Революція гідності. Війна. Рівненщина

Юрій народився 19 квітня 2002 року в селі Хотин, що на Березнівщині. Базову середню освіту здобув у місцевій школі. Після 9 класу вступив до військового училища в Кам’янці-Подільському, де військова справа стала справою всього його життя.

У 18 років Юрій зробив свідомий вибір — стати на захист України. Замість безтурботної молодості він обрав військову службу. Ще у 2020 році, уклавши контракт, перебуваючи на строковій військовій службі. Наступні, і водночас останні, шість років свого життя присвятив захисту Батьківщини. Попри отримані поранення, щоразу повертався до строю, залишаючись вірним Військовій присязі та Україні до останнього подиху.

Серед побратимів він був відомий за позивним «Єнот». За роки служби нагороджений низкою відзнак і медалей, серед яких — відзнака Президента України «За оборону України» та медаль «За військову службу Україні».

У вільний від служби час любив риболовлю, понад усе цінував час, проведений із сім’єю. У лавах Сил оборони України служить і батько Юрія. Та війна вже відібрала в нього найдорожче — сина.

Молодший сержант, водій-оператор безпілотних літальних апаратів роти безпілотних систем спеціального призначення стрілецького батальйону Національної гвардії України, Юрій Люшин загинув 07 липня 2026 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.… Детальніше

Тарас народився 28 січня 1995 року у селі Лінчин, що на Березнівщині. Навчався у місцевій школі, а згодом опанував професію будівельника. У березні 2022 року став на захист Батьківщини. Служив солдатом, оператором протитанкового відділення батальйону «Свобода» бригади оперативного призначення Національної гвардії України «Рубіж».
Загинув 01 червня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Побратими знали Тараса за позивним «Зуб» і згадують його як щирого, відважного та надійного воїна, на якого завжди можна було покластися.
Після понад трьох років очікування 17 липня 2026 року Березнівщина зустріла «на щиті» Захисника України Тараса Володимировича Копця. Понад три роки його рідні жили між надією та невідомістю. Увесь цей час військовослужбовець вважався зниклим безвісти.
У Тараса залишилися дружина, син, мама, а також брати та сестра.

… Детальніше

Дмитро народився 21 вересня 1988 року в місті Березне. Навчався у Березнівській загальноосвітній школі №2. Своє життя він присвятив медицині.
Після здобуття освіти працював лікарем-анестезіологом у Березнівській лікарні, де заслужив повагу колег і пацієнтів завдяки високому професіоналізму, відповідальності та людяності.
Уперше на захист України Дмитро став ще у 2015 році, коли був призваний до Луцького прикордонного загону. Брав безпосередню участь в АТО/ООС. Згодом, під час повномасштабного вторгнення, він знову без вагань став до строю. Повернувся туди, де найбільше потребували його знань, досвіду та вмінь. Із липня 2024 року старший лейтенант Дмитро Приходько проходив службу лікарем медичної служби 127-ї окремої важкої механізованої бригади.
Під час довгоочікуваної відпустки 01 липня 2026 року життя Дмитра раптово обірвалося. Він назавжди залишається у пам’яті рідних, друзів, побратимів, колег і всіх, хто знав його як щиру, чуйну та віддану своїй справі людину. Як лікаря, який рятував людські життя і в мирний час, і під час війни. Як офіцера, який до останнього залишався вірним Україні.
 Поховали Дмитра на Алеї Слави міського кладовища в урочищі «Лукавець» поруч із
земляками, які віддали свої життя за свободу, незалежність і майбутнє України.… Детальніше

Микола Піліпака народився 27 травня 1988 року в селі Лінчин, що на Березнівщині. Базову середню освіту здобув у місцевій школі, а повну — у
Балашівському НВК «Колегіум – загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів». У мирному житті працював на місцевих деревообробних підприємствах та на будівництві. Був працьовитою, відповідальною людиною, яка не боялася жодної роботи. Найбільшою цінністю для Миколи була родина. Він любив проводити час із близькими, цінував щирість, чесність і справедливість, ніколи не залишався байдужим до чужих труднощів. Найдорожчою для нього була донечка Лілія, якій він віддавав усе своє тепло й любов. Саме таким — добрим, щирим, надійним і відданим своїм рідним — він назавжди залишиться у пам'яті тих, хто його знав.
Солдат самохідного артилерійського взводу самохідного артилерійського дивізіону захищав Україну з жовтня 2025 року. Загинув 24 червня 2026 року під час виконання бойового завдання у Дніпропетровській області.
Поховали Миколу на місцевому сільському кладовищі.
У Миколи залишилися донька Лілія, батько Володимир Миколайович,  сестра Оксана, а також брати Олександр і Богдан.

Публікації про Піліпаку М.… Детальніше

Олександр Дмитрович народився 29 квітня 1978 року в місті Березне. Навчався у Березнівській школі № 2. Після закінчення школи здобув
професійну освіту у місцевому професійно-технічному училищі. Вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та кваліфікацію юриста здобув у Львівському  інституті внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України.
У мирному житті багато років працював у Березнівському відділенні міліції. Після виходу на заслужений відпочинок не зміг залишатися осторонь, коли Україна боролася за свою свободу. Як учасник АТО/ООС, він добре розумів ціну миру та обов'язок захищати свою державу.
У 2023 році був мобілізований до лав Збройних Сил України. Після звільнення з військової служби повернувся додому, однак бути поза службою довго не зміг, тож у червні 2024 року добровільно уклав контракт зі Збройними Силами України й знову став на захист Батьківщини.
Олександр Дмитрович був справедливою, відважною, чуйною та адзвичайно доброю людиною. Любив футбол, захоплювався тваринами, завжди допомагав тим, хто цього потребував, навіть незнайомим людям. Був відданий своїй професії та службі. Побратими знали його за позивним «Оцелот».… Детальніше

 

Михайло народився 13 листопада 1998 року у селі Білка, що на Березнівщині. Неповну середню освіту здобув у місцевій школі, згодом продовжив навчання у Березнівській школі-інтернаті. У мирному житті працював на сезонних роботах. Кожен, хто знав Михайла, згадує його одним простим, але таким влучним словом — «добряк». Ніколи не відмовляв у допомозі, завжди був готовий виручити, підтримати, підставити плече. До праці він звик змалку. І хоч був наймолодшим у родині, завжди залишався опорою для батька. Особливо коли той служив у зоні АТО — ще школярем
Михайло допомагав по господарству і брав на себе чимало дорослих обов’язків.
Війна двічі постукала у двері цієї родини. Спочатку на захист України став батько. Він пройшов службу в зоні АТО, повернувся додому, до своєї сім’ї та мирної праці. Та згодом війна знову прийшла в їхнє життя. Цього разу — з болем, якому немає міри. Вона забрала у батьків сина, у сестер — молодшого брата, у дружини — чоловіка, а у маленького сина — тата.
Солдат, стрілець-снайпер парашутно-десантного батальйону, Михайло Грицюта захищав Україну з січня 2025 року.… Детальніше

Леонід Миколайович народився 26 березня 1978 року у селі Зірне.  Навчався у Зірненській школі, професійну освіту здобув у Здолбунівському
професійно-технічному училищі. Свій духовний шлях розпочав у Рівненській духовній семінарії, а після її завершення став капеланом в одній із військових
частин Рівненщини.
У вільний час багато читав, особливо релігійну літературу, постійно  працював над собою та поглиблював знання. У 2008 році закінчив Національний університет «Острозька академія», здобувши кваліфікацію бакалавра філософії. Саме любов до мудрості, глибокі роздуми та вміння знаходити правильні слова для людей згодом подарували йому позивний «Філософ». Любив свою сім’ю, поважав людей, любив Україну та віддано служив Православній Церкві України. Упродовж багатьох років Леонід звершував служіння на Березнівщині, був щирою та доброю людиною, завжди готовий прийти на допомогу, підтримати у важку хвилину та дати слушну пораду.
Окрім духовної діяльності, викладав факультатив «Християнська етика» в Березнівському економіко-гуманітарному ліцеї, передаючи молодому
поколінню християнські цінності, любов до ближнього.
У 2004-2006 роках Леонід Сульжик був першим військовим капеланом  військової частини А 3948. В будинку культури військового містечка він
облаштував капличку на честь Василія Великого, яка стала місцем духовної підтримки для військовослужбовців та цивільних мешканців.… Детальніше

Верес Лілія народилася 06 червня 1994 року в селі Колодязне, що на Березнівщині. Базову середню освіту здобула у місцевій школі, а повну — у
Прислуцькому НВК. Згодом навчалась у Рівненському професійному училищі. Здобувши професійну освіту, у 2015 році Лілія підписала контракт із
Збройними Силами України та стала на захист держави. Після майже десяти років служби вирішила продовжити навчання й вступила на заочну форму до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Навчалась на другому курсі, готувалась до чергової сесії… Але, на жаль, так і не судилося завершити навчання — ця сесія стала для неї останньою.
Старша солдатка, діловод служби авіації та протиповітряної оборони, Лілія Верес померла 05 травня 2026 року у місті Львів, перебуваючи на військовій службі.
Лілія втратила матір, а 09 травня 2026 року бабуся провела в останню путь і свою внучку…

Поховали Захисницю зі всіма військовими почестями на місцевому сільському кладовищі.
У Лілії залишилися чоловік, тато, бабуся, а також рідні тітки та дядьки.

… Детальніше

Микола Анастасійович Пилипчук народився 9 лютого 1972 року в селі Прислуч у багатодітній та дружній родині. Навчався у місцевій школі, після чого здобув професійну освіту у Костопільському професійному училищі, де опанував фах столяра та будівельного тесляра. Більшу частину свого життя Микола Анастасійович прожив на Житомирщині, де створив сім’ю. Працював за фахом — спочатку столярем у колгоспі, згодом у меблевому салоні в Житомирі. Був майстром своєї справи, якого поважали колеги та цінувало керівництво.
Його пам’ятають як щирого, доброзичливого, веселого й відкритого чоловіка — душу компанії. Він дуже любив природу, захоплювався садівництвом і залюбки проводив час у лісі, збираючи гриби. Найбільшою цінністю для нього була родина — він безмежно любив своїх дітей і кохану дружину, яка, на жаль, відійшла у вічність рік тому.
Солдат, стрілець стрілецького відділення стрілецької роти батальйону територіальної оборони, захищав Україну з грудня 2025 року. Загинув 01
березня 2026 року, під час виконання бойового завдання, на Донеччині.
Побратими знали його під позивним «Стахов». 

Миколу Пилипчука поховали на місцевому кладовищі з усіма військовими почестями.… Детальніше

Коваль Микола народився 03.03.1977 року у місті Березне. Закінчив Березнівську середню загальноосвітню школу №2. Потім закінчив з відзнакою Березнівський лісовий коледж. У 2001 році закінчив    Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Фінанси» та здобув кваліфікацію економіста-офіцера військового управління тактичного рівня. Працював начальником фінансової служби у військових частинах Львова та міста Звенигородка Кіровоградської області. Любив співати, готувати різноманітні страви. З дитинства любив спорт, особливо футбол, був гравцем березнівської районної футбольної команди «Случ». А згодом був суддею футбольних районних матчів. Писав вірші.
З вересня 2015 року проходив службу у складі 92-ї окремої механізованої бригади на командних посадах. Протягом семи років  служби в бригаді брав участь в АТО/ООС в районах населених пунктів Новоайдар, Авдіївка, Мар’янка, Курахово.
Під час повномасштабної війни Микола служив заступником командира дивізіону з морально-психологічного забезпечення 92-ї окремої механізованої  бригади імені кошового отамана Івана Сірка. 

За час служби в Збройних Силах України нагороджений медаллю за 10 років відмінної служби, Почесною  народною козачою відзнакою за заслуги орденом «Іван Сірко» ІІІ ступеня,   відзнакою Президента України «Медаль за участь в антитерористичній операції»

Помер 17 вересня 2022 року при виконанні військового обов’язку у районі міста Куп’янськ Харківської області.… Детальніше