Революція гідності. Війна. Рівненщина

Леонід Гуцало  народився 24 червня 1993 року в с-щі Степань. Закінчив школу. Після закінчення школи поступив у Кам’янець-Подільський  сільськогосподарський університет на спеціальність лікар-ветеринар. Після закінчення університету кілька років працював за фахом по спеціальності. Потім почав їздити на будівельні роботи за кордон у Польщу.

4 грудня 2022 року Леонід був мобілізований  до Збройних сил України, мав можливість обрати підрозділ де служити та обрав 5-ту штурмову бригаду. Він дуже гордився тим, що штурмовик. За порятунок побратима був нагороджений  нагрудним знаком «За військову доблесть». Він дуже цінував побратимство.

В лютому 2023 року Леонід був важко поранений. Після лікування та реабілітації повернувся на службу, бо казав – треба до побратимів. Завжди говорив мамі «Я захищаю Вас і нашу хату»,  «Я фартовий, вернуся з Перемогою, пройдуся по Хрещатику на параді Перемоги, поцілую Вам руки».

Останнє повідомлення  від сина мама отримала 23 листопада 2023 року, його останні слова «Двигаю на позицію». 26 листопада 2023 року зателефонував командир, що Леонід не повернувся із завдання, зник безвісти. Більше двох років його рідні та близькі жили надією, що він живий…  Леонід  загинув при виконанні    бойового задання в району населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області.… Детальніше

Томчук Олександр Олександрович народився 24 листопада 1988 року в місті Братськ Іркутської області. Коли хлопцеві  виповнилося п’ять років, родина переїхала до міста Сарни. Тут Олександр навчався у Сарненській ЗОШ №2.

У 2007 році був призваний до лав Збройних Сил України у місті Васильків Вінницької області, де проходив службу на посаді водія автомобільної роти. Після завершення служби у 2008 році повернувся додому, оселившись у селі Немовичі.

У 2015 році Олександр одружився з Марією Круглик. У подружжя народилося троє дітей: син Олександр та донечки Валерія і Ангеліна. Працював будівельником, любив свою справу та завжди відповідально ставився до роботи.

З початком повномасштабного вторгнення росії, 28 лютого 2022 року, був мобілізований до лав Збройних Сил України. Без вагань став на захист Батьківщини, його слова: «Хто, як не ми, повинні захищати своїх дітей».

Службу проходив у складі «14 ОСБ» Рівненської області «Захід». Спочатку брав участь в обороні Рівного, згодом виконував бойові завдання у місті Конотоп Сумської області. Вісім місяців Олександр разом із побратимами тримав оборону на Сумщині, після чого його підрозділ перевели на один із найгарячіших напрямків – Донецький.… Детальніше

Василь народився у мальовничому селі Трипутні на Дубровиччині. Коли йому виповнилося п’ять років, родина переїхала на постійне місце проживання до міста Сарни. З юних років Василько вирізнявся щирістю та дружелюбністю. Він дуже любив допомагати дідусям і бабусям по господарству, а особливо — дідусеві Роману ремонтувати його маленький тракторець. Майже кожних вихідних разом зі старшим братом вони їздили в село.

У 2005–2014 роках Василь навчався у Сарненському НВК «Школа-колегіум» імені Т. Г. Шевченка. Після закінчення дев’яти класів вступив до Сарненського вищого професійного училища № 22, де здобув фах слюсаря з ремонту автомобілів та водія категорії С. Мріючи про професію, що поєднує працю й відповідальність, продовжив навчання в Луцькому національному технічному університеті.

Василь завжди прагнув розвиватися, досягати більшого й бути корисним людям. Працюючи водієм-експедитором на хлібозаводі «Скиба» та м’ясокомбінаті «Пан Курчак», він здобув щиру повагу колег за доброту, людяність і надійність.

У квітні 2024 року Василя мобілізували до лав Збройних Сил України. Спочатку він проходив військову підготовку на Рівненському, згодом — на Яворівському полігонах.… Детальніше

З початком повномасштабного вторгнення добровільно вступив до лав ТРО. З 9 березня 2022 року перебував на службі, як солдат гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 224-го батальйону територіальної оборони, 126 бригади ТРО ЗСУ. За свій військовий шлях був неодноразово відзначений Грамотами та Подяками від вищого командування. Нагороджений медалями «За хоробрість в бою» та «Сталевий хрест». За місяць до загибелі отримав ступінь бакалавра, складав державний іспит з окопу.

Правник все своє життя – і не тільки правник, а ще і праведник, саме тому мав позивний «Ісус».… Детальніше

Ярослав народився у місті Сарни. Навчався у Сарненській ЗОШ №2 (нині — ліцей). Після дев’ятого класу вступив до Івано-Франківського технікуму фізичної культури, де професійно займався греко-римською боротьбою. Здобувши спеціальну освіту, розпочав свій трудовий шлях у Чудельській допоміжній школі №1 (зараз — Спеціальна школа №1 с. Чудель). Паралельно навчався у Кам’янець-Подільському університеті за фахом «дефектолог, вчитель-логопед, олігофренопедагог». У цьому ж закладі заступницею директора з виховної роботи працює його дружина, Олена Новак.Подружжя виховувало двох доньок.

Майже тридцять років свого життя Ярослав Григорович присвятив роботі з дітьми. Він щиро любив свою справу та спорт, повністю віддаючи себе вихованцям. Під його керівництвом учні постійно здобували призові місця на обласних змаганнях із футболу, волейболу та шашок. У 2006 році Ярослава Новака визнали кращим вчителем року в області, він мав почесне звання «Старший вчитель». 

Особливу увагу педагог приділяв військово-патріотичному вихованню. Він створив осередок Дитячого козацького товариства «Пагін Володимиреччини» («Соколята»). Разом із полеглим воїном Олександром Бортніком та Віктором Пражмовським мріяв після війни заснувати гурток «Спас», де діти вивчали б історію козацтва та опановували елементи бойового гопака. … Детальніше

Сергій народився у Рівному, після закінчення школи здобув фах електрика в ПТУ-10. Працював на «Рівнеазоті», згодом його життя пов’язалося із Сарнами. Тут створив сім’ю, будував майбутнє, займався підприємництвом — чесною щоденною працею забезпечував рідних.

Коли прийшла війна, не залишився осторонь. Із перших днів повномасштабного вторгнення без вагань став у стрій. Добровольцем пішов боронити Україну. Служив у 104-й бригаді, 60-му батальйоні «Поліські вовки». Згодом, у 2023 році, проходив службу у військовій частині А4931, де опанував складні системи радіоелектронної боротьби та виконував обов’язки оператора-кулеметника. Мав позивний «Князь».Його бойовий шлях пролягав через Оріхівський та Покровський напрямки — це щоденна небезпека, відповідальність і витримка. Це поранення, після якого він повернувся до побратимів, бо не міг інакше — там були його люди, його обов’язок, його Україна.

Сергій був не лише воїном. Він був люблячим чоловіком, турботливим батьком, сином і братом. Людиною, яка жила просто і чесно, тримала слово та понад усе цінувала родину.

Серце Захисника зупинилося у Павлоградській міській лікарні 27 квітня 2026 року. У Героя залишилися дружина, син, мама та сестра.… Детальніше

Народився Микола у с. Мар’янівка у багатодітній сім’ї колгоспників Федори та Пилипа Гомонців. Микола був найскромнішім з шістьох дітей. Навчався у школі рідного села. Після закінчення школи здобув професію шофера. У 1998-1999 роках проходив військову строкову службу. Вихований у любові до праці, не боявся ніякої роботи, більше того, працювати дуже любив – гідний син своїх батьків. Нічого не любив так, як риболовлю. До оголошення антитерористичної операції на сході України у 2014 році Микола працював шофером у Карпилівському лісництві. В лютому 2015 року був мобілізований до війська, де боронив східні рубежі нашої країни по квітень 2016 року. За період служби він пройшов увесь Донбас. Сміливий і скромний водій БТРа ніколи не скаржився та нічого не розповідав. Після служби В АТО повернувся на роботу у лісництво.

З повномасштабним вторгненням росії, Микола Гомонець, як і більшість його побратимів з АТО, став на захист рідної землі. 5-го липня 2022 року вступив до лав захисників України. Служив навідником у складі в/ч А0998 24-ї окремої механізованої бригади ім.Короля… Детальніше

Народився Іван у м.Сарни та був найстаршим з трьох дітей сім’ї Дулачиків. З дитинства захоплювався технікою. Закінчивши 9 клас Сарненського НВК «Школа-колегіум» ім. Т.Г. Шевченка (нині ліцей), здобув спеціальність тракториста-машиніста та водія у Сарненському СПТУ№21 (нині ЗП(ПТ)О “Сарненський аграрно-технологічний професійний коледж”). Ще навчаючись в училищі орав самостійно трактором, допомагаючи дядьку в полі. Строкову службу проходив два роки у м.Житомир. Відразу по завершенні служби Іван одружився. У мирному житті працював на різних підприємствах міста: Сарненському льонозаводі, водієм у ПП, ТЗОВ Окко-Рітейл, останнє місце роботи – ПАТ «Сарненський завод мостових технологічних конструкцій». Багато часу присвячував родині й вихованню дітей. Любив спорт. Часто возив двох синів на змагання з боротьби — не лише як тато, а як наставник. 

З 2015 по 2016 роки приймав участь в АТО, служив у десантних військах на Донеччині. Іван Дулачик, з позивним «Койот», був мудрим наставником, добрим товаришем і майстром на всі руки. Його завжди памʼятатимуть за щирість, підтримку та силу духу.

Коли почалось повномасштабне вторгнення, у лютому 2022 року, пішов добровільно до військомату, сказавши дружині «…ворог вже близько, чекати не буду коли мене викличуть, я піду сам…».… Детальніше

Кравченя Микола Васильович, народився 14 жовтня 1992 року в с. Березове колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району Рівненської області.

Навчався у Березівському ліцеї Березівської сільської ради, де отримав атестат про повну загальну середню освіту.

Проживав з дружиною та двома синами у селі  Масевичі Сарненського району Рівненської області.

У мирний час працював на будівництві та захоплювався риболовлею.

Микола Васильович завжди був патріотом своєї країни, завжди міг протягнути руку допомоги хто б до нього не звернувся, був дуже розважливий, хороший, чуйний, працьовитий.

22 травня 2022 року був призваний на службу в ЗСУ. Зі званням солдата-навідника єгерського відділення 2-го єгерського взводу 3-ї єгерської роти 1-го єгерського батальйону, служив у складі організаційно-штатного формування служив у 68-ї окрема єгерська бригада імені Олекси Довбуша;

Микола Кравченя загинув 21 серпня 2023 року, під час виконання бойового  завдання  загинув внаслідок мінно-вибухової травми несумісної з життям в районі населеного пункту с. Степове Ізюмського району Харківської області.

26 серпня у Рокитнівській громаді було оголошено Днем жалоби за загиблим військовослужбовцем Миколою Кравченею. Живим коридором Слави зустріли жителі громади загиблого захисника.… Детальніше