Рівненська територіальна громада – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Вознюк Олександр Григорович (01.03.1977- 03.05.2026)

Олександр Вознюк народився 1 березня 1977 року в Рівному. Навчався у загальноосвітній школі №23, а згодом здобув фах тракториста-машиніста у Сарненському професійно-технічному училищі.

Після навчання працював водієм автобуса. Навесні 2025 року Олександра Вознюка мобілізували до лав Збройних сил України.

На жаль, 49-річний військовослужбовець Олександр Вознюк загинув 3 травня 2026 року під час виконання бойового завдання у Дніпропетровській області.

У Захисника залишилися дружина, двоє дітей та мама.

Поховали військовослужбовця на Алеї Героїв кладовища «Нове» в обласному центрі.

Лютко Олександр Іванович (20.08.1992-23.05.2025)

Олександр Лютко народився 20 серпня 1992 року в Рівному. Навчався у загальноосвітній школі №11 та професійно-технічному училищі №10.

У липні 2024 року Олександра Лютка мобілізували до лав Національної гвардії України.

На жаль, 32-річний солдат Олександр Лютко загинув 23 травня 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Тривалий час воїн вважався зниклим безвісти. Лише нещодавно його тіло вдалося ідентифікувати та повернути рідним для гідного поховання.

Поховали військовослужбовця на Алеї Героїв кладовища «Нове» в обласному центрі.

У Захисника залишилися батьки та сестра.

Вітрук Володимир Станіславович (22.03.1999-03.03.2025)

Володимир Вітрук народився 22 березня 1999 року в Рівному. Навчався у школі №13, згодом здобув фах кухаря-кондитера у Квасилівському професійному коледжі та вищу освіту у Національному університеті водного господарства та природокористування.

Після навчання працював у супермаркеті та на меблевій фабриці в рідному місті. У березні 2024 року Володимира Вітрука мобілізували до лав Збройних сил України.

«Він мав військову кафедру після університету. До служби звик швидко, ніколи не скаржився. Це був добрий, щирий та простий хлопець, який мав плани на життя. До війни любив проводити час з друзями, ходив до тренажерного залу, займався спортом», – розповіла мама Захисника.

У Володимира залишилися батьки та бабуся.

На жаль, 25-річний лейтенант Володимир Вітрук загинув 3 березня 2025 року під час виконання бойового завдання на Харківщині. Лише нещодавно тіло воїна ідентифікували та передали рідним для гідного поховання.

Мартинюк Володимир (12.05.1977-07.05.2026)

Володимир Мартинюк народився 12 травня 1977 року в Рівному. Навчався у загальноосвітній школі №23, а згодом здобув вищу освіту за спеціальністю «Облік і аудит» в Національному університеті водного господарства та природокористування.

Працював у фінансовій сфері, обіймав керівні посади в Держенергонагляді та рівненському управлінні ДСНС, звідки звільнився у званні капітана. Майже 15 років віддав енергетичній галузі – з 2011 року він працював у «Рівнеобленерго». Спочатку займався аналітикою та аудитом, а згодом очолив відділ розрахунків із клієнтами.

Володимир Мартинюк брав участь в антитерористичній операції на Донбасі, а з початком повномасштабного вторгнення добровільно став на захист Батьківщини.

«Він називав це своїм обов’язком – бути там у складний для країни момент. Це була добра та чуйна людина, яка понад усе любила свою сім’ю. Колеги згадують Володимира як інтелігентного, чесного та принципового фахівця – його поважали і цінували. У вільний час захоплювався спортом, особливо полюбляв футбол та баскетбол, – розповів брат Захисника.

На жаль, 48-річний підполковник Володимир Мартинюк помер 7 травня 2026 року у Дніпропетровській області під час виконання службових обов’язків.… Читати далі

Дятлик Анрій Миколайович (06.07.1997-21.07.2024)

Андрій Дятлик народився 6 липня 1991 року в місті Рівне в багатодітній християнській родині. Він був десятою дитиною з одинадцяти: шести синів і п’яти дочок Миколи Садоновича і Галини Іванівни. З дитинства Андрій виявляв неабиякі здібності до музики та навчання загалом. У 2004 році він закінчив Рівненську дитячу музичну школу № 2 за спеціальністю «Кларнет», а в 2008 році успішно завершив навчання в ЗОШ № 10 м. Рівного.

Андрій мав також особливу пристрасть до друкарської справи, яка для нього була не просто роботою, а справжнім джерелом натхнення та самореалізації. Ще зі шкільних років він регулярно їздив до сімейної друкарні в селі Корнин, де опановував мистецтво друку та працював після шкільних занять.

Прагнучи до знань і розвитку, Андрій продовжив освіту за кордоном. З 2009 по 2010 рік він навчався в Міжнародному університеті LCC (Литва) за спеціальністю «Іноземна філологія, англійська мова», що дало йому можливість не лише вдосконалити свої мовні навички, а й розширити світогляд та отримати міжнародний досвід. У 2011 році Андрій поглибив свої знання ще однієї іноземної мови, відвідуючи курси чеської мови при Карловому університеті в Празі (Чехія).

Маслянко Олег (13.10.1970-25.02.2024)

Олег Маслянко народився 13 жовтня 1970 року у місті Баку. З 1993 року, після здобуття Україною незалежності, жив у місті Рівне. Кадровий військовий отримав відповідну освіту – закінчив спершу Енгельське вище зенітне ракетне командне училище ППО, а потім, Національну академію внутрішніх справ України за спеціальністю «Правознавство».

«Свого часу Олег служив у Владивостоці, але, коли розпався Радянський Союз, звільнився зі служби та переїхав в Україну, у Рівне. Тут понад 20 років служив у поліції. Із початком антитерористичної операції з березня 2015 року брав участь у захисті незалежності та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей. А потім, продовжив військову службу у Збройних силах України за контрактом», – розповідає дружина Героя Оксана.

Кадровий військовий понад усе прагнув захистити свою країну та її народ. Тож із початком повномасштабного вторгнення брав активну участь у боях, проявляв героїзм, мужність, витримку. Нерідко вів за собою підлеглих під щільним артилерійським вогнем, зумів зберегти і особовий склад, і успішно виконувати поставлені завдання. Яскравим свідченням мужності та вірності військовій присязі є численні нагороди Героя, які отримав за роки служби, зокрема, медаль «За оборону міста Бахмут» та Почесний нагрудний знак Головнокомандувача Збройних Сил України «Срібний хрест».

Лопатюк Дмитро Григорович (07.11.1991 – 02.05.2024)

Дмитро Лопатюк народився 7 листопада 1991 року у місті Рівне. Закінчив Рівненський ліцей №11 із золотою медаллю, а потім, Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Прикладна математика». Після строкової служби в армії працював програмістом. 18 жовтня 2022 року Дмитро Лопатюк був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації до Кінологічного навчального центру Державної прикордонної служби України. 23 листопада 2022 року був призначений до бойового підрозділу 105 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.

З 15 липня по 25 жовтня 2023 року старший солдат Дмитро Лопатюк виконував бойові завдання на ділянці відповідальності 11 прикордонного загону Державної прикордонної служби України – Донецький напрямок. У складі мінометного розрахунку вміло та професійно здійснював обстріл противника з мінометів, надавав вогневу підтримку бойовим позиціям під час штурму противником.01 вересня 2023 року у складі мінометного розрахунку вміло та професійно здійснював обстріл противника з мінометів, зупинивши штурмові дії противника на позиції відділення «Риба» в районі населеного пункту Красногорівка.

Після повернення зі Сходу України, Дмитро Лопатюк продовжив виконувати службові завдання на ділянці відповідальності 105 прикордонного загону, а саме в районі н.п.

Грабовий Євген Олександрович (11.10.1992-19.11.2024)

Євген Грабовий народився 11 жовтня 1992 року у селі Мостове Миколаївської області. Закінчив тамтешню школу, згодом навчався у Миколаєві, пізніше переїхав жити та працювати до Одеси.

У перший день повномасштабного вторгнення Євген записався до лав одеської тероборони. Через пів року він відвіз дружину з дитиною до її рідних у Рівне, а сам добровільно приєднався до Збройних Сил України та відправився захищати Батьківщину.

«Він був справжнім патріотом – намагався зробити все можливе від себе, щоб наблизити нашу перемогу. Він ніколи не чекав, що хтось щось зробить чи змінить за нього. Євген йшов на війну, щоб його рідні могли жити у вільній Україні. Він – приклад для свого сина», – розповіла дружина Захисника.

Рідні та друзі відгукуються про Євгена як про доброго та милосердного чоловіка, готового в будь-який момент прийти на допомогу. За словами побратимів, Євген неодноразово рятував чужі життя, завжди до останнього залишався зі своїми хлопцями.

На жаль, 32-річний молодший сержант Євген Грабовий загинув 19 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання у Харківській області.

Янковський Віталій Андрійович (2710.1974-28.09.2025)

Віталій Янковський народився 27 жовтня 1974 року у Казахстані. У дитячому віці проживав на території рф, там закінчив школу. Пізніше навчався спочатку у Курській, а згодом у Волинській духовних семінаріях. Був священиком у Луцькому кафедральному соборі. Закінчив аспірантуру Духовної академії у Львові, працював викладачем у Волинській духовній семінарії.

Попри дитинство та юність у російськомовному середовищі, Віталій завжди відчував себе українцем. На літні канікули приїджав на Рівненщину – до дідуся та бабусі.

Чоловік не мав військового досвіду, але ще з перших днів повномасштабного вторгнення був готовий захищати країну. До лав ЗСУ Віталія мобілізували у липні 2024 року. Був мінером, навчав новоприбулих бійців. Перебував на гарячих напрямках фронту, зокрема Покровському.

Зі слів близьких, Віталій був інтелігентною людиною, завжди відгукувався про допомогу. Два роки тому померла його дружина. З рідних у чоловіка лишилася мама та 27-річний син.

На жаль, солдат Віталій Янковський загинув 28 вересня 2025 року внаслідок ворожого артилерійського обстрілу на Донеччині.

Поховали військовослужбовця на кладовищі «Нове».

Публікації про Янковського В.

Прощання із Янковським ВІталієм відбулося 3 жовтня, о 10:00 на майдані Незалежності у Рівному.… Читати далі

Приймак Микола Анатолієвич (18.10.1985-15.04.2026)

Микола Приймак народився 18 жовтня 1985 року в Рівному. Навчався у загальноосвітній школі №25. Згодом здобув дві вищі освіти: геодезичну – у «Львівській політехніці», і економічну – у Національному університеті водного господарства та природокористування.

Після навчання він у 26 років очолив підприємство «Конвест-проект», продовживши справу батька. У січні 2026 року Миколу Приймака мобілізували до лав Збройних сил України.

«Його улюбленою відповіддю на запитання “Як справи?” було: “У русі!”. Він завжди мав багато планів і ще багато хотів зробити. Микола був людиною, яка готова допомогти, коли попросять. Люблячим сином і онуком, надійним та турботливим братом. Його загибель спричинила спустошливий біль і порожнечу, які назавжди залишаться в серцях рідних, близьких та друзів», – розповіла сестра Захисника.

На жаль, 40-річний лейтенант Микола Приймак загинув 15 квітня 2026 року внаслідок удару ворожого дрона на Харківщині.

Із найрідніших у Захисника залишилися мама, сестра, бабуся та дідусь.

. Поховали Миколу Приймака на Алеї Героїв кладовища «Нове» в обласному центрі.

Публікації про Приймака Миколу

Прощання з Миколою Приймаком відбулося в понеділок, 20 квітня, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному.… Читати далі