Гайдук Дмитро Олександрович, позивний «Покемон» (07.11.1991- 16.05.2025)

Дмитро народився 7 листопада 1991 року в селі Зірне, що на Березнівщині де й проживав. Навчався у Зірненській ЗОШ І-ІІІ ступенів.Після закінчення навчання працював на сезонних роботах, як і більшість місцевої молоді. Запальний, рішучий, незламний — таким був Дмитро. Він не терпів несправедливості, був людиною честі, завжди стояв за своїх — і на фронті, і в житті. Йшов першим, рвався в бій, не терпів зволікань і не знав дороги назад. У його характері поєднувались внутрішня сила, відданість і безстрашність. Дмитро був вірний присязі та Україні, і щоденно доводив свою любов до Батьківщини не словами, а вчинками.
У квітні 2022 року добровільно став на захист України, обравши шлях воїна у найважчі для країни часи. Молодший сержант, сапер інженерно-саперного відділення механізованого батальйону, отримав два поранення під час служби, але після кожного з них мужньо повертався на передову — туди, де був найбільш потрібен. Побратими знали його під позивним «Покемон».
Загинув 16 травня 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

У Дмитра залишились мама Тетяна Миколаївна, тато Олександр Ілліч, сестри – Ірина і Наталія, а також п’ятнадцятирічний син Олександр та його мама Тетяна.

Поховали Захисника зі всіма військовими почестями на місцевому кладовищі села Зірне.

Публікації про Гайдук Д.

20 травня 2025 року у селі Зірне попрощалися із Захисником України Дмитром Гайдуком

У храмі Різдва Пресвятої Богородиці міста Березне відбулася заупокійна служба, під час якої присутні помолилися за спокій душі Героя.Поховальна процесія розпочалася у сімейному будинку Захисника в селі Зірне. Потому громадська панахида продовжилася на площі Незалежності. Слова скорботи та підтримки родині Дмитра висловили міський голова Руслан Пилипчук, настоятель Свято-Покровського храму міста Березне – благочинний Березнівського благочиння протоієрей Мирослав Синиця, настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці отець Назарій та побратим Віталій.

Дмитро жив мріями, простими й справжніми. Під час війни зустрів кохану дівчину, з якою мріяв про спільне життя. У рідному селі зводив будинок та піклувався про сина. Він дуже чекав відпустки. Утома накопичувалась, як і туга за домом. Хотілося бодай ненадовго повернутись у рідне Зірне — доторкнутись до стін свого ще недобудованого будинку, побачити рідних, трохи перевести дух. Але відкладав — спершу треба було завершити підготовку хлопців, передати те, що знав сам. Відчував відповідальність і не міг залишити своїх. Та не судилося. Додому Дмитро повернувся… у свою останню, вічну відпустку — «на щиті».

“Це відео в памʼять про тебе Діма…
Нехай памʼять про тебе буде завжди в наших серцях і памʼятають тебе як мужнім, сильним та відважним Героєм!. Легких тобі хмаринок…
Ти був надійним побратимом, другом…хорошим сином, татом та братом…
Тобі довелось пройти пекло…надіюсь ти з побратимами в РАЮ. Ви були не просто побратими…
Дякую тобі за всю підтримку у мої найважчі часи… для моїх синів ти старався нагадати Рому…наставляв їх і знав як сказати, щоб не так боліло…🙏завжди посміхався, був справедливим і чесним… вірив в краще майбутнє…
Дякую тобі за все! Знаю як болить і буде боліти рідним…Мій Рома, Андрій, тепер ти……надто висока ціна”, – iryna_ukraine10

“Вічна Слава тобі Дмитро!!! Ти Відважний, Сильний Воїн Захисник! Тебе незламали ні труднощі ні тяжке поранення, ти боровся за свободу і справедливість ,більше трьох років цієї жорстокої бійні. Таких як Ти залишилось мало ….
Шкода і болить, бо Ви незамінні. На таких як ти ще тримається наш фронт Вклоняюсь перед твоєю стійкістю.Дякую що захищав на увесь цей час.
Слава Герою України! Співчуття рідним та побратимам”, – Семенчук Алла.

“Сьогодні дуже сумний день. Прийшло багато людей не прощатися з тобою, а вклонитися і подякувати Тобі, за те, що ти пішов нас захищати…Ти наш герой, який віддав своє життя за СВОБОДУ, нашу свободу і Україну. Низький уклін Тобі Діма. Навіки в наших серцях”, – Дехтяр Віта.