Данилюк Олександр Ростиславович (20.12.1975 – 26.07.2023)
Данилюк Олександр Ростиславович народився 20 грудня 1975 року у Костополі. Навчався у школі №1 з 1983 р. по 1991р. Після школи пройшов курси автослюсаря. У грудні 1993 року пішов служити в армію до 1995 року. Далі працював на різних роботах. Любив машини, тож після закінчення навчального закладу займався ремонтом автомобілів.
У травні 2023 року Олександр Данилюк став на захист рідної країни. У липні зник під час виконання бойового завдання. За ДНК-експертизою встановлено, що, ймовірно, 26 липня 2023 року, старший сержант Олександр Данилюк загинув. Трапилося це поблизу села Кузьмине Луганської області.
Олександр Данилюк разом із дружиною Оксаною виховував сина. 22 березня 2024 року із Олександром Данилюком прощалися у Костополі,
чин похорону відбувся у храмі святих мучениць Віри, Надії і Любові та їх матері Софії.
Поховали на міському кладовищі «Нове» поруч з іншими воїнами небесного
Публікації про Данилюка О.
Спогади
Розповідає про захисника матір, Неоніла Данилюк:
«Добра дитина, вся надія була на нього.. Мій найкращий син. В Олександра було багато друзів. Він ніколи нікого не зрадив би, адже був надійним товаришем. Працьовитий і старанний, дуже любив автомобілі. Військова справа йому теж подобалася, як і дисципліна. Прослужив від сержанта до старшого сержанта»Спогади дружини, Оксани:
« Багато приємних спогадів лишилося у мене про чоловіка. Олександр дарував мені квіти та подарунки. Цікавою була подорож , коли ми їздили відпочивати
на море. Також на вихідних, ми разом всією сім’єю виїжджали до лісу, влаштовували пікніки. А коли їздили на роботу в Чехію, на вихідних прогулювалися парком і містом, ходили в музей і це було незабутньо…»Спогади сестри, Ірини:
«Спогади про брата, це завжди приємні моменти і біль втрати. Олександр з дитинства був веселим, добрим, мав багато друзів. Закінчив музичну школу, гарно грав на трубі. Думали що подальше життя у нього буде пов’язане з музикою, але Сашко вирішив, що буде танкістом. Коли служив в армії то був навідником, добре вмів стріляти. Повернувся додому старшим сержантом. Олександр мав «золоті руки»: за яку справу не візьметься -завжди у нього все ладно виходило. Згодом опанував професію механіка, і це стало його покликанням на все життя. Він завжди був чуйним і турботливим до людей. Нікому не відмовляв у допомозі. Любив свою дружину і сина, мріяв про онуків. Але обставини змінилися, плани довелося змінити. Отримавши повістку, пішов, не роздумуючи. Пішов… Пішов і не повернувся, залишивши смуток і біль в серці. Брат – це мої крила, які в мене відібрала війна.»
Список публікацій
Данилюк Олександр Ростиславович // Костопільська міська рада
Загинув військовий із Костополя Олександр Данилюк // Rivne.rayon.in.ua