Олександр Яковишин народився 23 січня 1984 року у місті Березне. Здобував базову середню освіту з 1990 по 1995 рік у Березнівській середній школі № 1 та з 1995 по 2001 рік в Березнівському економіко-гуманітарному ліцеї. Вчителі ліцею запам’ятали його як здібного та розумного учня. З юнацьких років Сашко захоплювався спортом. Очолював футбольну команду ліцею, був гравцем
Березнівського футбольного клубу «Случ».
У 2001 році Олександр вступив до Березнівського лісового коледжу, навчання в якому закінчив в 2003 році за спеціальністю Бухгалтерський облік».
Потім Олександр навчався на факультеті менеджменту організацій у Міжнародному інституті управління міносвіти і науки України. Олександр Яковишин, солдат, кулеметник відділення снайперів, загинув 21 грудня 2023 року за Україну в Луганській області. Захисник вступив до лав Збройних Сил України 27 липня 2023 року.
Олександра Олександровича поховали на міському кладовищі в урочищі «Лукавець» поруч з загиблими захисниками України. В країнського воїна залишилися мама Людмила Іванівна, батько Олександр Вікторович, син Марк, брат Артур.
Публікації про Яковишина О.
“Сашко загинув сьогодні, 21 грудня, у бою за Україну на Луганщині, – повідомляє Березнівська міська рада. – Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким. Важко знайти слова втіхи та нехай добрий, світлий спомин про українського воїна назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав, любив і шанував Олександра. Сумуємо та низько схиляємо голови у скорботі. Вічна пам’ять і слава Захиснику України Олександру Яковишину!”
26 грудня 2023 року, у Березному віддали останню шану військовому Олександру Яковишину, 1984 року народження.
Проводжали захисника з усіма військовими почестями. Під траурні звуки духового оркестру, почесної варти та колони прапороносців похоронна процесія в жалобі тягнулася від будинку рідними міськими вулицями до церкви Різдва Пресвятої Богородиці міста Березне, де відбулася заупокійна служба за захисником. В цей скорботний день небо сумувало та лило сльози разом з рідними, друзями, усіма хто шанував і любив Олександра.
Після траурного мітингу жалобний автокортеж проїхав центральними вулицями міста, де з надзвичайною повагою та скорботою його зустрічали містяни.
Під виконання Державного Гімну України та військового салюту завершився земний шлях Олександра Олександровича.
Плакало небо, в жалобі стискались серця
День 26 грудня, схоже, заповідався бути не по-грудневому погідним. Легкий вітерець розігнав хмари і сонце, прорвавши їх завісу, несподівано огорнуло землю хай скупим, але все-таки теплом. Однак не вірилось, що це може розвіяти скорботу, яка опанувала того дня серця багатьох березнівчан. Хоч і хотілося, аби небеса позолотили останню путь, дорогу у вічність, в яку от-от місто мало провести свого героя, сонячним сяйвом. Та буквально за якусь годину небо поміняло свій сценарій. Воно потемніло, опустилось до землі так низько, аж наче впало на неї і сипнуло дрібними, пекучими слізьми дощу, який уже не припинявся до вечора.
Шлях від оселі Яковишиних, звідки вирушив кортеж з тілом Олександра, їх старшого сина, до храму Різдва Пресвятої Богородиці, де мало відбутися
відспівування, проліг через весь центр міста. Люди йшли і йшли за катафалком із застиглими в жалобі обличчями і їх сльози змішувалися з дощем. Чимало з
них було без парасольок, бо не захопили їх зранку з собою, не сподіваючись на негоду. На тротуарах припавши на коліно, скорботними вінками застигли сотні
березнівчан. Якось по-особливому в цих дощових потоках лунали печальні мелодії духового оркестру, голоси церковного хору.
Отак, поєднавшись в жалобі, жителі міста і природа піддавали останню шану воїну-звитяжцю Олександру Яковишину, який народився і постійно проживав у Березному, тут навчався у середній школі №1,економіко-гуманітарному ліцеї, Березнівському лісовому коледжі, тут захоплювався спортом, грав, як і його батько, у футбольному клубі “Случ”, потім став студентом Міжнародного інституту управління Міносвіти і науки України.
Коли над Україною нависла загроза московської окупації, Олександр Яковишин став воїном, кулеметником відділення снайперів. І загинув 21 грудня цього року в Луганській області. Після відспівування в храмі церемонія прощання продовжилась на майдані Незалежності. Сказати останнє прощай Олександрові прийшли рідні, друзі, побратими, представники міської ради, сусіди, колишні спортсмени, просто знайомі. Зі словами співчуття, вдячності до батьків героя Людмили Іванівни, Олександра Вікторовича, брата Артура, сина Марка звернулися міський голова Руслан Пилипчук, настоятель парафії Різдва Пресвятої Богородиці ПЦУ,
військовий капелан Назарій Момотюк. Вони ще раз наголосили, що Олександр був порядною, доброю людиною, дбайливим сином і батьком, хорошим
братом, вірним другом, патріотом України, великим життєлюбом. Поховали звитяжця під виконання Державного Гімну України та військового салюту на
міському кладовищі в урочищі Лукавець поруч із загиблими захисниками України.
Надія ЯРМОЛЮК.
Список публікацій
Ярмолюк Н. Плакало небо, в жалобі стискались серця / Н. Ярмолюк // Надслучанський вісник : громадсько-політична газета. – 2024. – N 1/ 04 січ./ – С. 2
На фронті загинув воїн Олександр Яковишин із м.Березне // Горинь
Сьогодні у бою з рашистами на Луганщині загинув солдат з Рівненщини // Рівне вечірнє
У Березному похоронять воїна Олександра Яковишина // Район.Рівне