Революція гідності. Війна. Рівненщина

Народився  Олександр Стецівко 5 квітня 1968 року в смт Зарічне. Навчався у Зарічненській школі. У 1983 році закінчив 8 класів. Після школи отримав спеціальність тракториста-машиніста. Працював в Зарічненському РТП автопарк, маслозавод, колгосп. Полюбляв малювати, різьба по дереву, особливо проявляв любов до гри на
баяні та гармошці.
В 1986 році служив в 60 танковій дивізії військова частина 73835 Д Нижній –  Новгород. Мав четверо дітей. Старший син у 2012 році помер.
12 березня 2022 року уклав контракт і пішов на захист України. Загинув сержант Стецівко Олександр 13 березня 2023 року у селищі Білогорівка Луганської області.
Похований у селищі Зарічне на місцевому кладовищі.

Нагороджений Орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)
22 грудня 2024 року було встановлено меморіальну дошку на фасаді Опорного закладу Зарічненського ліцею №2.

Публікації про Стецівко О.

Спогади :

Тато був дуже талановитий. Гарно малював і грав на музичних інструментах.  Не було нічого такого, що тато не вмів робити. Він вмів практично все:
потрібно побудувати будинок- він міг від фундаменту до даху все зробити сам; потрібно відремонтувати машину чи побутову техніку- він міг це зробити без
сторонньої допомоги.

… Читати далі

Антон Полюхович народився 8 вересня 2000 року в селі Серники Зарічненського району Рівненської області. Дитинство Антона пройшло в селі.
З 2006 по 2017 рік навчався у місцевій школі, де проявив себе як щирий, добрий та цілеспрямований учень.
Після закінчення Серницької загальноосвітньої школи у 2017 році Вступив до Рівненського національного університету водного господарства та природокористування на спеціальність «Комп’ютерна інженерія». З часом зрозумів, що це не його шлях, і у 2019 році приймає сміливе рішення змінити напрям – вступає до того ж університету на юридичну спеціальність, до якої відчував справжній поклик. Паралельно з навчанням працював,
проявляючи відповідальність і наполегливість.
У 2022 році з початком повномасштабного вторгнення, думка про те, щоб стати на захист, не покидала його. Він прагнув бути там, де потрібен, – захистити рідних, допомогти людям, стати опорою для інших.
У 2023 році переїжджає до Києва, де активно відвідує церкву (християнська Церква «Соборна» @soborna_church), заходить духовну опору та влаштовується на роботу в юридичну компанію.
У 2024 році розпочинає служіння військовим разом з групою капеланів на Донбасі, Краматорську.… Читати далі

Народився Палій Сергій Володимирович 03 серпня 1974 року в селі Річиця Зарічненського району Рівненської області в багатодітній родині. Він був наймолодшим з дітей і в 4 рочки залишився навівсиротою ( мама померла).
В рідному селі пройшли його шкільні роки. Проявив себе як добрий,чесний, дружелюбний,вихований учень та однокласник. З 1992 по 1994 роки відслужив строкову службу, після якої знову повертається до роботи у рідному селі. Сергій дуже любив працювати на землі: вирощувати овочі, саджати сад, рибалити, збирати гриби.
У 1998 році одружився. Став батьком сина Станіслава і доньки  Вероніки. Донька для нього була його всесвітом. Ніби відчуваючи майбутні події , він навчив донечку з малих років кермувати мотоциклом та трактором. Для всієї родини був надійним, люблячим чоловіком, татом, сином і братом. Сергій був веселою, життєрадісною, розсудливою, щирою та чесною людиною. Завжди приходив на допомогу рідним, сусідам та друзям, будував плани на  майбутнє. Але все змінила війна…

19 грудня 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ. Попередньо проходив навчання в Румунії. За два з половиною роки пройшов чимало гарячих точок Донеччини: Олексієво-Дружківка, Лиман, Костянтинівка.… Читати далі

Михайло народився 20 листопада 1995 року в селі Річиця Зарічненського району Рівненської області. З дитинства був добрим, щирим і відповідальним, завжди підтримував батьків і молодших братів. Навчався у Річицькій ЗОШ І–ІІ ступенів, а згодом — у Зарічненській ЗОШ ІІ–ІІІ ступенів.

У 2012–2017 роках здобував вищу освіту в Національному університеті водного господарства та природокористування в місті Рівне за спеціальністю «Економіка підприємництва». Пройшов навчання на військовій кафедрі та отримав офіцерське звання командира механізованого взводу на БМП-2.

Михайло був людиною з активною життєвою позицією. Під час Революції Гідності прагнув поїхати на Євромайдан, а згодом — вступити до добровольчого батальйону. Любив подорожувати Україною, займався спортом, захоплювався фотографією, самостійно вивчав іноземні мови.

Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, перебуваючи за кордоном, Михайло без вагань повернувся на Батьківщину. 4 березня 2022 року був призваний до лав Національної гвардії України, служив у в/ч №3055 на посаді командира взводу матеріально-технічного забезпечення.

Згодом добровільно перевівся до в/ч №3018 (бригади «Рубіж») у смт Гостомель, де став командиром кулеметного взводу 3-го батальйону оперативного призначення «Свобода».… Читати далі

Народився Юрій Миколайович 06 травня 1984 року в селі Вовчиці. Свої шкільні роки здобув неповну середню освіту в Вовчицькій школі, повну середню освіту здобув в Дібрівській школі. Далі був призваний на строкову службу АР Крим (м.Феодосія) з 05 листопада 2003 по 05 травня 2005р. Після армії працював на ФГ “Вікторія”. Юрій проявив себе як хороший, дружелюбний, привітний та вихований.
Проживав у багатодітній сім’ї. Батьки Юрія – Микола та Марія, брати -Олександр та Іван, сестри – Валентина, Катерина. Одружився на Тетяні та мав доньку Соломію. Також в нього була донька від першого шлюбу Єлизавета. Юрій разом з дружиною та донькою довгий час проживав в м.Андрушівка, Бердичівського району, Житомирської області. Там і працював на фермерському господарстві до мобілізації.
Був призваний по мобілізації 08 вересня 2022року. Служив та був оператором зенітного ракетного взводу, зенітної ракетної батареї, зенітного ракетно-артилерійського дивізіону. Відповідально та впевнено ніс службу. Був хорошим другом та побратимом.

Загинув виконуючи бойове завдання 23 березня 2023 року, під час здійсненого обстрілу з боку збройних сил російської федерації поблизу населеного пункту Міньківка, Донецької області захищаючи волю та незалежність України.… Читати далі

Народився Андрій Охремчук 22 липня 1990 року в селі Бишляк. Шкільні роки захисника промайнули в школі села Бишляк на Володимиреччині.
Проявив себе як добрий, чесний, дружелюбний, вихований учень та однокласник. Після закінчення школи працював будівником в різних компаніях. Багато часу віддавав улюбленій справі – риболовлі.
Прожива у багатодітній родині з батьками, братами та сестрами. Згодом одружився та мав двох дітей. У 2008-2009 рр проходив строкову службу в м. Київ, війська зв`язку.
15 червня 2022 р. призваний на військову службу по мобілізації до лав ЗСУ- 63 бригада 107 батальйон інженерно-саперний взвод, старший сапер-гранатометник.

. Був дуже хорошою, чуйною людиною. Завжди приходив на допомогу кожному, хто її потребував. Чудовий батько і чоловік.. Побратими говорять,- завжди відповідальний, зібраний, надійний. Зі слів командира відділення, був людиною, якій можна було довірити своє життя.
Загинув під час артилерійського обстрілу, здійсненого окупаційними військами російської федерації 30 вересня 2023 року
біля населеного пункту селище Діброва Сєверодонецького району Луганської області.
Похований в с. Неньковичі Вараського району Рівненської області на місцевому кладовищі 3 жовтня 2023 року.… Читати далі

Народився Григорій 11 червня 1975 році в селі Селище, що на Любешівщині , Камінь – Каширський район, Волинська область. Шкільні роки майбутнього захисника промайнули у місцевій школі. У 1992 році закінчив школу і продовжив навчання в Любешовському ПТУ. Згодом в Григорія була служба в армії.

Невдовзі після строкової служби в армії, одружився. Його дружина, Анна, родом із с. Кухітська – Воля (тодішнього) Зарічненського району. Переїхав житии, разом з нею у Кухітську – Волю. Впродовж життя, разом з дружиною виховували четверо дітей – троє синів і доньку.

Коли старшого сина призвали до лав ЗСУ, Григорій не зміг всидіти вдома і також пішов захищати рідну землю.

Після навчання за розподілом був призначений командиром міномету мінометного взводу.

. Солдат був командиром 3 міномету мінометного взводу роти вогневої підтримки військової частини А 4447.

Життя героя обірвалося 26 жовтня 2023 року внаслідок вогневого ураження неподалік населеного пункту Роботине Запорізької області.

Похований Григорій Григорович 31 жовтня 2023 року на сільському кладовищі в селі Кухітська Воля.

… Читати далі

Народився Анатолій Кузло 15 березня 1984 року в селі Сварицевичі (тодішнього) Дубровицького району. Шкільні роки майбутнього захисника промайнули у місцевої школи. Проживав з батьками, та після закінчення загальноосвітнього закладу, Анатолій в 2001 році пішов служити в армію. На строковій службі находився у м. Золочів Львівської області. Після армії їздив на заробітки та працював на будівельних роботах. Впродовж всього життя, він проявляв свої хороші якості, завжди сміливий, веселий, відкритий, уважний, завжди життєрадісний.
Невдовзі після строкової служби в армії, одружився. Його дружина, Наталія, родом із с. Серники (тодішнього) Зарічненського району. Після одруження проживали з Наталією в її нідному селі Серники. Згодом в них з дружиною з`явилися двоє синів. Був активним у громадській діяльності. Ніколи не відмовляв у допомозі знайомим, родичам, та друзям. Хороший чоловік та люблячий батько.
На початку повномаштабного вторгнення росії в Україну (26 лютого 2022 року) був мобілізований до лав ЗСУ Мав звання старшого солдата 3 протитанкового відділення протитанкового взводу 1 механізованого батальйону військової частини А1302. Від побратимів отримав позивний “Maestro”, бо дуже гарно співав, не дивлячись на різні життєві обставини.… Читати далі

Народився Вадим Супрунюк 14 червня1984 року в багатодітній родині села Борове. В 2012 році закінчив Борівську ЗОШ І- ІІІ ступенів і продовжив навчання в Дубровицькому професійному ліцеї де здобув професію електрозварювальника та муляра. В 2015- 2017 роках Вадим Іванович проходив військову строкову службу в Національній гвардії України в місті Київ. Після цього в 2017 році одружився. В 2022 році був мобілізований. Вадим був солдат- гранатометник 65 бригади, 1 відділення, 3 механізованого батальйону, військової частини А 7013.
Вадим був веселим, позитивним, комунікабельним, працелюбним, розсудливим і прямолінійним. Для своєї сім’ї був надійним, люблячим чоловіком і батьком, сином і братом. Мріяв і прагнув збудувати власний дім, де б у любові, мирі та злагоді зростали його діти, але не встиг закінчити розпочате будівництво.
Загинув 8 січня 2024 року, виконуючи бойове завдання біля населеного пункту Роботине Запорізької області. Без чоловіка і батька залишилась дружина і двоє неповнолітніх дітей.

Похований 17 січня 2024 року в рідному селі Борове.

23 квітня 2024 року в селі Борове на будівлі навчального закладу “Борівський ліцей” відбулось урочисте відкриття та освячення меморіальної дошки Вадиму Супрунюку.… Читати далі