Шевцов Сергій Васильович, позивний «Шева» (27.04.1985-24.07.2023)

Сергій Васильович Шевцов (позивний «Шева») народився 27 квітня 1985 року в місті Костопіль, Рівненської області. Згодом сімя переїхала жити в село Велика Любаша, де і прожив Сергій решту свого життя. Батько, Шевцов Василь Миколайович, мати, Шевцова Валентина Олександрівна. В дитинстві Сергій був допитливим, як всі хлопчики любив побешкетувати. Єдине те, що був сором'язливим, тому будучи в дитячому садочку, а потім і в школі завжди відмовлявся брати участь в різних заходах, не любив виступати, розказувати вірші.
У 1992 році Сергій пішов до 1 класу Великолюбаської школи I-III ступенів. В школі мав авторитет серед друзів, не дивлячись що був стриманим,
спокійним, легко знаходив спільну мову з однолітками. Після закінчення школи, вступив на строкову службу до Збройних сил України.
З 2004-2005 роки перебував на службі у м. Львів, в/ч А4324 у військах протиповітряної оборони України. Зарекомендував себе з хорошої сторони,
тому по закінченню служби Сергію пропонували підписати контракт і залишитися, але він відмовився. Звільнився з армії у званні молодшого
сержанта.
Після повернення з армії працював на будівництві в Україні і за кордоном. У 2009 році Сергій одружився. Зі своєю дружиною Оксаною познайомився в шкільні роки, коли Сергію було 14 років.
І з того моменту, все своє життя провів з нею разом, тільки на жаль таке коротке… Сергій мав золоті руки: за щоб він не брався, все в нього завжди
виходило якнайкраще. Ще будучи в школі, почав підробляти на будівництві, згодом опанувавши професію, працював будівельником. Останній період працював у Франції (Монако).
2016 рік став для Сергія найщасливішим у житті, народився довгоочікуваний і такий омріяний син Давид. Синочок дуже схожий на тата, характером, поведінкою. Любив грати з татом у футбол і рибалити.
Коли 24 лютого 2022року почалося повномасштабне вторгнення Сергій був за кордоном, працював у Франції, але вже в березні він повернувся додому.
Прохання рідних на деякий час стримали Сергія, і він не йшов до військкомату, говорячи: «Прийде повістка – одразу піду». В березні 2023 року Сергія мобілізували. Пройшов навчання в місті Чернівці та місті Житомир, а далі Донецька область. Він проходив службу на посаді командира 4 -го десантно- штурмового відділення, 2-го десантно- штурмового батальйону 80-ї окремої десантно- штурмової бригади військової частини
А0284.
Завжди був на позитиві й казав: Все буде добре, Ксюшику, інакше ніяк, адже я маю повезти вас із Давидом скупатися в Монако! Я обоязково повернуся, головне – щоб цілим…
24 липня 2023 року життєвий шлях мужнього Захисника і справжнього Героя Сергія Шевцова закінчився, поблизу населеного пункту Біла Гора, Донецької області. Молодший сержант загинув під час виконання бойового завдання, внаслідок ворожого обстрілу.

Поховали Героя на сільському кладовищі с. Велика Любаша.

Указом від 22 вересня 2023 року Сергія Шевцова нагороджено загальноукраїнською відзнакою – медаллю “За оборону рідної держави”
Указом Президента України від 12 вересня 2023 року нагороджено орденом”За мужність ІІІ ступеня “(посмертно).
У селі Підлужному відкрили меморіальну дошку на честь загиблого воїна.

На майдані Шевченка в місті Костопіль встановлено портрет і банер Сергію Шевцову, поряд з іншими воїнами, що загинули в російсько – українській війні.

Публікації про Шевцова С.

Спогади брата, Шевцова Михайла:

«З Сєвою ми з дитинства росли разом. Жили по сусідству, в школу ходили, разом бігали на річку ловити рибу, разом дорослішали. Коли стали дорослими, працювали на будівництві в Україні, і за кордоном. Разом проходили всі радощі й труднощі життя. Так склалося життя, що ми стали один одному не тільки братами, а й шваграми — ми одружилися з рідними сестрами. Ми були пов’язані не лише родиною, а й багатьма роками спільного життя, спогадами, дружбою. Ми були не просто братами — ми були рідними людьми, друзями. Завжди могли розраховувати один на одного. Сєва був людиною, який завжди переживав за інших і намагалася всім допомогти. Він був веселим, добрим, позитивним. Найбільшою цінністю в його житті були його дружина і син. Я ніколи не забуду той день, коли народився Давид. Сєва сказав мені: «Я недаремно живу це життя. І зараз на мені велика відповідальність — я тато». Він дуже любив свого сина. Казав: «Я для сина все зроблю, щоб він був щасливим і все мав». Вчив Давида риболовлі, грав із ним у футбол, учив його завжди берегти маму.
А потім він пішов захищати свою родину. Пішов захищати найдорожчих для нього людей. Я досі не можу повірити, що Сєви більше немає. Цей біль розриває з середини. Здається, що він ось-ось зайде, усміхнеться і знову скаже: «Все буде добре». Дивлюся на Давида — і бачу перед собою малого Сєву. Згадую, як ми бігали на річку, ловили рибу, сміялися, росли разом…
Він справді недарма прожив своє життя. Дуже шкода, що воно виявилося таким коротким. Він залишив після себе найцінніше — свого сина. Частинку себе, своє продовження. Я вірю, що Давид виросте і завжди буде пишатися своїм татом. Пишатися тим, якою доброю, сильною і світлою людиною він був. Ти живеш у ньому.
І ти назавжди будеш поруч…»

Спогади дружини, Оксани:
«Мій чоловік був справжнім захисником, ніколи не здавався і завжди знаходив вихід з будь-якої ситуації. Все буде добре, це були його слова ,
якими він завжди підтримував.
Він постійно був на позитиві, навіть будучи на війні казав: “Все буде добре, Ксюшик, інакше ніяк, я обовзково повернуся, головне щоб цілим” – це були його слова.
Коли загинув мій Сєва (на нього ніхто не горив Сергій) він мені приснився….в сні був усміхнений, спокійний і промовив лише одну фразу: «Я
вже вдома Ксюшик..». Вранці про його загибель повідомив двоюрідний брат. Лише тоді я зрозуміла справжній зміст тих слів. Цей сон назавжди залишився у серці як останнє прощання коханого чоловіка — світле, тихе й сповнене любові…
Був справжнім чоловіком, куди б не їхав чи то просто в справах чи повертався з роботи він обов'язково повертався додому з квітами…це були куповані, могли бути просто польові, але вони були. В шкільні роки, коли приходив на побачення, то обовязково з шоколадкою. У нього така була звичка – робити приємні сюрпризи. Тепер синочок так само приносить квіти для мене, як це робив тато, він його так навчив. Відкриття дверей в авто, нести сумки з продуктами, це все було в нього. Ми могли піти в магазин за продуктами, Сергій ненадовго відходив і повертався несподівано з трояндою в руках.
Такі приємні маленькі сюрпризи, які він влаштовував, завжди тішили, а ці моменти були найщасливішими…»

“Мужній, добрий, позитивний… Ніколи не здавався і завжди знаходив вихід з будь-якої ситуації. Люблячий і турботливий тато, який багато чому навчив і завжди допомагав у всьому, своєму синочку. Надійний і хороший чоловік, який не зважаючи ні на що, був міцною опорою і підтримкою для своєї сімї, справжнім захисником. Любимо тебе та гордимося тобою”- розповіла дружина Оксана.

Спогади брата і побратима, Драко Тараса :
«Сергій був дуже доброю людиною. Коли я просив у нього допомоги, він завжди допомагав, якщо це було в його силах. Він дуже любив свою сім’ю та своїх рідних. Але найбільше він любив свого сина Давида. Я не пам’ятаю жодного разу,
коли ми з ним бачилися, щоб він не говорив про нього. Він дуже переживав, коли з Давидом щось траплялося, він завжди був поруч. Для мене Сергій був рідною людиною — ми разом виросли, багато чого пережили. Як в житті, так і на війні, він переживав за дорогих йому людей, більше ніж за себе. Він пішов туди, поки тисячі ховаються й тікають, розуміючи, що може не повернутися, – для того щоб його сім’я жила в мирі, щоб син жив щасливим життям і йому не довелося потім воювати і бачити те, що бачили ми. Його загибель дуже сильно мене вразила. Важко повірити, що його більше
немає…Бог забирає кращих».

Воїну Сергію — вічна пам’ять
Він був Воїном — мужнім і відважним,
За Україну став у бій,
За мирне небо, за життя кожного,
За рідний край і спокій свій.
Та чорна звістка увірвалась
У дім, де ждали і любили…
Сергій загинув за Україну,
Його життя війна скосила.
Залишилась молода Оксана,
І синочок маленький — Давидко,
Тепер татусеве слово й ласка
Лиш житимуть у пам’яті тихо.
Не обійме вже татова рука,
Не скаже: «Синку, я прийшов…»
Та буде поруч він незримо,
Бо в їхніх серцях навіки живе любов.
Спочивай із миром, Воїне Сергію,
Ти віддав найдорожче — життя.
Нехай Господь прийме твою душу
І подарує вічне небуття.
А Оксані хай дасть сили вистояти,
Давидкові — рости без журби.
І нехай Україна пам’ятає
Того, хто впав заради її землі.
Герої не вмирають — вони живуть
У пам’яті рідних, у серцях назавжди.
Вічна слава Воїну Сергію.
Вічна пам’ять Герою.