Революція гідності. Війна. Рівненщина

З початком повномасштабного вторгнення добровільно вступив до лав ТРО. З 9 березня 2022 року перебував на службі, як солдат гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 224-го батальйону територіальної оборони, 126 бригади ТРО ЗСУ. За свій військовий шлях був неодноразово відзначений Грамотами та Подяками від вищого командування. Нагороджений медалями «За хоробрість в бою» та «Сталевий хрест». За місяць до загибелі отримав ступінь бакалавра, складав державний іспит з окопу.

Правник все своє життя – і не тільки правник, а ще і праведник, саме тому мав позивний «Ісус».… Читати далі

Ярослав народився у місті Сарни. Навчався у Сарненській ЗОШ №2 (нині — ліцей). Після дев’ятого класу вступив до Івано-Франківського технікуму фізичної культури, де професійно займався греко-римською боротьбою. Здобувши спеціальну освіту, розпочав свій трудовий шлях у Чудельській допоміжній школі №1 (зараз — Спеціальна школа №1 с. Чудель). Паралельно навчався у Кам’янець-Подільському університеті за фахом «дефектолог, вчитель-логопед, олігофренопедагог». У цьому ж закладі заступницею директора з виховної роботи працює його дружина, Олена Новак.Подружжя виховувало двох доньок.

Майже тридцять років свого життя Ярослав Григорович присвятив роботі з дітьми. Він щиро любив свою справу та спорт, повністю віддаючи себе вихованцям. Під його керівництвом учні постійно здобували призові місця на обласних змаганнях із футболу, волейболу та шашок. У 2006 році Ярослава Новака визнали кращим вчителем року в області, він мав почесне звання «Старший вчитель». 

Особливу увагу педагог приділяв військово-патріотичному вихованню. Він створив осередок Дитячого козацького товариства «Пагін Володимиреччини» («Соколята»). Разом із полеглим воїном Олександром Бортніком та Віктором Пражмовським мріяв після війни заснувати гурток «Спас», де діти вивчали б історію козацтва та опановували елементи бойового гопака. … Читати далі

Сергій народився у Рівному, після закінчення школи здобув фах електрика в ПТУ-10. Працював на «Рівнеазоті», згодом його життя пов’язалося із Сарнами. Тут створив сім’ю, будував майбутнє, займався підприємництвом — чесною щоденною працею забезпечував рідних.

Коли прийшла війна, не залишився осторонь. Із перших днів повномасштабного вторгнення без вагань став у стрій. Добровольцем пішов боронити Україну. Служив у 104-й бригаді, 60-му батальйоні «Поліські вовки». Згодом, у 2023 році, проходив службу у військовій частині А4931, де опанував складні системи радіоелектронної боротьби та виконував обов’язки оператора-кулеметника. Мав позивний «Князь».Його бойовий шлях пролягав через Оріхівський та Покровський напрямки — це щоденна небезпека, відповідальність і витримка. Це поранення, після якого він повернувся до побратимів, бо не міг інакше — там були його люди, його обов’язок, його Україна.

Сергій був не лише воїном. Він був люблячим чоловіком, турботливим батьком, сином і братом. Людиною, яка жила просто і чесно, тримала слово та понад усе цінувала родину.

Серце Захисника зупинилося у Павлоградській міській лікарні 27 квітня 2026 року. У Героя залишилися дружина, син, мама та сестра.… Читати далі

Народився Микола у с. Мар’янівка у багатодітній сім’ї колгоспників Федори та Пилипа Гомонців. Микола був найскромнішім з шістьох дітей. Навчався у школі рідного села. Після закінчення школи здобув професію шофера. У 1998-1999 роках проходив військову строкову службу. Вихований у любові до праці, не боявся ніякої роботи, більше того, працювати дуже любив – гідний син своїх батьків. Нічого не любив так, як риболовлю. До оголошення антитерористичної операції на сході України у 2014 році Микола працював шофером у Карпилівському лісництві. В лютому 2015 року був мобілізований до війська, де боронив східні рубежі нашої країни по квітень 2016 року. За період служби він пройшов увесь Донбас. Сміливий і скромний водій БТРа ніколи не скаржився та нічого не розповідав. Після служби В АТО повернувся на роботу у лісництво.

З повномасштабним вторгненням росії, Микола Гомонець, як і більшість його побратимів з АТО, став на захист рідної землі. 5-го липня 2022 року вступив до лав захисників України. Служив навідником у складі в/ч А0998 24-ї окремої механізованої бригади ім.Короля… Читати далі

Народився Іван у м.Сарни та був найстаршим з трьох дітей сім’ї Дулачиків. З дитинства захоплювався технікою. Закінчивши 9 клас Сарненського НВК «Школа-колегіум» ім. Т.Г. Шевченка (нині ліцей), здобув спеціальність тракториста-машиніста та водія у Сарненському СПТУ№21 (нині ЗП(ПТ)О “Сарненський аграрно-технологічний професійний коледж”). Ще навчаючись в училищі орав самостійно трактором, допомагаючи дядьку в полі. Строкову службу проходив два роки у м.Житомир. Відразу по завершенні служби Іван одружився. У мирному житті працював на різних підприємствах міста: Сарненському льонозаводі, водієм у ПП, ТЗОВ Окко-Рітейл, останнє місце роботи – ПАТ «Сарненський завод мостових технологічних конструкцій». Багато часу присвячував родині й вихованню дітей. Любив спорт. Часто возив двох синів на змагання з боротьби — не лише як тато, а як наставник. 

З 2015 по 2016 роки приймав участь в АТО, служив у десантних військах на Донеччині. Іван Дулачик, з позивним «Койот», був мудрим наставником, добрим товаришем і майстром на всі руки. Його завжди памʼятатимуть за щирість, підтримку та силу духу.

Коли почалось повномасштабне вторгнення, у лютому 2022 року, пішов добровільно до військомату, сказавши дружині «…ворог вже близько, чекати не буду коли мене викличуть, я піду сам…».… Читати далі

Кравченя Микола Васильович, народився 14 жовтня 1992 року в с. Березове колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району Рівненської області.

Навчався у Березівському ліцеї Березівської сільської ради, де отримав атестат про повну загальну середню освіту.

Проживав з дружиною та двома синами у селі  Масевичі Сарненського району Рівненської області.

У мирний час працював на будівництві та захоплювався риболовлею.

Микола Васильович завжди був патріотом своєї країни, завжди міг протягнути руку допомоги хто б до нього не звернувся, був дуже розважливий, хороший, чуйний, працьовитий.

22 травня 2022 року був призваний на службу в ЗСУ. Зі званням солдата-навідника єгерського відділення 2-го єгерського взводу 3-ї єгерської роти 1-го єгерського батальйону, служив у складі організаційно-штатного формування служив у 68-ї окрема єгерська бригада імені Олекси Довбуша;

Микола Кравченя загинув 21 серпня 2023 року, під час виконання бойового  завдання  загинув внаслідок мінно-вибухової травми несумісної з життям в районі населеного пункту с. Степове Ізюмського району Харківської області.

26 серпня у Рокитнівській громаді було оголошено Днем жалоби за загиблим військовослужбовцем Миколою Кравченею. Живим коридором Слави зустріли жителі громади загиблого захисника.… Читати далі

Народився Кирило в люблячій багатодітній родині у м.Сарни. Був одним із братів-двійнят. З дитинства батьки прививали Кирилу любов до праці, тому був гідним татовим помічником.

Здобував середню освіту у Сарненському ліцеї №4. Підчас навчання у ліцеї відвідував Сарненську дитячу музичну школу по класу тенора і закінчив її у 2018 році, грав у музичному оркестрі.

Після закінчення школи продовжив навчання у ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей» де здобув професію «Тракторист, машиніст». У шкільні та юнацькі роки займався з татом мулярними роботами з виготовлення грубок та камінів.

У жовтні 2021 року Кирило пішов на строкову службу у Національну гвардію України. Після прийняття присяги служив у в/ч 3021 м.Дніпра. Із початком повномасштабного вторгнення у червні 2022 року, за відчуттям власного обов’язку та патріотизму, підписав контракт. Бойові завдання виконував на посаді стрільця в/ч 3035 м. Слов’янськ Донецької області. 

Мав позивний «Pit Bull». Кирило допомагав усім та у всьому, був відповідальним та дружелюбним, люблячим сином, братом, другом…

17 травня 2023 року у районі н.п. Кузьмине, Луганської області Кирило Філончук загинув.… Читати далі

Народився Василь та проживав у м. Сарни. Після закінчення 9-го класу місцевої ЗОШ№2 (нині ліцей), з 1994 по 1998 роки, навчався у Сарненському ВПУ №22 за спеціальністю «Молодший спеціаліст-організатор будівельного виробництва». В дитячі та юнацькі роки активно відвідував різні спортивні секції та гуртки, а також любив читати художню літературу.
З 25.11.1998 по 19.04.2000 рр. Василь проходив строкову військову службу. Після служби в армії, з 2003 по 2007 роки, здобув кваліфікацію бакалавра з оподаткування у Національному університеті державної податкової служби України в м. Ірпінь.

За своє життя працював у різних сферах: від будівельних робіт, виготовлення пластикових вікон, до заняття підприємницькою діяльністю. Захоплювався риболовлею, любив збирати гриби та весело проводити час з друзями та родиною. І мрія була у нього – збудувати дачу із власним ставком та великим садом. Мав добре серце: рідні згадують, що Василь умів вислухати та щиро підтримати кожного, хто до нього звертався за порадою. 

А ще, Василь Васильович щиро любив свою державу і з перших днів повномасштабної війни добровільно став на захист свого народу.… Читати далі

Сергій Анатолійович народився та проживав у селі  Тріскині. З 1994 по 2003 роки навчався в Тріскинський ЗОШ (нині Тріскинський ліцей). Ріс звичайним сільським хлопцем, любив грати у футбол, хокей, захоплювався риболовлею. Після закінчення школи, з 2003 по 2006 роки, навчався в Київському  вищому професійному училищі будівництва та архітектури № 8, де здобув професію «лицювальник-плиточник». У 2006 році влаштувався на роботу у фірму Київміськбуд (ДСК-3 СМУ-1) плиточником.

30 жовтня 2024 року був мобілізований до лав ЗСУ, у 59-ту окрему штурмову бригаду імені Якова Гандзюка, 9 батальйон, 1 рота. А вже з 5 листопада по 18 грудня того ж року проходив навчання в Англії.

Після навчання за кордоном повернувся в Україну та був направлений на службу у м. Павлоград,  Дніпропетровська області, згодом – на Покровський напрямок  Донецької області.

22 грудня 2024 року Сергій Анатолійович пішов на позиції і відтоді з ним був втрачений зв’язок. З 25 грудня вважався зниклим безвісти, а вже 30 грудня надійшла звістка, що живий. Та радість рідних тривала недовго…Сержант Філончук Сергій Анатолійович загинув 10 січня 2025 року, від вогнепальних поранень по дорозі у госпіталь, біля населеного пункту Нововасилівка Покровського району Донецької області.… Читати далі

Олександр народився у м. Сарни, тут проживав по вулиці Набережній. З 2003 по 2014 роки навчався в Сарненській ЗОШ №2 (нині ліцей). Одночасно, з 2004 по 2011 роки, навчався в Сарненській музичній школі (нині мистецька школа) та закінчив повний курс по класу скрипка.

З раннього дитинства Сашко захоплювався автомобілями і всім, що було з ними зв’язано. У нього були цілі стоси журналів про автомобільний транспорт, які він переглядав кожного дня перед сном. В школі був дуже активним, відвідував всі можливі гуртки та секції. Також обожнював грати у футбол. Через поганий зір носив окуляри, а граючи у футбол ніколи їх не знімав. І мамі доводилось досить часто купувати нові окуляри, так як далеко не всі з них проходили Сашкову перевірку. Тому він з легкістю міг би стати амбасадором якоїсь місцевої оптики.

Після закінчення школи навчався в ДПТНЗ “Сарненський професійний аграрний ліцей”, де здобув професію “Слюсаря з ремонту автомобілів, водія автотранспортних засобів”. Сашко ніколи не сидів на місці. Ще під час навчання працював на пилорамі, згодом на ринку.… Читати далі