Революція гідності. Війна. Рівненщина

Віталій Володимирович народився 24 січня 1985 року в селі Друхів на Березнівщині. З дитинства вирізнявся добротою, щирістю та працьовитістю. Після
закінчення Друхівської загальноосвітньої школи навчався у Березнівському лісовому коледжі, де здобув професію майстра лісу. Створивши сім’ю, проживав із рідними у місті Київ. Він був люблячим чоловіком, турботливим батьком, надійним сином і братом.
Віталій любив життя – захоплювався футболом, знаходив спокій у риболовлі, цінував щирі розмови та теплі родинні моменти. Саме таким його і пам’ятають – усміхненим, добрим, справжнім. Коли на українську землю прийшла війна, він не залишився осторонь – став на захист Батьківщини. Без гучних слів – просто тому, що не міг інакше.
Солдат, оператор відділення протитанкових ракетних комплексів механізованого батальйону, захищав Україну з березня 2022 року. Останній бій захисника відбувся 30 вересня 2023 року на Запорізькому напрямку під час виконання надскладного бойового завдання. Саме тоді зв’язок із групою Віталія обірвався, і розпочалися довгі місяці невідомості для його рідних та близьких.
Загинув 30 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку.… Читати далі

Юрій Миколайович народився 15 травня 1974 року в селі Орлівка, що на Березнівщині. Після закінчення місцевої школи у 1992–1994 роках проходив строкову військову службу. Повернувшись додому, працював на місцевих підприємствах, а також на сезонних роботах. У вільний час захоплювався технікою — особливо любив автомобілі, добре в них розумівся та часто лагодив. Не менше цікавився будівництвом — мав практичні навички та завжди виконував роботу якісно й відповідально.
Юрій був людиною доброю, щирою і працьовитою. Його знали як простого, відкритого та відповідального чоловіка, якого поважали за людяність, порядність і щире серце. Що б не попросили — завжди допоможе, не відмовить. Для рідних він був хорошим сином, люблячим чоловіком, турботливим батьком і дідусем.
Молодший сержант – номер обслуги мінометного взводу мінометної батареї захищав Україну з травня 2024 року. Побратими знали його під позивним «Верес». Мужньо виконавши свій військовий обов’язок, загинув 17 липня 2025 року на Донеччині.
У Юрія залишились мама Ніна Корніївна, дружина Оксана Василівна, доньки Катерина та Надія, сини Сергій і Микола, а також двоє онуків.… Читати далі

Віталій народився 24 травня 1982 року в селі Вітковичі,що на Березнівщині. Навчався у місцевій школі, а згодом отримав посвідчення водія та тракториста. Віталій зростав  працьовитим і відповідальним, любив порядок у всьому — в полі, у господарстві, на подвір’ї. До будь-якої роботи брався сумлінно й чесно. У мирному житті працював там, де були потрібні його умілі руки, зокрема на сезонних роботах, і завжди залишав по собі добрий слід.
Його поважали за добру вдачу, працелюбність, справедливість і щирість. Він умів знаходити спільну мову з людьми та ніколи не відмовляв у допомозі тим, хто її потребував.
Особливе місце в його житті займала родина. Для рідних Віталій був справжньою опорою —турботливим сином і братом, люблячим чоловіком і найкращим батьком, на якого завжди можна було покластися. Світла пам’ять про нього назавжди житиме в серцях близьких і всіх, хто його знав.
Старший солдат, командир відділення піхотного взводу піхотного батальйону, захищав Україну з липня 2025 року. Загинув 24 листопада 2025 року під час виконання бойового завдання у Запорізькій області.… Читати далі

Васюк Роман народився 26 червня 1985 року у місті Березне. До 1998 року навчався в Березнівській школі–інтернаті. Після смерті мами переїхав до тата в село Зірне. З 1998 року по 2003 рік продовжував навчання у Зірненській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Роман мобілізований до Збройних Сил України в березні 2023 року був гранатометником аеромобільного батальйону та мужньо боронив рубежі нашої країни від російських окупантів.
Загинув Роман 24 вересня 2023 року біля населеного пункту Кліщіївка Донецькой області. Роман із честю виконав обов’язок щодо захисту своєї
держави і до останнього був вірний присязі Роман запам’ятався для усіх скромним, тихим та ввічливим сусідом, добрим братом для трьох старших сестер та брата, люблячим чоловіком та татом.
У Романа залишилася дружина та дві доньки.

Заупокійна служба відбулася у Свято-Пантелеймонівському храмі села Зірне. Поховали загиблого з усіма військовими почестями на місцевому кладовищі. 
Васюка Романа Миколайовича відзначено державною нагородою України – орденом “За мужність” ІІІ ступеня, яким його нагороджено Указом Президента України від 03.11.2023 № 725/2023 (посмертно).

Публікації про ВАсюка Р.

… Читати далі

Микола Віталійович Бобик народився в селі Бронне, Березнівського району, Рівненської області. Закінчив вісім класів у рідному селі. Навчався у Клеванському професійно-технічному училищі . Згодом переїхав жити в Костопіль. Працював слюсарем ТОВ «Костопільський фанерний завод», видувальником ТОВ «Костопільський завод скловиробів», та на будівництві.
20 грудня 2022 року Миколу мобілізували на військову службу. Він був такелажник евакуаційного відділення військової частини А4267(42 бригада).
Служив разом із своїм сином в одній бригаді. Був вірним присязі й до кінця виконав обов’язок мужності й честі.
16 липня 2023 року перебуваючи у Дніпропетровській обласній клінічній лікарні ім. Мечнікова у 55-річного солдата Миколи Бобика зупинилося серце…
«Він такий щирий і простий був. Чесний, справедливий, Добрий – аж занадто.
Кому треба допомогти, то він перший. Серце мав відкрите. Всіх жалів. Його дуже любили і поважали побратими» – розповідає дружина Катерина.
Прощалися з Героєм на майдані Шевченка у Костополі. Тут зібралися рідні та близькі Героя, громадськість та представники влади. Чин похорону відбувся у
соборі святих апостолів Петра і Павла ПЦУ.
Поховали Захисника Миколу Бобика в селі Малинськ поруч із його донькою.… Читати далі

Юрій народився 30 грудня 1986 року в місті Березне. Базову середню освіту здобув у місцевій гімназії, а повну — у Бистрицькій загальноосвітній школі. Після школи навчався у Соснівському професійному училищі, де здобув професію столяра. З юних років любив футбол і риболовлю. Рідні кажуть, що Юрій був дуже вдалим грибником — адже жоден гриб від нього не міг сховатися. У мирному житті працював на сірниковій фабриці та різноробочим. Був щирою, небагатослівною і відповідальною людиною, хорошим товаришем, люблячим батьком та чоловіком.
У 2019 році Юрій уклав контракт та приєднався до лав Збройних Сил України. У 2022 році контракт мав завершитися, однак розпочалося повномасштабне вторгнення, і він продовжив боронити Україну. За роки служби пройшов чимало гарячих точок і важких випробувань війни — Бучу, Бахмут, Херсон, Оріхів. Останнім часом ніс службу на Запорізькому напрямку. У боях Юрій проявив стійкість, відданість присязі та справжню любов до України. Побратими згадують його як мужнього, відповідального воїна та надійного побратима, з яким без вагань можна було йти у розвідку.… Читати далі

Геннадій Юрійович народився 29 грудня 1980 року. У ранньому дитинстві його родина переїхала до села Кам’янка, де він виріс і закінчив місцеву школу. Створивши власну сім’ю, життя Геннадія пов’язалося з містом Березне. У мирному житті він працював експедитором у Березнівському комбінаті громадського харчування, а також займався будівельною справою, у якій був справжнім майстром.
Рідні та близькі згадують Геннадія як щиру, добру і життєрадісну людину. Він був люблячим чоловіком і турботливим батьком, надійною опорою для своєї родини. Завжди вмів підтримати, підбадьорити, знайти добре слово для тих, хто був поруч. Любив природу, риболовлю та прогулянки до лісу. Із особливою радістю проводив час із сім’єю – у простих розмовах, спільному відпочинку, грі у футбол із дітьми. Любив тварин, умів радіти простим речам і цінував кожну мить, проведену з рідними.
Солдат, стрілець окремого батальйону Національної гвардії України, захищав Батьківщину із березня 2022 року. Загинув 13 червня 2024 року на Донеччині, під час виконання бойового завдання. Побратими знали його під позивним «Чахлик». Тривалий час вважався зниклим безвісти.… Читати далі

Василь народився 10 січня 1990 року в селі Голубне, що на Березнівщині. Навчався у Голубнівській ЗОШ, а згодом — у Соснівському ПТУ, де здобув фах муляра. У мирному житті працював на сезонних роботах. Солдат, оператор відділення управління мінометної батареї механізованого батальйону, захищав Україну з червня 2024 року. Побратими знали його під позивним «Маля». За зразкову військову службу та сумлінне виконання бойових завдань нагороджений нагрудним знаком «Золотий хрест».
Загинув 01 лютого 2025 року на Донеччині. Тривалий час вважався зниклим безвісти. Лише 24 жовтня 2025 року Березнівська громада зустріла Захисника України
Прощання з Героєм розпочалося у сімейному будинку, де він проживав. Провести воїна в останню путь прийшли рідні, друзі, побратими та жителі громади. Далі скорботна хода пройшла до Свято-Троїцького храму села Голубне, де відбулась заупокійна служба.

Поховали Захисника на місцевому сільському кладовищі.
У Василя залишились мама Зоя Євгеніївна та брат Валерій.

… Читати далі

Славинський Микола народився 19 грудня 1992 року в селі Бистричі, Березнівського району Рівненської обламті. Закінчив 11 класів Бистрицької школи. Навчався у Соснівському професійному училищі, де здобув фах столяра деревообробних верстатів та паркетника. Працьовитий, добрий, товариський — саме таким його пам’ятають однокласники та друзі. Микола дуже любив тварин, особливо котів і собак. Працював на сезонних роботах.
До війська був мобілізований 17 липня 2024 року. Служив у військовій частині А4010, 5- й ОШБ. Воював на Донецькому напрямку, сумлінно виконуючи свій військовий обов’язок . Мав посвідчення учасника бойових дій. Був неодноразово поранений.Наприкінці жовтня цього року чоловік був демобілізований за станом здоров’я.
16 листопада 2025 року помер у КНП «Березнівська ЦМЛ» під час лікування наслідків бойових поранень, отриманих на фронті.
У Миколи залишилися мама, тато та дві сестри.

… Читати далі

Старовойт Віктор Дмитрович народився 12 січня 1974 року у селі Поляни Березнівського району Рівненської області. Навчався у Полянській середній школі 
 А згодом, коли родина переїхала на постійне місце проживання до міста Березне, був переведений до Березнівської середньої школи № 2 смт Березне , яку закінчив у травні 1991 року. Отримавши повну середню освіту у січні 1992 році вступив до Корецької автошколи, а в червні 1992 року був призваний на військову строкову службу.
В період проходження військової строкової служби закінчив школу механіків. 30 березня 1994 року звільнений (демобілізований) в запас.
З травня 1994 року розпочав свою трудову діяльність. Віктор був завжди відритий до спілкування, працьовитий, веселий та добрий, щирий та надійний друг. Родина для нього була найвищою цінністю.
12 вересня 2022 року відповідно до наказу Рівненського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки «Про призов
військовозобов’язаних на військову службу під час мобілізації» призваний до військової частини А4005.
25 вересня 2022 року зарахований в списки військової частини А4056 з військовою-обліковою спеціальністю розвідник.
Старовойт Віктор Дмитрович, розвідник- санітар 3 розвідувального відділення розвідувального взводу 2 єгерського батальйону 68-мої окремої
єгерської бригади імені Олекси Довбуша, загинув 14 листопада 2022 року,  виконуючи бойове завдання із захисту Батьківщини в районі населеного пункту Павлівка Донецької області. … Читати далі