Революція гідності. Війна. Рівненщина

Жданюк  Роман Валентинович народився 19 липня 1992 року у селі Золотолин. У 1998 році пішов у перший клас. Навчався у місцевій школі до 2009 року. Згодом здобував фах у Клеванському професійному ліцеї. Пізніше оселився у Великій Любаші тут і працював. Одружився, у молодого подружжя народилися донька та син.
На службу Романа Жданюка призвали у квітні 2025 року. Спочатку проходив підготовку на військовому полігоні, далі Сумський напрямок,  виходив на завдання, возив все що потрібно було на передову. Потім 4 тижні у Дніпрі, вчився працювати з безпілотними літальними апаратами. Здав екзамени на відмінно. Через деякий час підрозділ, в якому служив Роман, перекинули знову ж на Сумський напрямок. А потім був Запорізький напрямок, де наш захисник прослужив лише 3 тижні: 25 грудня 2025 року зв’язок з ним урвався. 25 грудня 2025 року старший оператор 2 відділення збору та обробки
інформації взводу безпілотних авіаційних комплексів батареї артилерійської розвідки Роман Жданюк загинув в районі Староукраїнки Пологівського
району Запорізької області унаслідок удару дрона.
У Романа Жданюка залишилися батьки, сестра, дружина та двоє маленьких дітей. … Читати далі

Назарчук Павло Володимирович народився у м. Костопіль. Навчався у школі №6, згодом — у Костопільському будівельному коледжі. Працював будівельником за кордоном.
Коли розпочалася війна, Павло не вагаючись,  добровольно пішов до ТЦК . У листопаді вступив до лав ЗСУ. А вже у грудні 2022 року був у складі 88-го батальйону 106-ї бригади ТРО на околицях м. Бахмут. Саме там і розпочався його бойовий шлях на посаді стрільця-піхотинця. Більше року його підрозділ перебував у населених пунктах Бахмут, Нове, Щурове, Зарічне, Лиман Донецької області. Саме тут отримав поранення тім’яної частини голови та контузію.
У листопаді 2023 року Павло приїздив додому у відпустку. Тоді, як виявилося, бачився з родиною востаннє. Після відпустки був переведений до 80-ї десантно-штурмової бригади, де захищав українську землю під Красногорівкою. Командир в/ч А7181, де служив Павло, відгукувався про нього позитивно, як про воїна з достатнім рівнем професійних умінь і навичок, відповідального, підготовленого, грамотного.  Захисник виявляв на службі розумну ініціативу та вдосконалював свій професійний рівень.
У вересні 2024 року старший солдат Павло Назарчук помер від множинних травм поблизу села Битиця на Сумщині. … Читати далі

Рудика Назар Романович народився 25 вересня 2001 року у селі Рудня, Костопільського району, Рівненської обл. Він був найстаршою дитиною у багатодітній, дружній сім’ї.
У 2008 році пішов у перший клас Великомидської ЗОШ, так як сім’я переїхала на проживання до села Великий Мидськ. Навчаючись у школі Назар мав неабиякий авторитет як серед однокласників так інших учнів школи. Він був дуже волелюбним, чесним і справедливим, завжди боровся за правду. Назар дуже любив спорт, отримував неодноразово перемоги на змаганнях захищаючи честь свого навчального закладу.
Після закінчення 9 класу у 2016 році продовжує навчання у Костопільському будівельно- технологічному коледжі. По закінченню навчання Назар отримав диплом по спеціальності муляр-штукатур.
До лав Збройних Сил України Назар став у липні 2020 року, підписавши трирічний контракт. Служив у 128 окремій гірсько-штурмовій бригаді у взводі снайперів. Побратими поважали і любили Назара за його мужній і волелюбний характер. За час служби двічі перебував у зоні проведення Операції об’єднаних сил, де виконував бойові завдання.
Повномаштабне вторгнення застало Назара на службі. Спочатку був у взводі снайперів, а з весни 2025 року – у 2- му стрілецькому батальйоні взводу БПЛ.… Читати далі

Лукомський  Андрій Миколайович народився в Костополі. Навчався у школах №2 та №8, середню освіту отримав у середній школі №1 імені Т.Г. Шевченка. Закінчив Рівненський сільськогосподарський фаховий коледж, здобув спеціальність товарознавця. Упродовж останніх десяти років працював у рівненському супермаркеті «Велмарт» за фахом.  Працював з задоволенням і був шанований в колективі. 

На службу Андрія мобілізували у березні 2025 року. Пройшов підготовку у навчальному центрі, й на початку літа у складі 156 окремої механізованої бригади поїхав на Сумщину. Служив стрільцем-зенітником зенітного ракетного відділення.  

«Я дуже вболівав за брата, переймався його психологічним станом, цікавився ситуацією на позиціях, де він перебував. Андрій завжди був позитивний, ніколи не скаржився», – розповів брат Андрія Володимир.

У серпні підрозділ, в якому служив Андрій, перекинули на Донецький напрямок.

«Востаннє я розмовляв з Андрієм за два дні до його загибелі. А мама говорила з ним, може, за годину чи дві. Ми тільки-но надіслали йому посилку і уточнювали, що ще йому потрібно на службі. А коли він не вийшов на зв’язок, мама відчула недобре… Андрій знав, що свідомо піде служити, коли прийде його час, і з честю виконав свій обов’язок», – сказав також Володимир.… Читати далі

Якимчук Андрій Юрійович народився у Костополі 26 червня 1988 року. Навчався в школі №4. Після закінчення навчання працював на будівництві бригадиром. Андрій з перших днів повномасштабного вторгнення не вагаючись став на захист рідної держави. Він виборював українські кордони в зоні АТО і без вагань став на захист країни під час повномасштабного вторгнення ворога.
26 лютого 2022-го доєднався до лав ЗСУ. Служив командиром бойової машини, командиром механізованої роти. За період служби він побував у
багатьох гарячих точках, де виявив мужність і сміливість.
За день до загибелі дружина востаннє чула голос Андрія. Перед тим як він разом із побратимами вирушив у бій в Курдюмівку.
Молодший сержант Якимчук Андрій Юрійович отримав поранення несумісні з життям. Він загинув 20 грудня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Курдюмівка Бахмутського району Донецької області.
У Героя залишилася дружина Марія та син Данило.

… Читати далі

Загоруйко Віктор Володимирович, позивний «Горинь» Віктор Володимирович Загоруйко народився 17 травня 1983 року в селі Гуті. Згодом разом із родиною переїхав до міста Костополя. Там відвідував дитячий садок № 2 та навчався в загальноосвітній школі № 2.
У 2002 році закінчив Березнівський лісовий коледж за спеціальністю «Лісове господарство», а пізніше вступив до Державного агроекологічногоуніверситету, де здобув повну вищу освіту.
У 2004 році його призвали на строкову службу до військової частини А3435 (смт Десна). Служив у зенітній ракетній батареї. Молодший сержант Віктор Загоруйко зарекомендував себе якнайкраще: мав чудову фізичну підготовку, спокійний та врівноважений характер. Був надійним другом і
товаришем, користувався повагою та авторитетом серед колег. Шкідливих звичок не мав. Усі доручення виконував добросовісно, завжди дотримував слова, мав високі показники в бойовій підготовці та військовій дисципліні.
У 2011 році Віктор одружився. У цивільному житті працював менеджером із продажу. У 2020 році в подружжя народився син Арсен. У лютому 2022 року, з початком повномасштабного вторгнення ворога в Україну, Віктор без вагань ухвалив рішення захищати сім’ю та Батьківщину.… Читати далі

Олександр Ступницький народився 2 серпня 1992 року у місті Костопіль Рівненської області.  У 1999–2009 роках навчався у Костопільський загальноосвітній школі № 3. З дитинства був активним, цілеспрямованим, наполегливим. Паралельно закінчив Костопільську дитячу школу мистецтв по класу труби, мав музичні здібності.

У 2009 році вступив до Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту імені Т. Г. Шевченка. 27 червня 2013 року отримав диплом бакалавра за спеціальністю фізичне виховання, спорт і здоров’я людини, біологія.

З 1 вересня 2013 року продовжив навчання на заочній формі у Рівненському державному гуманітарному університеті, де здобув диплом спеціаліста.

У цей період Олександр уже працював учителем фізичної культури та спорту у Костопільській ЗОШ № 5. Свою професію він щиро любив. Діти поважали його й тягнулися до нього. У школі він вів гуртки з баскетболу та волейболу, разом зі своїми учнями брав активну участь у спортивних змаганнях, виховував не лише фізично сильних, а й чесних, згуртованих дітей.… Читати далі

 
Касіян Василь Васильович народився 25 квітня 1989 році в селі Гончарівка Приморського краю. В дитинстві ще в малому віці із сім’єю переїхав у .село .Великий Стидин. Рівненської області.
З 1995 по 2004 рік навчався у Великостидинській школі. Після навчання працював в Костополі у лісопильному деревообробному цеху, також їздив до Києва на заробітки.
 У 2015 році  призваний в ЗСУ , воював у складі 80-ї та 128-ї бригад.
У 2016 році познайомився із своєю майбутньою дружиною Катериною. . Приїжджаючи у відпустку завжди проводив час із своєю сім’єю.
З 2021 року Василь. працював на складі у Краматорську,  У березні 2022 року  сім’я переїхала на Рівненщину Не чекаючи виклику, Василь пішов до військкомату, звідти його відправили на Запорізький напрямок. Ніс службу в 65-ій окремій механізованій бригаді ЗСУ. Був кулеметником. Боронив Луганщину, Донеччину, та інші гарячі напрямки.

За період служби Василь  Касіян нагороджений медалями: «За військову службу Україні», «Ветеран Війни»,«Операція об’єднаних сил» та нагрудним знаком «Кров за Україну», За оборону рідної держави».

20 січня 2024 року Касіян Василь Васильович загинув, під час виконання бойового завдання поблизу Роботиного на Запоріжжі.… Читати далі

Мартинюк Олександр Анатолійович народився 22 жовтня 1974 року в селі Яполоть, закінчив місцеву школу. Олександр був третім сином в багатодітній із семи дітей родини. Після закінчення дев’ятого класу, поступив на навчання до сільськогосподарського технікуму в містечку Малин, після закінчення якого був призваний на військову службу. Служив у танкових військах на полігоні у Яворові. Після служби працював у Києві, працював комірником в «ТВГ Український прапор», «Олга», «АІС». Проживав у місті Києві.
Олександр Мартинюк відстоював територіальну цілісність нашої Батьківщини з самого початку неоголошеного вторгнення росії, був учасником АТО 2015 – 2016 рр. Після чого працював на будівництві і сільськогосподарських роботах у Польщі та Чехії. Згодом, влаштувався на роботу в Києві на логістичний склад компанії «Папірус».
24 лютого 2022 року пішов добровольцем до ЗСУ. З початком повномаштабного вторгнення був у складі 30-ї бригади перебував під Києвом, згодом в м. Звягіль, а вже в червні воював на Луганщині.

26 жовтня 2022 року старший солдат Мартинюк Олександр Анатолійович загинув під час мінометного обстрілу поблизу населеного пункту Одрадівка Донецької області.… Читати далі

Левчук Василь Олександрович народився 18 січня 1976 року в м. Костопіль, Рівненської області. Навчався в школі №2, згодом перейшов до загальноосвітньої школи № 1 ім. Т.Г. Шевченка I – III ступенів. Отримав профільну освіту в Рівненському профтехучилищі № 10 за фахом КВПіА.
З дитинства займався спортом, а продовж усього життя захоплювався різьбою по дереву, малюванням. З особливістю цікавився радіоелектронними
приборами. З 1994 – 1996 роки проходив військову службу у в/ч 7237 м. Кам’янець – Подільський, Хмельницької області. Згодом одружився, разом з дружиною виховував донечку. Спроба створити сім’ю видалася невдалою. Почав працювати в ДСНС, м. Рівне. Згодом, у цивільному шлюбі у нього народилися дівчатка – двійнята та синочок.
Мобілізований ще на початку розв’язаної росією війни – 24 березня 2022 року. У цьому ж році влітку у Василя народилася внучка. Проходив службу навідником в 2 аеромобільному батальйоні в/ч А4350.
18 грудня 2022 року Левчук Василь Олександрович загинув, під час ведення бойових дій в районі н.п. Бахмут Донецької області. Сотні земляків прийшли на Майдан Шевченка щоб віддати данину шани і поваги Герою. … Читати далі