Довмат Анатолій Володимирович (05.06.1978-28.04.2024)

Довмат Анатолій Володимирович народився 5 червня 1978 року у селі Вілля Рівненської області. У 1993 році закінчив Соснівську середню школу, згодом здобув професійно-технічну освіту в Соснівському ПТУ №8. У 2002 році одружився, разом з дружиною виховував 4-х дітей. Все життя працював різноробочим, забезпечувавши свою сім’ю всім необхідним.
Все життя працював різноробочим, забезпечувавши свою сім’ю всім необхідним. З 2016 по 2019 рік наш Герой став на захист України та кожного з нас за контрактом в зоні АТО. Воював у найгарячіших бойових точках Сходу України. Неодноразово Анатолій був нагороджений грамотами, відзнаками (медалями) за хоробрість, вміле виконання бойових завдань, пройшовши підготовку на базі канадських військових інструкторів. 02.12.2022 знову став на захист Батьківщини гранатометником гірсько-штурмового відділення гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти. За період служби наш Захисник неодноразово отримував важкі поранення.
Однак, незважаючи на це, він до останнього подиху був вірний військовій присязі на захист України та її народу, з честю та мужністю виконував бойові завдання.
Захищаючи нас ціною власного життя на Сході від російського агресора, Герой загинув 28 квітня 2024 року в ході ведення бойових дій в Донецькій області, отримавши поранення несумісні з життям внаслідок мінно-вибухової травми. У нашому серці та пам’яті навіки залишиться добрий, чуйний, люблячий чоловік і тато, який завжди був готовий прийти на допомогу кожному…
Відповідно до рішення Соснівської селищної ради від 23.05.2024 №756 Анатолію присвоєно звання «Почесний громадянин Соснівської селищної територіальної громади» (посмертно).
Нагороджено медаллю Учасника АТО, медаллю Захисника Батьківщини.Відповідно до Указу Президента України за особисту мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України від 2 серпня 2024 року № 500нагороджено орденом «За мужність ІІІ ступеня» (посмертно).

Публікації про Довмата А.

ЦІНА СВОБОДИ.
ЖИВА ПАМ';ЯТЬ.
Зустрічала мати сина на тім світі,
З нею поряд тато- сльози на очах:
- Ти чого так рано в світ цей заявився?
- Я за Україну мамо, та й життя віддав.
- Нас таких багато полинуло в небо,
Бо війна жорстока, без жалю вона.
Тож прийміть сердечні ви мене в обійми,
Я за вами скучив, родино, моя…
- Ворог ненависний братом називався,
А тепер забрав він не одне життя.
- Посилав він дрони, міста руйнувати,
До діток маленьких та й жалю не мав.
- Нищить людей ,землю, домівки руйнує,
Милості не має, лиш одна злоба.
- На землі вкраїнській, дияволом бісує,
Хочуть наші землі та й собі забрать.
- А ми , моя люба , будем воювати,
Щоб нашії дітки не знали біди.
- Щоб наша Вкраїна завжди квітувала
І щоб наші діти щасливі були…
- Війна закінчиться , будем будувати.
- Буде Україна ,як рай на землі.
Світитиме сонце, пташки заспівають,
А люди на полі роститимуть хліб.
Жанна Хименко 2026р

Спогади дружини Олени Довмат:

Довмат Анатолій Володимирович ,народився 5 червня 1978 року в сім’ї робітників селі Вілля, Рівненської області. Тато- Довмат Володимир Іванович,мама-Довмат Надія Андріївна, тато і мама з багатодітних сімей.
Працювали на пекарні в смтт Соснове, тато- тістомісом, мама- пекарем. Також працювали в лікарні,різноробочими. До народження Анатолія в них в сім’ї вже була дівчинка Наталія. Тож новонароджений хлопчик був усім на потіху. Потім з’явися ще один синочок Микола, а за ним двійнята –сетричка Тетяна і братик Роман, який з початку війни був мобілізований, прийшов у відпустку і після повернення в бригаду при виконанні
військового завдання, пропав безвісти…
Коли Анатолій пішов до школи, батьки переїхали на постійне проживання в селище Соснове. З майбутньою дружиною Оленою Анатолія звело життя в 25 років. На той час у дружини було двоє діток: синочок Владислав і донечка Марійка від попереднього шлюбу.
Анатолій полюбив їх всім серцем. Через чотири роки у них з’явися синочок Віталік, а потім через один рік ще донечка Діана. Життя Анатолія було нелегке, але він не опускав руки, турбувався за дітей, працював , старався ,щоб у них все було необхідне. Був довгий час на заробітках, далеко від дому.
Працював в РСУ, в місцевій лікарні кочегаром, в лісгоспі дружбістом… Отож, роботи не боявся, вдома були діти. Анатолій був завзятий рибак і мисливець.
Коли Анатолію виповнилося 35, загинув в автокатастрофі тато, а коли йому виповнився 41 рік, померла мама. Батьків йому замінили тесть Володимир та теща Раїса, яку Анатолій поважав особливо. А до тестя Володимира завжди міг звернутися за порадою. З 2016 по 2019 рік наш герой став на захист України та, зокрема, кожного з нас. Сдужив за контрактом в зоні АТО, в складі 14 окремої механізованої бригади.
Воював в найгарячіших бойових точках сходу України. Неодноразово Анатолій був нагороджений грамотами, відзнаками (медалями) за хоробрість, вміле виконання бойових завдань. Пройшов підготовку на базі канадських військових інструкторів.
02.12.2022 знову став на захист Батьківщини гранатометником (10 гірсько-штурмова бригада «Едельвейс», сухопутних військ ЗСУ, гірсько-штурмового відділення, гірсько-штурмового взводу, гірсько-штурмової роти в.ч.А-3892.) За період служби неодноразово отримував важкі поранення. Лікувався в лікарнях Лохвиці Полтавської області, Кривий ріг та Лозова Харківської області. Однак, не зважаючи на це , він до останнього подиху був вірний військовій присязі на захист України та її народу, з честю та мужністю виконував бойові завдання.
Тяжко переживав втрати побратимів і коли дзвонив додому, говорив: «Залишилося нас дуже мало, а русня все лізе і лізе». Розповідав ,що дали йому в помічники молоденького хлопчину. «Чого ж ти дитино сюди прийшов»,- думав Анатолій не раз…Якось попали під обстріл, Анатолія поранило,коли побачив цей хлопчина на руці кров, почав втрачати свідомість. Анатолій,сщоб його трішечки заспокоїти, попросив перемотати руку і швидше піти з того місця, щоб не полягти на полі бою.
У Анатолія був побратим Володимир Середа, він завжди говорив : «Ти мені більше, ніж брат». Приїздив Володимир провідати сім’ю Анатолія після поховання та вклонитися побратиму на кладовищі. В той самий день, коли Анатолій повертався з відпустки в бригаду, на світ з’явився внучок Богданчик. Дочекавшись такого щастя, так і не зміг потримати свого онука на руках, а побачив лише на відео та світлинах, які йому надсилали діти. Богданчик схожий на свого дідуся. Як каже бабуся Олена: «Навіть такий «хороший»,як дідусь».
Його побратими жартували: «Що ти тут робиш з новим статусом дідуся? Та ще й чотирма дітьми. Пора додому.» Але Анатолій вибрав інший шлях. Він знав ,що йому треба захистити свою родину.
Анатолія дідусь Іван Макарович, пройшов війну 1945 року від початку до кінця і вроці на переправі р.Одера ,був поранений і мав контузію, нагороджений безліч нагородами та медалями. Мав орден Червоної зірки. Пригадую ,як Анатолій розповідав про один небезпечний випадок із свого дитячого життя: «Одного разу ,лютою зимою у селі Вілля, де проживали дідусь з бабусею (І на той час у них гостював Анатолій), на стріху їхнього будинку до димаря виліз рись, щоб погрітися. Дідусь Іван не розгубився,будучи влучним стрільцем, він з першого пострілу влучив в хижака. Таким чином врятував рідних від небезпеки.
Свій досвід влучного стрільця ,Анатолій перейняв від дідуся Івана Макаровича. Будучи військовим з 2016 по 2024 рік на посаді гранатометника , він зарекомендував себе відповідальним і влучним стрілком.
Захищаючи нас ціною власного життя на сході від російського агресора, Герой загинув 28 квітня 2024 року в ході ведення бойових дій в с. Берестове Донецької області, отримавши поранення несумісні з життям внаслідок міцно- вибухової травми. Поховали Анатолія Довмата з усіма військовими почестями на кладовищі в селі Великі Селища. На його честь під Державний Гімн України здійснений трикратний салютний
залп. Синьо -жовтий стяг, яким була вкрита домовина воїна , представник 1 відділу Рівненського РТЦК та СП передав дружині звитяжця. Відповідно до рішення Соснівської селищної ради від 23.05.2024 року № 756 Анатолію присвоєно звання «Почесний громадянин Соснівської селищної територіальної громади» (посмертно).

нагороджено медаллю Учасника АТО, медаллю Захисника Батьківщини, орденом «За мужність ІІІ ступеня» (посмертно).
Наш захисник показав нам приклад хоробрості і відваги, він чесно і до кінця виконував свій обо’язок воїна і громадянина, віддавши своє безцінне життя за вільне майбуття у незалежній ,Богом благословенній Україні. У нашому серці та пам’яті Анатолій навіки залишиться добрим , чуйним ,люблячим чоловіком і татом, який завжди був готовий прийти на допомогу кожному – Герой Небесного війська Анатолій Довмат позивний «Охотнік».
Вічна слава захиснику України !
Герої не вмирають! з

Жанна Хименко, завідувач будинку культури селища Соснове.

28 квітня 2025 року, минає перша річниця загибелі відважного Воїна, хороброго Захисника України – ДОВМАТА Анатолія Володимировича.

Шлях нашого Героя — це не просто історія одного життя, це відлуння багатьох доль, з’єднаних єдиною метою: захистити те, що дороге. Він міг залишитися осторонь, але обрав діяти і саме в цьому — справжня сила.

Смерть завжди приходить раптово, але пам’ять про таких, як Анатолій ДОВМАТ, живе довго. Вона у шелесті Державного прапора України над шкільним подвір’ям, у трепеті серця, коли звучить Державний Гімн, у кожному «Слава Україні», сказаному з вірою.

Та найболючіше — це тиша в домі, де колись лунав голос Героя. Родина, що втратила чоловіка, батька, дідуся, брата — понесла жертву, яку неможливо виміряти словами.

Пам’ять про ДОВМАТА Анатолія — це не лише військова звитяга. Це любов, яку він залишив рідним. Це світло, що ніколи не згасне.

Вічна шана. Вічна вдячність.

Світлини із домашнього архіву: