Ілюков Іван Володимирович (02.07.1978-02.08.2023)

Ілюков Іван Володимирович народився 02 липня 1978 року в с. Глибочок. 01 вересня 1985 року пішов у перший клас Соснівської школи, де навчався по 10 червня 1993 року. Цього ж року вступив до Соснівського СПТУ №8 та здобув професію столяра. У 1996 році призваний на строкову службу. У 1999 році одружився. З 2002 року працював у ДП «Соснівське лісове господарство». Виховував двох доньок.
22 листопада 2022 року молодший сержант був призваний по мобілізації до лав Збройних Сил України. 16 квітня 2023 року отримав поранення. Іван Ілюков механік – водій механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти загинув 02 серпня 2023 року, у віці 45 років, під час виконання бойового завдання, захищаючи Україну від російського агресора в Донецькій області внаслідок ушкоджень від вибухів та осколків.
Відповідно до рішення Соснівської селищної ради від 25.08.2023 №678 присвоєно звання «Почесний громадянин Соснівської селищної територіальної громади» (посмертно).
Відповідно до Указу Президента України за особисту мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України ІЛЮКОВА Івана Володимировича нагороджено орденом «За мужність III ступеня» (посмертно).

Публікації про Ілюкова І.

ВІДЕО: https://www.facebook.com/share/v/14jcp3SgoVN/

Пам’ять вічна. Вона живе в наших серцях.

ВІДЕО: https://www.facebook.com/100064106591097/videos/pcb.1397980789015461/937809862070415

Не гояться рани в наших серцях, не вщухає біль втрати найкращих синів України. Ілюков Іван Володимирович народився 02 липня 1978 року в с. Глибочок. 01 вересня 1985 року пішов у перший клас Соснівської школи, де навчався по 10 червня 1993 року. Цього ж року вступив до Соснівського СПТУ №8 та здобув професію столяра. У 1996 році призваний на строкову службу. У 1999 році одружився. З 2002 року працював у ДП «Соснівське лісове
господарство». Разом з дружиною Людмилою виховували двох доньок. Іван був спокійний за вдачею. Добрий, працьовитий, ніколи нікого не образив. Завжди приходив усім на допомогу. За яку б справу не брався, все доводив до кінця.
22 листопада 2022 року молодший сержант був призваний по мобілізації до лав Збройних Сил України. 16 квітня 2023 року отримав поранення. Іван Ілюков, механік – водій механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти, увесь цей час успішно виконував бойові завдання.
За спогадами дружини ,Іван ніколи не обтяжував буденність дружини переказами про фронтове життя, адже знав, що Людмилі і так нелегко морально і фізично без нього. Із фронту майже щодня телефонував додому.
Зі слів дружини: «Він нам не говорив, куди їде. Міг тільки подзвонити й сказати: «Все нормально». Іван потім мені казав, що багато чого починаєш цінувати тут того, що вдома не цінуєш». Коли приїжджав у відпустку ,усі раділи таким коротким митям щастя. Але серце захисника, обпалене війною, ніби відчувало біду. Жінка згадує емоційні моменти знайомства та спільного життя з коханим чоловіком, оплакує втрату і головне береже пам’ять про
героїчного захисника.
«Іван дуже любив свою родину, своє затишне, рідне село – відважний син своєї Батьківщини. У житті зустрічаєш багато людей, але деякі залишаються назавжди в пам’яті.
Саме таким був Іван: справжнім патріотом України, мріяв про Перемогу та безстрашно боровся із російським окупантом».

Пам’ять про Івана зі слів зятя.
Мій тесть, Ілюков Іван Володимирович, був із тих людей, про яких кажуть «сіль землі»: без зайвих слів, без показухи. Просто — надійний, відкритий ,людяний. Працював у лісовому господарстві, на нижньому складі. Любив порядок у всьому. Був впертий такий, що якщо вже вирішив, то не відступить. Але водночас — неймовірно добрий. Справжній. Коли прийшла повістка — він не ховався. Не шукав виправдань. Він сказав лише одну фразу:
«Прийшов і мій час захищати свою сім’ю і країну». І пішов. Без вагань. Без страху назовні. Вдома залишилась його родина — дружина і двоє доньок.
Для них він був не просто батьком чи чоловіком. Він був їхнім світом. Опорою. Захистом.
Людиною, яка завжди вирішить, підтримає, допоможе. І рідні знали, що тато — поруч. Що на нього можна покластися у всьому. Про війну говорив
мало . Але іноді відкривався. І тоді говорив речі, які назавжди залишаються в пам’яті: розповідав, як вони з побратимами облаштували свою БМП.
Зробили там маленький склад із продуктами. Розклали все акуратно, як удома.
Щоб було зручно. Щоб було по-людськи, по-домашньому. Серед війни. Серед холоду, хаосу і страху зробили собі маленький куточок дому. І коли він це згадував — посміхався.
Тихо. По-справжньому. Бо навіть там залишався людиною. Потім розповідав про бій. Як заходили групою в місто. Як зачищали вулиці. Як почався обстріл. Сильний.
Безперервний. Як їх просто накривало. Говорив спокійно.
Наче це було щось буденне. Але за цим спокоєм — було все. Втрати. Біль. Страх, про який він не говорив. Йому поранило руку навиліт. Сказав лише: «Пощастило…»
Його евакуювали. Поки перебував у госпіталі, до самої відпустки — він нічого не розповідав сім’ї. Не хотів, щоб хвилювались. Не хотів, щоб боліло їм. Він ніс цей біль сам. Просив про допомогу тихо. Без зайвих слів.
Тримався. І тільки, коли приїхав у відпустку в липні 2023 року, тоді вже сказав правду. Просто. Як є. Без прикрас.
За короткий період знайомства мого з Іваном Володимировичем я зрозумів, що моїй коханій Олі дуже пощастило з татом, як і мені з моїм татом Андрієм, теж воїном ЗСУ.
Іван Володимирович загинув 02 серпня 2023 року, у віці 45 років, під час виконання бойового завдання, захищаючи Україну від російського агресора в Бахмутському районі Донецької області внаслідок ушкоджень від вибухів та осколків.
Воїна з усіма військовими почестями поховали в селі Великі Селища. Пам’ятаємо його, як нескорену та міцну духом людину, котра віддала своє життя
заради мирного майбутнього вільної та незалежної України! Відповідно до Указу Президента України за особисту мужність і героїзм, виявлені в захисті
державного суверенітету та територіальної цілісності України ІЛЮКОВА Івана Володимировича нагороджено орденом «За мужність III ступеня» (посмертно).
Відповідно до рішення Соснівської селищної ради від 25.08.2023 №678 присвоєно звання«Почесний громадянин Соснівської селищної територіальної громади» (посмертно).
ІванВолодимирович загинув у бою , але Його постать стоїть у строю нашої пам’яті, поруч із іншими світлими обличчями Героїв. Він залишив по собі не лише тишу втрати, а й гучне свідчення справжньої мужності.
Він був з тих, хто не шукає слави, але сам стає частиною історії, з тих, хто до останнього подиху вірив у Перемогу.
Минають роки… Але в серцях рідних Героя, його побратимів, у пам’яті громади, в
осиротілому небі над Україною — він живе.
Його більше немає поруч — але він є в усьому, що справжнє: у небі, що мовчить над полем; тиші, що лягає на серце вечорами; у кожному нашому “дякую”, сказаному подумки.
Світла пам’ять про цю людину назавжди залишається в наших серцях. Слава Україні! Герої