Артюшок Микола Васильович, позивний “Нато” (26.10.1971–19.02.2024) – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Народився Микола Артюшок 26 жовтня 1971 року у селі Глушиця. Закінчивши Глушицьку 8-річну школу (нині гімназія), вступив до Володимирецького професійно-технічного училища, де здобув спеціальність «столяр». З 1989 по 1991 роки проходив строкову військову службу в м. Одеса, мав звання – молодший сержант.

В юнацькі роки Микола, захоплювався авто та мото технікою. Ріс цілеспрямованим, дружелюбним, завжди в його оточенні було багато друзів, одними з найголовніших рис характеру були справедливість та чесність. Він завжди відстоював свою думку та гідно приймав всі поразки життя. Микола Васильович працював на різних підприємствах Сарненщини: заготівельно-виробничому підприємстві «Таврида», ТОВ «Завод металевих виробів», адміністратором залу в ювелірному магазині мережі «Золотий Вік».

З початком АТО в 2014 році, Микола Васильович добровольцем пішов захищати кордони східних областей України, адже він рахував це за честь та обов’язок.

Військову службу ніс у складі 72-ої окремої механізованої бригади імені «Чорних Запорожців», під позивним «БРАТ», так його прозвали побратими, адже він завжди відкликався на прохання та всім допомагав, як порадою, так і справою. Разом чинили супротив ворогу в найгарячіших точках, таких як: Донецький аеропорт, Іловайськ, Волноваха, Піски, Гранітне, під час боїв втратив багато своїх друзів, з якими незворушно стояв у боях пліч-о-пліч. Отримавши поранення, тривалий час проходив лікування в реабілітаційному центрі.

За сумлінну службу, Микола Васильович був нагороджений: відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», відзнакою «За доблесть та звитягу», медаллю «За оборону рідної держави», почесною відзнакою «Патріот України», медаллю «За відвагу», медаллю «Захисник Батьківщини», пам’ятною медаллю «Ветеран АТО».

Після закінчення контракту, в 2015 році, всі думки Захисника були про війну. Він знав, що російський агресор не зупиниться на досягнутому та готувався знову повернутись до «строю», адже завжди повторював: «Це ще не кінець…». І тоді, напередодні повномасштабного вторгнення, Микола Васильович, у січні 2022 року, знову вступив на службу до сил територіальної оборони Збройних Сил України, заспокоюючи своїх рідних: «Хто ж, як не я… Коли ж, як не зараз…».

З початком повномасштабного вторгнення, захисник проходив службу за контрактом в лавах 104-ої бригади ТРО 60-го батальйону «Поліські вовки». Мужній та відповідальний, завжди виконував накази та поставлені завдання. Спочатку охороняли кордони України з білоруссю, а у квітні 2023 року чинили опір ворогу в Донецькій області біля населеного пункту Дружківка. У січні 2024 року, батальйон отримав нове бойове завдання та відправився в район виконання у Харківську область.

«НАТО», такий новий позивний отримав воїн від побратимів, для яких був уособленням звитяги та рішучості. Микола 104 бригада, 60 батальйон «Поліські Вовки», сержант, рота вогневої підтримки, командир протитанкового взводу, протитанкового відділення, черговий раз вийшов на позиції, як завжди , на позитиві, підтримуючи та підбадьоруючи своїх побратимів словами: «пацани, ви зі мною, а значить все буде добре…прорвемось і цього разу». Та не побачивши останній схід сонця, 19 лютого 2024 року, в Харківській області, Куп’янського району, населений пункт Табаївка, виконуючи бойове завдання, ворог обірвав життя Героя, влучивши в бліндаж керованою авіабомбою.

У Героя залишились мама, дружина та донька, яка наразі проходить службу в батальйоні «Вовки Да Вінчі».

Похований на кладовищі села Глушиця, Люхчанського старостинського округу.

Публікації про Артюшка М.

Навічно в памʼяті Сарненської громади: Микола АРТЮШОК

https://www.facebook.com/share/v/16oefVgpkN

Назавжди в памʼяті рідних та близьких Микола Васильович залишиться мудрим, врівноваженим, люблячим чоловіком та батьком, надійним другом. Нехай Господь дасть сили рідним, друзям, бойовим побратимам пережити час скорботи, щиро співчуваємо та розділяємо разом з Вами біль втрати найріднішої людини.