Касіян Василь Васильович, позивний «Косой» (25.04.1989-20.01.2024) – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Касіян Василь Васильович народився 25 квітня 1989 році в селі Гончарівка Приморського краю. В дитинстві ще в малому віці із сім’єю переїхав у .село .Великий Стидин. Рівненської області.
З 1995 по 2004 рік навчався у Великостидинській школі. Після навчання працював в Костополі у лісопильному деревообробному цеху, також їздив до Києва на заробітки.
У 2015 році призваний в ЗСУ , воював у складі 80-ї та 128-ї бригад.
У 2016 році познайомився із своєю майбутньою дружиною Катериною. . Приїжджаючи у відпустку завжди проводив час із своєю сім’єю.
З 2021 року Василь. працював на складі у Краматорську, У березні 2022 року сім’я переїхала на Рівненщину Не чекаючи виклику, Василь пішов до військкомату, звідти його відправили на Запорізький напрямок. Ніс службу в 65-ій окремій механізованій бригаді ЗСУ. Був кулеметником. Боронив Луганщину, Донеччину, та інші гарячі напрямки.

За період служби Василь Касіян нагороджений медалями: «За військову службу Україні», «Ветеран Війни»,«Операція об’єднаних сил» та нагрудним знаком «Кров за Україну», За оборону рідної держави».

20 січня 2024 року Касіян Василь Васильович загинув, під час виконання бойового завдання поблизу Роботиного на Запоріжжі.
З Василем Касіяном прощалися у Костополі, а поховали в рідному селі Великий Стидин.
Залишилися сиротами четверо дітей. дружина, брат та сестри.

Указом Президента України № 222 від 08 квітня 2024 року Касіян Василь нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)

20 січня 2025 року на будівлі Великостидинської філії Маломидського ліцею відкрили пам’ятну дошку загиблому на війні випускнику цього закладу Василю Касіяну.

Публікації про Касіяна В.

З Василем Касіяном прощалися у Костополі, а поховали в селі, яке було для нього рідним. Чин похорону відбувся у Соборі святих апостолів Петра і Павла ПЦУ. На майдані Т.Г. Шевченка зібралися жителі громади, рідні люди військового, представники влади та духовенства. Усі вони проводили Василя в останню земну дорогу. Поховали воїна на кладовищі в селі Великий Стидин.

Спогади Дмитра Кісельова:
«Я познайомився з Василем коли лікувався в госпіталі, ми перебували з ним в одній палаті. Пам’ятаю його щирість, доброту, гарне ставлення до оточуючих і велику любов до своєї сім’ї. Шкода що такі хороші люди, лишають це життя так рано…»

Спогади друга Юрія Регези, позивний «Буржуй»:
«Василь був чудовим другом і надійним побратимом. Він підписував контракти щоб служити і захищати наш спокій. Вічна пам’ять Герою».

ПЕРЕЇХАЛА З КРАМАТОРСЬКА, ВИЙШЛА ЗАМІЖ, НАРОДИЛА І ОВДОВІЛА. ІСТОРІЯ ДРУЖИНИ ЗАГИБЛОГО ВОЇНА З КОСТОПІЛЬЩИНИ

Катерина Касіян родом з Краматорська на Донеччині. Після загибелі чоловіка, Василя Касіяна з села Великий Стидин на Костопільщині, вона зі своїми
чотирма дітьми залишилася жити в Костополі. Збирається придбати житло на Рівненщині і вже не повертатися в Краматорськ. Тут похований її чоловік, тут
живе його родина, яка тепло її прийняла, тут тепер її нове оточення.
А познайомилося майбутнє подружжя майже 10 років тому у Краматорську, де на той час служив Василь, котрий пішов добровольцем у 2015-му. На день народження старшої доньки Катерини її подруга, яка жила у неї, запросила друга-військовослужбовця, а той прийшов з побратимом Василем, стриманим мовчазним молодим чоловіком. Катя була розлучена і мала трійко маленьких дітей. Спочатку спілкувалися з Василем через подругу, а потім обмінялися номерами телефонів.
У серпні 2016-го у чоловіка закінчився контракт. Багатодітна Катерина, маючи гіркий досвід першого шлюбу, на продовження цих непевних стосунків і не сподівалася. Та всього через три дні, яких не вистачило б, щоб доїхати в Костопіль і повернутися в Краматорськ, чоловік несподівано зателефонував і спитав, чи прийме вона його, чи шукати житло в Краматорську. Поки спантеличена Катя думала, як відповісти, Василь вже виходив з автомобіля зі своїм рюкзаком та букетом квітів. Відтоді пара жила разом, а через три місяці поїхали у Великий Стидин знайомитися з його батьками. Мама Василя запитала, чи він упевнений, що це саме та жінка, з якою він хоче одружитися, і чи зможе дати раду її дітям. Отримавши ствердну відповідь, відповіла, що тепер це його відповідальність. Родина добре прийняла Катерину. «Він дарував мені квіти, дев’ять разів робив пропозицію, і дітей моїх хотів усиновити. У мене було важке розлучення з тривалою процедурою позбавлення першого чоловіка батьківських прав. Василь казав, давай одружимося, а я все зволікала. Мені хотілося весілля, а Василь все на службі був. Я казала, що от закінчиться війна, налагодиться спокійне життя, тоді й одружимося. Тепер жалкую, що не прийняла пропозицію одразу», – розповіла Катерина.
Початок повномасштабного вторгнення в Краматорську був дуже гучний. Василь сказав негайно збирати дітей і їхати з міста. Виїхали спочатку в село під Краматорськом, а в березні 2022-го усі разом приїхали у Великий Стидин. Ще з вокзалу у Краматорську Василь зателефонував у військкомат в Костопіль і сказав готувати документи на службу. Пішов одразу у 65-ту бригаду кулеметником. Потрапив на Запорізький напрямок, в район Роботиного. Невдовзі виявилося, що Катерина вагітна. Вона з дітьми переїхала жити в Костопіль, ближче до медичної допомоги, якої потребувала. Звістку про те, що стане батьком, Василь сприйняв дуже трепетно. «Це правда? Правда?!! Тепер вийдеш за мене заміж і не відвертишся!» – сказав їй телефоном.
У липні 2022-го, після шести років цивільного шлюбу, пара нарешті одружилася. Василеві дали кілька вихідних, вони скромно, без весілля, розписалися в Костополі, і він знову поїхав на Запоріжжя.
«Наші стосунки ніколи не залежали від грошей. Мій чоловік завжди знаходив, де заробити, робив мені подарунки, квіти часто дарував. Великих заробітків не було, ми не розкошували, але тим не переймалися – ми були щасливі. Звичайно, що й сварилися, я іноді думала, що це вже кінець стосунків. Але він завжди знаходив правильні слова і правильний підхід. Якось після сварки до місця, де я гуляла з дітьми, під’їхав автомобіль, з якого вийшла дівчина з величезним букетом білих лілій. Усередині була картка з написом: «Я тебе кохаю».Вона досі зі мною, як і інші картки з букетів. Я запальна, але швидко відходжу. Роки, що ми прожили разом, не були тихим сімейним життям – вони були яскравими, сповненими емоцій», – розповіла Катерина.
Діти швидко почали називати Василя татом. У 2018 році старшій доньці потрібно було робити операцію на серці. Катерина була ошелешена новиною, а також і вартістю операції, яка була просто нереальною для їхньої сім’ї. Частину виплатила держава, у школі гроші зібрали, решту зібрав Василь через своїх побратимів. Дівчинку успішно прооперували. «Мені як мамі було дуже важко, але його підтримка втримала мене від розпачу. Я теж його підтримувала, адже служба дуже виснажує. Мене деколи звинувачували, що я погана дружина, бо мало знаю про його службу. Та ми у відпустках розмовляли про своє, разом згадували світле і добре, що підіймає дух, а не ятрить душевні рани», – пригадує жінка.
У січні 2023-го у Касіянів народилася донька Маргарита. Вася спеціально приїхав забирати дружину з дитиною з пологового. Він був щасливий, боявся взяти доньку на руки, така маленька була. Коли Маргариті було півроку, Катя поїхала забирати двох старших дівчат з табору в Карпатах, і просто звідти усі разом вирушили на Запоріжжя до Василя.
Майже добу провели в дорозі, Василь відпросився на кілька днів у командира, щоб побути з сім’єю у Запоріжжі, та враження були незабутні.
Утретє тато бачив доньку, коли їй виповнився рік. Катерина влаштувала свято і вмовила чоловіка на фотосесію. Хоч він дуже цього не любив, навіть ніколи не приїздив у військовій формі, але цього разу погодився і фотографуватися, і форму одягнути, і навіть пройти медичне обстеження. Катя не раз просила його демобілізуватися. Він обіцяв, що звільниться, коли дитина народиться. Василь мав можливість демобілізуватися, за багато років служби отримав кілька контузій та поранень, піклувався про чотирьох дітей, та ще й дружина має групу інвалідності. Катя підготувала необхідні документи, нотаріус, яка їх посвідчувала, навіть грошей не взяла, сказала, що то з нагоди дня Святого Миколая.
Чоловік наче й погодився, але так і не скористався цими документами. Написав Каті, що дуже їх любить – і пішов на бойовий вихід. 20 січня 2024 року Василь Касіян загинув поблизу Роботиного на Запоріжжі. Першою звістку отримала сестра Василя, а потім і Катерина. Вони, як і побратими, не могли повірити, як воїн з таким великим досвідом, хитрістю і силою духу міг загинути?!
«Чомусь у той момент я ні до кого не могла додзвонитися, від цього було ще гірше. Мене втішали, поїли заспокійливим. Я шість днів не спала, чекала, поки його привезуть, бо не вірила, що це правда. Чула історію про поховання чоловіка, який повернувся через кілька місяців. Сподівалася, що мій Василь повернеться, і він був упевнений, що повернеться, у нас були великі плани на майбутнє. Я наполягала на впізнанні тіла, маючи надію, що то не він. Та тільки- но прочинила двері моргу, мої сподівання померли: тіло понівечене, але обличчя ні. Це був він…», – поділилася Катерина.
Василя Касіяна поховали у Великому Стидині. Його батьки уже померли, а сестри та брат всіляко підтримували і підтримують вдову з дітьми. До Краматорська Катя вирішила не повертатися, купувати житло тут, на Рівненщині. Через свою хворобу не працює, але дає раду дітям, є членом місцевої громадської організації «Ангели на щиті» і разом з іншими дружинами та матерями загиблих.

Світлана Федас

і .

У понеділок, 20 січня, на будівлі Великостидинської філії Маломидського ліцею відкрили пам’ятну дошку загиблому на війні випускнику цього закладу Василю Касіяну. Саме цього дня минає рік від загибелі героя-земляка. Старший солдат Василь Касіян загинув 20 січня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу Роботиного на Запоріжжі.