Сарненська територіальна громада

Народився Микола в с.Тутовичі, у сільській дружній родині. Батько працював шофером, а мати – кухарем у Сарненській районній лікарні. У 2004 році закінчив 11 клас Тутовицької ЗОШ та вступив у Рівненський Міжнародний економіко-гуманітарний університет ім. С.Дем’янчука за спеціальністю “Фізичне виховання та лікувальна фізкультура”. Після закінчення університету, з 2010 по 2022 роки, працював вчителем фізичної культури у Тутовицькій ЗОШ І-ІІІ ступенів. Також зарекомендував себе як вчитель лікувальної фізкультури, працюючи з особливими дітьми. Був керівником шкільних гуртків з волейболу, баскетболу та футболу, учасники яких займали призові місця на різних спортивних змаганнях.

До уроків готувався старанно, діти дуже любили його заняття, адже вчитель разом з ними грав у футбол, ділився спортивними секретами. Не встигне пообідати після уроків вдома, а хлопчаки уже чекають на гурткові заняття з футболу. Організував волейбольну та футбольну команди, грав у молодіжній футбольній команді “Горинь”. Діти і зараз згадують та сумують за своїм улюбленим вчителем. Завжди добросовісно виконував свою роботу.

Микола Миколайович за час роботи у школі був нагороджений Грамотою відділу освіти за ІІ місце у районному конкурсі “Олімпійський куточок 2019” та Дипломом за ІІІ місце у 2020 році  за участь у районному конкурсі “Олімпійський куточок”…

25 лютого 2022 року призваний на військову службу.… Читати далі

Народився Олександр 3 жовтня 1979 року у селі Мале Вербче, тут і проживав. З 1986 по 1995 роки навчався в Маловербченській ЗОШ. Після закінчення 9 класу, продовжив навчався у 10 класі Великовербченської ЗОШ. Після закінчення 10 класу поїхав на заробітки. В дитинстві цікавився риболовлею. Офіційно ніде не працював, заробляв на життя тимчасовими заробітками (ремонт, будівництво).

21 листопада 1997 року Олександр був призваний на строкову військову службу (служив півтора роки). Після служби в армії, одружився. З дружиною Валентиною Миколаївною виховували двох доньок – Ірину та Діану.

На початку повномасштабного вторгнення Олександр Андрійович отримав повістку та був мобілізований 26 лютого 2022 року у лави ЗСУ. Спочатку проходив навчання на Тучинському полігоні, потім служив у 94-му батальйоні охорони та обслуговування в селищі Млинів. З Млинова направили в Черкаську область на полігон, згодом – в окрему штурмову бригаду у Донецьку область м. Бахмут. Мав позивний «Буба». Отримавши там осколкове поранення, деякий час проходив лікування в госпіталі м. Павлоград. Після реабілітації служив в батальйоні охорони м.… Читати далі

Анатолій Шевчук народився 9 травня 1980 року у селі Чабель на Сарненщині. Коли хлопчику було три роки, родина переїхала до Рівного. Тут навчався у Рівненській гімназії № 17, а потім здобув фах бухгалтера у Рівненському професійному ліцеї (колишнє ПТУ, число 11). Потім була строкова служба в армії.

“Після служби Анатолій підписав контракт зі Збройними силами України. У 2014-2015 роках відслужив півтора роки в зоні проведення антитерористичної операції на сході країни. А коли повернувся, працював слюсарем на Рівнетеплоенерго. Останні роки працював закордоном, а коли розпочалось повномасштабне вторгнення – повернувся і відразу пішов до центру комплектування. Із середини березня 2022 року Анатолій вже захищав нас усіх на фронті,” – розповідає сестра Героя Людмила.

“Хто як не я” – говорив Анатолій рідним, коли став на службу в ЗСУ. Добрий та люблячий чоловік, турботливий батько для сина та доньки, щирий брат та син…

“Для нього інші були завжди важливіше. Про його доброту та відповідальність говорять і колеги брата. Навіть під час служби, коли ми запитували, що йому потрібно, він, як командир, завжди казав: “А ви знаєте, скільки у мене хлопців?”… Читати далі

Василь Леонідович – житель села Любиковичі. Василь був людиною великої душі – добрим, щирим, завжди готовим підтримати словом і ділом. Його знали як відповідального працівника, люблячого чоловіка, турботливого батька, брата, друга. Завжди спокійний і врівноважений, він був опорою для своєї сім’ї, жив працею і турботою про близьких. Любив землю, на якій виріс, мав золоті руки й ніколи не цурався роботи.

У 2024 році Василь Леонідович добровільно став на захист України. Воїн 127-ї окремої бригади територіальної оборони, 225-го окремого штурмового полку, до останнього виконував свій обов’язок, демонструючи відвагу та самопожертву.

Трагічна смерть спіткала 50-річного солдата Мороза Василя Леонідовича 12 березня 2025 року на Сумському напрямку.

У Героя залишилися мама, дружина, дві доньки, сестра та три брати.

Похований на місцевому кладовищі у рідному селі Любиковичі.

… Читати далі

Народився Євгеній у с. Городець Сарненської територіальної громади. У 2018 році закінчив школу у рідному селі, вступив до Рівненського вищого професійного училища Департаменту поліції охорони на спеціальність охоронець-інкасатор. Затим, у 2019 році, Євгеній був призваний до військової строкової служби. З січня 2021 року проходив службу за контрактом.

Під час проходження служби в Луцькому прикордонному загоні здобув фах кінолога (дуже любив собак). Тривалий час його вірним товаришем була вівчарка Ческа. З 26 жовтня 2022 року брав участь у визволені Київщини, Донеччини та Запоріжжя. В звані сержанта був інспектором прикордонної служби 3-ї категорії прикордонного загону в/ч 2382. Проходив службу на Донеччині та в першій декаді січня мав разом з побратимами йти на ротацію.

Євгеній був надзвичайно порядною, доброю, веселою, позитивною людиною. Любив співати, писав пісні (неодноразово присвячені мамі), грав на гітарі. На службі отримав позивний “Маестро”. Під час чергової відпустки здійснив свою мрію: заспівавши на площі Львова пісню Скрябіна «Мама». Незадовго до своєї загибелі написав свою останню пісню «Весна».

Клята війна обірвала життя молодого і талановитого військовослужбовця 5 січня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Іванівське, що на Донеччині.… Читати далі

Народився Михайло 9 березня 1987 року в с.Велике Вербче. Батьки виростили та виховали троє дітей – дві доньки та сина. У 2004 році Михайло закінчив Великовербченську ЗОШ І-ІІІ ст. (нині ліцей). Далі продовжив навчання у Костопільському технічному коледжі, де здобув фах столяра. Згодом відслужив строкову військову службу, був зв’язковим. Після звільнення з армії працював у м.Костопіль на ПП з виготовлення пам’ятників. У 2009 році Михайло одружився, з дружиною Оксаною виховували двох доньок. Щирий, доброзичливий, чуйний, сміливий, найкращий син, чоловік та татусь. Працьовитий у господарстві, не цурався будь-якої роботи все, за що він брався, виконував на відмінно. Дуже любив котів та собак.

Тривалий час Михайло Петрович їздив на заробітки. Повномасштабне вторгнення зустрів на роботі у Польщі. Тоді він не вагаючись, повернувся на Батьківщину та у вересні 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ. Службу проходив у 128-ій окремій гірсько-штурмовій бригаді. Бойові завдання Михайло виконував і на Донбасі, і на Запорізькому напрямку. Були моменти що він із завдань не виходив по декілька тижнів.… Читати далі

Народився Віталій у с.Любиковичі. В сім’ї Катериничів зростало троє синів, троє захисників. У 1996 році закінчив середню школу у рідному селі. В період з 1998 по 2000 роки проходив строкову військову службу.

Віталій жив звичайним життям, з першою дружиною народили двох діточок. Сімейне щастя зруйнував 2014 рік. Отримавши повістку Віталій став учасником АТО, і вже 7 листопада 2014 року опинився на Яворівському полігоні. Службу проходив в основному на Донецькому напрямку у складі першої танкової бригади ЗСУ. Як він ще згадував за життя, що тоді його підтримували дитячі малюнки та молитви матері. Після закінчення контракту, Віталій повернувся додому, знову влаштував особисте життя і вчився жити без вибухів та пострілів. У 2015 році Віталій Катеринич отримав звання учасника бойових дій.

24 лютого 2022 року воїн зустрів вдома, але лишатись осторонь не зміг. Першим на захист держави став старший брат Едуард. А вже 13 травня 2022 року знову взяв до рук зброю і Віталій, хоч був комісований, та не зміг знайти себе у відносно мирному житті.… Читати далі

Народився Анатолій у с.Любиковичі. У 1988 році закінчив середню школу в рідному селі та вступив до технікуму фізичного виховання у Івано-Франківську, а згодом здобув вищу освіту у МЕГА м.Рівне. Працював вчителем фізичної культури у Любиковицькому ліцеї.

Анатолій Кричильський, одразу після повномасштабного вторгнення, 25 лютого вступив до лав ЗСУ. Основний період служби проходив на передовій, спочатку в Сумській області за 18 кілометрів від ворожого кордону, а потім під Бахмутом у складі 14-го окремого стрілецького батальйону. Саме в Бахмутському районі, в населеному пункті Іванівське, в день Святого Стрітення 15 лютого 2023 року, внаслідок мінометного обстрілу, ворожа куля забрала життя Героя. Осиротіла не лише родина Кричильських, осиротіла вся громада, вся спортивна сім’я Сарненщини. Анатолій Кричильський мав 30 років педагогічного стажу.

Свого часу Анатолій Кузьмич створив і тренував команди з волейболу, які виборювали перемоги у районних і обласних змаганнях.

30 років свого життя Анатолій Кузьмович пропрацював учителем фізичної культури в школі у рідних Любиковичах. У квітні йому б виповнилося 52 роки.

У рідному селі започаткували відкритий турнір із волейболу пам’яті Героя Анатолія Кричильського.… Читати далі

Народився Віктор у м. Сарни, тут пройшли його дитячі та юнацькі роки. Закінчив Сарненську ЗОШ №4 (нині ліцей №4), та згодом (1992 рік) СПТУ№21 нині ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей, де отримав професією слюсаря та водія, але за покликом серця був будівельником.

В дитинстві цікавився спортом, зокрема легкою атлетикою. Як більшість хлопчаків мав багато друзів, з якими охоче катався на велосипеді. Любив походи в ліс, на природу, захоплювався риболовлею, обожнював подорожувати Україною, цікавився будівництвом, оскільки дідусь був зодчим. Віктор мав золоті руки, світлий розум та добре серце.  Працював будівельником.

В 1992-1994 роках Віктор проходив строкову військову службу на Луганщині, механіком-водієм самохідних машин. Згодом одружився та проживав з родиною у м. Первомайськ (Миколаївська обл.).

Маючи проблеми зі здоров’ям та визнаний ВЛК-комісією обмежено-придатним до військової служби, не сховався за хворобу, а був вірний присязі і громадянському обов’язку – пішов захищати кордони України 20 січня 2023 року. Проходив службу на посаді водія-механіка у в/ч А4689 (21-а ОМБР, 2-й механізований батальйон, 3-я механізована рота) на Донеччині, Лиманський напрямок.… Читати далі

Народився Віктор 20 листопада 1972 року в с. Ремчиці. У сім’ї Вальків, на той час, вже зростало п’ятеро діток. Віктор виховувався у багатодітній, дружній, працелюбній родині. В 1980 році пішов до першого класу Ремчицької середньої школи. За період навчання зарекомендував себе як спокійний, врівноважений, старанний учень. Крім навчання юнак, у вільний час, допомагав батькам і знаходив час для риболовлі, походів за грибами, заняттям футболом.

У 1988 році, після закінчення дев’ятого класу Ремчицької середньої школи, вступив на навчання до Рівненського автотранспортного технікуму за спеціальністю «Технічне обслуговування і ремонт автомобілів та двигунів». 27 червня 1992 році Віктор закінчив технікум, отримавши диплом техніка-механіка, а 01 липня 1992 року був призваний Рівненським міським військовим комісаріатом на строкову військову службу. Військову присягу на вірність Україні прийняв 02 липня 1992 року.

Прослуживши рік, зарахований на військову службу по контракту на посаду командира відділення в/ч 61536. У 2011 році закінчив військовий коледж сержантського складу Академії Сухопутних військ за спеціальністю «Організація військових перевезень та управління на автотранспорті». Був старанний, ініціативний, сумлінно виконував службові обов’язки, про що свідчать відзнаки та нагороди.… Читати далі