

«Він швидко адаптувався та звик до служби, ніколи не скаржився. Це був дуже позитивний хлопець, завжди готовий захистити та допомогти – він усе робив з усмішкою. У шкільні роки Юрій займався регбі, був фізично підготовленим. Це був турботливий син, який завжди підтримував рідних і знаходив для них теплі слова. Його любили та поважали друзі, адже він умів згуртувати навколо себе людей, залишаючись щирим, добрим і відкритим до кожного», – розповіла мама Захисника.

На жаль, 38-річний солдат Юрій Костюкевич загинув 3 червня 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Воїн вважався зниклим безвісти – лише нещодавно його тіло ідентифікували за допомогою ДНК-експертизи та передали рідним для гідного поховання.

У Захисника залишилися батьки, троє братів та дві сестри.

… Детальніше

Смірнов Володимир Володимирович (20.10.1990-22.03.2026)

Володимир Смірнов народився 20 жовтня 1990 року в Рівному. Він був сиротою – його виховувала бабуся. Навчався у загальноосвітній школі №1.

Після строкової служби в армії здобув фах електрогазозварника. Працював за спеціальністю, їздив на заробітки за кордон. У липні 2025 року Володимира Смірнова мобілізували до лав Збройних сил України.

На жаль, життя 35-річного солдата Володимира Смірнова обірвалося 22 березня 2026 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Із рідних у Володимира залишилася тітка та її родина.

Прощання з Володимиром Смірновим відбулося у понеділок, 6 квітня, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному.

Володимира Смірнова поховали на Алеї Героїв кладовища «Нове» в обласному центрі

… Детальніше

Бандрівський Сергій Володимирович (25.10.1973-16.08.2024)

Сергій Бандрівський народився 25 жовтня 1973 року на Сахаліні, де працював його батько. Ще в дитячому віці разом із родиною повернувся на історичну батьківщину – до Дрогобича на Львівщині. Навчався у місцевій загальноосвітній школі, а згодом закінчив спеціалізований заклад військового спрямування – тодішню школу прапорщиків. У подальшому здобув дві вищі освіти.

Майже все свідоме життя Сергій Бандрівський був військовослужбовцем. З 2014-го року брав участь в антитерористичній операції у складі 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького. Під час боїв у Луганській області отримав поранення і був демобілізований, однак продовжив службу у Нацгвардії. Повернувшись до цивільного життя, займався підприємницькою діяльністю. На початку повномасштабного вторгнення чоловік знову став на захист Батьківщини – спочатку у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила, а згодом – у 150-й бригаді.

«У нього була можливість не воювати після отриманих важких поранень, але він не міг покинути своїх побратимів. Сергій служив у піхоті і брав безпосередню участь у бойових діях. Він пишався тим, що захищав Україну в найкращих бригадах», – розповіла дружина військовослужбовця.

… Детальніше

Вітрук Руслан (27.02.1979-07.03.2024)

Руслан Вітрук народився 27 лютого 1979 року в місті Рівне. Навчався у рівненських школах №12 та №13, а згодом здобув професію столяра у ВПУ №1.

Руслан був працелюбною та доброю людиною. Працював на підприємстві «Акорд-С», згодом працював на ринку.

Рідні розповідають що він був людиною з багатогранною душею й глибокими захопленнями. У вільний час він із задоволенням поринав у світ фантастичних книг, захоплювався фільмами — від емоційних драм до улюблених кінокоміксів і обожнював походи до кінотеатру з родиною. Молодість присвятив спорту, зокрема боксу. Найбільше цінував прості радощі — провести час із близькими на природі, в колі друзів. Особливою мрією Руслана була поїздка до Японії — країни, яка його захоплювала своєю культурою, філософією та традиціями.

У січні 2023 року Руслана мобілізували до лав Збройних сил України.

“Він хотів доєднатися до війська ще з самого початку війни, проте його стримувала молодша донечка, але щойно прийшла повістка — без вагань пройшов комісію і пішов захищати Україну”, – розповідає дружина Альона.

На жаль, Руслан Вітрук загинув 7 лютого 2024 року на Донецькому напрямку.

… Детальніше

Вознюк Олександр Григорович (01.03.1977- 03.05.2026)

Олександр Вознюк народився 1 березня 1977 року в Рівному. Навчався у загальноосвітній школі №23, а згодом здобув фах тракториста-машиніста у Сарненському професійно-технічному училищі.

Після навчання працював водієм автобуса. Навесні 2025 року Олександра Вознюка мобілізували до лав Збройних сил України.

На жаль, 49-річний військовослужбовець Олександр Вознюк загинув 3 травня 2026 року під час виконання бойового завдання у Дніпропетровській області.

У Захисника залишилися дружина, двоє дітей та мама.

Поховали військовослужбовця на Алеї Героїв кладовища «Нове» в обласному центрі.

… Детальніше

Лютко Олександр Іванович (20.08.1992-23.05.2025)

Олександр Лютко народився 20 серпня 1992 року в Рівному. Навчався у загальноосвітній школі №11 та професійно-технічному училищі №10.

У липні 2024 року Олександра Лютка мобілізували до лав Національної гвардії України.

На жаль, 32-річний солдат Олександр Лютко загинув 23 травня 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Тривалий час воїн вважався зниклим безвісти. Лише нещодавно його тіло вдалося ідентифікувати та повернути рідним для гідного поховання.

Поховали військовослужбовця на Алеї Героїв кладовища «Нове» в обласному центрі.

У Захисника залишилися батьки та сестра.

… Детальніше

Вітрук Володимир Станіславович (22.03.1999-03.03.2025)

Володимир Вітрук народився 22 березня 1999 року в Рівному. Навчався у школі №13, згодом здобув фах кухаря-кондитера у Квасилівському професійному коледжі та вищу освіту у Національному університеті водного господарства та природокористування.

Після навчання працював у супермаркеті та на меблевій фабриці в рідному місті. У березні 2024 року Володимира Вітрука мобілізували до лав Збройних сил України.

«Він мав військову кафедру після університету. До служби звик швидко, ніколи не скаржився. Це був добрий, щирий та простий хлопець, який мав плани на життя. До війни любив проводити час з друзями, ходив до тренажерного залу, займався спортом», – розповіла мама Захисника.

У Володимира залишилися батьки та бабуся.

На жаль, 25-річний лейтенант Володимир Вітрук загинув 3 березня 2025 року під час виконання бойового завдання на Харківщині. Лише нещодавно тіло воїна ідентифікували та передали рідним для гідного поховання.

… Детальніше

Мартинюк Володимир (12.05.1977-07.05.2026)

Володимир Мартинюк народився 12 травня 1977 року в Рівному. Навчався у загальноосвітній школі №23, а згодом здобув вищу освіту за спеціальністю «Облік і аудит» в Національному університеті водного господарства та природокористування.

Працював у фінансовій сфері, обіймав керівні посади в Держенергонагляді та рівненському управлінні ДСНС, звідки звільнився у званні капітана. Майже 15 років віддав енергетичній галузі – з 2011 року він працював у «Рівнеобленерго». Спочатку займався аналітикою та аудитом, а згодом очолив відділ розрахунків із клієнтами.

Володимир Мартинюк брав участь в антитерористичній операції на Донбасі, а з початком повномасштабного вторгнення добровільно став на захист Батьківщини.

«Він називав це своїм обов’язком – бути там у складний для країни момент. Це була добра та чуйна людина, яка понад усе любила свою сім’ю. Колеги згадують Володимира як інтелігентного, чесного та принципового фахівця – його поважали і цінували. У вільний час захоплювався спортом, особливо полюбляв футбол та баскетбол, – розповів брат Захисника.

На жаль, 48-річний підполковник Володимир Мартинюк помер 7 травня 2026 року у Дніпропетровській області під час виконання службових обов’язків.… Детальніше