Народився Володимир в селі Ремчиці у сім’ї Івана Володимировича та Галини Петрівни Долідів. Ще у дитинстві від своїх ровесників він відрізнявся своєю допитливістю, зацікавленістю та старанністю у навчанні. Любив природу, риболовлю, збирання грибів, а особливо любив розкрутити, розібрати, подивитись принцип роботи того чи іншого механізму.

З 1999 по 2008 роки навчався в Ремчицькій ЗОШ. Відкритий, простий, щирий, завжди усміхнений, доброзичливий, здатний бачити тільки добро і ні краплини зла, саме таким його згадують його однокласники. Після закінчення 9-го класу продовжив здобувати освіту у Сарненському ВПУ№22 за професією «Столяр, будівельник, тесляр».

У 2011-2012 роках Володимир проходив строкову військову службу. Спочатку служив у навчальному центрі підготовки інженерних військ у м. Кам’янець-Подільський, Хмельницької області (в/ч А1107), а пізніше службу проходив у в/ч А2167 у м. Біла Церква, Київської області.

Після армії працював охоронцем у супермаркеті, де зустрів свою майбутню дружину. В 2014 році одружився. Згодом у подружжя народилися донька Софія та син Владислав. З 2018 до 24 лютого 2022 року працював у ТОВ «Завод металевих виробів» оператором верстатів з програмним керуванням.… Читати далі

Народився Богдан 30 липня 1991 року у селі Ремчиці, тут пройшли його дитячі та юнацькі роки. У 1997 році пішов до 1 класу Ремчицької школи. Зі згадок однокласників, був вірним та добрим товаришем, завжди готовий прийти на допомогу. Богдан завжди був помічником для своєї мами, не цурався ніякої роботи. Був завзятим рибалкою. Після закінчення школи продовжив здобувати освіту у Сарненському ВПУ №21 за спеціальністю «Електрик». Після закінчення ВПУ №21 працював по сезонних роботах. Згодом почав їздити на роботу до Києва.

У 2019 році одружився. У подружжя народилися донька Софія та син Дем’ян.

Проживав із сім’єю в с. Соломіївка Дубровицької громади.

21 лютого 2023 року був призваний до лав ЗСУ. Розпочав свою військову діяльність на Донецькому напрямку в м. Мирноград. Згодом Герой проходив навчання в Британії, після чого проходив службу як стрілець – санітар відділення морської піхоти військової частини А 0216.

В серпні місяці 2023 року, згідно наказу військової частини А 0216 №1499,  Нагородний Богдан Сергійович нагороджений відзнакою «35 окрема бригада морської піхоти ім.… Читати далі

Михайло народився 22 листопада 1991 року в с .Ремчиці, у прекрасній, добрій, працьовитій, багатодітній родині. Навчався в Ремчицькій ЗОШ І-ІІІ ст. (нині ліцей). Був товариським, добрим, щедрим, готовим у будь-який час прийти на допомогу. Мав щире серце і золоті руки. Завжди радував своєю посмішкою, навіть коли на душі було сумно. Він був найкращим сином, чоловіком, братом, дядьком та хрещеним.

З дитячих років цікавився будівництвом, любив майструвати, тому після закінчення школи продовжив навчання у Сарнеському ВПУ- 22, де здобув професію монтажника гіпсокартонних конструкцій. Працював, здебільшого, у сфері будівництва.

В 2011 році був призваний на строкову військову службу. Служив один рік у місті Кам’янець-Подільський Хмельницької області (в/ч А1107).

Згодом Михайло одружився і будував з коханою дружиною плани на майбутнє… Та після повномасштабного вторгнення, в червні 2022 року, його мобілізували до лав Збройних сил України. Він тоді говорив «Хто, як не я піде вас захищати».

Солдат Михайло Гриневич гідно виконував бойові завдання на Донецькому напрямку: Торецьк, Нью-Йорк, Часів Яр. Потім був відправлений на Курський напрямок у 21 ОМБР в/ч А4689.… Читати далі

Народився Олексій у м.Сарни, тут і проживав. Був в сім’ї середнім із трьох синів. Навчався у Сарненській ЗОШ №4 (нині ліцей). Ще з дитячих років почав захоплюватися деревом – відвідував гурток різьби по дереву при місцевому Будинку дітей та молоді. Також його цікавила мототехніка. Після закінчення 9-го класу, продовжив навчання у Сарненському ВПУ-22, де здобув фах «механізатора-каменщика», а також професію «столяр».

Після закінчення училища Олексій працював на різних роботах, як в Україні так і за кордоном. Але де б він не був, його завжди вабила робота з деревом. І повернувшись із заробітків він розпочав свою власну справу – відкрив столярний цех. Про вироби Олексія досі згадують з теплом мешканці міста та району. Це була якісна столярка та столярні вироби. Але всі плани раптово перервала війна…

На початку повномасштабного вторгнення Олексій залишив улюблену справу і вступив до лав ЗСУ та вже у березні 2022 року прийняв присягу на вірність Україні. Спочатку служив у в/ч А7117 у місті . Дубно, мав посаду «навідник-сапер».… Читати далі

Олександр народився та проживав у с.Любиковичі. Тут закінчив місцеву ЗОШ. В мирному житті він був надзвичайно начитаним і допитливим чоловіком, який умів глибоко мислити й тонко відчувати. Людиною, яка здавалася невичерпним джерелом знань.

У 1994–1996 роках проходив строкову службу в Криму, був командиром автомобільної колони, мав військове звання молодшого сержанта. До мобілізації працював у Катеринівській виправній колонії.

У грудні 2024 року Захисника було призвано до лав Збройних Сил України. Він служив водієм-механіком 2-го евакуаційного відділення евакуаційного взводу ремонтно-відновлюваного батальйону військової частини А4862, 425-го окремого штурмового полку «Скала». Олександр спершу захищав Покровський напрямок, а з травня – Сумський. Побратими знали його під позивним «Хорс»– розумного, витривалого, надійного.

7 червня 2025 року Олександр Козловський загинув під час виконання бойового завдання в Сумській області. Для побратимів він назавжди залишиться гідним воїном, який завжди доводив справу до кінця. А для рідних – доброю, щирою, турботливою людиною.

У Героя залишилися батьки, сестра та племінник.

Похований на місцевому кладовищі у с. Любиковичі.

… Читати далі

Микола народився та виріс у селі Цепцевичі в звичайній сільській багатодітній сім’ї. Він був старший і єдиний син у батьків, надійною опорою та підтримкою для трьох менших сестер Лесі, Наталії та Дарини. Тато, Микола Васильович – пенсіонер, інвалід 3 групи, мама, Алла Миколаївна – працює в Цепцевицькому старостинському окрузі №7 діловодом загального відділу міської ради.

З 2003 по 2012 роки Микола навчався у Цепцевицькій ЗОШ І-ІІІ ступенів (нині ліцей). Після закінчення 9-го класу продовжив навчання у ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей» (нині ЗП(ПТ)О “Сарненський аграрно-технологічний професійний коледж”) де здобув кваліфікацію електрика. Після закінчення учбового закладу працював за спеціальністю електрик в Сарненському РЕМ. Завжди добрий усміхнений мав багато друзів. Як всі хлопці любив поганяти м’яч, та піти з друзями на рибалку, а ліс завжди був місцем його відпочинку.

У 2021 році Микола одружився, дружина Вікторія Віталіївна працює вчителем у Цепцевицькому ліцеї. Невдовзі в шлюбі народився синочок Дамір. Вони з дружиною мріяли про щасливе життя та будували плани на майбутнє…

Микола був мобілізований у жовтні 2024 року, проходив службу у 87-му окремому аеромобільному батальйоні.… Читати далі

Народився Олег та проживав у місті Сарни. З 1989 по 1998 роки навчався в Сарненському ліцеї № 1 ім. Т.Г. Шевченка, закінчив школу з відзнакою. Декілька років навчався в Сарненській дитячій музичній школі грі на баяні. Після школи вступив до ВСП «Березнівський лісотехнічний фаховий коледж НУВГП», по закінченню якого продовжує навчання на заочному відділенні Київського національного аграрного університету, за спеціальністю «Лісове господарство», одночасно працює в Сарненському лісгоспі та час від часу їздить на заробітки до столиці.

19 січня 2023 року Олег був призваний до лав ЗСУ. Спочатку службу проходив в м. Новояворівськ, Львівської області. Мав позивний ЛІСНИК. 14 квітня 2023 року прибув у м. Дружківка, Донецької області для подальшого несення служби.

Бойові завдання виконував у складі в/ч А 4010, 5-ої окремої штурмової Київської бригади. Рідні втратили зв’язок із Олегом у липні 2023-го. 19 липня 2023 року під час виконання одного з бойових завдань біля населеного пункту Іванівське Бахмутського району на Донеччині солдат загинув.

Майже п’ять місяців, родина чекала повідомлення з фронту, жевріла надія, що сумна звістка не підтвердиться.… Читати далі

Володимир народився та проживав у місті Сарни. Був роботящим, не цурався жодної роботи. Дуже любив дітей, цінував прості речі та щиро радів життю. Він був добрим і привітним, завжди готовим прийти на допомогу, ніколи не залишався осторонь чужої біди.
Після закінчення Сарненського ВПУ №22 здобув фах автомеханіка. Машини, техніка, механізми були його стихією. Навіть працюючи різноробочим, він завжди знаходив час на улюблену справу: лагодити й «оживляти» мотори.

У травні 2024 року Володимир став до лав Збройних сил України. Спочатку — у військовій частині А4886, згодом — кулеметником у частині А4056 у складі 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Без вагань прийняв рішення стати на варті свободи, бо вірив, що бореться за майбутнє своєї країни, своїх близьких. Його позивний — «Вовчик». Попри всі труднощі війни, він не втрачав почуття гумору, був душею колективу й опорою для побратимів.

14 серпня 2024 року в районі населеного пункту Межове на Донеччині Володимир не повернувся з бойового завдання. Упродовж дев’яти місяців рідні й близькі жили надією, чекали бодай найменшої звістки.… Читати далі

Народився Олег у м.Сарни. Спочатку проживав по вул. Гагаріна (нині Костопільська). До 3-го класу навчався у ЗОШ №3. Коли помер тато, по сімейних обставинах, навчався у Чудельській школі-інтернат, тому що на той час мама була за кордоном. У дитинстві цікавився спортом – грав у волейбол за команду м.Сарни. Захоплювався риболовством – був завзятим рибалкою. Після закінчення школи навчався у ВПУ-22 на тракториста. З 1990 по 1992 роки Олег проходив строкову військову службу в армії. Після служби працював кочегаром майже у всіх державних структурах.

Згодом Олег Анатолійович одружився і проживав з дружиною по вул. Дачна. У молодого подружжя народилося двоє діток і для кращого забезпечення сім’ї Олег почав їздити по заробіткам. Деякий час працював продавцем на ринках у багатьох населених пунктах Сарненського району, також майже десять років працював на пилорамі. До призову Олег Попович працював у ТзОВ «Епіко».

Коли діти виросли Олег Анатолійович з дружиною вирішили почати нове життя: продали свій будинок і знову переїхали у мікрорайон «село сарни» придбавши там житло на вул.Коцюбинського.… Читати далі

Народився Валентин 25 липня 1967 року у м.Новоград -Волинську (зараз перейменоване на м. Звягель) Житомирської області. Тут закінчив місцеву 8-річну школу, згодом Овруцьке ПТУ№35. З 1985 по 1988 року навчався у Васильківському військово-авіаційно технічному училищі (нині Васильківський фаховий коледж Національного авіаційного університету). З того часу розпочинається військова кар’єра Валентина Головіна у Збройних силах. Ще під час навчання в училищі захопився грою на гітарі, тоді разом з хлопцями створили музичний гурт. Але особливим його захопленням завжди була служба, якій він присвятив все своє життя.

Валентин Вікторович проживав у м.Сарни та працював у Сарненському районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Відслуживши потрібний термін, у 2000-му році, у званні капітана, вийшов на заслужений відпочинок і розпочав займатися підприємницькою діяльністю – відкрив столярний цех. У 2009 році одружився вдруге, з коханою дружиною Тамарою виховували двох доньок. Від попереднього шлюбу мав сина та доньку. Валентин дбав про свою родину та дітей, мріяв дати їм хорошу освіту. А ще мав золоті руки. У своєму столярному цеху робив дерев’яні меблі.… Читати далі