Швед Микола Іванович (03.05.1990-19.12.2023)

Микола Швед народився 3 травня 1990 року в мальовничому селищі Зарічне, що на Рівненщині. Зростав у люблячій родині разом із батьками — Оленою Федорівною та Іваном Миколайовичем, а також старшою сестрою Іриною.

З 1997 по 2007 рік навчався у Зарічненській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. У школі хлопець вирізнявся серед інших: був активний та цілеспрямований. Учасник спортивних змагань, не один раз захищав честь своєї школи. Любов до спорту визначила і його подальший шлях: у 2007 році Микола вступив до Рівненського державного гуманітарного університету (РДГУ), де здобував освіту за спеціальністю «Фізична культура та спорт».

Микола мав велике, добре і чуйне серце. Його знали як працьовиту людину, котра ніколи не цуралася жодної роботи. Протягом тривалого часу він проживав у місті Сарни, та згодом повернувся до рідного селища Зарічне.

Микола був одружений та виховував донечку, яка була для нього найбільшою гордістю та радістю. Окрім родини та роботи, у його житті було особливе захоплення — риболовля. Цю пристрасть він успадкував від батька та дідуся. Саме на березі річки, серед тиші рідної природи, він знаходив спокій, відраду та відновлював сили після важких робочих буднів.

З початком російсько-українсьекої війни Микола Швед став на захист суверенітету України. Він був призваний на військову службу другим відділом Вараського РТЦК та СП.

Проходив службу у складі 116-ї окремої механізованої бригади (військова частина А4722). Обіймав посаду радіотелефоніста розвідувального відділення бойової розвідувальної машини взводу спостереження розвідувальної роти. Разом із побратимами він виконував складні бойові завдання на найгарячіших ділянках фронту.

З грудня 2023 року зв’язок із воїном обірвався, і він офіційно вважався зниклим безвісти. Понад рік родина, друзі та вся Зарічненська громада жили в надії, молилися та вірили, що Микола живий і повернеться додому. Проте на початку 2025 року надійшла трагічна звістка, яка підтвердила найстрашніше.

Життя відважного розвідника обірвалося 19 грудня 2023 року під час виконання бойового завдання в районі міста Авдіївка Донецької області. Захиснику назавжди залишилося 33 роки. У лютому 2025 року Герой повернувся на рідну Рівненщину «На щиті».

Похований 16 лютого 2025 року на кладовищі селища Зарічне.

За особисту мужність, самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, і вірність військовій присязі Микола Іванович Швед нагороджений

Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно);
Відзнакою «Хрест Сухопутних військ» (посмертно);
Відзнакою«За досягнення у військовій службі» ІІ ступеня.

Публікації про Шведа М.

Зарічненська селищна рада та вся громада висловлюють щирі співчуття сім’ї, рідним, друзям і бойовим побратимам загиблого Героя.Світла пам’ять і вічна слава Захиснику!

Андрій Калюта “Вічна памʼять тобі друже Я до останнього надіявся що ти живий! Навіки в моєму серці”

Згадує Ірина Чудинович, сестра.

Братику мій рідний, ти віддав найдорожче — своє життя. Біль від твоєї втрати неможливо передати словами. Ти назавжди залишишся в моїй пам’яті, у моєму серці та в кожній молитві.

Дякую тобі за те, що ти був у моєму житті, за всі спогади, за твою любов і за кожну мить, яку ми мали разом.

Між мною та Колькою, різниця у віці 6 років. Я пам’ятаю той день, коли тато сказав, що в мене народився братик. І я, мале дівчисько, вже уявила, як з братиком буду грати в різні ігри, і в цей момент думала, що він вже десь заховався від мене. Де тільки я його не шукала: і в шафі, і під ліжком. І навіть засмутилася, коли дізналася, що він ще маленький, і зараз в лікарні.

Коли Коля підріс, то весь час ми проводили разом. Разом ходили на риболовлю, ходили гуляти до річки, каталися з гірки на санчатах, каталися на велосипеді, з якого не раз і падали, і в результаті ходили, то з порваними штанцями, то з «шишкою» на лобі. В дитинстві різні були випадки, були і сміх, і сльози. Не раз рятувала братика, навіть билася з старшими хлопцями, захищаючи його. Один раз врятувала, коли він тонув, несла на своїх руках додому, коли він зламав руку. І саме ці спогади найбільше розривають серце, бо тоді, маленького змогла врятувати, а вже в дорослому житті, мене не було поряд.

Щодень перечитую нашу переписку, і кожен раз розумію, що найцінніше, що залишилося в пам’ять про Кольку, це ця переписка і спогади, які будуть жити вічно.

Твій земний шлях завершився, але пам’ять про тебе житиме вічно.

Світлій пам’яті Миколи Шведа присвячується:

Найгірша дорога – дорога на цвинтар,
Коли несеш квіти і руки тремтять,
Коли небо плаче в унісон з тобою,
І хочеться вовком, у небо кричать,
Коли, ніби, в гості ідеш до брата,
Тихенько шепочеш, свій монолог.
У відповідь, лиш фото споглядає,
І в пам’яті остання зустріч, за твого життя.
Не хочеться приймати цю реальність,
І вірити, що брата вже нема,
Наш, Колька, миленький, ти знай,
Що пам’ять про тебе ніколи не згасне,
Твій образ, назавжди у наших серцях,
Ти, з миром, любий, спочивай.
Автор: Ірина Чудинович

Пам’яті Миколи Шведа

Найгірша дорога – дорога на цвинтар,

Коли несеш квіти і руки тремтять,

Коли небо плаче в унісон з тобою,

І хочеться вовком, у небо кричать,

Коли, ніби, в гості ідеш до брата,

Тихенько шепочеш, свій монолог.

У відповідь, лиш фото споглядає,

І в пам’яті остання зустріч, за твого життя.

Не хочеться приймати цю реальність,

І вірити, що брата вже нема,

Наш, Колька, миленький, ти знай,

Що пам’ять про тебе ніколи не згасне,

Твій образ, назавжди у наших серцях,

Ти, з миром, любий, спочивай.

Автор: Ірина Чудинович

Ти б тридцять шість сьогодні святкував…

Але, тобі вже тридцять три навіки…

Болить, бо ти життя своє віддав

За нас усіх!

Якби ж від смерті були ліки…

Немає їх…й тебе, на жаль, нема…

І знов на цвинтар ідемо тебе вітати…

Втиратимемо сльози крадькома,

Щоб спокою твого не турбувати…

Ти з фото дивишся на нас, наче живий…

Не віримо, що тебе немає з нами!

Твій день народження тепер такий гіркий!

І гіркоту з душі не вимити сльозами…

Ти жити мав! Ти б зараз жити мав!

За що?! Боже, за що його убито?!

Чому ж Ти, Господи, його не врятував?!

Невже не бачиш, як болить несамовито?!…

Пробач нас, Колька, що тебе не вберегли!

Пробач, що ми тебе не врятували!

Чомусь молитви наші не допомогли…

Й щитом для тебе, у потрібну мить, не стали…

Так жаль…так важко… досі так болить!

Так гірко! Так тебе не вистачає!

Шалений біль утрати, ні на мить,

Усіх хто знав тебе – не покидає!

Ти в спогадах, в молитвах, у думках…

В серці матусі, яка кожен день страждає…

Знаєш – вона і кожен з нас, у снах,

З тобою завжди зустрічі чекаєм…

Жаль, що в раю немає мережі…

Нема можливості до тебе подзвонити…

Хай крила дасть Господь твоїй душі,

Щоб ти в матусин сон міг прилетіти…

Автор: Зоряна Довгалюк