Плющ Вадим Валерійович (16.10.1981-24.08.2023) – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Плющ Вадим Валерійович народився 16 жовтня 1981 року в м. Костопіль Рівненської області. У 1988 році пішов в 1 клас Костопільської середньої школи №2, в 1997 році отримав неповну середню освіту у загальноосвітній школі I-II ступенів №8 і вступив до Березнівського лісового коледжу за спеціальністю «Лісове
господарство», який успішно закінчив у 2002 році.
У 2003 році закінчив Український державний лісотехнічний університет і отримав повну вищу освіту за спеціальністю « Лісове господарство» та здобув
кваліфікацію інженера лісового господарства. З 2003 року почалася трудова кар’єра з посади помічника лісничого у ДП» Селянський ліс». У 2005 році одружився та перейшов на посаду до Моквинського лісництва ДП «Костопільський лісгосп». За багато років успішної роботи старшим майстром набув величезного досвіду роботи з клієнтами.
Нагороджений численними подяками за сумлінну працю та високий професіоналізм.
У 2022 році перейшов на посаду інженера лісового господарства філії «Костопільське лісове господарство» ДП « Ліси України». Разом з дружиною Юлією, Вадим Плющ виховував двох синів, Ілля 15років а Тарасу 17 років. 16 травня 2023 року був мобілізований і захищав суверенітет України на сході у складі 24 ОМБ ім. короля Данила. Вадим був старшим солдатом 1 стрілецького батальйону військової частини А0998.
24 серпня 2023 року під час мінометного обстрілу позицій 1 стрілецького батальйону військової частини А 0998 в районі населеного пункту Північне
Донецької області отримав поранення несумісні з життям. Старший стрілець – оператор 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти 1
стрілецького батальйону – Плющ Вадим Валерійович.

Поховали захисника на кладовищі «Нове» поряд з іншими воїнами небесного легіону.

Нагороди: Наказ № 1327 від 22.09.23 медаллю “За оборону рідної держави” Посвідчення за вагомий внесок у розвиток лісового господарства України .Наказ № 527 від 20.11.2023 року. Плющ Вадим Валерійович нагороджений орденом «Хрест героя” (посмертно)

Публікації про Плюща В.

29 серпня на майдані Шевченка попрощалися із Вадимом Плющем.Вшанувати пам’ять захисника прийшли жителі Костопільської громади,найрідніші люди, близькі, військові та представники влади.По завершенню прощання на майдані Шевченка із захисником прощалися на «Новому» кладовищі у Костополі.

Посмертно нагороджений медаллю» За оборону рідної землі», орденом «Хрест героя», відзнакою державного агенства лісових ресурсів України «Відмінник лісового господарства України».

«Він хотів з перших днів на війну, але я його не відпускала. Коли він отримав повістку, одразу пішов, хоча мав проблеми зі здоров’ям. Він говорив, якщо не
піду я, то заберуть моїх дітей. Наші діти запам’ятають його як найкращого в світі батька. Ми завжди були однією родиною, ми завжди все робили разом. Він їх так любив.

Вадим був працьовитим. Його дуже поважали в лісгоспі, пропонували високі посади, але він відмовлявся, був інженером. Вадима цінували як відповідальну і совісну людину”, – розповідає дружина загиблого Юлія Плющ.

Спогади дружини Юлії:

« Дуже важко писати і вірити, що Вадима більше немає… Ми – сім’я Плющів -любляча, завжди разом, взаємоповажаюча. Ніколи протягом 19 років ми не
розлучалися довше, ніж на 12 днів. Коли захворів Ілля(молодший син) і мені вдалося взяти путівку до санаторію, Вадиму довелося залишитися вдома
самому. Коли він зустрічав нас на вокзалі за 12 днів, він схуд майже на 10 кг. Він щоденно доглядав мої троянди, навіть розмовляв з ними, бо дуже сумував
за нами. З тих пар, усі наші поїздки були лише спільними. Дуже любив, як я готую страви. Коли виїжджав з роботи -телефонував. Ми зустрічали його
щодня ввечері сім’єю за столом (бо до того ніхто не їв, ми ж одна родина).А ще він любив свій ліс. Часто возив нас у місця, які « відкривав» для себе у «
своїх» лісах. Цілу осінь, кожні вихідні ми проводили у піших походах. Вадим інколи навіть віджартовувався, що так любить свою роботу, що ходить на неї
навіть у суботу.
Щодня на полігон я возила йому їсти: млинці з суницею, борщик із щавлі, голубці, завжди гаряченьке… А ще він любив балувати мене одягом. Казав: «Мамусі потрібно купити нове платтячко», коли вже був на передовій і бачив моє змучене від туги обличчя у коротких нічних перемовинах. Вадим – неймовірно толерантна людина, він завжди переживав за людей, а особливо за дітей. Він готовий був віддати усе для тих, хто цього потребує. Він завжди уважно слухав мої історії про дітей, яких я навчала, та щиро співпереживав. Завжди підтримував своїх рідних, що залишилися на окупованій території, не міг змиритися із тим, що трапилося.
Побратими казали, що він єдиний не боявся ходити на найвіддаленіші позиції, щоб занести хлопцям провіант. Цигарки, які «Лісник» (позивний Владика) приніс у переддень своєї загибелі, я так і не зміг докурити» – говорить один з побратимів. Останні його слова закарбувалися на все життя: « Діти, бережіть маму!»
І хлопці тепер мене дуже бережуть. Люблю Вадима безмежно. Інколи здається, що він і зараз піклується за нас.
У Музеї лісу в Костополі, можна помилуватися красою алеї сакур, висадженою у пам’ять про Вадима».

Спогади куми Наталії Кожарко – Дмитрук :

«Вадим був людиною з великим серцем. Лісник за професією, він любив свою справу і знаходив у ній справжню радість. Коли я обирала хресного для свого сина Захара, знала, що довіряю цю роль справжньому, відповідальному, доброму чоловікові. І Вадим справді став найкращим хресним – він щиро радів похреснику, хотів навчити його жити за Божими заповідями, бути справедливим, допомагати іншим, берегти в собі світло. І сам був цьому прикладом.
Він був тим, на кого можна було покластися. Вірний друг, людина честі, яка ніколи не залишала своїх у біді. Завжди знаходив час і сили підтримати – не
лише рідних, а й тих хто потребував допомоги. Про дружину говорив із особливим теплом: « Моя Юля – ми все зробимо».
Нам його дуже не вистачає. Його мудрості, сили, доброти, щирого сміху. Але ми пам’ятаємо. І будемо пам’ятати завжди».

16 жовтня, у день народження полеглого захисника з Костопільської громади Вадима Плюща, на будівлі гімназії №8, у якому навчався воїн, урочисто відкрито меморіальну дошку.

Вдова полеглого героя Юлія Плющ подякувала усім за підтримку, зокрема, і своїм учням, адже працює вчителькою.